Аналіз контенту друкованих та електронних засобів масової інформації провідних країн світу й суміжних з Україною держав свідчить про значну увагу іноземної аудиторії до української проблематики. Така ситуація стала можливою, передусім, завдяки консолідованому політичному рішенню інституцій ЄС та керівництва США, ФРН, Великої Британії, Франції, Румунії, Польщі, країн Балтії та інших сусідніх країн про підтримку України у протистоянні з Росією та втілення комплексних програм протидії агресивній російській пропаганді.
Разом з тим, внаслідок появи нових глобальних та регіональних викликів для світової спільноти і окремих держав (ІД, Сирія, Іран, міграційна криза в ЄС, падіння цін на нафту, зниження темпів росту китайської економіки, занепокоєння політикою КНДР тощо), надзвичайної активності кремлівської пропагандистської машини, підкріпленої значними фінансовими вливаннями, а також незадовільної розвиненості української інформаційної інфраструктури за кордоном, експерти фіксують тренд на зниження інтересу до ситуації в Україні з осені 2015 року. До того ж путінські лобісти за кордоном докладають зусиль для того, щоб нав’язати власну інтерпретацію подій та процесів у нашій державі, надати українським сюжетам другорядне значення й трактувати їх як складову геополітичного протистояння Росії та Заходу/США та змістити акценти з окупації та анексії Криму і воєнного протистояння на Донбасі до новин, пов’язаних із корупційними та внутрішньополітичними скандалами в Україні, «зубожінням» населення та протестною активністю українських громадян.
За таких умов, експерти Незалежного аналітичного центру геополітичних досліджень «Борисфен Інтел» спробували зробити покраїнний зріз зарубіжного інформаційного простору з тим, щоб надати читачам можливість самим виокремити особливості сприйняття іноземною аудиторією процесів в Україні.
Впливові видання Сполучених Штатів Америки упродовж 2014-2016 років демонстрували об’єктивність й налаштованість на посилення політичної, військової та фінансової підтримки демократичної України, а також чітке фокусування уваги читачів до ключових проблем — повернення Криму, реалізації Мінських домовленостей, низьких темпів реалізації реформ і необхідності зосередження зусиль української влади на антикорупційній та реформаторських програмах.
З огляду на ефективні національні регуляторно-правові механізми і високі журналістські стандарти впливових ЗМІ, Кремль не може створити дієвих механізмів впливу на загальноамериканську аудиторію. Так, один із найдієвіших (за очікуваннями Білокам’яної) каналів доведення російської позиції телеканал «RT America» взагалі не користується популярністю, а основною його аудиторією є лише експерти вузькоспеціалізованих політологічних центрів та установ США, а також антиглобалісти та маргінальні рухи/групи.
Просуванням проросійських публікацій в американському медіа-просторі та організацією піар-заходів для російської сторони займалися також нью-йоркські компанії «5 WPR», «Squire Patton Boggs» і «PR Newswire». Серед інших компаній, які використовувались Кремлем, поінформовані джерела згадують «Brunswick», «Hill&Knowlton», «Weber Shandwick», «Adams and Reese», а також бізнес-партнерів РФ — «ExxonMobil», «Chevron», «Cameron International Corporation», «Goldman Sachs» та деякі інші американські банківські і фінансові установи.
Загалом можна констатувати цілковитий провал антиукраїнських інформаційних кампаній у США. Можливо, саме тому зусилля Кремля та російської дипломатії спрямовуються останнім часом на використання американських лобістських структур і піар-агентств для «відбілювання» іміджу РФ, а також відновлення російсько-американського діалогу.
Акцент британських ЗМІ останніми місяцями зміщувався до інших, окрім української, «гарячих» тем (терористичні акти в Європі, конфлікти на Близькому Сході, російська військова кампанія у Сирії, майбутнє Великобританії в ЄС тощо). Через певну «втому» аудиторії на українському напрямі відбувається зміщення уваги з теми російської агресії проти нашої держави до внутрішніх процесів у нашій країні, критичного висвітлення темпів впровадження реформ в Україні та дій української влади у боротьбі з корупцією і проведенні судової реформи.
За умови дефіциту якісного проукраїнського англомовного контенту, який би привернув увагу британської аудиторії, основними каналами доведення «месиджів про Україну» є Британсько-українське співтовариство, яке очолює наближений до Д. Фірташа член верхньої палати британського парламенту від Консервативної партії лорд Різбі, та Багатопартійна група дружби з Україною на чолі із близьким до лорда Різбі членом нижньої палати від Консервативної партії Дж. Ховартом.
Кремлівська пропаганда та антиукраїнська риторика присутня у британському інформаційному просторі та поширюється через мережу російських державних і приватних медіа на території країни (передусім «Russia Today», «Sputnik», «Russia Beyond the Headlines»), що створює реальні інформаційні загрози для іміджу України у Великобританії.
