Олексій Волович
кандидат історичних наук
Частина 2
Енергетичний аспект близькосхідної політики Китаю. Частина 1
Енергетична політика Китаю у Північній Африці
Відносини Китаю з арабськими країнами Північної Африки (ПА) одні з найбільш давніх у регіоні MENA. В роки «холодної війни» Китай та країни ПА були об'єднані антиколоніальною політикою. Дипломатичні відносини між КНР та країнами ПА були встановленні переважно в 50-х – 60-х роках минулого століття, і найпізніше з Лівією — у 1978 році. На наш погляд, Китай і надалі зацікавлений у розвитку відносин з країнами ПА з наступних причин: по-перше, регіон ПА географічно поєднує Африку, Азію та Європу через низку морських торгівельних шляхів, а головне — Суецький канал. Ці маршрути розташовані в центрі амбіційного китайського проекту «Шовкового шляху»; по-друге, в країни ПА надходить майже третина від усіх інвестицій Китаю в MENA; по-третє, ПА є важливим регіоном для китайського експорту, який з 2005 року постійно збільшується; по-четверте, хоча регіон ПА й не такий значний, як зона Перської затоки, все ж він є важливим постачальником нафти та газу до Китаю.
Торгівля між Китаєм та регіоном ПА постійно розширялася у період 2005–2011 рр. За цей час вона зросла з 12 млрд дол. у 2005 році до рекордних 36 млрд дол. у 2011 році. Але з 2011 року експорт з країн регіону до Китаю невпинно зменшується через політичну нестабільність в ньому. Експорт з ПА до Китаю скоротився з 6 млрд дол. у 2011 році до 2,6 млрд дол. у 2016 році. У той же період імпорт з Китаю збільшився на 40 %. Станом на 2017 рік лише 15 % від загальної суми об'єднаної торгівлі припадало на експорт з ПА до Китаю, тоді як 85 % складав імпорт країн ПА з Китаю.
| Арабські країни Північної Африки |
В період з 2005 по 2017 рр. загальна сума китайських інвестицій в країни ПА перевищила 54 млрд дол., з яких 41 % вкладено в Єгипет, 38 % — в Алжир, 14 % — в Судан, 4 % — в Лівію та 3 % — в Марокко. Більшість китайських інвестицій орієнтована на транспортний сектор (44 %), далі йде енергетична інфраструктура — 33 %, нерухомість — 13 %, туризм — 3 %, комунальні послуги, метали та сільське господарство — по 2 %.
Далі подаємо більш детальну інформацію по трьом країнам ПА, з якими Китай мав або має найбільш масштабну співпрацю у сфері енергетики: Алжир, Лівія, Єгипет.
Китай — Алжир
Китайсько-алжирські відносини, що встановлені 1954 року у розпал війни Алжиру за незалежність, традиційно були міцними. Китай надавав політичну та військову підтримку Фронту національного визволення (FLN) у його боротьбі проти французького колоніалізму. У 1958 році Китай став першою неарабською країною, яка визнала декларацію незалежності FLN. Коли Алжир здобув незалежність у 1962 році, Китай розширив різні форми матеріальної підтримки. У 1971 році тодішній міністр закордонних справ Алжиру Абдель-Азіз Бутефліка відвідав Китай, а у 2000 році вже в якості президента Алжиру зустрівся у Пекіні з президентом КНР Цзян Цземінем.
| Двостороння торгівля Китаю з Алжиром |
На початку третього тисячоліття обидві країни консолідували своє політичне, економічне та культурне співробітництво шляхом підписання низки угод. Двосторонній товарообіг між Китаєм та Алжиром виріс із 1,8 млрд дол. у 2005 році до 7,8 млрд дол. у 2012 році. 59 % загального експорту Алжиру до Китаю становила нафта, а 39 % — природний газ. Але з 2013 року імпорт Алжиру з Китаю зростав, тоді як експорт до Китаю зменшився. На сьогодні, вже шостій рік поспіль, Китай є найбільшим експортером товарів до Алжиру.
