Олексій Волович
Родовища природного газу і нафти в Левантійському енергетичному басейні в Східному Середземномор'ї, які відкрила американська нафтогазова компанія Noble Energy Mediterranean в 2009-2010 рр., стали майже одночасно об'єктом проведення розвідки і розробки країн цього субрегіону — Єгипту, Ізраїлю, Лівану, Сирії, Кіпру, Греції і Туреччини.
У 2010 році Геологічна служба США попередньо оцінила запаси вуглеводнів в Левантійському басейні у 3,45 трлн куб. м газу і у 1,7 млрд бар. нафти. За іншими даними, потенціал регіону значно вищий — 6,42 трлн куб. м газу і 3,8 млрд бар. нафти. При цьому слід зазначити, що Левантійські шельфові родовища мають досить складну геологічну структуру. Глибина моря в районах передбачуваного видобутку становить до 2 км, а буріння свердловин, як правило, здійснюється на глибинах до 5–6 км нижче від рівня моря. На даний час Левантійський басейн включає групу нафтогазових розвіданих і підтверджених родовищ — ізраїльських — Левіафан, Тамар і Даліт, Каріш і Танін, єгипетських — Зохр і Ноорос, кіпрських — Афродіта і Каліпсо. Ліван, Сирія, Греція і Туреччина поки що ведуть розвідку потенційних родовищ на своїх середземноморських шельфах/
Щоб усвідомити сутність і перспективи розв’язання суперечностей між Ізраїлем і Ліваном навколо розмежування прикордонної ділянки морського шельфу, нам, очевидно, треба викласти загальну ситуацію, яка на даний час утворилася у сфері енергетики Східного Середземномор'я. Деякі родовища енергоносіїв в цьому субрегіоні знаходяться на перетині економічних зон, тому можуть розроблятися сусідніми країнами лише в кооперації. Конкуренція за право використовувати розвідані вуглеводневі ресурси збільшує існуючу напруженість в регіоні і суперечки з приводу морських кордонів. Відкриття родовищ природного газу і нафти у 2009-2010 рр. в Левантійському енергетичному басейні могло б перетворити регіон Східного Середземномор'я в стабільне джерело енергоресурсів для близьких європейських ринків, якби не хронічна напруженість у відносинах між Ізраїлем і Ліваном, а також у відносинах Туреччини з Кіпром, Грецією, Єгиптом, Сирією та Ізраїлем. Одночасна розвідка, розробка і видобуток вуглеводнів семи згаданих країн в одному досить невеликому субрегіоні вимагала проведення складних переговорів і узгоджень, що не завжди вдавалося і часто призводило до конфліктів. І все це відбувається на тлі зіткнення національних інтересів США, Росії та деяких країн Євросоюзу, які намагаються за досить жорсткої конкуренції брати участь в розвідці, видобутку і транспортуванні енергоресурсів на шельфі Східного Середземномор'я. Проте, поряд з елементами конфронтації, є приклади налагодження партнерських відносин між країнами субрегіону, особливо у сфері транспортування енергоносіїв до країн Південної Європи. Згодом виникло тристороннє партнерство між Кіпром, Ізраїлем і Грецією, а також між Кіпром, Єгиптом і Грецією. Необхідність спільної розробки і експлуатації енергоресурсів є стратегічно важливим фактором, що сприяє стабілізації військово-політичної ситуації в Східному Середземномор'ї.
Роль США в EMGF
З метою налагодження співпраці та запобігання конфліктів 15 січня 2019 року представники 7 середземноморських країн — Греції, Єгипту, Ізраїлю, Італії, Йорданії, Кіпру та Палестини — зустрілися в Каїрі, де оголосили про формування Газового форуму Східного Середземномор'я (East Mediterranean Gas Forum, EMGF).
Мета організації — сприяти співпраці виробників і потенційних споживачів природного газу в регіоні, підтримувати і усувати перешкоди на шляху реалізації транзитних проектів згідно з нормами міжнародного права, координувати газову політику в регіоні для налагодження стійкого партнерства між усіма учасниками процесів видобутку, транспортування і споживання газу. Штаб-квартира організації знаходитиметься в Каїрі.
Слід зазначити, що адміністрація США намагатиметься певним чином впливати на EMGF, використовуючи при цьому діяльність американського нафтогазового гіганта Noble Energy Mediterranean на шельфі Єгипту, Ізраїлю та Кіпру.