Проросійські медіа активно використовують зростання євроскептичних настроїв серед населення, а також антиамериканську спрямованість маргінальних політичних партій, яка значною мірою підживлюється представництвом «Россотрудничества». Крім того, додаткові можливості для донесення до західної аудиторії російської позиції РПЦ із ключових проблем сьогодення створюватимуть ініціативи британського медіа-менеджера Г. Літтлера щодо реалізації проекту зі створення міжнародного християнського каналу. Не сумніваємось, що цю пропозицію підтримають як митрополит Єлисей, очільник Сурозької єпархія РПЦ, котра об’єднує приходи на території Великобританії та Ірландії, так і Відділ зовнішніх церковних зв’язків московської патріархії із чисельними «опричниками» із ФСБ і СЗР РФ.
Вплив російської пропаганди на населення Німеччини експерти оцінюють як незначний. На їх думку, це зумовлено цілеспрямованою роботою державних інституцій ФРН і німецьких ЗМІ, у тому числі з викриття прийомів роботи і спростування «сюжетів» прокремлівських мас-медіа. Разом з тим, останні продовжують нарощувати свою активність у напрямку нав’язування німецькій аудиторії думки про помилковість підтримки євроінтеграції України, дискредитації санкційної політики ЄС і просування «вигідних» німецькому бізнесу проектів. Для доведення подібних сигналів російська сторона залучає окремих лояльних експертів (А. Рар), політиків (Г. Шредер, представників опозиційної партії «Ліві» — С. Вагенкнехт, А. Гунько, В. Герке, євроскептиків із партії «Альтернатива для Німеччини»), російських і німецьких журналістів, представників бізнесу (Є. Кордес, Р. Лінднер).
Провідні ЗМІ Франції у цілому об’єктивно подавали інформацію щодо подій в Україні та воєнного конфлікту на Донбасі, надаючи можливість аудиторії ознайомлюватися із репортерською хронікою, аналітикою та блог-дописами широкого спектра. Більшість новинних телеканалів, висвітлюючи українське питання, практикують професійно-збалансований підхід, організовуючи теледебати за участю експертів, політиків і дипломатів.
Разом з тим, в ефір загальнонаціональних телеканалів часто потрапляють т. зв. «документальні репортажі з фронту», які були зняті безпосередньо у таборах терористів і російських найманців. При цьому, як правило, українська позиція в таких сюжетах фактично відсутня. Більше того, все частіше фіксується практика поширення журналістами проросійських пропагандистських стереотипів і кліше, зокрема переоцінки подій Революції Гідності (Canal+), представлення подій на Донбасі як громадянської війни та внутрішнього конфлікту із замовчуванням фактору російської агресії.
Вигідну Кремлю інформацію, у тому числі й щодо неефективності санкційного тиску, необхідності зміни курсу офіційного Парижа стосовно Кремля та Києва, визнання Криму частиною РФ і порушення на загальноєвропейському рівні питання щодо необхідності зміни устрою України на федеративний, тиражують праві політики серед лідерів французьких опозиційних партій («Республіканці», «Національний Фронт» і «Республіканський Народний Союз») та громадського руху «Вільні французи» і проросійські екперти.
Крім того, у медійному просторі Франції поширюються «адаптовані» до французької аудиторії меседжі із посиланням на «історичну спільність французьких і російських народів», «монархічні й імперські зв’язки», «послідовність союзницьких зв’язків обох держав у боротьбі з фашизмом».
Значною мірою, завдяки «старанням» Кремля і російської пропагандистської машини, українська тематика не належить до пріоритетних тем італійських ЗМІ. Разом із цим, російська присутність в центральних та регіональних ЗМІ, інтернет-виданнях, пропагандистських групах у соціальних мережах, на телебаченні (наявність іншомовних російських каналів в італійській телевізійній мережі), у діловому та культурному житті Італії є досить значною.
Більше того, в рамках стратегії підтримки радикальних європейських рухів як механізму просування власних інтересів у Європі, Кремль надійно «потоваришував» із функціонерами націоналістичної партії «Ліга Півночі», яких використовує на внутрішній політичній арені України та в Європарламенті для просування ідеї скасування санкцій проти Москви та незамінності коаліції з РФ у боротьбі з міжнародним тероризмом, дискредитації української сторони в рамках вирішення ситуації на Донбасі й в окупованому Криму.
Із загостренням міграційної кризи в Європі та початком Росією інтервенції у Сирії актуальність української тематики в ЗМІ Угорщини дещо зменшилась. Відверто антиукраїнські тези оприлюднювалися традиційними рупорами російської пропаганди із середовища праворадикальної партії «Йоббік», які продовжували розцінювати події у нашій державі виключно крізь призму інтересів закарпатських угорців та власних ревізіоністських прагнень, а також радикальними інтернет-порталами.
Динаміка та тональність висвітлення української тематики в ЗМІ Словаччини набувають більш позитивного для нашої держави характеру. Публікації критичного характеру щодо України мають здебільшого практичний характер (повільність втілення реформ, складна економічна ситуація тощо) та не тяжіють до відверто пропагандистського змісту. Вказане пояснюється чітким дотриманням Словаччиною політичної лінії Євросоюзу та максимальним униканням критичних статей у національних засобах масової інформації щодо нашої країни.
