Кожен з матеріалів чергового номера журналу «Бінтел» так чи інакше стосується подій, які відбуваються в Україні та за її межами, тому вони актуальні, а отже, можуть бути цікаві нашим читачам. Наприклад, на початку осені у Польщі представники передових країн відзначали 80-ті роковини початку Другої світової війни, куди було запрошено президента України. У своєму матеріалі «80-ті роковини початку Другої світової війни: від минулого до сьогодення» Олексій Волович пропонує читачам свій кут зору і на саму війну, і на її наслідки, а також на ту роль, яку випало відігравати Україні і українцям у ті далекі часи.
«Напередодні 80-річчя початку Другої світової війни», — пише автор на початку своєї статті, — «науковці, політологи та експерти багатьох країн намагалися по-новому дослідити причини і передумови її виникнення. Ми ж обмежимося поглядами на витоки цієї загальнолюдської трагедії державних лідерів і деяких дослідників з провідних країн колишньої антигітлерівської коаліції — Франції, Польщі, Великої Британії, СРСР, США і Канади. Хоча нагадаємо, що до моменту закінчення військових дій з Японією у стані війни з країнами нацистського блоку перебували 53 держави. Основний об'єкт розгляду — початок розв’язаної тоталітарними режимами А. Гітлера і Й. Сталіна проти Польщі загарбницької війни внаслідок їх ситуативної змови — укладення так званого «пакту Молотова-Ріббентропа» (договір про ненапад між Німеччиною і Радянським Союзом). Автори публікацій у російських ЗМІ намагаються довести, що Й. Сталін змушений був домовлятися з А. Гітлером, а окупацію Німеччиною і СРСР Польщі нібито спровокувала тодішня політика Варшави».
Але насправді, вважає О. Волович, це не інакше, як маніпулювання фактами окремих науковців, які намагаються якщо не виправдати злочинну політику колишніх керівників таких держав, як СРСР чи Німеччина, то хоча б розширити коло відповідальних за ті політичні прорахунки, що спровокували великомасштабну бійню, на фронтах якої загинуло безліч людей, зокрема і українців. І одночасно автор порівнює ті далекі події з сьогоднішніми, себто з тією війною, яку розв’язала Росія на сході України, анексувавши перед тим Крим.
Загалом, автор у своїй роботі ще й порушує важливе питання, яким нині маніпулюють так звані опоненти української незалежності, наполегливо нав’язуючи думку про те, що саме Й. Сталін об’єднав землі України і утворив її як державу у складі Радянського Союзу.
«Перебуваючи на посаді наркома у справах національностей у першому уряді Радянської Росії, ще на початку 1918 року Й. Сталін намагався «урізати» територію України створенням так званої Донецько-Криворізької республіки. Незважаючи на те, що етнічні українці становили на її території переважну більшість — 95 %. Тож у В. Путіна і його маріонеток із нинішніх так званих ДНР і ЛНР «наставником» був Й. Сталін…», пише у статті О. Волович, підкріплюючи свої думки беззаперечними фактами, які обов’язково зацікавлять читача під час читання журналу. А щоб привернути увагу читацької аудиторії, наведемо кілька підзаголовків статті: «Чому не було створено коаліцію Заходу з СРСР?»; «Підготовка Сталіна до змови з Гітлером»; «Співпраця СРСР з Німеччиною з вересня 1939-го по червень 1941 р.»; «Війна Гітлера і Сталіна проти Польщі у 1939 році»; «Сталін «наростив» територію України?»; «Путінська пропаганда про пакт «Молотова-Ріббентропа»; «Рецидив гітлеризму і сталінізму в ХХІ столітті».
Навіть неповного такого переліку достатньо, щоб уявити собі ґрунтовність цієї журнальної статті, яку пропонуємо нашим читачам. Тим більше, що ще одна стаття у цьому номері «Україна-Польща: від стратегічного партнерства до тактичної невизначеності» доповнює попередню, торкаючись подій двосторонніх відносин, що спостерігаються сьогодні між двома сусідніми країнами. Автор Оксана Митрофанова вже не вперше виступає на сторінках «Бінтелу», пропонуючи нам свої висновки стосовно геополітичних подій, до яких причетні Україна і Польща. Ставши членом НАТО і ЄС, Польща хоча і демонструє напрямок для руху Україні, але що відбувається у їх геополітичних стосунках, як між європейськими сусідніми країнами, і що служить підставою для їх непорозумінь та хто з цього намагається мати зиск — відповідь у цій статті.
А розпочинається цей номер «Бінтелу», як і всі попередні номери, статтею доктора військових наук Віктора Гвоздя. Цього разу президент Центру «Борисфен Інтел» порушує тему «енергетики» міжнародних відносин. Стаття так і називається — «Основні рушійні сили, які призводять до геополітичних змін у міжнародних відносинах».
«Сьогодні відомо багато філософських концепцій, що так чи інакше визначають та трактують рушійні сили розвитку суспільства», — пише на початку своєї статті В. Гвоздь. «Вони сягають ще часів давньогрецьких філософів, їх продовжували досліджувати у своїх працях римляни та араби, згодом вони виникли у період Відродження Європи після сутінків Середньовіччя, набули нового звучання в рамках промислової та науково-технічної революцій у ХІХ столітті. І нині знову виходять на перший план у зв’язку з черговими змінами геополітичної ситуації у світі». І далі викладає перелік концепцій, називає вчених-дослідників, наводить приклади їх трактувань, розглядає цілі, форми, методи боротьби між різними країнами у політичній, економічній, інформаційній, спеціальній чи навіть у військовій сферах.