На початку червня ц. р. більшість республіканців і демократів в Конгресі США підтримали законопроект, що «просуває партнерство у сфері безпеки енергоресурсів в Східному Середземномор'ї». Авторами цього законопроекту є сенатор-демократ Боб Менендес і сенатор-республіканець Марк Рубіо.
Одночасно Конгрес США схвалив законопроект про санкції щодо тих європейських фірм, які схвалюють будівництво підводного газопроводу «Північний потік-2» з РФ до Німеччини. За деякими даними, Білий дім запросив для себе офіційний статус спостерігача на майбутніх зустрічах учасників EMGF, запропонувавши експертну допомогу США в подальшій роботі Форуму. Однак, здається, що головним своїм завданням США вважають те, щоб не допустити участі російських компаній в енергетичних проектах в Східному Середземномор'ї. Відвідавши Кіпр наприкінці травня ц. р., голова комітету у закордонних справах палати представників Конгресу США Еліот Енгель запропонував президенту Кіпру Нікосу Анастасіадісу «об'єднатися зі США проти злісних махінацій Росії». За його словами, Москва і Путін не можуть і не повинні «контролювати ситуацію» в Східному Середземномор'ї…
Хто і чому залишився «за бортом» EMGF?
Оскільки серед учасників Форуму не було представників Лівану, Сирії та Туреччини, то сумнівно, що робота цієї міжнародної організації буде ефективною. Очевидно, Ліван і Сирія не потрапили до EMGF через те, що російські енергетичні компанії підписали з цими країнами контракти на освоєння їхніх шельфів. І швидше за все, Вашингтон тут провів «необхідну роботу» з учасниками Форуму. Крім того, в Сирії триває війна, а Ліван до останнього часу відмовлявся врегулювати суперечку з Ізраїлем навколо прикордонної частини шельфу.
Що стосується Туреччини, то у неї давні суперечки з Нікосією і Афінами з питання розподілу кіпрського шельфу між Кіпром і невизнаною Турецькою Республікою Північного Кіпру (ТРПК). До того ж американсько-турецькі відносини останніми роками через низку причин перебувають у, м'яко кажучи, не найліпшому стані.
У цьому Форумі не зовсім зрозуміла роль Йорданії, оскільки вона не вважається середземноморською країною. Швидше за все, король Абдалла ІІ сподівається на стабільне отримання ізраїльського газу, який вже почав надходити до Йорданії газопроводом з морського родовища «Тамар» ще на початку 2017 року в обсязі 1,8 млрд куб. м. на рік. Крім Ізраїлю, Єгипет на початку серпня 2018 р. також уклав угоду з Йорданією про постачання Хашимітському Королівству 1 млн куб. м газу на добу, розпочинаючи з січня 2019 року. При цьому слід зазначити, що у лютому 2018 року було підписано угоду про постачання Єгипту ізраїльського газу в обсязі 64 млрд куб. м протягом 10 років і вартістю 15 млрд дол. За словами міністра енергетики Ізраїлю Юваля Штайніца, «те, що Ізраїль експортує природний газ арабським країнам, ще 10–15 років тому звучало б, як фантастика!».
Сектор Ізраїлю
Ізраїль був першою країною на Східному Середземномор'ї, яка відкрила там родовища газу. У січні 2009 року ізраїльська нафтогазова компанія Delek Group спільно з американською компанією Noble Energy Mediterranean виявила за 90 км на захід від узбережжя Хайфи перше велике родовище природного газу, відоме як «Тамар», з ймовірною кількістю газу понад 240 млрд куб. м, яке було введено в дію у 2013 році. Лише одне родовище «Тамар» виробляє достатню кількість газу для виробництва близько 40 % електроенергії в країні. Родовище «Тамар» розробляється консорціумом у складі ізраїльських компаній — Delek Drilling, Isramco Negev — 2, Avner Oil Exploration і Dor Gas Exploration та американського нафтогазового гіганта Noble Energy Mediterranean Ltd — 36 % акцій.