Водночас російська сторона суттєво активізувала фінансування та інформаційно-пропагандистську роботу своїх осередків, які діють під прикриттям культурних центрів.
«Українське питання» продовжує перебувати серед пріоритетних тем у інформаційному просторі Польщі, є предметом щоденного висвітлення у друкованих та електронних медіа, а тональність матеріалів більшості польських мас-медіа залишається позитивною для України. Виключення становлять пов’язані з польськими праворадикальними та націоналістичними об’єднаннями видання, які у власних політичних цілях поширюють антиукраїнську риторику, що здебільшого пов’язана з діяльністю УПА.
Спроби РФ та проросійських лобістських структур використовувати соціальні мережі, інтернет-видання, теле- та радіоканали («РТР Планета» та англомовний «RussiaToday») для популяризації вигідних Кремлю сигналів практично не мають впливу на польське суспільство.
Тональність висвітлення української тематики в інформаційному просторі Румунії є переважно позитивною або ж нейтральною, однак кількість матеріалів, пов’язаних з Україною, зменшується внаслідок виходу на перший план нових гострих тематик. При цьому події в Україні висвітлюються через призму їх впливу на систему європейської безпеки, діяльність НАТО, політичну та економічну ситуацію в ЄС, євроінтеграційні перспективи тощо. Відсутність проросійських матеріалів в румунському інформаційному просторі експерти пояснюють наявністю переважно русофобських настроїв в «країні, яка була під окупацією СРСР».
Водночас у сусідній Болгарії Кремлем активно підживлюються русофільські настрої у певної частини болгарського суспільства через залучення політичних партій (Болгарська соціалістична партія, націоналістична партія «Атака»), використання можливостей посольства РФ, фінансованих і контрольованих з боку Росії неурядових організацій, телеканалів та видань («Alfa», «Бліц», «Сега», «Стандарт», «Дума», «Россия сегодня», «NewsBG.ru» та ін.), проплачених політиків, журналістів й експертів, а також посилення тиску на уряд РБ, Болгарську православну церкву, сфери економіки та енергетики.
Турецькі ЗМІ намагаються максимально об’єктивно висвітлювати події в Україні та активно використовують практику направлення до місць подій власних кореспондентів (інформагентства Anadolu Agency, Cihan News Agency тощо). Протягом останніх двох років підтримка України в турецькому суспільстві зросла, при цьому наша держава однозначно сприймається як жертва агресії з боку РФ. Крім того, двомільйонна кримськотатарська діаспора Туреччини переважно підтримує Меджліс кримськотатарського народу та послідовно виступає на підтримку територіальної цілісності України.
Абсолютна більшість пересічних громадян Туреччини, особливо після початку бойових дій РФ в Сирії та загострення турецько-російських відносин, негативно ставиться до політики Росії, що суттєво підвищує поріг чутливості турецького населення до російської пропаганди. Тому інформаційно-пропагандистська робота кремлівських симпатиків з точки зору формування офіційної позиції та суспільної думки Туреччини є неефективною.
Таким чином, рівень присутності проукраїнської точки зору та української тематики, а також заходів з протидії російській пропаганді є достатньо високим у США, Великобританії, Туреччині, Польщі, Угорщині та Словаччині. Водночас ефективність інформаційних заходів української сторони знижується у Франції, ФРН, Італії, Іспанії, Австрії, Греції, Болгарії та ряді інших європейських країн через цілеспрямовану масштабну й точкову активність російських і проросійських (національних) ЗМІ, громадсько-політичних, бізнесових і експертних структур з просування основних меседжів путінської пропаганди: розмежування «братнього українського народу» та «київської влади, яка перебуває під зовнішнім управлінням», покладання провини за невиконання Мінських домовленостей виключно на українську сторону, позиціонування окупованого Криму як «історично російського регіону», «повернення» якого відбулося у відповідності до норм міжнародного права, звинувачення США в агресивній політиці, подвійних стандартах та втручанні у внутрішні справи третіх країн, зображення європейців як «політичних заручників» власних урядів, які «визначили лояльність до Вашингтона вище за власні національні інтереси».
Не відкидаючи необхідності швидкого розвитку українських інформаційних структур за кордоном, створення якісного українського контенту для західних (і не тільки!) медіа та налагодження системної інформаційно-іміджевої роботи закордонних дипломатичних установ України, не можемо не перефразувати «рецепт» Посла США в Україні Джеффрі Пайєтта — Україні не потрібно «міністерство правди», щоб перемогти у цій гібридній інформаційній війні, а єдиним найпотужнішим спростуванням як гібридної війни, так і інформаційної кампанії Кремля проти нашої країни має стати успішна та така, що модернізується (а не «реформується») і бореться з корупцією, європейська демократична Україна.
