Іран залишатиметься активним гравцем у геополітичному пазлі Південного Кавказу та Близького Сходу
Вадим Волохов
За давньою традицією, що запроваджувалась не нами, наприкінці року підбивають підсумки та складають плани на майбутнє. Не будемо її порушувати і поговоримо про Близький Схід, про роль в ньому Ісламської Республіки Іран напередодні 2020 року та на близьку перспективу.
Західні аналітики останнім часом подейкують про можливий «кінець шиїтського засилля» на Близькому Сході. Аналізуючи події року, передусім «ядерну угоду» та танкерну війну в Ормузській протоці, вони натякають, що Іран стає більш уразливим, і, як наслідок, більш уразливими стають його партнери та союзники, і не тільки на Близькому Сході. Але для того, щоб правильно зрозуміти поточну ситуацію, не завадить згадати, що таке шиїтська спільнота і в чому її сила.
Всі шиїти сповідують іслам, тобто, вони всі брати, всі вони завзято дотримуються стовпів цієї віри, яких є п’ять:
- Символ віри (Шахада) — визнання Аллаха — «Свідчу, що немає божества, крім Всевишнього (Аллаха)».
- Молитва (Салят), яку кожен мусульманин повинен прочитати п’ять разів на день.
- Виплата очисного пожертвування (Закят), мета якого — створити спеціальний фонд для нужденних членів племені. Податок стягується з майна і доходів мусульманина (але не іновірця). Гроші, зібрані з мусульман у вигляді закяту, зазвичай знаходяться у розпорядженні каді (судді) і повинні витрачатися в тому окрузі, де були зібрані.
- Піст в місяць Рамадан (Ураза-байрам).
- Паломництво (Хадж). Коран вважає відвідування Мекки і Медини обов'язком кожного мусульманина.
|
| П'ять стовпів ісламу |
Зупинимось на виплаті очисного пожертвування. Кожна шиїтська спільнота будь-де має свій фонд і все, що заплановано, або відбувається, сплачується з цього фонду. Наприклад, шиїти Індії самі фінансували мобілізацію та оснащення добровольчих загонів для надання допомоги шиїтам Іраку і Сирії. Так само відбувається і в Афганістані, де шиїти фінансують свій визвольний рух, така ж ситуація і у Пакистані.
З початком жовтня поточного року в Іраку виникли масові заворушення та протести. Вони охопили такі міста, як Басра, ед-Діванія, Васіт і Кіркук, південні райони іракської провінції Зікар. В містах Кербела та Наджаф під час протестів фактично були зруйновані та спалені дипломатичні представництва Ірану. В Багдаді, ен-Насірії, ель-Амарі та ель-Хіллі було запроваджено комендантський час. До слова, це райони, де масово проживають мусульмани-шиїти і базуються багаточисленні проіранські збройні формування.
Іранський посол в Іраку Ірадж Масджеді дуже швидко відреагував на них, наголосивши, що напади були організовані ворогами Ірану, які намагаються посіяти ворожнечу між братерськими країнами.
Заступник командувача Корпусу вартових Ісламської революції (КВІР) ІРІ контр-адмірал Алі Фадаві також виступив із звинуваченнями стосовно США та Ізраїлю щодо їх участі в організації масових протестів в Іраку та Лівані.
Наприкінці листопада прем’єр-міністр Іраку Адель Абдель-Махді у своїй заяві наголосив, що готовий піти у відставку і це пов’язано з масовими протестами та сотнями загиблих. Проте, заміна одного прем’єра-шиїта на іншого проблему не усуне, оскільки він знову буде змушений балансувати між інтересами Ірану і інтересами своєї держави.
|
| Іракські протестувальники на заблокованому мосту через Тигр в Багдаді |
Ірак сьогодні — це країна, що поділена за конфесійною ознакою і де вже багато років триває війна. На додаток до всього цього розгорається жорстке протистояння всередині шиїтської спільноти, що само по собі ще кілька років тому вважалося неприпустимим. Значна частина мусульман-шиїтів виступає проти іранської окупації, яка де-факто, відбулась в мусульманській країні, здебільшого заселеній шиїтами.
