НЕЗАЛЕЖНИЙ АНАЛІТИЧНИЙ ЦЕНТР ГЕОПОЛІТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

1392 рік в Ірані оголошено роком Політичного та Економічної Подвигу. Така пишномовна назва аж ніяк невипадкова. Іранці день 14 червня 2013 року реально розглядають як визначальний їхнього майбутнього на тлі політичних та економічних потрясінь, що відбуваються на Близькому Сході. У цей день усі громадяни Ірану в одинадцяте обиратимуть главу виконавчої влади — президента країни, а з ним органи місцевого самоврядування та членів Ради експертів ІРІ.

Верховний лідер Ісламської Республіки Іран аятолла Алі Хаменеї у своєму виступі в перший день іранського Нового року назвав вибори найважливішою політичною подією і наголосив, що саме народ визначає як своє майбутнє, так і майбутнє держави.

Змалювавши складність ситуації, що склалася в країні у зв'язку з міжнародними економічними санкціями проти Ірану, посиленням психологічного тиску і спробами ззовні дестабілізувати становище, він закликав весь народ здійснити, як він висловився, героїчний вчинок на політичному полі — взяти активну участь у виборах і віддати свій голос за найбільш достойного кандидата.

Майбутні президентські вибори в Ісламській Республіці Іран привернули до себе пильну увагу, як на Сході, так і на Заході. Наскільки зміниться зовнішньополітичний курс Ірану з приходом нової президентської команди? Яку політику проводитиме Тегеран на тлі політичних потрясінь Великого Близького Сходу, викликаних «арабською весною»? Як реагуватиме Тегеран на розпалювання Вашингтоном і його союзниками сунітсько-шиїтського протистояння?

Але ще не настав час дістати відповіді на ці та інші запитання, проте вже сьогодні можна з упевненістю сказати, що вибори проходитимуть в умовах жорсткої конкуренції. Захід збирається докласти максимум зусиль, щоб протягнути свого кандидата, а Ісламська Республіка максимально зацікавлена ​​в збереженні своїх цінностей і наступництва. Іран — це країна, де діє демократія по-східному і є всі шанси очікувати, що вибори будуть по-східному демократичними.

Вже зараз понад 75 політиків, економістів та представників інтелігенції виставили свої кандидатури на вибори. Серед них перша жінка-кандидат також подала заявку на реєстрацію для участі в президентських виборах. За словами сорокашестирічної Разіе Омідвар, її метою є поліпшення загальної ситуації в країні і служіння суспільству.

Але політична система Ірану за 34 роки свого існування виробила досить надійний механізм відсіювання і не допустить до виборів кандидата, від дій якого вона могла б постраждати. Хто б не прийшов до влади, новий президент буде вести практично таку ж політику, що і команда Ахмадінежада, щоправда, зі своїми якимись особливостями. При цьому, якихось радикальних змін, як то зміна політики щодо ядерної програми Ірану, в питаннях своєї безпеки очікувати не слід. На порядку денному стоїть одне з головних питань — вихід з глухого кута на переговорах з ядерної програми і ослаблення, а краще — часткове, а в перспективі і повне скасування режиму санкцій. А з цими проблемами пов'язане якнайшвидше врегулювання відносин із західним світом і, можливо, початок переговорів з США.

Важливим моментом зовнішньополітичної діяльності ІРІ, як очікується, буде захист її інтересів на Близькому і Середньому Сході, оскільки тут останнім часом спостерігається посилення негативного сприйняття Ірану в світлі інспірованого загострення сунітсько-шиїтських протиріч.

Тегерану належить відстоювати свою позицію в ісламському світі, в якому він став регіональним лідером після військового розгрому Іраку, і намагатися усунути ізоляцію, викликану цілою низкою проблем, від нав'язаного йому статусу «порушника спокою до провокатора» перегонів ядерних озброєнь.

