Незалежний аналітичний центр геополітичних досліджень "Борисфен Інтел" надає можливість аналітикам висловити свою точку зору стосовно конкретної політичної, економічної, безпекової, інформаційної ситуації в Україні та в світі в цілому, на основі особистих геополітичних досліджень та аналізу.
Зауважимо, що точка зору авторів
|
Олексій Волович
Автор матеріалу, який ми пропонуємо для наших читачів, — колишній військовослужбовець, випускник факультету східних мов Московського військового інституту іноземних мов. Свого часу служив військовим перекладачем у Єгипті, Іраку, Лівії, силах ООН з підтримки миру у Боснії та Герцеговині (UNPROFOR). Займається науковою роботою, кандидат історичних наук. Певний час працював у посольстві України в Лівані на посаді першого секретаря з політичних питань. Нині — провідний науковий співробітник Одеського філіалу Національного інституту стратегічних досліджень. Володіє англійською, арабською мовами та її діалектами.
ЄГИПЕТ: революція чи військовий переворот? Частина 1
Сьогодні можна почути різні оцінки здійсненого 3 липня ц.р. в Єгипті військового перевороту. Одні кажуть, що це кінець єгипетської революції 11 лютого 2011 року, інші — що це її продовження і новий етап, треті, — що це «перезавантаження революції». На наш погляд, революції в Єгипті, у прямому розумінні цього слова, взагалі не було, оскільки реальна влада як була, так і залишається в руках єгипетського генералітету.
 |
| Гамаль Абдель Насер (1918-1970), Президент Єгипту з 1956 по 1970 р., полковник, Герой Радянського Союзу (1964) http://wiki.erepublik.com/ |
Проживши в якій-небудь країні кілька років, стаєш, щонайменше, небайдужим до неї і її громадян. Це добре знаю з власного досвіду. З серпня 1970-го по липень 1972-го року мені випало служити військовим перекладачем в Єгипті. Відтоді минуло 40 років. Зараз інша епоха, інша міжнародна ситуація, інші цінності і пріоритети. Але єгипетський народ в основних своїх проявах залишився таким же, яким я його знав — доброзичливим, добродушним, гостинним, волелюбним і з надзвичайним почуттям гумору.
 |
|
Нові герої Радянського Союзу: президент Єгипту Г. А. Насер і віце-президент А. Х. Амер. Єгипет, травень 1964 http://yarodom.livejournal.com/ |
Добре пам'ятаю всенародну любов до президента цієї країни Гамаля Абдель Насера, який революцією 23 липня 1952 року перетворив Єгипет з королівства на республіку. Це був політичний лідер не лише національного, але й світового масштабу, пристрасний прихильник арабської єдності, один із засновників руху неприєднання. Він був популярний і в Єгипті, і у арабському світі, і за його межами. Насер дотримувався антиімперіалістичних позицій, відстоював незалежність Єгипту. Не випадково в травні 1964 року він удостоївся звання Героя Радянського Союзу… Сповідуючи ідеї Насера, молоді офіцери Лівії, на чолі з 27-річним Муаммаром Каддафі, 1-го вересня 1969 року здійснили революцію і лівійське королівство перетворили на республіку. Не зважаючи на те, що Насер помер у вересні 1970 року, єгипетський народ зберігає про нього пам'ять, звівши його в ранг національного героя. І сьогодні мільйони єгиптян мріють про відродження ідеалів революції 23 липня 1952 року.
Вважаю, що «арабських революцій», як таких, не було. Те, що сталося 2011 року в Тунісі, Єгипті, Лівії, і відбувається сьогодні в Сирії — не підпадає під класичне визначення поняття «революція». Головним наслідком революції є зміна державного устрою і захоплення влади новими, що підтримуються більшістю громадян, політичними силами. Більш-менш активно брало участь в «революційних» подіях цих країн не більш, ніж 5% населення.