В. Гвоздь вважає, що у рамках формування нового багатополярного світу нині основні політичні суперечності глобального характеру зосереджені у трикутнику відносин США — Китай — Росія. Їх суттю є прагнення США зберегти своє одноосібне лідерство у світі, в той час як Китай і Росія намагаються посісти рівноправне в ньому місце, тому прагнуть зміцнити свої позиції та розширити сфери впливу, що викликає широкий спектр інших протиріч та проблем регіонального та локального рівнів. Що ж до України, то вона, як констатує автор статті, потрапила у центр таких протистоянь між Заходом і Росією, коли ті вибудовують свої сфери впливу. Як наслідок, росіяни розв’язали проти України збройну агресію. В. Гвоздь детально описує види сфер, у яких намагаються протидіяти сили протистояння, наводить перелік форм такої протидії і можливі її напрями. І знову ж таки порушує питання ролі інформаційного впливу на суспільство у сучасному протиборстві, що відбувається сьогодні практично на всіх континентах.
|
|
У згаданому номері журналу відкрито нову рубрику — «Геополітика країн Європи», під якою пропонуємо читачам статтю політичного експерта Сергія Польовика «Основні напрями геополітики сучасної Німеччини». На початку статті автор звертається до історії, коли виникли чинники, за якими формулювалися певні ідеї, що обґрунтували домінуючу роль Німеччини на Європейському континенті, її права на агресію стосовно інших країн, що згодом призвело до розв’язання Другої світової війни. Автор наводить прізвища засновників німецької геополітичної школи, засади, час і особливості напрямів її активного розвитку. А в основній частині своєї статті викладає нові завдання і виклики, що охопили постбіполярний світ, роль у цьому франко-німецького альянсу і напрям європейського будівництва, де Франція виступає в ролі політичного лідера, а ФРН — як економічна потуга, а також чинники, що впливають на сучасну німецьку геополітику, на співпрацю Німеччини з іншими державами. Окремо в статті відведено місце Україні у геополітичних планах Німеччини, причинам її підвищеної уваги до подій, які відбуваються на українських теренах.
А ось щоб усвідомити зміст статті доктора фізико-математичних наук Валерія Швеця «Формула свободи», необхідно мати хоча б деяку математичну підготовку. Адже автор розповідає не багато не мало, як про свободу особистості у суспільстві і закони математики, якими можна вимірювати цю свободу.
«Тепер ми вміємо вимірювати не тільки геометричні параметри різних конкретних об’єктів, але й такі абстрактні об’єкти, як інформація, точніше, її кількість у повідомленні або у сукупності повідомлень, її невизначеність. Досі ми не вміли вимірювати інші абстрактні характеристики типу свободи, авторитаризму, демократії тощо. Проте приклад теорії інформації надихає на такі спроби», — готує читача автор на початку своєї статті до подальшого викладення математичних формул, якими «прораховується» важливий аспект суспільної діяльності індивіда. Ясна річ, про запропоновану автором методику не вдасться розповісти двома словами чи просто її коротко переказати. Лише перечитавши уважно статтю, можна віддати належне її авторові і погодитися з ним хоча б у загальному, що йому вдалося зробити щось непересічне і корисне, що переносить емоції у математичні виміри, де слова — зайві, а істина — «оцифровується» чи визначається за допомогою числа і формули.
«Запропонований підхід до визначення свободи виборів є універсальним. Його практично можна застосувати у багатьох окремих сферах життя суспільства. Вважаю, цей підхід можна застосувати і для оцінки свободи суспільства в цілому», — закінчує свою статтю В. Швець, зауваживши кілька абзаців до цього, що «…підсумки проаналізованих виборів в Україні і Московії радикально відрізняються… що вони полярні. Така полярність підсумків голосувань є яскравим свідченням глибинної відмінності менталітету українців і московитів. Вони ніколи не були одним народом, вони не є ним зараз і, сподіваюсь, ніколи ним не будуть».
Хто візьметься заперечувати авторові, то нехай спробує це зробити як він — на основі чисел і виведеної ним формули. У статті все детально викладено.
І наприкінці журналу, за традицією, розміщено інтерв’ю під рубрикою «В гостях у «Бінтел», де відповідає на наші запитання директор Дипломатичної академії ім. Геннадія Удовенка при МЗС України Сергій Корсунський. «Туреччина — надзвичайно складне суспільство, яке потрібно вивчати і поважати. Без цього взаєморозуміння не досягти» — слова директора дипакадемії стали заголовком цього інтерв’ю, яке на нашому сайті ми традиційно подаємо у скороченому викладі, а повний текст друкується, зрозуміло, на сторінках журналу, де у його другій половині також усі тексти перекладено англійською. Слід додати, що ми обрали для співбесіди С. Корсунського не випадково. Адже хто, як не він, порівняно нещодавно очолював роботу українського посольства в Туреччині, був очевидцем тамтешніх подій, наслідки яких вже сьогодні відчувають як на Близькому Сході, у Європейському Союзі, так і в інших регіонах чи навіть континентах.
Отож запрошуємо наших читачів погортати сторінки журналу «Бінтел» і ознайомитися з його змістом.
Олег Махно