У 2010 році компанія Noble Energy Mediterranean і її ізраїльський партнер Delek Group відкрили найбільше родовище «Левіафан» з потенціалом близько 535 млрд куб. м газу і 34 млн барелів конденсату — удвічі більше, ніж на ділянці «Тамар». Після введення в повну експлуатацію цих двох родовищ Ізраїль зможе отримувати з них газу на багато більше, ніж потребується для задоволення внутрішнього попиту, що дасть змогу експортувати надлишки до країн Південної Європи. За оцінками експертів, «Левіафан» — найбільше у світі з виявлених у 2000-ті роки газових родовищ. Тільки одне це родовище може забезпечити Ізраїль природним газом на найближчі 100 років. На даний час розвідкою і розробкою «Левіафану» займається консорціум у складі американської компанії-оператора Noble Energy Mediterranean та ізраїльських компаній Delek Group і Ratio Oil Exploration. До розпочатого у лютому 2017 року першого етапу розробки включено чотири підводних свердловини, кожна з яких зможе виробляти не менше 300 млн куб. фунтів газу за добу. Ввести в експлуатацію ці родовища Energean Oil & Gas планує у 2021 році. Для розробки цих родовищ компанія намітила побудувати плавучі системи видобутку, зберігання і завантаження (FPSO). У січні 2018 р. за підсумками проведеного Міненерго Ізраїлю тендеру грецька компанія Energean Oil & Gas отримала ліцензії на геологорозвідувальні роботи на 5 ділянках на шельфі Середземного моря у винятковій економічній зоні Ізраїлю. Ліцензії видані на 3 роки з можливістю продовження на такий же термін. У перший 3-річний період Energean Oil & Gas проведе нові 3D сейсмічні дослідження і опрацює наявні дані. За словами міністра енергетики Ізраїлю Ю. Штейніца, через 5–10 років Ізраїль має намір стати експортером газу для споживачів у Єгипті, Туреччині, Італії та в інших країнах Південної Європи.
У лютому 2013 р. дочірня компанія «Газпрому» — Gazprom Marketing & Trading уклала з ізраїльською компанією Levant LNG Marketing Corporation довгостроковий контракт щодо постачання СПГ з ізраїльського газового родовища «Тамар», розпочинаючи з 2017 року, після запуску заводу з виробництва зрідженого газу. Однак Ізраїль відмовився від послуг «Газпрому», оскільки у 2013 році почав отримувати газ в достатніх обсягах по трубах з родовища «Тамар».
Амбіційний проект магістрального газопроводу EastMed
Вперше Ізраїль запропонував країнам ЄС інвестувати в магістральний газопровід (МГП) EastMed в середині листопада 2014 року. Пропозиція була представлена екс-міністром енергетики Ізраїлю Сільваном Шаломом на зустрічі міністрів енергетики країн Південної Європи в Римі. Пізніше проект підтримав Євросоюз. У 2015 році газопровід EastMed було кваліфіковано як проект спільних інтересів (PCI), який Комісія ЄС включила до пакету проектів «Південного газового коридору». Проект EastMed також було включено в останній Десятирічний план розвитку (TYNDP) згідно з завданнями європейських операторів мережі транспортування газу (ENTSOG) для створення єдиного європейського ринку газу. В період 2015–2016 рр. завдяки фінансуванню ЄС і підтримці консорціуму (Intecsea and C & M), а також міжнародної консалтингової фірми (IHS-Cera) компанія IGI Poseidon завершила дослідження PRE-FEED, які остаточно підтверджують, що проект газопроводу EastMed є «технічно здійсненним, економічно життєздатним і доповнює інші варіанти експорту газу».
3 квітня 2017 року у Тель-Авіві міністри енергетики Італії, Греції, Кіпру та Ізраїлю підписали спільну декларацію, в якій підтверджувалася їхня підтримка реалізації проекту МГП EastMed, а 5 грудня 2017 року ці ж міністри підписали в Нікосії меморандум про взаєморозуміння щодо підтримки будівництва МГП EastMed, який з'єднає родовища «Левіафан» (Ізраїль) і «Афродіта» (Кіпр) з Грецією і далі газ піде по МГП IGI Poseidon (інтерконектор Греція — Італія) до м. Бріндізі в Італії і по суші до Риму. До кінця 2017 року було підготовлено техніко-економічне обґрунтування проекту і детальний план робіт. Видатки на проект попередньо оцінювалися в 6,2 млрд дол. (5,8 млрд євро) протягом 7 років будівництва — до 2025 року. Плановані потужності перекачування газу по цьому МГП можуть скласти 12–16 млрд куб. м щорічно. У разі реалізації цього проекту це буде найдовший і найглибший підводний газопровід у світі — 2000 км, з яких 1300 км пролягатиме під водою і 700 км — по території Греції. В якості власників газопроводу визначені грецька компанія DEPA та італійська Edison, які також розробляють газопровід-інтерконнектор «Посейдон» (IGI Poseidon) між Грецією та Італією. Втім, останні відкриття нових родовищ вуглеводнів в Східному Середземномор'ї можуть збільшити експорт газу до Європи як по трубопроводу EastMed, так і газовозами у вигляді СПГ в обсязі до 30 млрд куб. м на рік.