Алжир також є четвертим за величиною одержувачем китайських інвестицій у регіоні, загальна сума яких склала 20,7 млрд дол. за період з 2005 по 2017 рік. Близько 10 % усіх інвестицій Китаю в регіоні MENA в той період надходило до Алжиру. 64 % усіх китайських інвестицій в Алжирі спрямовано на транспортно-інфраструктурний сектор, 19 % — в нерухомість, 6 % — енергетику, 6 % — туризм, 6 % — хімію, 2 % — метали, 1 % — комунальні послуги, 1 % — сільське господарство та 1 % — в інші галузі.
Очікується, що в середньостроковій перспективі китайсько-алжирські відносини залишатимуться міцними та стабільними, оскільки протягом минулих шести десятиліть обидві сторони підтримували одна одну на міжнародній арені і у двосторонніх відносинах. За цей час відносини перейшли від антиколоніальної солідарності до взаємовигідної економічної співпраці.
Китай — Лівія
Встановлені лише у 1978 році китайсько-лівійські відносини з самого початку наштовхнулися на низку проблем, що виникли переважно через імпульсивну поведінку на міжнародній арені лівійського лідера Муаммара Каддафі. Найбільшою проблемою в двосторонніх відносинах були політичні контакти М. Каддафі з керівництвом Тайваню, що викликало гостре обурення і осуд у Пекіні. У 2006 році Лівія приймала президента Тайваню Чен Шуй-Біаня. Того ж року син М. Кадафі Сейф аль-Іслам відвідав Тайвань. У 2008 році Тайвань відкрив торгівельний офіс у Лівії, незважаючи на попередження Пекіна, що такий крок негативно вплине на китайсько-лівійські відносини.
Двостороння торгівля між Китаєм та Лівією постійно зростала з 2005 по 2010 рік з 1,3 млрд дол. до 6,5 млрд дол. До повалення режиму М. Каддафі в Лівії обсяг китайських інвестицій в цій країні становив понад 18,5 млрд дол. Однак громадянська війна у Лівії, інспірована на думку китайських експертів західними державами, завдала величезної шкоди економічним інтересам КНР у цій країні. Десятки тисяч китайських фахівців і робітників змушені були покинути Лівію, а 75 китайських компаній — згорнути свою діяльність. Під час лівійської кризи 2011 року товарообіг з Китаєм зменшився на 57 % до 2,8 млрд дол. Згодом, у 2012 році, експорт Лівії до Китаю зріс з 2 млрд дол. до 6,4 млрд дол. Проте спалах у 2014 році громадянської війни в Лівії призвів до різкого зменшення товарообігу з Китаєм. У 2016 році вартість експорту лівійської нафти до Китаю сягнула найнижчого показника — 348 млн дол. У 2017 році експорт лівійської нафти до Китаю збільшився майже вчетверо, хоча імпорт з Китаю і надалі скорочувався. Загальний обсяг китайських інвестицій у Лівію між 2005 та 2017 роками становив 2,6 млрд дол. і всі вони призначалися для транспортного сектору.
| Через громадянську війну в Лівії більше 35 тис. китайських фахівців і робітників були змушені покинути цю країну |
|
З огляду на нестабільну воєнно-політичну ситуацію в Лівії майбутнє китайсько-лівійських відносин досить непевне. У разі стабілізації політичної ситуації в Лівії, напевно Китай мав би потенційну можливість інвестувати кошти у відбудову міст та промислові галузі, що були зруйновані під час тривалої громадянської війни.
