Для України, як самостійної держави, принципово важливо усунути усі проблеми в енергетичній галузі, які викликані міждержавними відносинами з Російською Федерацією. Адже це питання щораз загострюється саме тієї миті, коли Росія намагається використати енергетичний чинник в якості інструменту тиску на Україну з метою повернути її у поле свого впливу.
До речі, сучасний стан справ в російському енергетичному секторі, від якого безпосередньо залежить російська економіка, далекий від ідеального. І це, треба зазначити, безпосередньо позначається на спроможності Росії досягати своїх зовнішньополітичних цілей у стосунках з іншими країнами, в тому числі і з Україною.
 |
|
Видобуток газу Групою «Газпром» http://gazpromquestions.ru/ |
Робота ВАТ «Газпром», який відіграє провідну роль у питаннях реалізації російських інтересів, сьогодні супроводжується низкою проблем, викликаних так званою «сланцевою революцією» у світовій енергетиці, а також розвитком інфраструктури виробництва та транспортування зрідженого природного газу (ЗПГ), що наситило світовий та, зокрема, європейський газові ринки і, відповідно, призвело до різкого зменшення попиту на російський газ і до падіння його ціни. Через це у 2012 році знизилися обсяги видобування та експорту газу «Газпромом», більш ніж на 10% скоротилися його доходи.
Одночасно спостерігається суттєве загострення проблеми з реалізацією низки енергетичних проектів Російської Федерації, що може зірвати плани економічного розвитку Росії і негативно позначитись на її геополітичних амбіціях. Зокрема, це стосується перспектив виведення на повну потужність нового російського газопроводу «Північний потік « (з Росії до ФРН по дну Балтійського моря), спорудження якого обіцяло зміцнити позиції Росії на європейському газовому ринку, а також знизити транзитну залежність РФ від України і таким чином надати додаткові важелі впливу на Київ.
|
| Газопровід «Північний потік» http://ru.wikipedia.org/ |
Так, сьогодні газопровід «Північний потік» заповнюється не більш, ніж на 30–40 %. Адже керівництво Європейського Союзу відмовилося надати у розпорядження ВАТ «Газпром» європейський трубопровід OPAL (потужністю 36 млрд. куб. м. за рік), яким з’єднується точка виходу російського газопроводу у ФРН з німецькими регіонами та Чехією, а через неї — й з іншими сегментами європейської газотранспортної системи. Європейська комісія обґрунтовує свою позицію необхідністю виконання Третього енергетичного пакету ЄС, який не передбачає монополізації однією компанією функцій видобутку, транспортування та продажу газу. Автоматично це завдає збитків та реально робить економічно недоцільним використання «Північного потоку» (по суті, блокує його функціонування та розвиток), а ще фактично зриває вищезгадані наміри Росії.
|
| Газопровід OPAL http://novostienergetiki.ru/ |
Намагаючись усунути таку проблему, російська сторона переконує керівництво ЄС у необхідності виведення газопроводу OPAL з-під дії Третього енергетичного пакету ЄС, що, мовляв, відповідатиме європейським інтересам. Зокрема, це питання порушувалося на вищому рівні президентом РФ В. Путіним на саміті Росія-ЄС у Єкатеринбурзі в травні поточного року. Однак, як стверджують західні експерти, Європейська комісія навряд чи піде назустріч Росії, порушивши власні законодавчі норми.
|
| Основні маршрути поставок російського газу в Європу http://aftershock.su/ |
До того ж експлуатація газопроводу «Північний потік» супроводжується незручною особливістю: не менш, ніж на два тижні кожних два-три місяці його необхідно систематично зупиняти для технічної профілактики. Остання така зупинка на початку червня ц.р. змусила Росію збільшити обсяги транспортування газу територією України. Необхідність такої профілактики викликана як низькою якістю трубопровідної системи, спорудженої прискореними темпами (внаслідок політичних рішень керівництва РФ, яке намагалось чинити тиск на Україну), так і підводним розміщенням газопроводу, що технічно значно ускладнює його роботу.
До речі, подібні проблеми притаманні і вже діючому, також прокладеному по дну Чорного моря російсько-турецькому газопроводу «Блакитний потік», який зажив слави найбільш збиткового проекту ВАТ «Газпром».