 |
|
Полковник Муаммар Каддафі, який очолював військовий переворот в Лівії, з лідером Єгипту Насером http://juche-songun.ru/ |
Сьогодні, схоже на те, що ми є свідками завершення того соціально-політичного процесу, який умовно можна назвати єгипетською «революцією» 11 лютого 2011 року, коли в Єгипті формально змінилася влада, і то ненадовго. Оскільки, повторюю, реальна сила була і залишається в руках єгипетського генералітету. У Тунісі і Єгипті державний устрій залишився тим самим, незважаючи на тимчасове перебування при владі ісламізму. Позиції ісламізму (»Ан-Нахда»), в Тунісі, так само, як і в Єгипті, не досить міцні. У Лівії державний устрій формально змінився, проте владу захопили маріонеткові політичні сили винятково завдяки масованому військовому втручанню країн НАТО, що знищили великі завоювання лівійської революції 1969 року і її лідера М. Каддафі. Це ж ми спостерігаємо сьогодні і в Сирії. 70 % сирійського населення підтримує президента Б. Асада, але країни Заходу, Туреччина і монархії Перської затоки, з гідною кращого застосування заповзятістю, надають військову і фінансову підтримку збройній сирійській опозиції і найманцям-ісламізму, які не мають, чесно кажучи, навіть елементарного поняття про демократію.
Зигзаги єгипетської демократії
 |
|
Хосні Мубарак (1928), Президент Єгипту з 1981 по 2011 р. http://ru.wikipedia.org/ |
 |
| Хусейн Тантаві (1935), Голова Вищої ради Збройних сил Єгипту з 2011 по 2012, фельдмаршал http://www.peoples.ru/ |
Нагадаємо, що, йдучи у відставку 11 лютого 2011 року, президент Єгипту Хосні Мубарак передав свої повноваження Вищій раді збройних сил Єгипту на чолі з міністром оборони маршалом Хусейном Тантаві. Єгипетська військова машина, як основа «режиму Х. Мубарака», функціонувала протягом останніх двох з половиною років в незмінному вигляді до теперішнього часу. Військові призупинили чинність конституції, розпустили парламент і виконували вищі владні функції в країні аж до проведення в два тури, у травні і червні 2012 року, президентських виборів. Як відомо, у другому турі переміг представник руху «Брати-мусульмани» і лідер створеної в квітні 2011 року «Партії свободи і справедливості» Мухаммед Мурсі (62 роки). Він став першим в історії Єгипту демократично обраним президентом, діставши на три відсотки більше голосів, ніж його суперник, колишній прем'єр-міністр Єгипту Ахмед Шафік. За М. Мурсі проголосувало 13,2 млн. з 51 млн. виборців. (Населення Єгипту складає близько 85 млн. чоловік). Оскільки за М. Мурсі проголосувала всього чверть виборців, навряд чи можна стверджувати, що він був «всенародно обраним». Президентські вибори також продемонстрували, що ісламізм не має в Єгипті масової підтримки. І в цьому основне «слабке місце» М. Мурсі і єгипетського ісламізму різного штибу.
 |
|
Мухаммед Мурсі (1951), Президент Єгипту з червня 2012 по липень 2013
http://svit24.net/ |
Перший і, як з’ясувалось, останній рік правління президента Єгипту М. Мурсі був дуже складним і напруженим в соціально-економічній і суспільно-політичній сферах. На початку березня 2011 року на пост прем'єр-міністра був призначений Ессам Шараф, який керував перехідним урядом до 21 листопада 2011 року. 19 березня 2011 року був проведений (ініційований ще екс-президентом Х. Мубараком) референдум зі внесення змін і доповнень до конституції Єгипту. Зміни обмежують владу президента (4 роки замість 6-ти; заборона обиратися на третій термін; відміна надзвичайних повноважень). У конституції також з'явилося положення, завдяки якому для реєстрації кандидатів в президенти достатньо зібрати підписи 30-ти тисяч громадян в 15 губернаторствах або 30-ти депутатів парламенту. Дозволялася автоматична реєстрація кандидатів від представлених в парламенті партій.
Користуючись можливістю діяти легально, істотно зміцнили свої позиції ісламські партії (»Партія свободи і справедливості» від руху «Братів-мусульман», салафітська партія «Ан-Нур», партія «Творення і розвиток» від угрупування ісламізму «Аль-Джамаа аль-ісламійя»), що отримали на парламентських виборах в січні 2011 року 3/4 депутатських місць. Опозиційні світські партії (»Вафд», «Дустур» й інші) об'єдналися у Фронт національного порятунку (ФНП), лідерами якого є нобелівський лауреат, екс-глава МАГАТЕ і лідер партії «Дустур» (Конституція) аль-Барадеї, «насерист» і лівоцентрист Хамді Саббахі і колишній Генсек Ліги арабських держав (ЛАД) Амр Муса.