Китай — Єгипет
Китайсько-єгипетські відносини беруть свій початок з 50-х років минулого століття, після єгипетської революції 1952 року. Протягом 1950-х та 1960-х років відносини між антиімперіалістичним Китаєм та антиколоніальним Єгиптом значною мірою формувалися в умовах «холодної війни» між Заходом і Сходом. У 1956 році Єгипет став першою країною в регіоні MENA, яка встановила дипломатичні відносини з КНР. Протягом 1960–70-х років прем’єр-міністр КНР Чжоу Енлай тричі відвідував Єгипет, що сприяло подальшому зміцненню двосторонніх відносин. Китай підтримував Єгипет та інші арабські країни в арабсько-ізраїльських війнах 1956, 1967, 1973 років. З кінця 1970-х років, коли в Китаї розпочались реформи Ден Сяопіна, а в Єгипті до влади прийшов прозахідний президент Анвар Садат, обидві країни поступово відходять від антиімперіалістичної і антиколоніальної риторики, наближаючись до більш прагматичного, економічно орієнтованого партнерства. В 1980–2000 роках відбулася низка взаємних візитів високого рівня, орієнтованих переважно на розвиток економічної співпраці між двома країнами.
| В рамках візиту президента КНР Сі Цзіньпіна до Єгипту у січні 2016 року було підписано 21 угоду про співпрацю в різних сферах економіки |
Турбулентний період в Єгипті з 2011-го по 2013-й рік ознаменувався зміною влади після усунення президента Хосні Мубарака, який правив країною протягом 30 років. У червні 2012 року на пост президента обирають ісламіста Мухаммеда Мурсі, також усунутого від влади у липні 2013 року в результаті військового перевороту на чолі з міністром оборони генералом Абдель-Фаттахом ас-Сісі, який згодом став президентом Єгипту. Виходячи зі своєї політики невтручання у внутрішні справи інших країн, офіційний Пекін не коментував переворот і обмеження демократичних свобод в Єгипті, а натомість співпрацював з новою єгипетською владою.
Шість офіційних візитів президента Єгипту А.-Ф. ас-Сісі до Китаю з моменту його вступу на посаду у 2014 році свідчать про особливу зацікавленість АРЄ у співпраці з КНР. Головним фактором зближення між Каїром і Пекіном є великі фінансові можливості Китаю. На сьогодні його прямі інвестиції в розвиток єгипетських морських портів, як частини проекту «Шовковий шлях», становлять понад 15 млрд дол. Очікується, що Китай інвестує ще 20 млрд дол. в проект будівництва нової адміністративної столиці Єгипту та залізниці між Червоним і Середземним морями, яка також стане частиною проекту «Шовковий шлях». В рамках візиту президента Сі Цзіньпіна до Єгипту у січні 2016 року було підписано 21 угоду про співпрацю в різних сферах економіки, зокрема, що стосується виділення 15 млрд дол. на спеціальні позики для стимулювання промислового виробництва в Єгипті, 10 млрд доларів на торговий кредит для спільних енергетичних проектів та ще 10 млрд дол. на пільгові позики. У травні 2017 року в Пекіні було оголошено про наміри Китаю інвестувати 40 млрд дол. у розвиток проекту «Шовковий шлях».
| Для Єгипту Китай є найбільшим імпортером товарів |
Торгівля між Єгиптом та Китаєм зросла з 2,5 млрд дол. у 2005 році до 12,1 млрд дол. у 2016 році. У 2018 році товарообіг між АРЄ і КНР становив 13,8 млрд дол. Торговельний баланс, як правило, був на користь Китаю. Із загального обсягу двосторонньої торгівлі у 2016 році лише 5 % припадало на експорт Єгипту до Китаю, а 95 % — на імпорт Єгипту з Китаю. 46 % експорту Єгипту до Китаю складається з сирої нафти, ще 20 % становить продаж Китаю мармуру, травертину та алебастру. Єгипетський експорт до Китаю збільшився з 347 млн дол. у 2005 році до 1,96 млрд дол. у 2013 році.
