Ще в сімдесятих роках двадцятого століття Афганістан став одним із тих пекучих осередків Центральної Азії, де безперервно тривають війни чи збройні конфлікти. Черговим важливим для цієї країни етапом розвитку непростої ситуації має стати рік 2014-й, коли офіційно завершується міжнародна антитерористична операція, що розпочалася в Афганістані 2001 року під егідою США та НАТО.
Так, до кінця року з афганської території заплановано вивести більшу частину Міжнародних сил ISAF, функції з забезпечення в країні безпеки яких переберуть на себе місцеві національні силові структури. Цей процес може серйозно позначитися на ситуації в Афганістані і, безперечно, суттєво вплине на сусідні країни та регіони.
Незважаючи на віддаленість Афганістану від України, афганська проблематика для нашої держави так чи інакше залишається актуальною. Як через присутність українських миротворців в Афганістані (28 осіб у м. Кабул та провінціях Гор, Газні і Кандагар), так і через негативний вплив афганських подій на українські інтереси в Центрально-Азіатському регіоні. Отже, розглянемо це питання детальніше.
Так, з 2001 року, всупереч усім негараздам та за провідної ролі США і НАТО успішно відновлюється та розвивається державна структура Афганістану. Зокрема, створені та функціонують центральні і місцеві органи влади, відчутно покращилась безпека на більшій частині території країни (за винятком Кабула та південно-східних районів країни), реалізується низка економічних проектів (в т. ч. щодо модернізації транспортної інфраструктури, видобутку корисних копалин та розвитку сільського господарства), а також покращився стан справ у гуманітарній галузі (відкриті лікарні, школи, культурні заклади тощо).
|
Дислокація регіональних командувань миротворчих сил і груп по відновленню провінцій http://skeiz.livejournal.com/1784850.html |
Важливе значення має створення національних силових структур Афганістану (в т. ч. армії та поліції), чисельність яких сягає до 330 тис. осіб. Сьогодні афганські силові структури вже перебрали на себе відповідальність за безпеку близько 70 % території країни, де проживає дві третини афганського населення. При цьому місцеве населення більше довіряє афганським армії та поліції ніж іноземним військовим фахівцям, що є сприяє діяльності афганських силових структур.
Позитивним аспектом можна вважати згоду певної частини поміркованих лідерів руху «Талібан» вести переговори з чинною владою Афганістану щодо національного примирення. Це започаткувало процес повернення місцевих бойовиків до мирного життя.
Загалом, зазначене дозволило зменшити участь Міжнародних сил ISAF у бойових діях проти екстремістів (що відповідно суттєво знизило втрати серед особового складу військовослужбовців ISAF) та розпочати заходи з їх скорочення.
Однак у Афганістані ще спостерігається високий рівень корумпованості представників державних органів влади, зубожіння населення та нестача робочих місць, збільшення виробництва та контрабанди наркотиків. Не припиняється також диверсійно-терористична діяльність ісламських екстремістів, які розташувалися у прикордонних районах Афганістану та Пакистану.
При цьому діяльність екстремістів пожвавлюється по мірі тамтешнього скорочення чисельності Міжнародних сил (зокрема, протягом
2012 року кількість збройних інцидентів в районах виконання завдань українських миротворців, у порівнянні з 2011 роком, зросла майже на 30 %). Через недостатній рівень своєї професійної підготовки силові структури Афганістану поки що не можуть самостійно відповідати за повну безпеку на афганській території. Як вважають американські експерти, зараз армія та поліція Афганістану спроможні виконувати функції з охорони об’єктів та інфраструктури, патрулювати та підтримувати громадський порядок. В той же час вони мають досить обмежені можливості з проведення активних бойових дій проти збройних формувань екстремістів, що пояснюється нестачею важкого озброєння, авіації, засобів розвідки та неналежним логістичним забезпеченням. Крім того, серйозні проблеми створюють екстремісти, коли їм вдається інфільтруватися до лав афганських силових структур.
