Богдан Соколовський
Хотів би знову наголосити на тому, що дуже просто давати оцінки чужим діям, але надзвичайно важко приймати рішення. Саме з таким розумінням і слід сприймати написане.
Отже, нещодавно з Брюсселя надійшла новина, що до 31 грудня 2015 року відтерміновується дія зони вільної торгівлі (ЗВТ) між Україною і ЄС. Тобто, початок повноцінної імплементації Угоди про асоціацію України з ЄС відкладається до початку 2016-го року. При цьому ніхто не сказав, чи відкладання закінчиться наприкінці 2015 року, чи буде продовжене. Все залежить від нас, від ЄС і від… РФ. На жаль! Однак, ЄС продовжує до того ж 31 грудня 2015 вільний доступ українським товарам на європейські ринки. При цьому обмежується доступ європейським товарам на український ринок. Разом з тим, Угода про асоціацію з ЄС була ратифікована у ВР України і в Європарламенті.
|
Довідка Зона вільної торгівлі — тип міжнародної інтеграції, коли країни-учасниці скасовують мито, податки і збори, а також кількісні обмеження у взаємній торгівлі. За кожною країною-учасницею зберігається право на самостійне і незалежне визначення режиму торгівлі по відношенню до третіх країн. У більшості випадків умови зони вільної торгівлі поширюються на всі товари крім продуктів сільського господарства. Основні ЗВТ: • Угода про свободу торгівлі країн Південно-Східної Азії (АСЕАН) • Північноамериканська зона вільної торгівлі (НАФТА) • Європейська асоціація вільної торгівлі • Балтійська зона вільної торгівлі • Центрально-європейська угода про вільну торгівлю • Австралійсько-Новозеландська торговельна угода • Зона вільної торгівлі між Колумбією, Еквадором і Венесуелою • Бангкокська угода |
Різні оцінки (часом дуже емоційні!) вже висвітлені, зокрема, в ЗМІ щодо згаданої дії з фактичного відтермінуванням зазначеної Угоди. Тепер, коли пристрасті трохи спали, варто спробувати ще раз холоднокровно і зрозуміло для загалу проаналізувати про що ж домовилася Україна у тристоронньому форматі: з ЄС і РФ? І що це нам дає? Або що ж ми втрачаємо — якщо втрачаємо?
З одного боку, приємно, що ЄС «пускає» без всяких обмежень українські товари на свої ринки, а ми обмежуємо доступ європейських на свої. Цим ми захищаємо свій ринок. Тут не слід забувати, що на європейських ринках панує вільна конкуренція. А це значить, що та українська продукція, яка там продається, — конкурентоспроможна. Отже, на ринках ЄС українські виробники частково компенсують втрати, які є обов'язковими при військових діях РФ на нашій території. Але якщо уважно придивитися до структури експорту, то побачимо, що на ринки ЄС переорієнтовується з ринків РФ та продукція, яка там вже є, яка є на європейських ринках конкурентоздатною, прийнятною для європейського споживача. Не йдеться про продукцію, що успішно збувалася лише на російському ринку, а тепер має там певні обмеження. Така продукція є неконкурентною, не має збуту в Європі і навіть якихось перспектив. Наприклад, продукція машинобудування чи радіоелектроніки. Адже наразі важко собі уявити, наприклад, попит у європейських країнах на українські автомобілі на фоні Mercedes, BMW, Peugeot чи Skoda.
З іншого боку, не зрозуміло, що робити з тією продукцією, яка абсолютно неконкурентна на європейських ринках через технологічну відсталість підприємств, які її виробили, та високу енерговитратність. Вона як не збувалася у Європі, так і не збуватиметься. Раніше ця продукція мала попит у РФ. Тепер це не вітається. Скоріш за все, власники таких підприємств будуть шукати ринки збуту продукції своїх підприємств десь в «третіх» світах, але не будуть запроваджувати нові технології. Наприклад, в країнах Африки ще тимчасово можна продати наші станки, КРАЗИ і т.д. за ціною, нижчою, наприклад, ніж ціна ABB або Mersedes. Коли ж всі ринки закриються для наших «приватизаторів», то, по-перше, це не станеться сьогодні; а, по-друге, для них це буде порівняно не катастрофічна втрата, яка настане через банкрутство неефективних підприємств. Адже їх власники вже подбали про своє «скромне» життя десь у Женеві, Лондоні чи Абу-Дабі. Вони не будуть перейматися тим, що українські працівники залишаться без роботи і, відповідно, єдиного джерела доходів: це, мовляв, їхні проблеми. Варто зазначити, що таких підприємств в Україні — більшість. Це — спадок СРСР. І вже давно постало питання про їх модернізацію чи перепрофілювання. Але реальних стимулів за весь час наша держава, на жаль, не надала нікому: ані власникам, ані працівникам.