Характерне для Ірану поперемінне домінування у владних структурах представників консервативної або більш ліберальної спрямованості (як демократи і республіканці в низці західних країн), надавало певну стабільність всій політичній владній системі в країні. У найбільш гострі моменти втручання Верховного лідера врівноважувало ситуацію. Концентрування всіх інститутів влади в руках однієї політичної течії — консерваторів — при домінуванні радикальних елементів, що спостерігалося після приходу до влади Махмуда Ахмадінежада в 2005 році, закінчилося гострим конфліктом інтересів і протистоянням сил на президентських виборах у 2009 році, що і призвело до виникнення настроїв протесту у суспільстві, які активно підживлюються Заходом. Придушення «зеленого руху», розгром табору реформаторів зовні стабілізували внутрішню ситуацію, проте не змогли зупинити розвиток процесу розмежування сил, що охопив практично всі верстви і групи населення. Посилилися процеси конфронтації між політичними елітами, інститутами та партіями, що рельєфно виявляється сьогодні підчас передвиборної кампанії, що розгортається.

З ініціативи Меджлісу ще влітку 2012 року було порушене питання про внесення змін до Закону про вибори президента ІРІ. У ході численних дискусій при обговоренні проекту були внесені численні поправки, однак не всі вони були схвалені більшістю і затверджені Наглядовою радою. Не вдалося внести зміни вікового цензу, освітнього рівня та інших вимог до кандидата. Проте в новій редакції закон лише дещо обмежив діяльність виконавчої влади з проведення виборів. Згідно з новим документом, Міністерство внутрішніх справ ІРІ, підзвітне уряду, всю діяльність з проведення виборів здійснює під контролем Центральної виконавчої комісії. До її складу, окрім міністра внутрішніх справ, міністра інформації (розвідки) та генерального прокурора, включені представник президії Меджлісу і найбільш поважні релігійні, політичні, громадські або культурні діячі (у складі семи осіб). Ця комісія буде затверджувати підсумки голосування і розглядати скарги.

Таким чином, законодавча влада та громадськість країни були включені в механізм контролю над виборами. Однак органом, який остаточно затверджує підсумки голосування, залишається Наглядова рада.

Цьому інституту відведена особлива роль у виборній системі країни. Варто нагадати, що система державного устрою ІРІ поєднує в собі релігійні та демократичні принципи. Хоча президентські вибори відбуваються раз на 4 роки на альтернативній основі і главу виконавчої влади обирають прямим таємним голосуванням, допустити кандидатів до виборів повинна Наглядова рада.

У той же час, кажучи про виборчу систему Ірану, не можна не підкреслити її демократичну складову — активна участь населення в передвиборних кампаніях. Практично на всіх президентських виборах відсоток явки населення був досить високий, а часом перевищував 70 %. У 2009 р. у голосуванні брало участь 85 % населення, що має право голосу. Навіть на парламентських виборах 2012 року, коли опозиційні режиму сили всередині і за межами країни активно закликали до бойкоту виборів, населення країни відгукнулося на заклики керівництва проявити патріотичні почуття, прийти на виборчі дільниці, тим самим продемонструвати свою підтримку режиму і дати рішучу відсіч зовнішнім ворогам республіки. Явка на вибори тоді склала 64 %.

Отже, повернімося до наших виборів. Цього року офіційна реєстрація кандидатів проходила з 7 по 11 травня. Одночасно документи всіх зареєстрованих осіб розглядалися у спеціальних комісіях, сформованих міністерством внутрішніх справ ІРІ.

Результати цієї перевірки направлені до Наглядової ради, яка у період з 12 по 16 травня підтвердить благонадійність і богобоязливість всіх кандидатів, оцінить їх вірність ісламській революції і відповідність іншим вимогам до кандидата, згідно із Законом про вибори президента.

Примітка:

• Всі кандидати повинні:
• Мати іранське походження;
• Бути громадянами Ірану;
• Мати організаторські здібності;
• Мати гідну біографію і побожність;
• Визнавати основи Ісламської Республіки (визнавати принцип велаятів факіха — верховенство ісламу і Верховного лідера);
• Належати до офіційної релігії країни.

Цей орган, по суті, може відхилити кандидатів, які не влаштовують його через політичні погляди чи з інших причин. У найбільш складних випадках останнє слово залишається за Верховним лідером.

