Завершення процесу формування нового керівництва Росії за підсумками президентських виборів у березні ц. р. та перепризначення російського уряду в травні ц. р. ставить цілком слушне запитання щодо майбутнього країни та її зовнішньої і внутрішньої політики. Адже це дуже важливо для України, проти якої триває збройна агресія Росії у формі «гібридної» війни та військового протистояння на Донбасі.
З огляду на сутність режиму В. Путіна, він ніколи, за жодних обставин не відмовиться від стратегічних цілей з відродження Росії в якості великої світової держави зі своєю сферою впливу, насамперед на пострадянському та євразійському просторах. Разом з тим, більш конкретні форми з досягнення таких цілей визначатимуться особливостями розвитку ситуації в країні та перебігом довкола неї подій. На сьогоднішній день всі ці процеси мають складний, а у низці випадків і непередбачуваний характер.
Так, підсумки президентських виборів в Росії показали, що у російському суспільстві зберігся досить високий рівень підтримки В. Путіна. Разом з тим, зростає і кількість громадян, які невдоволені станом справ в країні та вимагають негайних змін. Це підтверджують як результати соціологічних опитувань, так і акції протесту в країні під економічними та політичними гаслами. При цьому, всупереч твердженням Кремля про те, що Росія здатна впоратися з негативними наслідками західних санкцій, їй так і не вдалося вийти із кризи. За даними Всеросійського центру досліджень громадської думки, більшість (76 %) російських підприємців оцінюють нинішній стан економіки країни як катастрофічний.
В цілому негативними для Росії залишаються і зовнішні чинники впливу. Позиції США, а під їх впливом і ЄС, засвідчують високу ймовірність подальшого посилення тиску на Росію у спосіб нарощування санкцій з різних приводів та питань (України, Сирії, порушення Договору про ракети середньої та меншої дальності, застосування хімічної зброї, утиски прав людини тощо). Політика Заходу стосовно Росії принципова та системна за характером і на теперішньому етапі має на меті критичне послаблення чинної влади РФ та внесення розколу між В. Путіним і його оточенням з числа політико-олігархічних кіл.
| Комітет з міжнародних справ британського парламенту оприлюднив доповідь «Золото Москви: російська корупція у Великобританії» |
Саме проявом такої політики стало запровадження США на початку квітня ц. р. нових персональних санкцій проти російських олігархів (згідно з Законом «Про протидію противникам Америки через санкції», який був ухвалений в серпні минулого року). Зі свого боку уряд Великобританії посилює контроль за діяльністю російського бізнесу на британському фінансовому ринку. 21 травня ц. р. Комітет з міжнародних справ британського парламенту оприлюднив доповідь «Золото Москви: російська корупція у Великобританії», де висловлюється занепокоєння через підвищення загроз безпеці Об’єднаного Королівства внаслідок корупційної діяльності російського бізнесу в країні (насамперед «відмивання брудних коштів»). У рамках боротьби з подібними загрозами уряд Великобританії вже висунув вимогу російському бізнесмену Р. Абрамовичу надати інформацію щодо походження його капіталів, розміщених у британських банках.
В той же час все більше загострюються суперечності між США та ЄС, що підриває єдність західного світу, в т. ч. і з питань його політики на російському напрямі. Останнім часом приводами для цього стали рішення президента США Д. Трампа про підвищення мит на ввезення до країни сталі та алюмінію (в т. ч. європейського виробництва), а також одностороннього розриву «ядерної угоди» з Іраном (передбачає зняття міжнародних санкцій з ІРІ в обмін на відмову Тегерану від військової складової його ядерної програми та допуск спостерігачів МАГАТЕ на ядерні об’єкти країни). Крім того, окремим проблемним питанням у відносинах США та Європи є російський проект «Північний потік-2», який підтримують політико-бізнесові кола ФРН та деякі інші європейські країни, однак викликає принципові заперечення з боку Вашингтону (як політичні, так і суто економічні, зокрема через плани американських енергетичних компаній посилити свою присутність на європейському газовому ринку).