| І. Р. Юхновський |
Отже, і конкурентоздатні, і відсталі підприємства будуть впроваджувати норми і правила ЄС (безвідносно до того діє УА з ЗВТ чи ні) щодо своєї продукції. Принаймні, для світових ринків, оскільки на ці вимоги поступово переходить весь світ. Зокрема, ринки Африки. Таким чином, до цих вимог змушені пристосовуватися однаково конкурентоздатні (зокрема, на європейських ринках), і відсталі підприємства — безвідносно до УА з ЄС, включно ЗВТ. А хто не зможе — покине ринок взагалі. Звичайно, і ті, і інші зацікавлені у доступі на внутрішній український ринок, оскільки саме він є основним і визначає їх перспективу і взагалі існування. В той час, як зовнішні ринки здебільшого лише забезпечують статки власникам підприємств. Для виходу на зовнішні ринки потрібно добре закріпитися на внутрішньому. Тому й укладається Угода про асоціацію з ЄС. Включно ЗВТ є потужним стимулом для модернізації (реформування) нашої держави, насамперед, економіки, оскільки, зокрема, примушує конкурувати на внутрішньому ринку, який має бути відкритий для якісних європейських товарів. Якщо ж доступ європейських товарів обмежений на внутрішній ринок, то не буде ніякої мотивації для запровадження нових технологій виробництва, реформування економіки в цілому, витіснення неякісних (насамперед китайських) товарів і т.д. Так чи інакше, але багато теперішніх бід пов'язано з тим, що свого часу, на зорі незалежності України, не була реструктуризована, зокрема, економіка УРСР під потреби незалежної держави. Адже, будемо відверті, структура економіки України мало чим відрізняється від структури економіки УРСР, яка створювалася, повторюю, під потреби СРСР, а не окремої держави Україна. І це при тому, що Союзу, слава Богу, вже понад 23 роки, як немає! Заради справедливості варто зазначити, що ідею повної реструктуризації, насамперед економіки нашої держави, виношував ще у 1992 році тодішній народний депутат І. Р. Юхновський. Його тоді активно підтримували покійний В. М. Чорновіл, С. І. Хмара, В. П. Черняк, Л. Д. Кучма (доки не став президентом у 1994 році) і багато інших державників. На жаль, за всі роки незалежності України реструктуризація так і не була проведена. Тепер це називається не «реструктуризація», а «реформи». І той, хто їх організує, навічно залишиться в історії держави Україна такою видатною постаттю, якою для Польщі, наприклад, став Л. Бальцерович. Але при цьому він мусить забути про власну політичну кар'єру.
| Л. Бальцерович |
Отже, стратегічним нашим завданням є системне реформування. Насамперед, економіки держави. Ми, врешті-решт, як інші європейські народи, мусимо заповнити споживання держави своєю економікою (читай — українськими робочими місцями) і, зокрема, суттєво обмежити дешеві, наприклад китайські і російські (і їм подібні) товари. Так, як колись, після Другої світової війни у Франції зробив президент де Голль. Все інше — це тактика.
| Де Голль |
Чи ж сприятиме відтермінування УА з ЄС вирішенню стратегічного завдання України — системне реформування, зокрема, економіки? Однозначно — НІ!
А тактичних? Працюючим українцям сприятиме у зберіганні робочих місць; а власникам застарілих підприємств — збагачення при відсутності мотивації їх модернізації. І ті, й інші підсвідомо схвалюють відтермінування. Хоча свідомо працюючі українці були б прихильні до ґрунтовних реформ. Адже відомо: що довше зволікання з реформуванням, то болючішими вони стають для більшості в суспільстві.
Отже, з публічної інформації не можна зробити однозначного висновку про те, чи відтермінування ЗВТ з ЄС негативно, чи позитивно позначиться на долі України і на її існуванні в цілому, принаймні, в її нинішніх межах. Особливо в умовах зовнішнього тиску, зокрема, московського. Однозначно лише можна сказати, що наразі йдеться про консервацію ситуації, в якій ми, українці, живемо вже практично 400 років.