Тегеран під гаслом боротьби з «Ісламською державою» для здійснення свого впливу вибудував в Іраку воєнно-політичні структури і наповнив їх своїми радниками та консультантами. В самому Іраку іранці створили збройні каральні структури, які фактично здійснюють іранську окупацію в південних та центральних провінціях Іраку, який перетворився у плацдарм для агресії в Сирії і ресурсну базу для поповнення багаточисельних збройних терористичних формувань.
На сьогодні Тегеран фактично повністю та остаточно зруйнував принципи взаємного існування сунітської та шиїтської спільноти в Іраку, що дає підстави для іранської присутності.
Сьогоднішня шиїтська більшість в Іраку неспроможна керувати країною з урахуванням національних інтересів, бо саме шиїтський фактор робить це управління неможливим. Тегеран активно використовує саме шиїтський фактор для просування своїх інтересів і, що найбільш вірогідно, Ірак і надалі буде існувати у стані розпаду, поки шиїти не втратять владу і сунітська меншість не покладе край іранській експансії.
Наприкінці жовтня 2019 року Вашингтон і шість країн-членів Центру боротьби із фінансуванням тероризму (Terrorist Financing Targeting Center, TFTC) зони Перської затоки (Бахрейн, Кувейт, Оман, Катар, Саудівська Аравія і Об’єднані Арабські Емірати) домовились запровадити санкції проти 25 корпорацій, банків і приватних осіб Ірану, які підтримують терористичні організації регіону, зокрема, «Хизбуллу». Всі вони раніше перебували під санкціями США.
Кілька днів тому Франція ухвалила рішення про недопущення присутності іранської «Організації моджахедів іранського народу» (ОМІН) на своїй території. Відомо, що ОМІН знайшла притулок у Франції біля 40 років тому і на сьогодні керівництво організації ще має штаб-квартиру в Албанії.
За повідомленнями іранської інформаційної агенції Mehr, рішення ухвалене 29 жовтня під час зустрічі президента Франції Еммануеля Макрона з міністром закордонних справ Жан-Івом Ле-Дріаном.
|
Довідково:
У 1970-х роках активісти ОМІН вдались до терористичних акцій. У цей час від неї відколюється марксистсько-ленінське крило — Пейкар («Боротьба»), яке поставило собі за мету створити в країні народно-демократичну республіку. До 1978 року ОМІН налічувала біля 100 тис. членів. Спочатку організація вітала Ісламську революцію 1979 року і захоплення американського посольства в Тегерані. Однак, зазнавши тиску з боку клерикального режиму аятол, ОМІН перейшла в опозицію до нового уряду і відновила збройну боротьбу. |
28 червня 1981 року організований вибух в штаб-квартирі Ісламської республіканської партії, який забрав життя 72 вищих чинів уряду, включно з лідером ІРП, головою Верховного суду аятолою Мохамадом Бехешті, 2-ю особою в країні. 30 серпня внаслідок організованого ОМІН вибуху в канцелярії прем'єр-міністра загинули президент Ірану Мохаммад Алі Раджаї, прем'єр-міністр Мохаммад Бахонар і міністр внутрішніх справ Вахід Достгерді. Міністр оборони Сеїд Муса Намджу дістав важке поранення.
У липні–серпні 1981 року по ісламському режиму в Ірані було завдано цілу серію ударів: напад на резиденцію генерального прокурора, вибух в канцелярії прем'єр-міністра, атаки на казарми «вартових Ісламської революції» і поліцейські дільниці. Пік припав на 8–10 серпня, коли в різних містах прогриміло близько 60 вибухів.
Вересень 1981 року — вуличні бої у місті Мехабад, напад на будівлю Меджлісу, 5 вересня — вибух канцелярії Генерального прокурора ісламської революції А. Коддусі (він загинув), 12 вересня — вбивство в Тебрізі колишнього кандидата у президенти, лідера ісламістів аятоли А. Мадані.