20 березня ц. р. держсекретар США Майк Помпео брав участь в Єрусалимі в шостому за останні кілька років саміті лідерів Ізраїлю, Греції та Кіпру з метою чергового обговорення деталей будівництва МГП EastMed. Присутність на цій зустрічі М. Помпео повинна була продемонструвати американську підтримку проекту поставки газу з родовищ Ізраїлю та Кіпру в газотранспортну систему країн Євросоюзу через територію Греції та Італії. На попередній тристоронній зустрічі, що відбулася в Ізраїлі у грудні 2018 р., Б. Нетаньяху заявляв, що учасники проекту планують підписати угоду про будівництво МГП EastMed у 2019 році.
Однак до цього часу експерти не можуть однозначно відповісти на запитання — наскільки цей газопровід буде економічно вигідним і яка буде ціна газу на виході з нього в Греції та Італії? Деякі експерти вважають, що вартість його будівництва може збільшитися, як мінімум, удвічі (із запланованих 6 млрд євро), що неминуче призведе до підвищення кінцевої ціни газу для європейських споживачів більш ніж 250 дол. за 1 тис. куб м. При цьому слід зазначити, що інвестори не почнуть будувати МГП EastMed до того часу, поки не будуть впевнені, що для середземноморського газу є цілком реальний ринок у Європі.
Сектор Лівану
У вересні 2012 року британська компанія Spectrum знайшла запаси природного газу в обсязі 710 млрд куб. м поблизу узбережжя південного Лівану вздовж морського кордону з Ізраїлем. Практично це північна частина родовища «Левіафан». У квітні 2013 р. кваліфікаційний етап для допуску до роботи на ліванському шельфі пройшли 52 енергетичні компанії з 25 країн, включно з Exxon, Chevron, Eni, Total, Statoil. Серед них були і три російські компанії — «Роснефть», «Лукойл» і «Новатек», які потрапили в другу категорію з активами не більше 500 млн дол., яка претендує на міноритарну частку з великими компаніями-операторами з активами не менше 10 млрд дол.
Cвій перший раунд ліцензування концесій Ліван провів лише у 2017 році. Причиною цієї затримки стала внутрішня політична нестабільність в країні протягом останніх років. Тендер на 5 нафтогазових блоків на шельфі влада Лівану оголосила ще у вересні 2013 року, але процес затягнувся майже на 4 роки. Серед більш ніж 40 компаній-учасниць тендеру, проведеного у жовтні 2017 року, значилися ExxonMobil, Royal Dutch Shell, Statoil, «Роснефть» і «Лукойл». Перемогу в тендері здобули французька Total (оператор — 40 %), італійська Eni International — 40 % і російська «Новатек» — 20 %, які утворили консорціум. Очевидно, що «Новатек» стала учасником консорціуму не без допомоги Total, яка ще у квітні 2011 року стала акціонером «Новатек» в розробці проекту «Ямал СПГ» і продовжує це співробітництво до сьогоднішнього дня, незважаючи на «санкції» Євросоюзу проти Росії за її агресію в Україні. І, на жаль, Total не є винятком, але це вже тема для іншої статті.
У грудні 2017 року уряд Лівану погодився з видачею ліцензій консорціуму на розвідку і розробку блоків 4 і 9. Розташований на мілководді 4-й блок вважається перспективним стосовно природного газу, а 9-й — нафти. Наприкінці січня 2018 р. Ліван підписав зі згаданим консорціумом перші угоди про розвідку і видобуток нафти і газу на ліванському шельфі та у винятковій економічній зоні. 14 лютого 2018 року консорціум надав владі Лівану план розвідки і видобутку вуглеводнів. Згідно з угодами, консорціум дістав дозвіл займатися геологорозвідкою протягом 5–10 років.