Проте в червні 2012 року Вищий Конституційний суд Єгипту визнав нелегітимною третину парламенту країни. Таке рішення мотивувалося тим, що в ході виборів був порушений принцип змагальності. На підставі цього рішення Вища військова рада Єгипту розпустила 16 червня парламент і наділила себе законодавчими повноваженнями. На початку червня 2013 року Вищий Конституційний суд Єгипту ухвалив також розпустити Раду шури (верхня палата парламенту), визнавши, що її обрання суперечить конституції і закону про вибори. При цьому суд ухвалив дивне рішення «відкласти виконання вердикту» аж до нових виборів, які можуть відбутися на початку 2014 року.
10 липня 2012 року М. Мурсі указом відновив роботу парламенту, що було сприйнято військовими як прямий виклик. 24 липня 2012 року М. Мурсі призначив на прем'єрський пост міністра ірригації Хішама Канділя (замість звільненого Камаля Ганзурі, глави перехідного уряду, який виконував обов'язки з 7 грудня 2011 по 21 червня 2012 року).
27 серпня М. Мурсі видав указ про призначення 21 радника і помічників і 27 губернаторів. Проте призначення «своїх» людей на ключові пости в державному адміністративному апараті не поліпшило його функціонування, оскільки більшість висуванців М. Мурсі не мала достатніх професійних знань і досвіду роботи на державній службі.
22 листопада 2012 року М. Мурсі підписав конституційну декларацію, (документ, що тимчасово замінював основний закон країни), що дозволяє президентові країни видавати «будь-які декрети, спрямовані на захист революції», які не можуть заперечуватися в суді. М. Мурсі також наділив законодавчими повноваженнями Раду шури (верхня палата парламенту), що мала до цього тільки консультативні функції. Такими діями М. Мурсі обурилася опозиція, звинувативши його в узурпації влади. Декларація М. Мурсі була осуджена такими організаціями з захисту прав людини, як Amnesty Intrnational, Human Rights і Watch Freedom House. По всій країні прокотилася хвиля багатотисячних демонстрацій протесту, що змусила М. Мурсі 8 грудня 2012 року анулювати таке рішення.
15 грудня 2012 року, під час всенародного референдуму, була схвалена нова конституція, що проголосила шаріат єдиним джерелом права. Світські опозиціонери знову вийшли на вулицю, і, назвавши М. Мурсі «новим фараоном», зажадали його відставки.
Відтоді демонстрації опозиції практично не припинялися і досягли свого апогею в червні 2013 року. У кривавих зіткненнях між прибічниками і супротивниками президента М. Мурсі в Каїрі й інших єгипетських містах загинули сотні і дістали поранення тисячі учасників демонстрацій. 29 червня цивільні активісти заявили, що під час акції «Тамарруд» (Бунт) вони зібрали 22 мільйони підписів єгипетських громадян, які вимагають відставки президента М. Мурсі. Опозиція звинуватила М. Мурсі в монополізації влади «Братами-мусульманами», в пришвидшенні ісламізації країни, невиконанні своїх передвиборних обіцянок і в нездатності керувати країною, що і стало причиною економічної і політичної кризи в Єгипті. У другій половині червня, не погоджуючись з політикою президента М. Мурсі, десять єгипетських міністрів і три губернатори подали у відставку, що стало одним з проявів кризи влади.