З огляду на зазначені факти, можна передбачати, що виведення Міжнародних сил з Афганістану (які по суті в країні є стрижнем чинного ладу та безпеки) створить суттєві проблеми, зокрема, різко загостряться безпекові обставини в країні. Це, в свою чергу, поновить збройне протистояння між різними кланами, племінними та національними угрупованнями на кшталт ситуації, яка виникла після виходу Радянських військ з афганської території. Через такий розвиток подій суттєво підвищиться загроза виникнення масштабної громадянської війни в Афганістані, зміни афганської влади, що створить підґрунтя для перетворення країни на потужний осередок тероризму та джерело регіонального екстремізму.
Зокрема, події в Афганістані можуть активізувати ісламських екстремістів і в країнах Центральної Азії, що насамперед стосується Таджикистану, Киргизії та Узбекистану, як це вже спостерігалось в період з 1990-х років і до початку військової операції США та їх союзників на афганській території. А через загострення ситуації в Центральній Азії, своєю чергою, неминуче з‘являться потоки біженців з регіону, збільшаться обсяги контрабанди наркотиків та зброї, негатив від яких сповна відчує Європа та Україна.
|
Афгано-пакистанська племінна карта http://www.ogoniok.com/5063/29/ |
Небезпека поширення ісламського екстремізму існує також і у Пакистані, де у ісламістів досить міцні позиції та контроль частини території країни (так звані «племінні зони» в Белуджистані, на заході Пакистану неподалік кордону з Афганістаном). При цьому дестабілізація тамтешньої обстановки та ісламізація матимуть особливо небезпечні наслідки для регіональної та світової безпеки з огляду на наявність у Пакистані ядерної зброї.
Крім того, залишення американськими військами Афганістану (складають основу ISAF) суттєво послабить позиції Сполучених Штатів Америки в Центральному та Південно-Азіатському регіонах, які стратегічно важливі для США з точки зору доступу до природних ресурсів, а також стримування Росії та Китаю. До того ж можливість впливати в регіоні неминуче перейде від США до їх геополітичних супротивників, що завдасть значних додаткових збитків американським інтересам. Тому США намагаються зберегти свою військову присутність в Афганістані після 2014 року. Зокрема, планується залишити в країні від 10 до 15 тис. американських військовослужбовців, на яких будуть покладені завдання з підтримки дій силових структур Афганістану, а також з підготовки афганських сил безпеки.
В основу такої діяльності покладений Договір про стратегічне партнерство між США та Афганістаном, підписаний у травні 2012 року терміном на десятиріччя, що передбачає подальшу американську допомогу Афганістану в безпековій, економічній та дипломатичній сферах. Щоправда, збереження американських баз у Афганістані потребує відповідної законодавчої бази, зокрема підписання Угоди про статус сил, якою визначатимуться умови перебування підрозділів збройних сил США на афганській території.
Загалом, сьогоднішнє керівництво Афганістану погоджується з необхідністю зберегти присутність американських військ в країні як основної своєї опори. Однак, суттєвий нюанс у підписанні зазначеної Угоди: США вимагають надати американським військовослужбовцям імунітет від переслідувань афганськими судовими органами якщо їм доведеться скоїти злочин. Дане питання дуже важливе як для Президента Афганістану Х.Карзаї, так і для парламенту країни з огляду на численні випадки жертв серед мирного афганського населення через помилкові удари підрозділів ISAF при проведенні контртерористичних операцій.
Ця проблема дуже чутлива для афганської сторони в умовах наближення президентських виборів у квітні цього року. Так, перспективи підписання Угоди про статус сил США в Афганістані обговорювались на вищому державному рівні в ході візиту Х. Карзаї до Сполучених Штатів Америки в січні поточного року, однак без конкретних результатів.
Відсутність гарантій позитивного вирішення цього питання змушує США шукати інші шляхи забезпечення своїх інтересів як в Афганістані, так і в цілому в регіоні. Зокрема, США активізують розвиток співпраці з Індією, якій відводять роль одного з основних своїх союзників в Південно-Східній Азії. Так, США зняли обмеження на постачання до Індії мирних ядерних технологій та палива для АЕС, які були запроваджені у відповідь на створення та випробування Індією ядерної зброї. Нарощується також їхня військово-технічна співпраця. Крім того, США намагаються розширити участь Індії у відбудові Афганістану шляхом залучення до реалізації економічних проектів, а також до підготовки афганських силових структур.