Весь цей час члени організації переслідуються іранськими силами безпеки, зазнаючи значних втрат. Заарештованих моджахедів жорстоко катують. Втрати організації з літа 1981 року по літо 1984-го склали понад 20 тис осіб.
|
| Лідер ОМІН Масуд Раджаві (праворуч) на зустрічі із Саддамом Хусейном, Ірак, 1986 рік |
З 1982 року організація перебазувалася до Франції, а у 1986 році — до Іраку, звідки здійснювала збройні вилазки на територію Ірану під час ірансько-іракської війни. Намагаючись скористатися бійцями ОМІН як тараном проти іранських військ, уряд Іраку розквартирував її членів на ірансько-іракському кордоні в добре укріплених військових базах з важкою бронетехнікою, артилерією, танками і вертольотами. У липні 1988 року великі сили ОМІН за підтримки іракської армії проводять наступальну операцію «Вічне світло», дійшовши до міста Ісламабад-е-Гарб.
В ході останньої в тій війні операції іранських військ (операція «Мерсад») сили ОМІН були розгромлені, а під час подальших арештів та переслідувань у в’язницях Ірану були страчені десятки тисяч членів організації.
У 1992 році бійці ОМІН атакували іранські посольства в 13 країнах світу. З дня перемоги Ісламської революції в Ірані біля 17 тис. іранців стали жертвами терористичних акцій за кордоном, з них 12 тис. — жертви ОМІН.
У квітні 2003 року під час вторгнення американсько-британських військ до Іраку загони ОМІН були роззброєні силами коаліції, а члени організації були арештовані. 26 січня 2009 року Європейський Союз виключив організацію зі списку терористичних. У 2012 році це саме зробили США. Щороку ОМІН організовує у Парижі конференції і представники певних кіл США, Саудівської Аравії та деяких західних країн вважаються там почесними гостями.
На сьогодні Тегеран має десятки збройних формувань в арабських країнах, які діють в його інтересах з метою дестабілізації ситуації на всьому Близькому Сході та підтримки іранського впливу в рамках політики «експорту Ісламської революції». Вістрям цієї політики є формування «Кодс» у складі Корпусу вартових Ісламської революції ІРІ. Групи та підрозділи з його складу проводять операції на території інших держав та вважаються ключовим елементом для створення підґрунтя з метою посилення іранського впливу. Вони формують і тренують загони з числа національних пригноблених меншин для розгортання боротьби проти існуючої влади і формування вірних Ірану режимів.
Серед відданих союзників Тегерану головними та найбільш активними вважаються:
|
| Лідер «Хизбулли» шейх Хасан Насралла |
«Хизбулла» (Партія Аллаха) в Лівані
Ліванська шиїтська парамілітарна ісламістська організація і політична партія. Створена за безпосередньої участі Ірану та КВІР ІРІ ще в 1982 році для протидії ізраїльській окупації відразу за вторгненням до Лівану в 1982 році. Одним із перших гасел було перетворення Лівану на ісламську республіку на кшталт Ірану. Офіційно ж організація була заснована 16 лютого 1985 року, коли Шейх Ібрагім аль-Амін оприлюднив маніфест групи. Після заснування до «Хизбулли» повністю або частково приєдналась ціла низка шиїтських груп, таких, наприклад, як «Ісламський Джихад», «Організація пригноблених Землі» та «Організації революційного правосуддя».
«Хизбулла» відразу заявила про себе як терористична організація, в 1982 році взявши 96 заручників в Лівані, серед яких було 25 американців. Операція широко відома як «десятирічна криза заручників». Серед найбільш відомих операцій можна вважати вибух у американському посольстві в Бейруті у квітні 1983 року, коли загинуло 63 людини. Того ж року відбулися скоординовані терористичні акції проти посольств США та Франції у Кувейті.
«Хизбулла» безпосередньо пов’язана з формуванням організації «Хизбулла-Хиджаз» у Саудівській Аравії та терористичним актом 1996 року, коли через вибух 120 осіб загинуло, серед яких 19 громадян США.
«Хизбулла» безпосередньо бере участь у тренуванні бойовиків з інших країн.
«Хизбулла» в Іраку, як збройне формування (міліція) була сформована відразу після падіння режиму в 2003 році. В 2006 році до її складу увійшли кілька проіранських формувань, а саме — бригади «Абу аль-Фадль аль-Аббас», «Кербела» і «Зейд бен Алі». Ці формування вдавалися до політики геноциду проти національних меншин в Іраку з метою просування іранських інтересів.
