Збройна агресія Росії проти України та подальше військове втручання Москви до конфлікту в Сирії в черговий раз підтвердили цинічність, безвідповідальність та безпардонність політики режиму В. Путіна, який відверто нехтує усіма нормами міжнародного права для досягнення своїх геополітичних цілей.
Такі дії Кремля не могли пройти йому даром, що і засвідчило знищення турецькими винищувачами 24 листопада ц. р. російського фронтового бомбардувальника Су-24, який вторгнувся до повітряного простору Туреччини, всупереч неодноразовим попередженням турецької сторони про неприпустимість таких дій.
Незважаючи на начебто локальний характер даної події, вона неминуче матиме стратегічні негативні наслідки для Російської Федерації.
Аналіз ситуації довкола інциденту, проведений експертами «Борисфен Інтел», дозволяє зробити наступні висновки та прогнози:
по-перше — наявність у Росії ядерної зброї не є гарантією безкарності дій режиму В. Путіна. Такі дії Кремля можливі лише у відношенні до завідомо більш слабких противників Москви і не залишаються без відповіді у випадках сутичок Росії з порівняно сильними противниками, а тим паче країнами-членами НАТО;
по-друге — реакція Північноатлантичного союзу на інцидент підтвердила єдність Альянсу та його готовність до захисту безпеки своїх членів. На прикладі Туреччини воєнно-політичний союз НАТО чітко продемонстрував Москві, що її очікує у випадку агресії Росії проти країн Балтії або Центрально-Східної Європи;
по-третє — знищення ВПС Туреччини бойового літака Росії у турецькому повітряному просторі стало прецедентом та прикладом також і для інших країн, які постають об’єктами агресії з боку Москви, в т. ч. і для України. У цьому зв’язку абсолютно доречним та адекватним стала заява секретаря РНБО України О. Турчинова про готовність нашої Держави знищувати російські військові літаки при їх вторгненні в український повітряний простір;
по-четверте — безпардонність дій Росії відносно Туреччини та відверте нехтування її інтересами по суті унеможливлює реалізацію планів Кремля щодо налагодження співробітництва зі США, ЄС та їх партнерами (у т. ч. Туреччиною) в рамках спільної боротьби з ісламським екстремізмом у Сирії. У свою чергу, це повністю нівелює і сподівання Кремля на можливість скасування західних санкцій проти Росії. Фактично, зруйновані всі політичні дивіденди Москви, що були отримані нею після терактів проти російського пасажирського літака 7 листопада ц. р. над Синайським півостровом, а також терористичної атаки ісламських екстремістів в Парижі 13 листопада ц. р.;
по-п’яте — так звана «адекватна» відповідь Москви на інцидент у повітряному просторі Туреччини, в т. ч. прикриття ударних літаків винищувальною авіацію, а також розгортання комплексів ППО С-300 (або навіть С-400) на російських військових базах в Сирії не має жодного сенсу. Все це не тільки не сприятиме посиленню безпеки російських військ на сирійській території (через відсутність жодних засобів повітряного нападу у противників Б. Асада, а також агресивних намірів щодо Росії у США та їх союзників), але і навпаки — значно підвищують загрозу нових сутичок РФ з учасниками міжнародної антитерористичної коаліції на чолі зі США. Єдине, що можуть «спробувати» зробити за таких обставин росіяни в Сирії — це збити турецький літак «у відповідь» (бойовий патрульний/ударний або навіть цивільний), мотивуючи тим, що він начебто залетів у зону повітряного простору над авіабазами, де базуються російські літаки (дальність дії С-300/С-400 складає від 150 до 400 км і більше в залежності від типу ракети);
по-шосте — нарощування російської військової присутності в Сирії об’єктивно призводить до подальшого втягування Москви до збройного протистояння на Близькому Сході. Зазначене потребуватиме від Росії додаткових витрат фінансових, військових та людських ресурсів, а також може мати непередбачувані наслідки для Кремля в плані збільшення кількості жертв серед російських військовослужбовців та активізації диверсійно-терористичної діяльності ісламських екстремістів на території Російської Федерації;
по-сьоме — антитурецька кампанія, розпочата сьогодні Росією (включаючи: введення заборони на продаж туристичних путівок до Туреччини; обмеження/заборона доступу турецьких товарів на російський ринок; введення ембарго на поставки російських енергоносіїв та продовольчих товарів у Туреччину, а також «заморожування» турецьких інвестиційних проектів в Росії тощо), обов’язково викличе реальні адекватні дії з боку Анкари, а також вихід на турецький ринок інших/вихід Туреччини на інші, перш за все, європейські ринки та загалом відчутно прискорить євроінтеграційні кроки Туреччини. За останніми даними, ЄС може ввести безвізовий режим для громадян Туреччини з осені 2016 року, а також готовий надати значне фінансування для утримання біженців на турецькій території (за різними даними, від 3 до 6 млрд євро).
Зокрема, такими діями можуть стати приєднання Туреччини до західних санкцій проти Росії, остаточна відмова Анкари від реалізації стратегічно важливого для Москви проекту спорудження газопроводу «Турецький потік», а також введення жорсткої заборони на роботу турецького бізнесу в Криму (включаючи припинення морського сполучення Туреччини з Кримським півостровом) та інші.
Крім того, у випадку подальшої активізації антитурецької політики Москви (в особливості, стимулювання екстремістської діяльності курдських екстремістів на турецькій території та поблизу кордонів з Туреччиною), не виключається можливість підтримки Туреччиною, як виступів проти Росії з боку ісламістів на Північному Кавказі РФ, так і заходів кримськотатарського населення Криму з відстоювання своїх інтересів перед Російською Федерацією. Першою ластівкою щодо цього стали слова Президента Туреччини Р. Ердогана щодо «…можливості поширення сирійського конфлікту також і на російську територію».
Таким чином, вже традиційна для Росії агресивна зовнішня політика, а також зневажливе відношення до її потенційних партнерів замість конструктивного співробітництва з ними — в черговий раз наносять нищівній удар по самій Російській Федерації.
Наслідками такого удару вже постають посилення міжнародної ізоляції Росії, втрата Москвою можливості виходу з політико-економічної кризи, а також підвищення загроз ісламського екстремізму для Російської Федерації. Саме таку ціну платить російський народ за безвідповідальність та безумство режиму В. Путіна.
