Аналіз дій Кремля вкотре підтверджує тезу про те, що разом з воєнною агресією інформаційна війна є одним із головних засобів реалізації імперських планів В. Путіна. Поглиблений моніторинг інформаційних «продуктів» кремлівської пропагандистської машини дозволяє виокремити низку месeджів, які намагаються нав’язати з Москви трьом основним «реципієнтам» інформаційно-психологічної обробки — європейській спільноті, російському суспільству й частині українських громадян.
З початку 2015 року триєдине завдання цинічної і масштабної інформаційно-пропагандистської роботи російської влади та ЗМІ було спрямовано на: дискредитацію української влади/силовиків і зрив четвертої хвилі мобілізації; провокування населення на антиурядові виступи через «гуманітарну катастрофу» на Сході України, а також на підтримку сепаратистських сил (рухів) в окремих регіонах нашої країни.
Так, з метою зриву мобілізаційних заходів в Україні постійно відзначаються інформаційні вкидання, у т. ч. й через українські ЗМІ: про непрофесійність військового керівництва України («не змогли адекватно і своєчасно запобігти формуванню т. зв. Іловайського та Дебальцевського котлів», відсутність уміння управляти бойовими діями на бригадному рівні одночасно на трьох ділянках фронту); неефективність Збройних Сил України (не можуть протистояти «вчорашнім шахтарям і трактористам з ДНР і ЛНР», зростання кількості загиблих, збільшення фактів відступів українських військових, здачі їх у полон); незадовільне матеріально-технічне забезпечення військовослужбовців АТО через корупцію військового керівництва тощо.
Паралельно російські спецслужби й пропагандисти продовжували заходи як із дискредитації волонтерського руху(поширення шахрайських схем, замаскованих під волонтерську діяльність), так і зі створення/заохочення діяльності псевдоволонтерських організацій, які використовують зібрані волонтерами ресурси для власного збагачення. Зокрема, у програмах «Українського медіа-холдингу» журналісти наводять інтерв’ю з представниками волонтерів і неурядових організацій, які збирають кошти, харчі й одяг для АТО, «про реальний розвиток ситуації в зоні проведення АТО та матеріального забезпечення ЗСУ». Окрім того на території Росії посилено «обробку» українських заробітчан призовного віку, нібито готових виїхати «добровольцями» в Україну.
Провокуючи в українському суспільстві антивладні настрої, адепти путінського режиму вдавалися до спекулятивних заходів з падіння курсу гривні (у т. ч. шляхом виведення з країни валютних активів), намагалися сіяти панічні настрої серед населення (скупка валюти за завищеним курсом, закупівля понаднормових обсягів продуктів першої необхідності — борошно, цукор, сіль, олія тощо) та організовували акції, що здатні призвести до переростання мирних протестів у силові зіткнення з правоохоронцями.
|
Поширення соціальних мереж в світі. Порівняння найбільших соцмереж за домінуванням в країнах світу. Уже в 2013 році Facebook є абсолютним лідером. http://ria.ru/
|
|
Найпопулярніші соціальні мережі в світі http://thinking.bohdanvorona.name/ |
З цією метою у соціальних мережах активно створюються і розширюються тематичні проросійські групи в різних регіонах України, що об’єднуються українофобією або антиурядовою риторикою. Модератори цих груп одночасно є координаторами масових акцій протесту, що мають не стільки соціальну, скільки сепаратистську спрямованість. Зрозуміло, що куратори з Луб’янки, Ясєнєво і Хорошевки намагаються всіляко приховати свою причетність до антиукраїнських блог-платформ на Сході і Півдні України на зразок «Славянского треугольника», «Антимайдан/Николаев/Южный фронт», «Фонда помощи Новороссии», «Против ОУН-УПА», «Центра координации Новая Русь» та інших.
Продовжується фінансова та матеріально-організаційна підтримка проросійського неурядового сектору в Україні через «Россотрудничество» і «Фонд публичной дипломатии им. Горчакова», що фінансують російськомовні громади і об’єднання «прихильників канонічного православ’я» та «Руського мира», підтримують діючі та створюють нові псевдоєвропейські проекти (зокрема «Європейська галицька асамблея»), які офіційно пропагуватимуть ідеї євроінтеграції та водночас критикуватимуть чутливі аспекти внутрішньої й зовнішньої політики офіційного Києва, закликатимуть до «реальної участі пересічних громадян в управлінні країною» та до «створення регіональних автономій».