У 2018 році консорціум проводив необхідні дослідження на ліванському шельфі, а розвідувальні бурові роботи передбачалися у 2019 році. Якщо комерційні запаси підтвердяться, то учасники консорціуму зможуть отримати право на видобуток газу і нафти протягом 25 років з правом продовження. За умовами угоди, компанії, що входять в консорціум, зобов'язані відкрити офіси в Бейруті і найняти ліванських співробітників, кількість яких має складати не менше 80 % фахівців і робітників, зайнятих у проекті. Угодою також передбачається надходження до держбюджету Лівану 55–71 % доходів від видобутку вуглеводнів на шельфі країни.
Ліванські офіційні особи активно запрошують російські енергетичні компанії для участі в розробці ліванських родовищ вуглеводнів на середземноморському шельфі Лівану. Так, про це, зокрема, заявив глава МЗС Лівану Джубран Басіль під час своєї зустрічі у Москві з главою МЗС РФ С. Лавровим наприкінці серпня 2018 року. Йшлося також про участь вищезгаданої російської компанії «Новатек» в майбутньому новому тендері в Лівані, хоча ця компанія працює в основному на російському ринку і практично не має активів за кордоном. Але Москва визнала за належне послати для участі в тендері «хоча б кого-небудь».
Суперечки між Ізраїлем і Ліваном
Історія конфлікту між двома країнами щодо демаркації морського кордону сягає корінням в 2010 рік, коли біля берегів Ізраїлю були виявлені родовища нафти і газу «Тамар» і «Левіафан». Ліван заявляє, що частина території родовища «Левіафан» площею 330 кв. км. належить саме йому. Логічно морський кордон між двома країнами має бути продовженням сухопутного кордону, що закінчується в районі ліванського порту Накура, але Ізраїль не визнає такого розмежування. Площа спірної ділянки морського шельфу у вигляді вузької смужки трикутної форми становить близько 850 кв. км. На думку експертів, саме на цій ділянці (у блоці № 9) можуть знаходитись великі запаси газу.
Беручи до уваги конфронтацію між Ліваном та Ізраїлем за останні 70 років, протягом яких між ними відбулося кілька воєн, а також з огляду на неврегульованість їх морських і сухопутних кордонів, не виключено, що при розробці шельфових газових і нафтових родовищ, розташованих поблизу цієї акваторії, закордонні нафтогазові компанії можуть наразитися на серйозні політичні і військові ризики.
У відповідь на спроби ліванської влади силами іноземних компаній почати розробку газових блоків поруч з морським кордоном з Ізраїлем, ізраїльська влада вже неодноразово «радила» цим компаніям «триматися подалі» від спірної прикордонної морської акваторії. Коли Ізраїль вперше оголосив про знайдений на родовищах «Тамар» і «Левіафан» газ, офіційні особи Лівану заявили, що ці два об'єкти перебувають в економічній зоні Лівану і що Ізраїль «намагається вкрасти» чужі ресурси. У відповідь ізраїльські офіційні особи застерегли, що будь-яка спроба Лівану або «Хизбулли» завдати удару по ізраїльських офшорних об'єктах «закінчиться плачевно для Лівану».
Ізраїль і Ліван звернулися в ООН з метою уточнити морські економічні кордони між ними. На відміну від усних заяв ліванських офіційних осіб, в досить стриманому зверненні Лівану до ООН вже не містилося претензій на ліванське володіння двома районами, в яких Ізраїль виявив газ. У документі висловлювалася надія на те, що Ліван матиме право на розвідку газу і нафти в крайніх південних межах своєї економічної зони поблизу родовища «Левіафан».
У березні 2017 року уряд Лівану оголосив тендер на розвідку і розробку шельфових родовищ поблизу спірної ділянки шельфу. У відповідь Ізраїль розморозив раніше призупинену ліцензію на розвідку газу поруч з морським кордоном Лівану.
Після того, як на початку 2018 року Ліван видав ліцензію консорціуму у складі Total, Eni International і «Новатек» для проведення розвідки у блоці № 9, екс-міністр оборони Ізраїлю А. Ліберман оголосив цей крок «дуже провокаційним», оскільки, на його думку, увесь цей блок належить Ізраїлю. У відповідь на цю заяву А. Лібермана лідер ліванської шиїтської партії «Хизбулла» шейх Хасан Насралла пригрозив вивести з ладу ізраїльські бурові установки. Ситуація ускладнюється тим, що між Ліваном і Ізраїлем немає і ніколи не було дипломатичних відносин, а «Хизбулла» відкрито закликає до знищення єврейської держави. Зі свого боку, Ізраїль регулярно порушує повітряний простір Лівану, використовуючи його для нальотів своєї авіації на іранські військові об'єкти, розташовані на території Сирії. Все це робить прямі переговори між сторонами практично неможливими. Проте, як в Ізраїлі, так і в Лівані розуміють, що загроза військового протистояння не сприятиме комерційній експлуатації морського шельфу. Тому, незважаючи на войовничу риторику, сторони конфлікту усвідомлюють, що мирному врегулюванню спору не може бути прийнятної альтернативи.