Важливим партнером США в регіоні залишається Пакистан, по при ускладнення пакистансько-американських відносин у 2012 році (у зв’язку з проведенням збройними силами США контртерористичних операцій у західних районах Пакистану без погодження з керівництвом країни, а також нанесенням помилкових ударів по позиціям пакистанських військ). Так, збройні сили Пакистану беруть безпосередню участь у боротьбі з загонами талібів та інших ісламських екстремістів, які базуються на пакистанській території. Крім того, саме через Пакистан проходить основний Південний маршрут логістичного забезпечення Міжнародних сил в Афганістані (включаючи збройні сили США).
Зі свого боку США надають фінансову та військово-технічну допомогу Пакистану, що важливо для пакистанської сторони в умовах складної безпекової ситуації в регіоні. При цьому, в рамках налагодження стосунків з Пакистаном, США в основному орієнтуються на військове керівництво країни, у якого на більш прагматичні позиції, ніж у пакистанських політичних лідерів.
|
Газопровід «Туркменія-Афганістан-Пакистан-Індія» http://www.wprr.ru/?p=2855 |
Протягом останнього часу, з оглядом на афганські проблеми, США активізують стосунки з країнами Центральної Азії. Їхня мета — закріпити свої позиції в регіоні, зберегти можливість використовувати повітряний простір та інфраструктуру Центрально-Азіатських країн для логістичного забезпечення американських військ та їх подальшого виведення з афганської території (так звана Північна розподільча мережа), а також для сприяння економічному розвиткові Афганістану, для чого той залучатиметься до регіональних економічних проектів (зокрема розвитку транспортної інфраструктури регіону, більш активної прикордонної торгівлі, а також до спорудження газопроводу Туркменістан-Афганістан-Індія).
Для цього США інвестують кошти у спільні економічні проекти в країнах Центральної Азії (насамперед у енергетичній сфері), а також допомагають у справах налагодження безпеки. Зокрема, це стосується постачання Сполученими Штатами Америки зброї, військового спорядження та обладнання для кордонів, а також участі у підготовці військових кадрів (в т. ч. у тренувальних центрах, створених за участю США в Киргизії, Узбекистані та Таджикистані). Крім того, за згодою таджицького керівництва, спеціальні підрозділи ЗС США залучаються до пошуку та ліквідації терористів у прикордонних з Афганістаном районах Таджикистану.
|
Авіабаза США в аеропорту "Манас" (Киргизія) Фото с сайта airforcetimes.com |
Для США дуже важливо мати можливість користуватися киргизькою авіабазою «Манас» для транзиту вантажів в інтересах американських військ в Афганістані. Фактично, «Манас» займає центральне місце в системі Північної розподільчої мережі логістичного забезпечення ISAF, яка проходить по території Узбекистану та Казахстану з подальшими відгалуженнями в напрямках Балтійського (через територію Росії) та Чорноморського (через Каспійське море, Азербайджан, Грузію та Туреччину) регіонів. Крім того, один із потенційних маршрутів Північної розподільчої мережі включає в себе повітряний простір і транспортну інфраструктуру України, що закріплено спеціальним договором між Україною та НАТО.
За оцінками американських експертів, реалізація наведених вище планів дозволить контролювати розвиток ситуації в Афганістані та в цілому в регіоні вже після виведення американських військ з країни, що засвідчить успішність політики Сполучених Штатів Америки на афганському напрямі.
Інші, більш песимістичні прогнози, надають російські спеціалісти та їх колеги з країн Центральної Азії. На їх погляд, виведення Міжнародних сил з Афганістану обов‘язково матиме вкрай негативні наслідки і вимагатиме завчасного посилення всієї системи колективної безпеки Росії та її союзників в регіоні. Так, сьогодні боротьба з витоками нестабільності з Афганістану визначена одним із головних завдань Організації Договору про колективну безпеку, а також використовується Росією для обґрунтування її інтеграційних ініціатив в Центрально-Азіатському регіоні.