Єгипет є третім найбільшим одержувачем китайських інвестицій у регіоні MENA — 11 % від загального обсягу. У період з 2005 по 2017 рік китайські інвестиції в Єгипет становили 22,2 млрд дол., 58 % від яких було спрямовано на енергетичний сектор, 18 % — транспорт, 13 % — нерухомість, 5 % — комунальні послуги, 4 % — метали та 2 % — в інші галузі. Китайська компанія з відновлювальної енергетики TBEA Sunoasis нещодавно закінчила будівництво трьох сонячних електростанцій потужністю 186 МВт в рамках гігантського парку сонячної енергії Бенбан у південній провінції Єгипту Асуан. У регіоні Хамравейн на узбережжі Червоного моря китайські фірми Dongfang Electric і Shanghai Electric будують електростанцію на вугіллі загальною потужністю 6 тис. МВт. Очікується, що цю електростанцію збудують приблизно через шість років і вона стане найбільшою на Близькому Сході.
Протягом останніх років Єгипет зазнав значних внутрішніх змін і соціальних потрясінь, і зараз стикається з застійною економікою, зростанням інфляції, народними заворушеннями, тероризмом та нестримним зростанням населення — 2,51 % на рік (станом на 2019 рік — близько 100 млн осіб). На нашу думку, в умовах надзвичайної потреби Єгипту в іноземних інвестиціях, слід очікувати, що Каїр і надалі намагатиметься зміцнювати надзвичайно вигідні і буквально рятівні для себе відносини з Китаєм.
* * * * * * * * *
Співпраця Китаю з країнами Близького Сходу в енергетичному секторі здійснюється по всьому ланцюжку створення вартості — від розвідки і видобутку до переробки, і від участі в капіталі до укладення контрактів на обслуговування. Китайські компанії беруть активну участь в будівництві і обслуговуванні об'єктів транспортної інфраструктури близькосхідного регіону: залізниць, аеропортів, морських портів, доріг, а також у сфері телекомунікацій і інших інфраструктурних проектах, які згодом можуть стати частиною проекту нового «Шовкового шляху».
Регіон Близького Сходу для Китаю набуває особливого стратегічного значення у зв'язку з майбутньою реалізацією Пекіном ініціативи зі створення «Економічного пояса Шовкового шляху» і «Морського Шовкового шляху XXI століття». Передбачається, що на здійснення цих мегапроектів Китай витратить близько 8 трлн дол. протягом наступних 10–20 років. Зазначені мегапроекти покликані залучити економіку і ринки центральноазійських, близькосхідних та європейських країн в орбіту китайських торгово-економічних та геополітичних інтересів. «Морський Шовковий шлях» покликаний гарантувати безпеку поставок в Китай вуглеводневої сировини через Індійський океан і Малаккську протоку. Глобальна ініціатива «Один пояс, один шлях» відкриває перед багатьма близькосхідними країнами досить привабливі перспективи економічного розвитку, які вже сьогодні підтримуються масштабними китайськими інвестиціями.
| Глобальна ініціатива Китаю зі створення «Економічного пояса Шовкового шляху» і «Морського Шовкового шляху XXI століття» («Один пояс, один шлях») |
Китай, завдяки активному пошуку можливостей для інвестицій у нафтогазовий сектор країн Близького Сходу, зміг суттєво вплинути на динаміку управління енергоресурсами регіону в своїх інтересах. Втім, на відміну від США, він поки що не виявляє особливого бажання захищати у військовий спосіб свої національні інтереси на Близькому Сході та в інших регіонах світу. Натомість він зосередився на дипломатії, на пошуку форм взаємовигідної економічної співпраці з іншими країнами з тим, щоб забезпечити свої інтереси.