22–23 травня МВС Ірану оприлюднить імена кандидатів у президенти. З 24 травня офіційно розпочнеться передвиборна кампанія, яка завершиться 12 червня. Вибори відбудуться 14 червня.

До остаточного затвердження кандидатур неможливо робити які-небудь прогнози навіть щодо кількості учасників президентських перегонах. Проте вже ясно, що нинішні вибори вирізняються великою кількістю претендентів на президентське крісло. Причому, серед кандидатів більшість — політики вищого рангу. Іранські ЗМІ стверджують, що в боротьбу готові вступити майже чотири десятки колишніх міністрів, депутатів Меджлісу, керівників державних організацій. Багато з них вже створили штаби, ведуть пропагандистську діяльність, здійснюють поїздки по країні і зустрічаються з виборцями.

На жаль, більшість претендентів обирають боротьбу, не надавши обґрунтованої програми дій, накидавши лише основні гасла і визначивши загальні завдання. Їхні виступи наповнені критикою дій уряду, перерахуванням проблем і обіцянками виправити ситуацію в найкоротші терміни. Всі депутати велику увагу приділяють питанням зовнішньої політики та економіки. Існує розуміння того, що в найближчий рік треба буде знайти шляхи досягнення домовленостей з питань ядерної програми і стабілізувати економічну ситуацію. Але яким чином? Відповідь на це запитання поки не проглядається у заявах кандидатів. Порушується і питання про переговори зі США. Однак більшість єдина в тому, що вступ в переговори не має бути самоціллю, а повинне здійснюватися в комплексі захисту національних інтересів в усіх напрямках.

Цього року багато претендентів заявляють про готовність включити до складу уряду представників різних сил, роблячи ставку на компетентність і професіоналізм, а не на політичні уподобання. На обговоренні було питання про створення уряду «народної єдності» або «коаліційного уряду». Як видається, в умовах сильного внутрішнього протистояння ідея залучення представників широкого спектру політичних сил до структури виконавчої влади, за умови підтримки ними основних ідей і програм президента і повної злагодженості, зможе працювати на консолідацію суспільства. Однак поки передвиборна боротьба зводиться лише до звинувачень один одного, до викриттів, спростувань, а не до розумної критики позицій супротивника.

Посилення процесів конфронтації в суспільстві за останні роки призвели до того, що на відміну від минулих десятиліть, коли в ході виборів позиції кожного з політичних таборів представляла досить сильна єдина коаліція, цього разу кожна з вищезазначених трьох конкуруючих між собою сил представлена ​​кількома коаліціями і безліччю кандидатів. Але при цьому слід все таки враховувати, що всі кандидати в президенти, як, втім, і всі більш-менш відомі та авторитетні політики, поділяються на:

• Лібералів-реформаторів;
• Консерваторів-прагматиків і;
• Правих радикалів.

Кожна група має ще три категорії:

• Праві;
• Ліві;
• Центристи (помірні).

Іранське інформаційне агентство Fars News (FNA) опублікувало інтерв'ю з міністром внутрішніх справ Ірану Мостафою Мохаммадом Наджаром, в якому він прокоментував деякі особливості майбутніх президентських виборів і виборів до муніципальних органів ІРІ. Зокрема, він сказав, що міністерством внутрішніх справ вжито всіх необхідних заходів для впровадження електронних засобів голосування, додавши при цьому, що президентські вибори 2013 року будуть повністю комп'ютеризовані.

Він також повідомив, що створено 92 виборчих ділянки і 70 000 філій по всій країні. За словами міністра, загальна кількість виборчих дільниць збільшилося на 20 000, у порівнянні з президентськими виборами 2009 року, додавши, що вже близько мільйона чоловік числитися в списках кандидатів на вибори в муніципальні органи, реєстрація яких розпочалася 15 квітня. Він додав, що нинішні вибори пройдуть під гаслами «Виконання законів» і «Довіра і справедливість».

