Головною інтригою у розвитку ситуації довкола збройного конфлікту на сході України є несподівана згода Російської Федерації на розгортання міжнародної миротворчої місії у зоні військового протистояння. На перший погляд це є поступкою Москви, яка раніше займала діаметрально протилежну позицію та категорично виступала проти доступу міжнародних миротворців на Донбас. Дійсно, розгортання миротворчої місії на Донбасі фактично унеможливить розширення масштабів збройної агресії Росії проти України, що залишається головною загрозою безпеці нашої Держави.
Безумовно це вигідно Україні. Однак, не все так просто, як здається на перший погляд. Як сказав колись Гетьман Полуботок: «Ніколи, ні за яких обставин не вірте москалеві! Хто повірить, вже тільки тим занапащає Україну. Москаль перехитрує обов’язково, й одурить, і уярмить. То його життя, його сутність. Тим він і дужий — підступністю та нещадністю».
Саме такий характер має і згода Москви стосовно розміщення міжнародних миротворців на Донбасі, що має на меті реалізацію виключно російських інтересів. Насамперед це стосується «заморожування» конфлікту в регіоні на вигідних для Росії умовах, а саме: створення враження виконання нею Мінських домовленостей в частині, що стосується виведення російських військ з окупованих територій, з одночасним недопущенням можливості відновлення Україною контролю над ними.
У випадку реалізації такого плану Росія отримає можливість апелювати до США та ЄС щодо відсутності причин для продовження санкцій проти неї. Водночас вона зможе обґрунтувати свої вимоги стосовно виконання Україною політичної складової мирного плану з надання особливих статусів «ДНР» та «ЛНР». При цьому умова Росії щодо необхідності узгодження питання розгортання миротворчої місії із самопроголошеними республіками фактично позиціонує їх як рівноправних учасників переговорів.
Більш того, включення російського військового контингенту до складу міжнародного миротворчого контингенту, на чому безумовно наполягатиме Москва, легалізує російську військову присутність на території України та створить передумови для її збереження на довготривалу перспективу. Саме так свого часу було зроблено Росією у Придністров’ї.
Все це призведе до фактичної дезінтеграції України, втрати можливості відновлення її територіальної цілісності, блокування процесів європейської та євроатлантичної інтеграції нашої Держави, а також отримання Росією потужних важелів впливу на Україну. В свою чергу, Росія як «миротворець» відновить стосунки із Заходом, отримає сприятливі можливості для розвитку її економіки та продовжить активну реалізацію неоімперської політики. В той же час, за рахунок вимог щодо обмеження функцій миротворчої місії лише захистом спостерігачів ОБСЄ, Росія уникає взяття на себе зобов’язань щодо забезпечення загальної безпеки в регіоні.
З огляду на зазначене, принципово вірною є позиція України, яка передбачає: розгортання миротворчих сил ООН у всіх районах у зоні конфлікту, в т. ч. на українсько-російському кордоні; виведення російських військ з окупованих територій та недопущення включення російських військових підрозділів до складу миротворчих сил; покладення на миротворчу місію ООН функцій із забезпечення загальної безпеки, а не тільки спостерігачів ОБСЄ; неприпустимість будь-яких узгоджень згаданих питань із самопроголошеними республіками як сторонами переговорів.
Втім, зміна позиції Росії з питання можливості розгортання міжнародної миротворчої місії на Донбасі вже є показником результативності західних санкцій, які змушують режим В. Путіна здійснювати пошук шляхів виходу із ситуації. Збереження та подальше посилення таких санкцій крок за кроком примушуватиме Москву до реальних поступок в урегулюванні ситуації довкола України.