У квітні ц. р. впливовий політик, спікер ліванського парламенту Набіх Беррі висловився на користь проведення переговорів з Ізраїлем з метою встановлення чіткого морського кордону між двома країнами. Розуміючи, що без кооперації з сусідніми країнами Лівану буде нелегко відстоювати свої інтереси в освоєнні свого сектора морського шельфу, ліванське керівництво намагається порозумітися з Грецією і Кіпром. 11 квітня ц. р. в Бейруті зустрілися міністри закордонних справ Лівану, Греції та Кіпру і домовилися про спільну експлуатацію газових родовищ, розташованих уздовж лівансько-кіпрського морського кордону. Очікується, що наприкінці червня ц. р. відбудеться черговий саміт глав трьох держав для остаточного доопрацювання угоди про розподіл продукції, а саму угоду передбачається підписати у вересні ц. р.
Американське посередництво
Розпочинаючи з 2012 року, США послідовно докладають посередницькі зусилля для усунення суперечки щодо демаркації морських кордонів між Ліваном та Ізраїлем. Деякі експерти так пояснюють таку активність Вашингтона: щоб Москва, граючи на протиріччях між Ізраїлем і Ліваном, не змогла скористатися цією проблемою з вигодою для себе. На початку цих зусиль спецпосланцем Держдепартаменту США щодо врегулювання лівансько-ізраїльської суперечки був Фредерік Хофф, якого згодом змінив спецпосланець Держдепартаменту США з міжнародних енергетичних питань Амос Хохштейн. Обидва спецпосланці пропонували ліванському уряду погодитися на перехід під ліванський контроль 500 кв. км морського шельфу з 850 спірних. Щодо решти 350 кв. км, то американці запропонували Бейруту і Тель-Авіву спільно освоювати наявні там родовища, що на той час було абсолютно нереально, зважаючи на багаторічну «історичну ворожнечу» між двома країнами. У грудні 2017 року американці вкотре запропонували сторонам розпочати прямі переговори за участю представників ООН про розподіл продукції зі спірних прикордонних 8-го та 9-го блоків.
Намагаючись не допустити чергового гарячого конфлікту між Ліваном та Ізраїлем, наприкінці січня 2018 року в Бейруті і Єрусалимі побував заступник помічника держсекретаря США Девід Саттерфілд, який запропонував поділити «злощасний трикутник», віддавши дві третини Лівану і одну третину ізраїльтянам. Однак і цього разу ця пропозиція американського дипломата не була прийнята.
17 лютого 2018 року держсекретар США Рекс Тіллерсон також відвідав Ліван, де провів безуспішні переговори з президентом Лівану Мішелем Ауном. У середині травня ц. р. Девід Саттерфілд знову відвідав Ізраїль і Ліван з посередницькою місією. Цього разу ізраїльський міністр енергетики Ю. Штайніц заявив, що Ізраїль погодився на американське посередництво у врегулюванні довготривалого прикордонного конфлікту з Ліваном, проте ця заява ще не означала, що ізраїльська сторона повністю погодилася з пропозиціями Вашингтона. 15 травня ц. р. Д. Саттерфілд провів зустріч з прем'єр-міністром Лівану Саадом Харірі, який поінформував американського дипломата, що компанії, які виграли тендер, розпочнуть бурильні роботи на спірному 9-му блоці вже у січні 2020 року.