Нагадаємо також, що 19 березня розпочала свою роботу Центральна виборча комісія і приступила до здійснення комплексу заходів з підготовки та проведення майбутніх президентських виборів.

Заступник міністра внутрішніх справ з питань безпеки та діяльності Сил охорони правопорядку (поліція) Алі Абдоллахі в інтерв'ю агентству IRIB додав, що в даний час поліція уважно відстежує ситуацію з підготовки до виборів в провінціях і великих містах Ірану. «Ситуація спокійна і немає причин для занепокоєння», — додав він.

Вже зараз більше 75 політиків, економістів та представників інтелігенції виставили свої кандидатури на вибори www.isna.ir/

Отже, розглянемо попередній розклад політичних сил: табір консервативних сил представлений двома основними коаліціями — «2 +1» і «група 5».

Перше об'єднання, яке в останні дні почали називати «Коаліція прогресу», представляють три кандидати:

Алі Акбар Велаяті — радник духовного лідера, генеральний секретар міжнародної асамблеї «Ісламська пробудження» і колишній міністр закордонних справ;

Голам Алі Ходад Адель — депутат меджлісу, директор Академії перської мови і літератури, спікер Меджлісу 7-скликання, відомий політик-практик;

Мохаммад Багер Калібаф — мер Тегерана, колишній командувач силами правопорядку. Він відомий як сильний політик-практик, здатний реально змінити ситуацію в країні.

Три кандидати підкреслюють вірність правлячому режиму, Ісламській Республіці, принципам консерватизму, але представляють різні течії консервативного табору: помірних, більш радикальних і прагматиків-технократів. Очевидно, метою цього об'єднання (члени якого позиціонують себе як команда, хоча вони далекі один від одного за своїми прагненнями), стало бажання залучити різні верстви електорату, щоб скласти гідну конкуренцію представнику проурядового табору. У той же час у формуванні цього союзу «трьох», з яких лише один, обраний прихильниками цієї коаліції шляхом соцопитувань і домовленостей, піде на вибори, а інші двоє зможуть, у разі перемоги, зайняти посади в уряді, можна побачити готовність використовувати професіоналів — представників різних політичних поглядів в ім'я інтересів прогресу країни.

Друга коаліція консерваторів представляє інтереси помірних або традиціоналістів, що спираються на одне з найстаріших політичних об'єднань — «Фронт прихильників лінії імама і духовного лідера», до якого входять 16 партій і організацій. Соціальна опора Фронту — представники приватного бізнесу, особливо у галузі фінансів і торгівлі, духовенство, традиційні міські верстви.

Основне завдання цього об'єднання на виборах — повернути владу до рук помірних консерваторів і прагматиків, не допустивши обрання прихильників нинішнього уряду.

Ця коаліція, яка називає себе «Коаліцією більшості» консерваторів, висуває:

Манучехр Моттакі — депутат парламенту, колишній міністр закордонних справ.

Мостафа Пурмохаммаді — керівник Контрольної організації країни, колишній міністр внутрішніх справ і член релігійної організації «Товариство духовенства, що бореться».

Мохаммад Реза Бахонар — заступник спікера Меджлісу 8-го і 9-го скликань.

Мохаммад Хасан Абутарабіфард — заступник спікера Меджлісу, член «Товариство духовенства, що бореться».

Яхья Аль Асхаг — міністр торгівлі в уряді Алі Акбара Хашемі-Рафсанджані.

Очікується, що до моменту подачі документів з цих п'яти політиків буде визначений лише один претендент на президентське крісло.

Окремо від вищезгаданих коаліцій виступає учасник минулої виборчої кампанії, секретар Ради з доцільності, колишній командувач Корпусом вартових ісламської революції Мохсен Резаї, який представляє «Фронт стійкості» (Істадегі), створений напередодні парламентських виборів 2012 року. У його складі 11 організацій, в основному нещодавно створених, і вони не вирізняються чітко окресленими ідейними позиціями і досвідом політичної діяльності. Серед них — «Партія розвитку та справедливості», «Фронт прихильників вала-е факіх», «Товариство молодих будівничих», жіноче товариство «Зейнат», «Спілка молоді ісламської революції».