| Єдиною можливістю Кремля втримати контроль над ситуацією в Росії залишається зміцнення владної вертикалі та посилення правоохоронних органів |
З урахуванням таких обставин, єдиною можливістю Кремля втримати контроль над ситуацією в Росії залишається подальше зміцнення вертикалі державної влади, посилення урядового контролю над національною економікою (фактичне встановлення державно-монополістичної системи), а також мінімізація можливостей тиску Заходу на російську правлячу верхівку через політико-бізнесові кола та суспільство країни. За прогнозами російських експертів (зокрема, Вищої школи економіки, Інституту економічної політики ім. Є. Гайдара), головні напрями такої політики включатимуть:
- концентрацію нафтової галузі країни під егідою «Роснефти» (є фактично державною компанією); завершення процесу встановлення державної монополії в банківській сфері; активізацію заходів з повернення до державної сфери ринку авіаційних перевезень та інших ключових галузей та сфер російської економіки і фінансів;
- перехід до мобілізаційних методів управління фінансово-економічними процесами в Росії, насамперед за рахунок: жорсткої бюджетної політики (включно з максимальним обмеженням соціальних видатків); пенсійної реформи (збільшення пенсійного віку); підвищення податків та інших фінансових стягнень з населення та бізнесу; примушення російських бізнесменів повернути їх капітали з-за кордону та «спонсорувати» державні потреби;
- внесення змін до Конституції країни, в т. ч. щодо: посилення президентських повноважень; запровадження державної ідеології; рішучого скорочення числа суб’єктів федерації та фактичного переходу до генерал-губернаторства; підвищення жорсткості законів щодо парламентських і президентських виборів; обмеження ролі Федеральних Зборів та скорочення їх чисельності;
- зміцнення правоохоронних органів і спецслужб РФ та розширення їх повноважень в плані боротьби з усіма проявами опозиційної діяльності, придушення акцій протесту і недопущення соціальних заворушень. Виходячи з таких пріоритетів будуть збільшуватись і обсяги фінансування заходів з посилення внутрішньої безпеки, в т. ч. за рахунок скорочення видатків на оборону країни від зовнішніх противників (внаслідок нестачі коштів у 2017 році оборонні витрати Росії було зменшено на 20 %).
| Посилення жорсткості внутрішнього режиму в Росії пояснюватиметься «агресивною політикою Заходу» |
При цьому, посилення жорсткості внутрішнього режиму країни та ускладнення проблем російської економіки і надалі пояснюватиметься «агресивною політикою Заходу стосовно Російської Федерації», що вимагає мобілізації всіх її ресурсів. Водночас для заспокоєння громадської думки буде демонструватися турбота про розвиток бізнесу в країні та вирішення соціальних проблем російського населення. Зокрема, прикладом цього стали чергові «травневі укази» В. Путіна, підписані ним після інавгурації в травні ц. р.
Саме під виконання згаданих завдань і було сформовано новий уряд Росії, який залишається повністю залежним від В. Путіна і його адміністрації та виконує суто технічні функції з реалізації їх рішень чи вказівок, а фактично — забезпечення інтересів олігархічних кланів у російській правлячій верхівці. З огляду на це, до складу нового уряду (якого лише дещо оновили) не було допущено жодної особи, яка здатна відстоювати власну думку, що не співпадає з поглядами Кремля.