Така ж доля, очевидно, спіткає і інший російський проект газопроводу «Південний потік», який також прокладається в обхід України знову ж таки по дну Чорного моря. Адже російському проекту складе суттєву конкуренцію низка європейських проектів в рамках так званого «Південного енерготранспортного коридору», за якими передбачається прокладання нових маршрутів транспортування каспійських та центральноазіатських енергоносіїв до Європи не по території Росії.
|
| Проект Nabucco-West http://bg-daily-news.eu/ |
Основним із таких проектів є Nabucco-West (довжиною 1,3 тис. км). Це скорочений та здешевлений варіант газотранспортної системи Nabucco, за яким передбачається прокладання трубопроводу від турецько-болгарського кордону по території Болгарії, Румунії та Угорщини до австрійського міста Баумгарден. Передбачається, що він постачатиме газ як до країн, через які проходитиме його маршрут, так і до країн Балканського регіону, Греції, Італії, Словаччини, Чехії, Польщі, Франції, ФРН та України вже наявними трубопроводами.
Сьогодні фактично закінчилися переговори між консорціумами Nabucco Gas Pipeline International GmbH та «Шах Деніз» (розробник однойменного газового родовища в азербайджанському секторі Каспійського моря) щодо підписання відповідної акціонерної угоди, яку планується укласти вже найближчим часом.
Крім того, розглядається ще кілька варіантів маршрутів транспортування газу до Європи. Зокрема, проект спорудження Трансадріатичного газопроводу від Туреччини до Греції та Албанії (по дну Адріатичного моря) і далі — до європейських країн. При цьому, ключова перевага зазначених проектів над російським «Південним потоком» у тому, що їх підтримує Європейський Союз, який прагне зменшити свою енергетичну залежність від Росії.
Фактично приречені на провал і стратегічні плани Російської Федерації щодо розширення постачання газу до Китаю з метою диверсифікації напрямів російського газового експорту та, відповідно, отримання додаткових можливостей тиску на ЄС (погрозами переорієнтації газових потоків із Заходу на Схід).
Незважаючи на зростаючі обсяги споживання газу, КНР сьогодні не відчуває нагальної потреби саме у російському газі. Про це свідчать багаторічні, що фактично зайшли у глухий кут, суперечки між Китаєм та Росією щодо ціни на російський газ. Водночас, на цьому тлі Китай активізує заходи з реалізації інших, більш вигідних для себе газових проектів.
Так, останнім часом Пекін профінансував спорудження кількох паралельних газопровідних систем з країн Центральної Азії — Туркменістану, Узбекистану та Казахстану. В перспективі за участю КНР планується спорудити ще один газопровід до КНР з Туркменістану, яким експлуатуватиметься нове потужне газове родовище Галкиниш.
КНР також закінчує спорудження шести терміналів для прийому зрідженого природного газу, які за своєю потужністю перевищують російський проект трубопровідного постачання газу до китайського міста Синьцзян. Крім того, в КНР на стадії розробки ще вісім терміналів з прийому ЗПГ. Запровадження в експлуатацію всіх цих терміналів дасть змогу Китаю отримувати більше газу, ніж пропонується Росією в рамках всіх її проектів експорту газу до КНР (в т. ч. «Східного газопроводу» від одного з найбільшого в РФ Чаяндинського родовища).
Китайські компанії CNPC та Sinopec, а також їх іноземні партнери вживають активних заходів з розробки китайських родовищ сланцевого газу, які, за різними оцінками, на 50 % перевищують потужність аналогічних родовищ США. Це створює потенційні можливості для виходу КНР у світові лідери видобутку газу. Китай випереджатиме Сполучені Штаті Америки, що сьогодні посідають перше місце завдяки реалізації масштабних газосланцевих проектів на своїй території.
В цілому всі ці заходи вже незабаром дадуть змогу КНР взагалі відмовитись від співпраці з Росією в енергетичній галузі.
Отож, можна дійти висновку, що спостерігається стійка тенденція втрачання Росією своїх позицій на іноземних газових ринках. Це підриває її економіку, зменшує можливості її впливу на інші країни. Однак, і надає додаткових підстав партнерам Російської Федерації в енергетичній галузі, в тому числі й Україні, для відстоювання своїх інтересів перед Москвою.
Зокрема, у випадку з Україною це може стосуватись як визначення цін на російський газ, так і протидії спробам росіян залучити Україну до своїх інтеграційних ініціатив на пострадянському просторі, насамперед Митного союзу РФ, Білорусі та Казахстану.