Мохсен Резаї виражає інтереси ще однієї течії консервативного спектру, якого називають в Ірані консерваторами-реформаторами. Його основна опора — державні службовці середньої і нижчої ланки. Оцінюючи невисокі показники М.Резаі в попередній виборчій кампанії, аналітики зазначають, що він став переможцем передвиборних дебатів, оскільки лише один подав продуману програму і чітко відповідав на запитання опонента. Наявність економічної складової з ідеєю регіоналізації іранської економіки і програмою інтенсифікації сільськогосподарського виробництва відрізняє цього кандидата від інших і в ході цієї кампанії.

Звертає на себе увагу той факт, що в ході цієї кампанії ще не оприлюднили своєї позиції «Товариство духовенства, що бореться» і «Товариство викладачів Кумского теологічного центру», які традиційно виступали в якості лідерів консервативних сил під час попередніх виборчих кампаній. Не роблячи поки що заяв про підтримку тих чи інших кандидатів, вони докладають зусилля в плані скорочення загальної кількості претендентів і намагаються домовитися з двома основними коаліціями про висунення ними єдиного кандидата після реєстрації документів.

Не визначені до кінця кандидати і проурядових сил. У цьому таборі вирізняються дві течії. Першу представляють найближчі прихильники президента в апараті уряду і місцевих органах виконавчої влади. Так, висунули свої кандидатури:

Алі Нікзад — міністр доріг і міського будівництва;

Рухолла Ахмадзаде Керману — керівник організації культурної спадщини і туризму;

Алі Акбар Салехі — міністр закордонних справ;

Голам Хоссейн Ельхам — спікер уряду;

Мохаммад Реза Рахімі — перший віце-президент.

Однак не знято з порядку денного питання про висунення такої одіозної фігури як Рахім Машаї — родича і найближчого друга М. Ахмадінежада, який працює зараз в якості виконавчого секретаря Організації не приєднаних держав. Хоча більшість аналітиків вважають, що його кандидатуру не затвердить Наглядова рада через його неоднозначні висловлювання, в оточенні президента більшість пророкує його перемогу на виборах.

До табору проурядових сил відносять і «Фронт вірності ісламської революції», що також сформувався напередодні парламентських виборів 2012 року, духовним лідером якого визнано аятоллу Месбах Язді. Це об'єднання поки що не зробило заяв про підтримку того чи іншого кандидата.

Третім центром, які готуються взяти участь у виборах, стали реформатори. Після подій 2009 р. — це їх перший вихід на публіку. У парламентських виборах вони не брали участі як організована сила. Однак зміна ситуації всередині суспільства за останній рік, переоцінка ролі частини реформаторського табору в подіях минулих президентських виборів, позиція самих реформаторів з підтримки підвалин ісламського режиму створили можливість для їх повернення в політичне життя. Їх прихід вітають і багато консерваторів. Вони усвідомлюють необхідність задіяти електорат реформаторів і бачать в них силу, що протистоїть проурядовому табору. Вже кілька представників помірних реформаторів заявили про участь у виборах:

— Мохаммад Реза Ареф — віце-президент в уряді М. Хатамі;

— Мохаммад Шаріатмадарі — міністр торгівлі;

— Мостафа Кавакбійан — генеральний секретар партії «Демократія». Однак ці фігури не зможуть дістати підтримку всіх реформаторських сил і скласти сильну конкуренцію іншим кандидатам.

Серед прихильників лібералів посилюється рух на підтримку Мохаммад Хатамі, який поки що не висловлює бажання знову йти на вибори. Однак сформовано штаб, який проводить збір голосів за його висунення і не втрачає надії вмовити колишнього президента піти на вибори в якості кандидата в президенти.