«Ліга праведних» в Іраку
Шиїтська ісламістська парамілітарна організація створена в 2006 році за прямої підтримки Ірану. Основу організації складає «Армія Мехді» (шиїтське збройне формування, лідер Муктада ас-Садр.
Організація стала головним елементом утворених в 2014 році збройних сил на противагу міліцейським формуванням, проте на її рахунку тисячі вбитих мирних громадян з числа національних меншин. Загони зі складу «Ліги праведних» брали участь у бойових діях в Сирії на боці проіранських сил.
|
| Верховний лідер Ірану аятола Алі Хаменеї, лідер іракських шиїтів Муктада ас-Садр і командувач Силами спеціальних операцій «Кодс» КВІР ІРІ генерал Касем Сулеймані |
«Сили народної мобілізації» (СНМ, «Хашд аш-Шаабі»)
Коаліція сформована в червні 2014 року у спосіб формального об’єднання загонів шиїтських, єзидських та християнських міліцій, які воюють на боці іракського уряду проти «Ісламської держави» та підпорядковані міністерству внутрішніх справ Іраку.
До складу СНМ увійшли досить відомі загони шиїтської міліції, а саме: бригади «Хизбулла», загони «Асаїб Ахль аль-Хакк» («Ліга праведників»), «Корпус Бадр», «Мученики ас-Садра». Всі вони складались переважно з шиїтських волонтерів.
Фактично СНМ є свого роду державною воєнною організацією, до якої входить біля 40 загонів міліції, здебільшого шиїтських, і всі вони фінансуються з державного бюджету Іраку. На сьогодні чисельний склад СНМ налічує біля 100 тис. бійців, 80 % із загального числа фінансуються та підтримуються КВІР Ірану.
Головним завданням СНМ була оборона Багдаду та шиїтських святих міст Кербела та Наджаф від загонів «Ісламської держави», які на той час захопили та контролювали Мосул, Рамаді, Анбар і Фалуджу. Під час бойових дій проти «Ісламської держави» шиїтські формування проводили широкомасштабні зачистки мусульман-сунітів.
В Сирії Іран контролює не менше 50 збройних формувань і організацій, які виступають під різними назвами і входять до складу «Сил народної мобілізації», як це є в Іраку.
Найбільш відомими є бригади «Ліва Абу аль-Фадль аль-Аббас», «Імам Алі», «Катаїб Сайїд аль-Шухада», «Харакат аль-Абдаль» і «Фатіміюн» (Афганістан), загони «Хизбулли» і загін «Зайнабіюн» (Пакистан).
Щороку Тегеран, за різними оцінками, витрачає на війну в Сирії не менше 35 млн дол. США.
На даний час, за різними оцінками, Іран фактично контролює біля 82 тис. бойовиків, з них:
- 3 тис. військовослужбовців зі складу підрозділів «Кодс» КВІР ІРІ;
- 9 тис. бойовиків з ліванської «Хизбулли»;
- 10 тис. бойовиків-шиїтів, зібраних зі всього Близького Сходу (Ірак, Пакистан, Афганістан);
- 60 тис. сирійських шиїтів-добровольців.
|
| Лідер єменських хуситів Абдель Малік аль-Хусі |
Ємен та підтримувана Іраном міліція хуситів є воєнізованим формуванням шиїтів-зейдитів. Шиїтська меншість Ємену, яка проживає на півночі країни, складає приблизно третину населення країни, веде боротьбу за автономію та відновлення королівської влади сімейства Зайді з 1962 року. Центром повстання хуситів на чолі з імамом Хусейн Бадр ад-Дін аль-Хусі (був вбитий у вересні 2004 року) є гірська провінція Саада. Рушійною силою повстання була шиїтська партія «Аш-Шабаб аль-Мумін» («Правовірна молодь»). Метою боротьби хуситів на сьогодні є створення теократичної держави на кшталт Ісламської Республіки Іран.
Бойовим крилом руху вважається угруповання «Ансар Аллах» («Прихильники Бога»). У листопаді 2014 року Рада Безпеки ООН наклала санкції на військових лідерів угруповання Абдель-Халіда аль-Хусі і Абдаллаха Яхья аль-Хакіма за «загрозу миру, стабільності країни і перешкоджання політичному процесу».
