Як уникнути узурпації спецслужб
Віктор Гвоздь
В статті «Чергова кадрова відставка в США» я вже порушував тему проблем розвідувального співтовариства Сполучених Штатів Америки, що виникли під час президентства Д. Трампа. Це питання досить відоме, висвітлювалося у різних ЗМІ, але разом з тим, потребує більш уважного розгляду. Навіть тому, що схожі проблеми характерні не тільки для США. Їх можна спостерігати і в інших країнах, в тому числі в Україні. Сьогодні вони особливо актуальні для нашої держави в умовах реорганізації її органів державної влади, силових структур та спецслужб, що розпочалася після президентських та парламентських виборів. І що надзвичайно важливо — все означене відбувається за подальшої збройної агресії Росії проти України, яка здійснюється у різних формах «гібридної» війни, в тому числі і з широким залученням розвідувальних та інших російських спеціальних служб. Саме цим і висуваються підвищені вимоги до української розвідки. А вона повинна відповідати на ці виклики, опираючись як на свій бойовий досвід, так і на кращі практичні напрацювання розвідувальних служб світу, отримані ними як нині, так і в історичній ретроспективі. Своєю чергою, це передбачає ґрунтовний критичний аналіз їх діяльності, уміння не повторювати тих помилок, що були допущені колись чи сьогодні, включно такими провідними державами як Сполучені Штати Америки, Китай, Франція, Велика Британія, Росія та іншими.
|
|
…Українська розвідка повинна відповідати на виклики, опираючись як на свій бойовий досвід, так і на кращі практичні напрацювання розвідувальних служб світу…
Основними з таких помилок були і залишаються прагнення лідерів окремих держав підпорядкувати своїм політичним інтересам органи національних розвідок та інших спецслужб, що проявляється по-різному — від простої відмови довіряти розвідувальним даним і до нав’язування розвідці власного трактування ситуації. І навіть більше, використовувати їх не за призначенням — розпочинаючи з боротьби зі своїми політичними опонентами і до реалізації своїх приватних бізнес-інтересів. При цьому незгідні з таким «диктатом» керівники розвідувальних служб в кращому випадку звільняються зі своїх посад, у гіршому ж — підпадають під репресії аж до жорстоких тортур чи страти. Що, своєю чергою, призводить до катастрофічних наслідків як для самих держав, так і для їх лідерів.
Класичним таким прикладом може слугувати позиція колишнього радянського лідера Й. Сталіна напередодні війни з гітлерівською Німеччиною. Згідно з його баченням, Німеччина не могла напасти на Радянський Союз до того, як буде виведена з гри Великобританія у спосіб захоплення Британських островів та ліквідації Об’єднаного Королівства. Саме на цій концепції і будувалася вся передвоєнна стратегія СРСР, що нав’язувалася також і розвідці. Тобто, суб’єктивне бачення та суб’єктивні оцінки брали верх над об’єктивною інформацією розвідки та її висновками. А ті, хто намагався говорити правду, щезли у катівнях НКВС. Так, за чотири передвоєнні роки було репресовано п’ять начальників Розвідувального управління Червоної армії, в тому числі С. Урицький, Я. Берзін, С. Гєндін, О. Орлов та І. Проскуров. Паралельно були розгромлені і всі резидентури воєнної розвідки, які надавали можливо не завжди повну, але достатньо об’єктивну інформацію про наміри тодішнього Берліну. Розпочинаючи з тих, хто працював у самій Німеччині, і закінчуючи тими, хто мав до цього хоч якесь відношення. В тому числі у Франції, США та навіть у Японії. Чим це все скінчилося — відомо: неготовністю СРСР вчасно і ефективно відповісти на напад агресора, розгромом Червоної армії влітку та восени 1941 року, в результаті чого Німеччина захопила Прибалтику, Білорусь, Україну та західну частину Росії. А війська німецького Вермахту наблизилися до Москви, а потім і до Сталінграду. А все це — мільйони людських жертв, тотальне руйнування тисяч міст і селищ.
Ще більш важка доля спіткала і саму Німеччину. Адже вона зазнала нищівної поразки у Другій світовій та, по суті, опинилася на межі повного знищення. І знову ж таки, причиною цього стало нехтування її лідерів даними своєї розвідки. В тому числі про економічний потенціал СРСР, а також про кількість та якість його танків, авіації та артилерії.
Як сказав очільник Третього Рейху А. Гітлер вже у вересні 1941 року, «якби я знав про кількість танків у СРСР, то ніколи б не розпочав війни». Ну що тут ще додати? Хоча відповідальність за це багато в чому лежить і на самій німецькій розвідці, яка так і не змогла визначити реальних ресурсів Радянського Союзу.
|
|
Все це характерно і для сьогоднішньої Росії, керівництво спецслужб якої призначається за принципом особистої відданості В. Путіну, під погляди і установки якого «підганяються» розвідувальні дані та рекомендації. Про це, зокрема, свідчать несподівані для Москви наслідки її агресії проти України, які призвели до відомих нинішніх проблем Російської Федерації. Це стосується насамперед жорсткої реакції США та ЄС, що запровадили санкції проти Росії і сьогодні не припиняють їх послідовного нарощування.