Верховний лідер Ірану Хаменеї (праворуч) благословив Алі Акбара Хашемі-Рафсанджані на участь у президентських виборах

Оголосив про участь у виборах близький до реформаторських кіл Хасан Роухані, який очолював Вищу раду національної безпеки у період президентства М.Хатамі, і відомий як провідний парламентер з Заходом щодо ядерної програми. Х.Роухані позиціонує себе як незалежний кандидат, однак він може дістати підтримку як реформаторського електорату, так і частини консерваторів. Кандидатуру Х.Роухані підтримує найсильніша фігура іранського політичного Олімпу — Алі Акбар Хашемі-Рафсанджані, хоча не припиняються розмови і про його можливу участь у виборах. Його ім'я як кандидата нещодавно з'явилося на провідному місці в урядовій газеті Ірану. Як видається, за нинішньої міжнародної ситуації навколо Ірану і великий обсяг внутрішніх проблем Рафсанджані, що має великий досвід політичного маневрування і ведення «закулісної дипломатії», і який зберігає останніми роками «надфракційну» позицію, міг би бути вдалим вибором для іранського народу. Однак, він старий, але деякі аналітики вважають, що він візьме участь у виборах і потім відмовиться на користь свого ставленика.

Багато суперечок і розмов викликає кандидатура Джалілі — головного парламентера з ядерної програми. Він жорсткий переговірник, безкомпромісний, що користується великим авторитетом захисника інтересів Ірану. Його незговірливість і небажання йти на компроміс веде Іран до конфронтації. Навряд чи він стане президентом. Це буде найгірший варіант, гіршийАхмадінежада. Джалілі відчуває силу, на переговорах він мало не блефує, але веде країну до конфронтації з Заходом.

У той час, як у найближчому оточенні кандидатів і в політичних колах панує пожвавлення, відзначається досить низький, у порівнянні з минулими періодами, рівень політичної активності населення. Щоденні побутові проблеми відволікають від спостерігання за президентськими перегонами. Велика кількість кандидатів ускладнює вибір, тим більше, що їх суперництво не віддзеркалює боротьбу ідей, а демонструє лише роздробленість політичної еліти, її внутрішні протиріччя і амбіції. Можливо, виборці усвідомлюють, що головні суперники ще не визначені і поки що передчасно думати про вибір.

Повернення помірних реформаторів на політичну арену за умови проведення «здорових» виборів зможе консолідувати суспільство, підняти політичну активність населення і посприяти відновленню балансу сил. Розглянуті вище особливості внутрішньополітичної ситуації країни визначають специфіку нинішньої виборної кампанії. Цього року можна говорити про участь представників трьох сил: консерваторів, помірних реформаторів і прихильників уряду — «доулатіха». Останніх інколи відносять до радикалів. Проте спроби ранжувати політичні сили, виходячи з їхніх ідеологічних поглядів в умовах іранської дійсності, досить складне завдання. У більшості з них відсутні чітко сформульовані програми дій. Їх позиції часто коригуються в залежності від ситуації і тактичних цілей. Оскільки більшість організацій не ведуть постійну діяльність, а активізуються тільки в період виборних кампаній і об'єднуються в передвиборні коаліції навколо відомих політичних фігур, то оцінити їх погляди можливо лише відстежуючи реакцію лідерів на ті чи інші події. Причому, радикальні гасла у сфері зовнішньої політики або моралі можуть бути поруч з досить ліберальними поглядами на економічні проблеми і навпаки.

Передбачається, що ситуація в Ірані і навколо нього зміниться після вересня, не раніше. До вересня нічого не буде. Війни і загострення конфлікту ніхто не хоче: ні Іран, ні Захід.

Новий президент продовжуватиме політику у галузі розвитку ядерної програми, політику по відношенню до Ізраїлю, інакше він не переможе на виборах. Але готовність йти на компроміс виведе Іран з кризи. США підуть на переговори з таким президентом. І США і Захід втомилися від жорсткого протистояння, більше того, міжнародним корпораціям це протистояння завдає значних збитків.

Якщо Вашингтон почує іншу тональність, Іран вийде з кризи і дуже швидко.

Як підсумок, можна сказати, що прозахідний кандидат не пройде. Жорсткий радикал теж не пройде. Найімовірніше переможе помірний прагматик.

Час покаже.

Наша наступна публікація вийде після оголошення кандидатів.