| Зовнішня політика Росії зберігатиме характер активної та агресивної експансії |
Винятковою прерогативою В. Путіна та його адміністрації залишатиметься і зовнішня політика Росії, яка зберігатиме характер активної та агресивної експансії на пострадянському і євразійському просторах, а також жорсткої конфронтації із Заходом. Переходите на https://vulkandeluxeplay.com играйте и выигрывайте. В цьому плані першочерговими завданнями Кремля залишатимуться:
- посилення російських позицій на просторі колишнього СРСР у спосіб продовження заходів з побудови Євразійського економічного союзу та зміцнення ОДКБ, а також встановлення контролю над Україною, Молдовою і Грузією. В рамках реалізації таких намірів на українському напрямі Москва намагатиметься використати президентські та парламентські вибори в нашій державі для того, щоб привести до влади лояльних до неї політиків. Водночас вона посилюватиме тиск на Україну, примушуючи її прийняти російський варіант врегулювання конфлікту на Донбасі, яким передбачається формальне повернення окупованих територій до складу України при одночасному збереженні російського контролю над ними;
- поглиблення відносин з КНР як противага тиску з боку Заходу, а також сприяння зміцненню та розширенню Шанхайської організації співробітництва, що позиціонується Росією як альтернатива Заходу. Крім того, Москва і надалі намагатиметься активно розвивати співробітництво з іншими країнами «третього світу», насамперед Індією та Пакистаном;
- здійснення впливу на позиції і політику США та Європи шляхом демонстрації військової сили та ядерного шантажу. Так, під час наради з керівництвом Міністерства оборони та підприємств оборонно-промислового комплексу Росії 15 травня ц. р. у Сочі В. Путін підтвердив першочергове значення Стратегічних ядерних сил (СЯС) як головного засобу стримування російських противників. З огляду на це, він поставив завдання щодо подальшого зміцнення СЯС та відніс його до основних пріоритетів у розвитку військової сфери країни.
В той же час Москва і надалі намагатиметься підірвати єдність Заходу та змінити його ставлення до Росії і України, в т. ч. «граючи» на суперечностях між США та Європою. При цьому, з урахуванням негативних наслідків західних санкцій для російської економіки, Кремль може піти і на певні компроміси із Заходом, однак винятково задля своїх інтересів.
Зокрема, саме у такому ракурсі російське та європейське експертні середовища розглядають зустріч В. Путіна та Федерального канцлера Німеччини А. Меркель 18 травня ц. р. у Сочі. На погляд експертів, мета зустрічі — пошук певних точок дотику сторін у «трикутнику» загострення взаємних проблем між Росією, США та Європою.
| Реалізація «китайського» варіанту збереження при владі гарантуватиме довічне президентство В. Путіна |
На цьому фоні окремим напрямом зусиль російської правлячої верхівки залишатиметься пошук можливостей збереження своєї влади після завершення другого (а фактично — четвертого) президентського терміну В. Путіна.
У разі успіхів згаданих підходів Кремля у його внутрішній та зовнішній політиці, режим В. Путіна зможе піти за сценарієм дій інших подібних до Росії країн. В рамках такого сценарію правляча партія «Единая Россия» або інше громадське об’єднання виступить з ініціативою скасувати положення Конституції країни, які стосуються термінів перебування на посаді президента РФ. Безумовно, таку ініціативу російський парламент ухвалить, що гарантуватиме довічне президентство В. Путіна. В березні ц. р. саме такий варіант був реалізований у КНР. Так, за ініціативою правлячої Комуністичної партії Китаю, Всекитайські збори народних представників (парламент) відмінили конституційне положення, згідно з яким голова КНР мав право бути на посаді тільки два п’ятирічних терміни.
| Збереження В. Путіна при владі означатиме консервацію проблем в Росії та її подальше відставання від провідних держав світу |
Своєю чергою, у випадку подальшого ускладнення ситуації в Росії та довкола неї, В. Путін та його оточення будуть змушені шукати альтернативні способи утримання влади у своїх руках. Зокрема, одним із таких способів може стати зміна конституційного ладу Росії з президентської на парламентську республіку з передачею реальних владних функцій від президента до глави уряду або голови парламенту. Саме одну з цих посад і обійме В. Путін (під виглядом обрання або призначення на неї), що також гарантуватиме йому довічне перебування при владі. При цьому відповідальність за всі проблеми в країні перекладатиметься на уряд Д. Медведєва, а сам він відправиться у відставку. Тим самим, з одного боку збережеться високий рейтинг В. Путіна та звільниться для нього місце, а з іншого — тимчасово знизяться у російському суспільстві настрої протесту.
Так чи інакше, але збереження В. Путіна при владі без реальних змін у його політиці означатиме консервацію проблем в Росії та її подальше відставання від провідних держав світу, а також «застій» в країні, що нагадуватиме ситуацію, яка виникла в Російській імперії на початку 20-го століття та Радянському Союзі у 1970–1980-х роках. Згідно з таким досвідом, наслідком може бути лише нова революція в Росії та її дезінтеграція.