20 травня Д. Саттерфілд також провів переговори з президентом М. Ауном і спікером парламенту Н. Беррі. В ході переговорів з ліванським керівництвом Д. Саттерфілд повідомив про готовність Ізраїлю вести прямі переговори щодо демаркації морських кордонів. Деталі досягнутих домовленостей не розголошуються, але спікер парламенту Н. Беррі розцінив підсумки переговорів з Д. Саттерфилдом як «дипломатичну перемогу Лівану». Схоже, що Вашингтону вдалося домогтися від Ізраїлю деяких поступок у спірних питаннях на користь Лівану. 11 червня ц. р. в рамках своєї човникової операції Д. Саттерфілд прибув до Лівану з пропозиціями Ізраїлю щодо розв’язання суперечностей навколо демаркації сухопутних і морських кордонів. За деякими даними, цього разу ці переговори були позитивними і результативними. Сторони домовилися запросити представників ООН до участі в пошуку способів врегулювання лівансько-ізраїльських суперечок навколо демаркації сухопутного і морського кордонів. Очікується, що прямі переговори між двома сторонами можуть розпочатися вже у липні ц. р., якщо не виникне нових перешкод. Передбачається, що переговори відбуватимуться в штаб-квартирі миротворчих сил ООН (UNIFIL) в ліванській Накурі на кордоні з Ізраїлем. За деякими даними, партія «Хизбулла», яка раніше перешкоджала таким переговорам, прийняла «стратегічне рішення» підтримати їх проведення, «сподіваючись на зменшення напруженості у відносинах з Ізраїлем».
Природний газ — «рятівне коло» для економіки Лівану
На відміну від заможного Ізраїлю, для Лівану видобуток газу і нафти на своєму шельфі надзвичайно важливий, зважаючи на надто складне своє економічне становище.
До середини 2012 року частка нужденного населення Лівану становила 27 % і, швидше за, ця частка збільшилася протягом останніх років, з урахуванням напливу сирійських біженців (близько 1 мільйона чоловік), що досить обтяжливо для такої маленької країни, площа якої становить 10,4 тис. кв. км (третина території Одеської області), а населення — 7,4 млн осіб.
Щільність населення Лівану надто висока, становить майже 700 осіб на 1 кв. км. Як вважають експерти Світового банку, за підсумками 2018 року ВВП Лівану (89,5 млрд дол.) виріс лише на 0,2 %, при цьому бюджетний дефіцит досяг майже 12 % від ВВП, що не сприяє отриманню Ліваном міжнародної фінансової допомоги в розмірі 11 млрд доларів, визначеної на конференції CEDRE, що відбулася в Парижі у квітні 2018 року. Головна умова отримання цієї допомоги — домогтися бездефіцитного бюджету і дотримуватися заходів суворої економії. Причина бюджетного дефіциту полягає в тому, що у 2018 році імпорт Лівану склав 19 млрд дол., в той час як експорт всього 3,5 млрд дол., внаслідок чого держбюджет Лівану недоотримав надходжень на суму 15–16 млрд дол. Рівень державного боргу до кінця 2018 року досяг 150 % від ВВП (близько 140 млрд дол.!). Станом на початок 2019 року інфляція в Лівані не припиняється (за підсумками 2018 року вона склала 6,1 %). За оцінками уряду Лівану, в нинішньому році йому знадобиться 5 млрд дол. зовнішнього фінансування для покриття найважливіших потреб, переважно в соціальній сфері.
Висновки, роздуми та прогнози
Через 7-10 років Європа зможе в кращому випадку отримувати не більше 20–30 млрд середземноморського газу протягом року. Цього обсягу не достатньо, щоб на європейському газовому ринку потіснити російський «Газпром», який сьогодні постачає в країни Європи близько 200 млрд куб. м газу, а з введенням «Північного потоку-2» і «Турецького потоку» обсяг поставок російського газу в Європу може зрости. Левантійський енергетичний басейн може стати серйозним конкурентом «Газпрому» лише за умови, якщо країнам Східного Середземномор'я вдасться наростити видобуток газу в найближчі 7–10 років. Згідно з прогнозами деяких експертів, такі перспективи цілком реальні. І ці прогнози підтверджуються останнім часом відкриттям нових великих газових родовищ. Так, у лютому ц. р. компанія Exxon Mobil заявила про відкриття поблизу узбережжя Кіпру великого родовища природного газу, потужність якого за попередніми оцінками становить близько 230 млрд куб. м. Це вже третє найбільше у світі родовище газу, виявлене біля узбережжя Кіпру. Оскільки активна розвідка вуглеводнів ведеться по всій акваторії Левантійському басейну, то не виключено, що найближчими роками будуть відкриті нові родовища. З іншого боку, Левантійських резервів вуглеводів вже сьогодні цілком достатньо, щоб забезпечити безбідне існування таким маленьким державам як Ізраїль, Ліван та Кіпр на сотні років.