У 2011 році, після початку в країні протестів проти режиму президента Алі Абдаллу Салеха, хусити розширили свій вплив на півночі Ємену. Вони почали збройну боротьбу не тільки проти урядових військ, а й проти таких угруповань, як рух «Аль-Іслах» («Єменське об'єднання за реформи»), конфедерації племен хашидів, бойовиків «Аль-Каїди» і пов'язаним з нею угрупованням «Ансар аш-Шаріа» («Прихильники шаріату»).
На сьогодні хуситам надають значну допомогу та підтримку однодумці з Ірану та іракські шиїти.
«Сарая аль-Мухтар» («Армія Мухтара») є екстремістською шиїтською терористичною організацією, що була сформована наприкінці 2013 року в Бахрейні. Основними методами боротьби є партизанські дії та організація підривів як цивільних, так і військових об’єктів в країні.
|
Довідково: Омар аль-Мухтар є національним героєм Лівії на прізвисько «Лев пустелі». Протягом 20 років він очолював війну племен Лівії проти італійської окупації. |
«Армія Мухтара» в Іраку є шиїтське угруповання іракського ополчення, яке було сформовано у лютому 2013 року колишнім командиром однієї з бригад «Хизбулли» Вахідом аль-Баттатом. у своїй заяві з приводу створення «Армії Мухтара» В. аль-Баттат заявив, що її головною метою є «захист шиїтів Іраку і надання допомоги уряду у боротьбі з терористами». В. Аль-Баттата було вбито у грудні 2014 року.
Вона відома також під назвою «Аль-мукавама аль-Ісламія аль-Бахрейн» («Ісламський опір Бахрейну»). В червні 2017 року організацію внесли до списку терористичних організацій в Саудівській Аравії, ОАЕ, Єгипті і Бахрейні.
«Сарая аль-Аштар» («Армія Аштара») — воєнізоване угруповання шиїтів Бахрейну. Організація створена в березні 2012 року за сприяння та безпосередньої підтримки КВІР Ірану. Лідери організації — Ахмед Юсеф Сархан, відомий також як Абу Монтазер та Джасім Ахмед Абдулла, відомий також як Зульфігар. Обидва неодноразово були в Ірані.
|
Довідково: Малік аль-Аштар був вельми поважною особою серед шиїтів та найближчим супутником імама Алі — четвертого праведного халіфа, двоюрідного брата і зятя Магомета (чоловік доньки Магомета Фатіми). З іменем Алі пов'язаний перший в ісламі розкол, що призвів до зародження релігійно-політичних рухів шиїтів і хариджитів та до їх відходу від сунітської більшості. Шиїти-імаміти вважають Алі першим із Дванадцяти імамів. Нащадків Алі називають алідами. |
У квітні 2013 року «Сарая аль-Аштар» оприлюднила своє перше звернення до народу, в якому звинуватило правлячу в Бахрейні монархію аль-Халіфа у багатьох злочинах проти свого народу. В червні 2017 року організація потрапила до списку терористичних організацій в Саудівській Аравії, ОАЕ, Єгипті, Бахрейні та США.
КВІР Ірану також надає широку підтримку та допомогу руху «Талібан» в Афганістані. Відомо, що з весни 2019 року сотні бойовиків талібів пройшли шестимісячну підготовку у тренувальних таборах КВІР в західній провінції Керманшах.
В листопаді 2019 року делегація талібів на чолі з головою політичного офісу в Катарі муллою Барадаром Ахундом здійснила візит до Тегерану. Відбулась зустріч і переговори з міністром закордонних справ ІРІ Мохаммадом Джавадом Заріфом. За повідомленнями іранських засобів масової інформації, сторони обсудили питання припинення війни та подальшого мирного процесу в країні. Іранські високопосадовці виказали готовність підтримувати дружні відносини з афганським народом. Цей факт також слід розцінювати як намагання Тегерану посилити свій вплив на ситуацію в Афганістані через талібів.