Найближчим часом планується започаткувати інформаційно-аналітичний просвітницький проект антиукраїнської спрямованості «Иди и смотри», спрямований на підтримку діяльності т. зв. «ДНР/ЛНР» та виконання «функцій культурного центру Новоросії в РФ». Окрім того, в Харківській області, за підтримки ФСБ РФ, створюватиметься ще одна проросійська організація «Слов’яни однодумці-патріоти», яка складатиметься з мобільних груп, що займатимуться поширенням проросійської пропаганди.
На Луб’янці фіксується також активізація кураторів «русинського» і «православного» напрямів політики Москви. Зокрема московська «команда» в оточенні так званого «прем’єр-міністра Республіки Підкарпатська Русь» П. Гецка опрацьовує план дестабілізації ситуації на Закарпатті, аналогічний з «кримським» та «донбаським» сценаріями. Російські спецслужби реалізують також варіант щодо активного використання релігійного чинника, передусім можливостей та потенціалу РПЦ (відділ УПЦ МП по взаємодії зі збройними силами, гуманітарна місія «Милосердя без кордонів») з метою маніпуляції настроями пастви та спонукання її до «захисту своєї віри». При цьому російська сторона планує поширювати звинувачення Києва у «спробах захопити храми Української православної церкви МП» й трактувати їх як порушення Мінських домовленостей.
У планах РПЦ — відновлення видання газети «Православный выбор» та роботи однойменного сайту, а також створення у 2015 році нових єпархій в Донецькій, Луганській, Херсонській, Миколаївській, Сумській та Харківській областях, керівниками яких планується призначити «правильних» священників як з числа громадян України, так і з числа російських громадян.
На Заході російська дипломатія, спецслужби і пропагандистська машина зосереджують свої зусилля на обмеженні рівня міжнародної підтримки України, недопущенні надання українським Збройним Силам високоточної та летальної зброї, відміні/пом’якшенні санкційЗаходу.
Першочерговим пріоритетом для Кремля залишається зміцнення проросійського лобі в Європі. При цьому Москва, головним чином, орієнтується на колишніх сателітів соціалістичного табору — Угорщину, Болгарію, Балканські країни, а також Грецію, які можуть стати авангардом зростаючого «опору» проти жорсткої лінії ЄС щодо Росії. Вказане обумовлене можливістю маніпулювати невдоволенням населення невисоким, у порівнянні з іншими країнами ЄС, рівнем життя, а також використанням як важеля впливу енергетичного чинника.
Особливо популярним напрямом для кремлівських пропагандистів стало підбурювання європейських виробників, що потерпають від політики санкцій проти Росії, до посилення тиску на національні уряди з метою блокування впровадження нових санкцій та зняття частини чинних обмежень, а також масоване використання відкритих і закритих конференцій, круглих столів та замовних публікацій європейських політиків та експертів для збільшення рівня підтримки населенням країн-членів ЄС радикальних політичних сил, які критикують Брюссель і США за тиск на РФ.
В ООН заходи з дискредитації нашої держави передбачають закріплення міфологеми про виключно «внутрішній конфлікт в Україні» й перекладання відповідальності за ситуацію на керівництво нашої країни, а також недопущення обрання України до складу непостійних членів Ради Безпеки на період 2016-2017 рр. на виборах у жовтні ц. р. Аби не допустити збільшення допомоги з боку західних держав і міжнародних фінансових організацій поширюються тези про «використання українською владою допомоги міжнародних фінансових інституцій для ескалації військових дій на Донбасі». У Секретаріаті ОБСЄ російську позицію просуває директор департаменту транснаціональних загроз О. Лиженков.
У медіапросторі країн СНД російська сторона поширює «спеціальні» інформаційні продукти задля ідеологічної обробки населення цих держав у контексті «вигідності й безальтернативності» інтеграційних процесів з РФ, а також доведення до місцевих правлячих еліт ідеї недоцільності розширення Азербайджаном, Туркменістаном, Узбекистаном та Казахстаном співпраці з Україною (є важливим елементом у стратегії Кремля щодо економічної дестабілізації ситуації в нашій державі). Приводом для антиукраїнської істерії має стати також відзначення 70-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні.