Навряд чи Вашингтону вдасться налаштувати країни Східного Середземномор'я на те, щоб вони повністю відмовилися від співпраці з Росією у сфері розвідки, видобутку і транспортуванні вуглеводнів, оскільки практично всі країни цього субрегіону вже співпрацюють з Росією в енергетичній сфері, хоча масштаби цієї співпраці залишаються досить скромними. Російські енергетичні компанії, які переважно не володіють власними сучасними технологіями і достатніми фінансовими ресурсами, можуть лише «позначати» свою присутність в субрегіоні Східного Середземномор'я і лише при взаємодії з великими західними компаніями, що демонструє згадувана російська компанія «Новатек», основні пріоритети якої зараз знаходяться в Арктиці, а не в Середземномор'ї. Лише деякі російські енергетичні компанії мають досвід роботи на шельфових проектах в Каспійському, Баренцевому, Карському та Охотському морях у співпраці з великими іноземними компаніями.
Видається, що адміністрація президента Д. Трампа дещо запізнилася з проведенням своєї енергетичної політики в Східному Середземномор'ї і на Балтиці («Північний потік-2»). Якби ця політика активно проводилася ще з початку 2017 року, то очевидно і результати були б більш вагомими для США і їх партнерів. Конгрес США і адміністрація президента Д. Трампа цікавляться енергетичними проектами у багатьох регіонах світу. Хотілося б, щоб Київ звернув їх увагу і на те, що відбувається на чорноморському шельфі України, включно на шельфі окупованого Криму. Як відомо, у 2014 році Росія анексувала Крим, захопивши також 9 з 10 родовищ вуглеводнів в українському секторі чорноморського шельфу. Росія захопила навіть ті об'єкти на українському шельфі, які розташовані ближче до материкової України, ніж до анексованого Криму. 12 квітня 2019 року український уряд оголосив конкурс на укладення угоди про освоєння родовища «Дельфін» (площа 9,5 тис. кв. км., ресурсна база 286 млн тонн умовного палива), яке залишилося під контролем України, з іноземними енергетичними компаніями, включно з американською компанією Frontera Resources з вельми сумнівною репутацією, але яка, як не дивно, була ініціатором проведення цього конкурсу. Центральний офіс цієї компанії розташований у Техасі. 12 червня ц. р. закінчився відведений 60-денний надзвичайно короткий термін для подання заявок. Які ще американські компанії братимуть участь в конкурсі — поки що не відомо. Швидше за все, великі енергетичні компанії світового рівня за 2 місяці не встигли як вивчити всю документацію, так і визначитися з участю в конкурсі. На питання — для чого такий поспіх? — міністр енергетики України Ігор Насалик відповідає вельми плутано і непереконливо. На момент публікації цієї статті інформація про підсумки конкурсу І. Насаликом ще не була оприлюднена. На мій погляд, в умовах конфронтації між Україною і Росією, в тому числі в басейнах Чорного і Азовського морів, перспективи освоєння родовища «Дельфін» іноземними компаніями виглядають надто непевними і небезпечними. Думаю, що на це можуть погодитись лише потужні американські компанії і лише під захистом ВМС США.
Ізраїль і Ліван, швидше за все, до кінця 2019 року досягнуть компромісної угоди з питання використання спірної ділянки їх морського шельфу, оскільки обидві країни зацікавлені в нарощуванні темпів розробки вже відкритих родовищ і пошуку нових. Ізраїль зацікавлений в безпеці своєї інфраструктури на шельфі, а Ліван вкрай зацікавлений в якнайшвидшому отриманні доходів від експлуатації своїх шельфових родовищ вуглеводнів з метою подолання тривалої економічної кризи. Якщо проблема з демаркацією морського кордону між двома країнами буде подолана, то набагато більше енергетичних компаній зможуть розробляти родовища вуглеводнів, що розташовані уздовж морського кордону між Ізраїлем і Ліваном. Якщо Вашингтону вдасться домогтися демаркації сухопутних і морських кордонів між Ізраїлем і Ліваном, то це в перспективі сприятиме укладанню мирного договору між цими країнами, що, своєю чергою, суттєво зменшить вплив Ірану на Ліван. Не виключено, що Ліван спробує стати учасником реалізації проекту МГП EastMed, але неодмінною умовою цього має бути примирення і встановлення дипломатичних відносин з Ізраїлем. Таким чином, спільна участь у реалізації енергетичних проектів в Східному Середземномор'ї може стати тим фактором, який сприятиме припиненню 70-річної воєнно-політичної конфронтації між Ліваном і Ізраїлем і встановленню між ними нормальних ділових відносин.