Останнім часом Тегеран, за посередництва «Хизбулли», чимало зусиль докладає для того, щоб відновити стосунки між Сирією та ХАМАС.
|
Довідково: ХАМАС («Ісламський рух опору») — палестинський ісламістський рух і політична партія, створені невдовзі після початку Першої палестинської інтифади. Асоційоване військове крило — бригади «Ізз ад-Дін аль-Кассам». Рух ХАМАС після перемоги на виборах 2006 року утримує владу у секторі Газа. |
Засновниками руху стали радикально налаштовані представники гілки «Братів-мусульман», однієї з найбільших ісламських організацій, яка базувалася в Єгипті, в першу чергу, шейх Ахмед Ісмаїл Ясін, харизматичний ісламський лідер. Ще з дитячих років був паралізований і пересувався в інвалідному кріслі.
ХАМАС визнали терористичною організацією такі країни, як Ізраїль, Канада, США і Японія, також його діяльність заборонена в Йорданії та Єгипті. В Австралії та Великій Британії терористичним визнають тільки військове крило ХАМАС. У грудні 2014 року Європейський суд ухвалив рішення про виключення руху ХАМАС зі списку терористичних організацій.
|
| Бійці бригад «Ізз ад-Дін аль-Кассам» — військового крила ХАМАС |
ХАМАС не визнає права Ізраїлю на існування. Мета руху в короткостроковій перспективі — домогтися, щоб Ізраїль залишив окуповані в 1967 році палестинські території. У довгостроковій перспективі організація прагне створити ісламську державу на території колишньої підмандатної Палестини (до утворення Ізраїлю в 1948 році). Ця організація виступає проти мирних домовленостей, досягнутих в Осло.
Палестинська автономія, очолювана Ясіром Арафатом і по його смерті — Махмудом Аббасом, вбачає в організації ХАМАС серйозного суперника. Разом з цим, Ясір Арафат намагався залучити ХАМАС до палестинського політичного життя. А також того, щоб ХАМАС визнав очолювану ним автономію єдиною законною владою на палестинських територіях і припинив проведення військових операцій проти Ізраїлю. Однак зусилля Арафата не мали успіху.
Що стосується несприйняття існування Ізраїлю і мешкання євреїв в Палестині, то ХАМАС вбачає різницю між юдеями як такими, з якими іслам пов'язує давня історія, і нинішньою окупацією. Рух ХАМАС має десятки тисяч прихильників серед палестинців. З одного боку, ХАМАС будує на західному березі річки Йордан та в секторі Газа школи й лікарні, займається добродійністю і релігійною діяльністю. З іншого — військове крило ХАМАС, відоме як бригади «Ізз ад-Дін аль-Кассам», неодноразово вдавалося до акцій силового характеру проти ізраїльтян, у відповідь на бомбардування сектору Газа і убивства палестинців.
Тривалий час штаб-квартира руху ХАМАС базувалась у Дамаску.
У разі успіху, відновлення союзу Сирії з рухом ХАМАС та «Хизбуллою» значною мірою посилить вплив Ірану на більший частині регіону Близького Сходу та відкриє нові можливості для продовження боротьби з Ізраїлем в межах проекту «Вісь опору».
В 2019 році офіційна делегація ХАМАС відвідала Тегеран і зустрічалась з Верховним лідером ІРІ. Відбулися і переговори лідера «Хизбулли» з керівництвом ХАМАС.
|
| Антиізраїльська «Вісь опору» |
Аналіз подій останніх кількох років дає можливість стверджувати, що Іран тягне на себе роль не тільки головного гравця в зоні Перської затоки, але і міцного ланцюга між Далеким Сходом і Європою. Іран намагається бути активним на всі чотири боки світу і не обмежуватися впливом у зоні Перської затоки, Середземного моря та на Близькому Сході. Ще у жовтні поточного року Іран, Казахстан, Узбекистан, Туркменістан і Туреччина уклали договір про співробітництво вздовж основного залізничного коридору від Китаю до Європи.
За повідомленнями агенції Mehr, Іран підписав з міністерством транспорту Сирії угоду про будівництво залізниці від іранського порту Імама Хомейні через іракську Басру до сирійської Латакії. Фінансування Тегеран бере на себе. Таким чином, «шиїтський коридор» набуває фізичного наповнення у вигляді залізничної магістралі, яка з’єднає іранське і сирійське узбережжя.