Економічний колапс
|
| Ріст безробіття в Єгипті http://aftershock.su/ |
У будь-якій країні революції чи глибинні громадські трансформації, як правило, закінчуються хаосом. Передусім, соціально-політичні потрясіння негативно позначаються на економіці. І Єгипет — не виняток. У порівнянні з 2010 роком рівень злочинності в Єгипті виріс втричі. Головна причина — складний економічний стан у країні і стрімке зростання безробіття. Проте за станом на 2010 рік загальний рівень безробіття в Єгипті складав близько 8 % і був нижчий, ніж в США, Франції, Іспанії, Польщі, Угорщині, Естонії, Латвії, Литві, Туреччині і багатьох інших країнах. У першому кварталі 2013 року загальний рівень безробіття в Єгипті досяг 13,2 %., а серед єгипетської молоді у віці від 15 до 29 років — 77 %. Причому, серед молодих людей з середньою, середньою спеціальною і вищою освітою цей показник перевищує 85 %. До того ж, близько 6 млн. єгиптян змушені працювати за кордоном.
|
| Провал турпотоку Египту http://aftershock.su/ |
За даними порталу Bussines FM, до 2010 року єгипетська економіка збільшувалася на 5–7 % щорічно, а зараз зменшується на 7 % щомісячно. У 2011 році близько чотирьох тисяч фабрик і заводів були зачинені, мільйони єгиптян поповнили і без того величезну армію безробітних. За останні два з половиною роки золотовалютні резерви скоротилися з 36 млрд. до 13 млрд. дол. Цього ледь вистачить для закупівлі за кордоном найнеобхідніших товарів. 15 % надходжень до бюджету Єгипту забезпечував туризм, але з моменту повалення Хосні Мубарака потік туристів скоротився на 33 %.
Додаткове навантаження на економіку країни створює зростання населення — близько 3 % за рік. Для порівняння: територія Єгипту складає 1 млн. кв. км., а територія Росії — 17 млн. кв. км. Якби в Росії була така ж, як в Єгипті, щільність населення, то в ній проживало б не менше 1 млрд. 360 млн. чоловік (приблизно стільки, скільки сьогодні в Китаї). Проте сьогодні населення Росії складає 143 млн. чол., що для такої величезної території явно недостатньо.
Серйозні проблеми спостерігаються у галузі забезпечення єгипетського населення продовольством. Після майже трьох років політичних потрясінь і економічної кризи єгипетській владі все важче підтримувати на колишньому рівні імпорт продовольства. Зазвичай Єгипет щорічно імпортує близько 10 млн. тонн пшениці. Сьогодні запаси зерна в Єгипті не перевищують півтора млн. тонн, що складає місячну норму. (До речі, за об'ємом експорту української пшениці Єгипет — на першому місці. У 2012 році до Єгипту її поставили 1,2 млн. тонн).
Офіційна інфляція сьогодні складає 8 %, за дефіциту бюджету 13 % ВВП. У 2012 році від’ємне сальдо зовнішньої торгівлі досягло 30,4 млрд. дол. Цього року Єгипет придбав товарів на 58,7 млрд. дол., а продав на 28,3 млрд. Власних запасів нафти і газу заледве вистачає для задоволення потреб населення.
Для пом'якшення економічної кризи М. Мурсі планував отримати від ЄС, США, МВФ і Росії кредити на загальну суму в 30 млрд. дол. Проте його зусилля не увінчалися успіхом. В ході переговорів з МВФ уряд Єгипту зобов'язався скоротити державні субсидії і підвищити податки фізичних осіб. Список субсидій на продукти першої необхідності був скорочений з 25 до 6. Для виконання умов отримання кредиту на 50 % були збільшені ціни на газ, мазут, електрику і товари першої необхідності. Усе це викликало невдоволення бідних єгиптян, що становлять близько 50 % населення.
Деякі арабські країни Перської затоки висловили готовність надати Єгипту економічну допомогу на суму 12 млрд. дол. Проте, схоже, що ці обіцянки не були реалізовані до початку драматичних подій в Єгипті. На наш погляд, хто б не опинився в той момент на місці президента М. Мурсі, складна економічна ситуація була б такою ж, або майже такою ж, оскільки вона є наслідком складного перехідного періоду.
Нинішня економічна ситуація в Єгипті особливо неприваблива на тлі досягнень останніх років 30-річного правління президента Хосні Мубарака. За офіційними даними, за п'ять років, з 2005-го по 2010-й, було створено 4,3 мільйона робочих місць, побудовано 169 лікарень і 2,3 тисячі шкіл, 300 тисяч одиниць житла, у тому числі соціального. Економічне зростання в 2009–2010 роках склало 5,3 %. По цьому показнику Єгипет увійшов до списку 30 держав світу, що стрімко розвиваються.
Далі буде