Активізація антиукраїнської діяльності проросійських неурядових організацій у квазідержавах (Придністров’я, Абхазія, Південна Осетія), в Казахстані, Прибалтійському регіоні та Польщі свідчить про опрацювання Кремлем варіантів посилення впливу та дестабілізації ситуації в країнах пострадянського простору та Європи з метою відволікання уваги світової спільноти від ситуації на Донбасі. Йдеться, зокрема, про автономістські рухи в Польщі («Рух Автономії Сілезії», «Союз людей сілезької національності») та новостворені сепаратистські проекти в Литві та Латвії («Віленська народна республіка» і «Латгальська народна республіка»).
Водночас внутрішньоросійська пропаганда вже не потребує «надкреативності» — після річного промивання мізків російський обиватель легко поглинає кисельовські, соловйовські та михалковські міфи про «київських карателів, людожерів, кровопивць, вбивць» тощо. Практично кожний пересічний росіянин впевнений у «змові західних країн», що начебто не вважають Росію рівноправним партнером і навмисно намагаються дестабілізувати ситуацію в країні для усунення В. Путіна від влади.
«Дослідження» соціологічних центрів продовжують надавати картину беззаперечної підтримки російським суспільством політики Кремля, у т. ч. щодо України та Криму. Паралельно російські ЗМІ продовжують нагнітати в суспільстві високий рівень нетерпимості до інакомислення із навішуванням на опозиційні сили в РФ ярлика «п’ятої колони», яка діє в інтересах Заходу, що «прагне зруйнувати стабільність в країні й занурити державу в хаос».
Для запобігання в Росії масових акцій громадської непокори та їх переростання в «кольорову» революцію в січні ц. р. у Москві було сформовано провладний рух «Антимайдан», члени якого фактично отримали від російської влади «ліцензію на фізичну розправу» з учасниками антивладних акцій протесту (про це свідчить побиття й арешти громадян, які брали участь у заходах до річниці Майдану в Україні та мітингах на підтримку Н. Савченко біля Посольства України в Москві, а також цинічне вбивство Б. Нємцова).
В інтересах консолідації підконтрольних націонал-патріотичних організацій та рухів і «беззаперечної» перемогипровладних сил на регіональних виборах 13 вересня ц. р. повноважним представникам президента РФ у федеральних округах вже надано вказівки на систематичній основі проводити масові заходи націонал-патріотичного спрямування (марші та мітинги), під час яких висловлюватиметься «народна» підтримка президента В. Путіна, вимоги щодо належного гарантування національної безпеки на тлі агресивної політики розширення НАТО і втручання Альянсу у справи інших держав, а також заклики до відсторонення від влади «п’ятої колони»/люстрації окремих чиновників, проведення референдумів задля зміни статей конституції Росії у напрямі розширення повноважень глави держави й протидії спробам організації державного перевороту»/майдану» в Російській Федерації. Показовою у цьому плані акцією стало проведення 21 лютого «антимайданівських» масових заходів у найбільших містах РФ, які до того ж продемонстрували високий рівень «самоцензурування» серед російських журналістів.
Традиційно сплески кремлівської пропаганди слід очікувати до таких «знакових річниць», як: «кримський референдум та возз’єднання півострова з РФ» (відповідно 16 та 21 березня), «події в Одесі та Маріуполі», «70-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні» (травень), «катастрофа малайзійського Boeing» (червень) тощо.
Як бачимо, Д. Кисельов, «неісторичне-неполітичне» Бєсогон TV й інші апологети В. Путіна найближчим часом матимуть достатньо приводів для «змагання» у створенні зразків надпатріотичної брехні для внутрішнього і зовнішнього «споживання».
Шкода, що легковірність й конформізм росіян, частини європейців та українців залишають кремлівсько-луб’янківській пропагандистській машині шанс на підрив єдності міжнародної демократичної спільноти у боротьбі із відвертими порушниками світового порядку і міжнародного права.
Розуміючи цей виклик, Україні, перш за все, необхідно створити власну дієву державну систему інформаційної безпеки (в т. ч. її складову — підсистему інформаційної протидії), діяльність якої мала б носити наступальний характер як на внутрішньому, так і на зовнішньому фронтах інформаційної боротьби з головною метою — посилення інформаційної політики з протидії російській пропаганді та її поширення на країни-партнери ЄС.
Це завдання, серед іншого, має повністю координуватися з роботою над протидією російській пропаганді, яка вже розпочалась в Європейському Союзі в рамках розробки Плану дій щодо стратегічної комунікації на підтримку свободи ЗМІ та європейських цінностей. Як передбачається, документ буде прийнято на саміті ЄС 19-20 березня ц. р.