|
|
…Китай, завдяки активному пошуку можливостей для інвестицій у нафтогазовий сектор країн Близького Сходу, зміг суттєво вплинути на динаміку управління енергоресурсами регіону в своїх інтересах…
Конфронтаційна риторика, яка звучить останнім часом з боку американської адміністрації щодо Китаю, на жаль, дедалі більше посилюється. У своїй «Стратегії національної безпеки» 2017 року адміністрація Д. Трампа характеризувала Китай як «стратегічного конкурента, який прагне підірвати міць та вплив США». На початку серпня ц. р. США закликали НАТО «адаптуватися до нових загроз, зокрема, китайської». Новопризначений міністр оборони США Марк Еспер нещодавно заявив, що хотів би розмістити ракети середньої дальності в Азійсько-Тихоокеанському регіоні, оскільки, на його думку, Китай нібито «дестабілізує Індійсько-Тихоокеанський регіон». Також М. Еспер, на наш погляд, безпідставно звинуватив Пекін в «хижацькій економіці», у крадіжці інтелектуальної власності та глобальному озброєнні.
На думку генерального секретаря НАТО Єнса Столтенберга, «Північно-Атлантичний альянс має зрозуміти наслідки підйому Китаю на тлі розширення його потуги по всьому світу». У Є. Столтенберга викликають також занепокоєння «великі китайські інвестиції в критично важливу інфраструктуру в Європі, збільшення присутності у Арктиці, у Африці та в кіберпросторі». Підсумовуючи, Є. Столтенберг зазначає: «Усе це робить важливим для НАТО усувати проблему підйому Китаю». Отже, економічне зростання Китаю чомусь стало для США і НАТО проблемою, яку вони мають намір «усувати», що, на мою думку, не може не викликати занепокоєння серед багатьох членів НАТО і його партнерів. При цьому Китай для країн Євросоюзу є другим після США торговельним партнером.
Перетворення Китаю на провідну глобальну державу, яка має свої національні інтереси практично в усіх регіонах світу і вміє їх успішно просувати і відстоювати, бентежить країни Заходу і, зокрема, США. Торгівельна війна США проти Китаю, на жаль, посилюється і це може мати негативні наслідки для всієї світової економіки. За прогнозами агенції Bloomberg, до 2021 року світова економіка може втратити близько 600 млрд дол. у разі подальшої ескалації торгових суперечок між США і КНР, а також введення підвищених мит США на китайський імпорт.
|
|
Вважаю, що намагання США загальмувати розвиток Китаю введенням високих мит практично на всі китайські товари цілком марні і небезпечні. Економіки США і Китаю настільки пов’язані і взаємозалежні, що перехід до конфронтації між цими двома велетнями може набути загрозливих масштабів для всього людства, оскільки суперництво між ними не обмежується двосторонніми відносинами, а зачіпає інтереси багатьох країн. На сьогодні Китай вкладає сотні мільярдів доларів своїх інвестицій практично на всіх континентах в економіку десятків країн, що не завжди можуть собі дозволити навіть США. При цьому слід зазначити, що переважна більшість країн-реципієнтів китайських інвестицій, включно з Україною, цілком ними задоволена. Оскільки сьогодні від характеру відносин між Вашингтоном і Пекіном залежить доля багатьох країн і народів, то США і КНР мають владнати свої суперечності як у сфері двосторонньої торгівлі, так і в інших сферах лише за допомогою переговорів і пошуку компромісу.
Використані джерела:
1. BP Statistical Review of World Energy2019 | 68th edition — https://www.bp.com/content/dam/bp/business-sites/en/global/corporate/pdfs/energy-economics/statistical-review/bp-stats-review-2019-full-report.pdf
2. Stockholm International Peace Research Institute (SIPRI) — https://www.sipri.org/
3. The International Institute for Strategic Studies (IISS) — https://www.iiss.org/
4. International Energy Agency (IEA) — https://www.iea.org/
5. The World Factbook. Central Intelligence Agency — https://www.cia.gov/library/publications/resources/the-world-factbook/geos/ch.html
6. Газета «Женьмінь жибао» — http://russian.people.com.cn/
7. Агенція Bloomberg — https://www.bloomberg.com/
6. Агенція СІНЬХУА — http://russian.news.cn/
7. Global Trade Review — https://www.gtreview.com/