Відомо, що з жовтня 2019 року Іран офіційно отримав право оператора сирійського середземноморського порту в Латакії, і це означає, що він контролює все місто і всю Латакію. І це реально сталося всупереч інтересам Анкари та Тель-Авіву. Слід нагадати, що Латакія є центром провінції з переважним проживанням шиїтів.
|
Довідково: Раніше спільнота алавітів (мусульман-алавітів або нусайрітів) протягом століть сприймалась як вигнанці, і тільки в 1973 році імами шиїтів-двунадесятників прийняли фетву, згідно з якою на алавітів стали поширюватися юридичні правила відношень між шиїтами, що офіційно визнало алавітів мусульманами-шиїтами. |
|
| Іран має переваги над США та їх союзниками на Близькому Сході завдяки спроможності вести війни із широким застосуванням третьої сили |
В сучасних регіональних конфліктах жодна з країн не була такою ефективною та активною, як Іран. Загальні видатки Ірану на війни в Іраку, Сирії та Ємені в останні роки склали біля 16 млрд дол. США. Тегеран розвинув свій потенціал за рахунок застосування Сил спеціальних операцій «Кодс» зі складу КВІР та багаточисельних збройних шиїтських, і не тільки, формувань. Їх загальна чисельність складає біля 200 тис. бойовиків. Вони беруть участь у конфліктах «сірої» зони (підтримує воєнні дії нижче порогу воєнних дій між державами). На сьогодні Іран достатньо стійкий, щоб протистояти антиіранським протестам, але при цьому зазнає труднощів, оскільки його вплив безпосередньо залежить від груп, які або не хочуть напряму керувати країною, як «Хизбулла» в Лівані, або не спроможні управляти, як в Іраку.
Аби що там, але Іран має переваги над США та їх союзниками на Близькому Сході завдяки своїй спроможності вести війну із широким застосуванням третьої сили. Такої, як, скажімо, шиїтська міліція чи шиїтське ополчення. Тегеран розгорнув та забезпечив ресурсами мережу своїх баз та груп в усьому регіоні у якості основного засобу протистояння регіональним супротивникам і міжнародному тиску. Така політика дозволяє Ірану без ризику та додаткових витрат протистояти супротивникам та уникати прямої конфронтації. Іран бореться та перемагає у війнах між народами, а не між державами, вміло уникаючи симетричного міждержавного конфлікту, ведучи асиметричну війну через розгалужену мережу своїх проксі.
На Заході ще не зовсім усвідомили, що основу іранської експансії складає не сліпа віра у спроможність легальних або нелегальних партій та організацій типу «Хизбулла» та шиїтських збройних формувань, а збалансована комунікаційна-стратегічна лінія, яку Тегеран більш-менш успішно вибудовує протягом останніх 20–25 років, і не тільки на Близькому Сході. Достатньо згадати практичні кроки Ірану на зближення з Китаєм та Росією.
|
| Основу іранської експансії складає збалансована комунікаційна-стратегічна лінія, яку Тегеран вибудовує протягом останніх 20–25 років |
Можна зробити висновок, що клерикальний режим ІРІ, по суті, частково існує за рахунок грабунку окупованих територій, і саме цей фактор сьогодні став головною причиною масових виступів і протестів в Ірані.
При цьому Іран, за будь-яких розкладів, залишиться активним гравцем у геополітичному пазлі Південного Кавказу та Близького Сходу. У разі, якщо Іран залучатиметься, а він цього прагне, до інтеграційних проектів у просторі Євразійського економічного союзу, то він отримає додаткові переваги у боротьбі із зовнішнім економічним тиском та буде спроможний послабити внутрішню соціально-економічну напругу.
Безумовно, Іран працює за кількома напрямами, виграє час та досягає геополітичної переваги через «політику контрольованого хаосу». Ескалація ситуації зі Сполученими Штатами та країнами Перської затоки надає йому можливість повстати перед своїми проксі з «Хизбулли» та єменськими хуситами у світлі «святої боротьби мулл проти Великого сатани». Тегеран плекає надію, що після поразки Д. Трампа на виборах у 2020 році він матиме змогу домовитись з демократами та посилити своє лобі у Вашингтоні, як це було за Б. Обами.