Крім того, Україна, всупереч сподіванням російських спецслужб, не те, що не розпалася, а навпаки — консолідувалася довкола ідеї протидії московській агресії. Такими же провалами закінчилися і спроби втручання російських спецслужб у вибори інших країн, що, без усякого сумніву, виконувалося на замовлення Кремля, який, своєю чергою, необачно вважав російську розвідку всесильною та ще й такою, що може безкарно діяти у всьому світі. Насправді це зовсім не так, що знову ж таки стало для Москви несподіванкою і викликало низку гучних міжнародних скандалів, які ще й призвели до запровадження проти Росії низки нових міжнародних санкцій.
|
|
На жаль, згадані проблеми не оминули і Україну. Свого часу керівники її спецслужб, особливо за каденції президента О. Порошенка, також призначалися на посади за принципом особистої відданості, а не за професійні чи особисті якості. Інформація, яка циркулювала у ЗМІ, особливо в резонансних журналістських розслідуваннях, наприклад, в покриванні спецслужбами корупції вищих посадових осіб держави в оборонно-промисловому комплексі України, свідчить, що вони в основному були заангажовані в боротьбі з опозицією та обслуговуванні політико-бізнесових інтересів різних олігархічних кланів. Внаслідок цього спецслужби України не змогли своєчасно попередити про російську агресію, особливо про підготовку до неї, а також втратили відповідні оперативні можливості, особливо в період правління В. Януковича, що і призвело в подальшому до втрати нашою державою Криму та до виникнення збройного конфлікту на Донбасі.
| Конгресмен Джон Реткліфф |
В той же час в деяких демократичних країнах існують реальні запобіжники щодо недопущення «приватизації розвідувальних органів». Так, наприклад, у США на сьогоднішній день існують дієві механізми запобігання подібних незаконних спроб. Таким механізмом є, насамперед, справжній парламентський контроль як за діяльністю спецслужб, так і за призначенням їх керівництва. Так, Конгрес США, як верховний, повноправний та повністю незалежний державний орган, має всі можливості для блокування будь-яких намірів узурпації контролю над спецслужбами в інтересах тих чи інших осіб або політичних сил. Саме про це і свідчить ситуація, що виникла з приводу спроб американського президента Д. Трампа підпорядкувати своїм політичним цілям роботу Національної розвідки США у спосіб призначення її керівником особисто відданої йому особи. Як відомо, це конгресмен від Республіканської партії США Дж. Реткліфф, який повністю підтримує Д. Трампа з усіх контроверсійних питань, до яких в американському суспільстві ставлення неоднозначне, в тому числі щодо його відношення до Росії та низки інших питань.
Звичайно, реалізація таких планів дозволила б Д. Трампу зміцнити свої політичні позиції, що для нього особливо важливо у зв’язку із наближенням наступних президентських виборів. Однак, у такому випадку американські спецслужби повністю втратили б можливість неупереджено та об’єктивно працювати, що, своєю чергою, мало би непередбачувані наслідки для США. Разом з тим, американська демократія і справжня система стримувань та противаг навіть у такому специфічному та чутливому питанні не допустила цього.
Так, рішення Д. Трампа щодо призначення Дж. Реткліффа на посаду директора Національної розвідки США викликало негативну реакцію американського Конгресу, підпало під критику засобів масової інформації. При цьому робився наголос на некомпетентності Дж. Реткліффа, який не має необхідного досвіду для того, щоб очолювати розвідку.
Були також викриті факти оприлюднення Дж. Реткліффом неправдивої інформації щодо окремих аспектів його діяльності, яка мала створити враження про його успіхи у розвідувальній та контртерористичній сферах. Зокрема, як він стверджував, йому вдалося домогтися арешту низки терористів, що насправді не відповідало дійсності.
| Керівник Національного контртерористичного центру США Джозеф Магуаейр |
Крім того, американські конгресмени та ЗМІ висловили відверте занепокоєння тим, що Дж. Реткліфф може «корегувати» діяльність розвідки США в інтересах особисто Д. Трампа, що зашкодить національній безпеці Америки. Так, за словами представників Демократичної партії у Конгресі США, він став би «політичним директором розвідки», а не ефективним керівником спецслужб.
У кінцевому підсумку президент США не призначив Дж. Реткліффа на посаду очільника розвідки, запропонувавши іншу кандидатуру — нинішнього керівника Національного контртерористичного центру Дж. Магуаейра — віце-адмірала у відставці, який має досвід як бойової служби, так і роботи у спецслужбах. Тому він більш авторитетний, ніж Дж. Реткліфф, і його підтримають американські конгресмени.
|
|
Не зважаючи на остаточне рішення президента та Конгресу США щодо кандидатури на посаду директора Національної розвідки, наведена ситуація свідчить про високий рівень дієвості демократичних інститутів Сполучених Штатів Америки, що складають основу їх державного ладу. Це гарантує ефективну діяльність всіх державних органів, в тому числі спецслужб США. Водночас унеможливлюється їх використання у приватних цілях будь-якими посадовими особами, включно з президентом США.
У цьому плані досвід США може бути корисним для України в процесі реформування українських спецслужб після президентських та парламентських виборів. Особливо важливо, на підставі ухвалених керівних документів з питань національної безпеки і оборони, створити окремо парламентський комітет з питань розвідувальної діяльності, а не залишати все так, як це пропонується сьогодні у спосіб доповнення до назви комітету однієї фрази.
