НЕЗАЛЕЖНИЙ АНАЛІТИЧНИЙ ЦЕНТР ГЕОПОЛІТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Олексій Волович

Воєнно-політична та економічна ситуація у травні 2018 року

 

Протягом травня 2018 року на Близькому Сході і в Північній Африці спостерігалася напружена військово-політична обстановка. Пропонуємо читачам огляд деяких подій і процесів, які відбувалися у травні ц. р. в Сирії, Туреччині, Ізраїлі, Іраку та Ірані за участі США та РФ. На наш погляд, протистояння між США і РФ на Близькому Сході взагалі і особливо в Сирії значною мірою посилюється, що призводить до послаблення умов і можливостей мирного врегулювання багаторічного конфлікту в цій країні. Багатостраждальна Сирія стала ареною проксі-війни між США і РФ, що з іншого боку демонструє як безпорадність і неспроможність Організації Об’єднаних Націй, так і нехтування міжнародним правом з боку згаданих держав. На жаль, у сучасному світі право сили дедалі більше превалює над силою права, що призводить до загрозливого зростання конфліктогенності у ХХІ столітті як на Близькому Сході, так і в інших регіонах світу.

СИРІЯ

Хід бойових дій. Впродовж травня сирійські урядові війська разом з союзними силами продовжували звільняти від бойовиків екстремістських і терористичних угруповань анклави в районі Дамаска і в провінціях Хомс і Хама. 5 травня після шестирічної перерви сирійська армія повернула під свій контроль стратегічно важливе шосе Хомс-Хама. До 15 травня сирійські війська встановили контроль над північною частиною провінції Хомс і південною частиною провінції Хама, звільнивши від екстремістів близько 1200 кв. км території. Під час запеклих боїв сирійська армія витіснила формування ІДІЛ з більшої частини району Ярмук на півдні Дамаска. Наприкінці травня відновлено також рух по шосе, що сполучає міста Хама і Алеппо. 7 і 8 травня союзники США — переважно курдські «Сили демократичної Сирії» — відновили збройні операції проти формувань ІДІЛ на східному березі річки Євфрат в провінції Дейр-ез-Зор з метою встановлення контролю над об'єктами нафтовидобутку. 8 травня в цій же провінції бойовики ІДІЛ атакували позиції сирійських військ в районі міста Абу-Камаль, однак ця атака була відбита з великими втратами для бойовиків. 9 травня сирійські війська вели бої за околиці міста Аль-Маядін. За деякими даними, до теперішнього часу ІДІЛ контролює не більше 5 % території Сирії. Наприкінці травня уряд Сирії оголосив, що столиця країни Дамаск з усіма передмістями остаточно звільнена від екстремістських угруповань і знаходяться під повним контролем урядових військ.

Дані розвідки. За даними іранських розвідувальних джерел від 6 травня, в Сирії в лавах ІДІЛ та угруповання «Тахрір аш-Шам» воює близько 3 тис. уйгурів з Китаю, які діють головним чином в провінції Ідліб. За даними іракської розвідки від 9 травня, провідник ІДІЛ Абу Бакр аль-Багдаді знаходиться на даний час в Сирії, на східному березі Євфрату недалеко від кордону з Іраком. 15 травня британський дослідницький центр Jane`s IHS Markit опублікував доповідь, згідно з якою площа територій, контрольованих Дамаском, збільшилася з 16 % від загальної площі країни в середині вересня 2015 року до 47 % в кінці березня 2018 року, хоча за даними міноборони РФ, Дамаск на даний час контролює 90 % території країни. Автори вищезгаданої доповіді стверджують також, що тільки 14 % ударів російських ПКС завдавалися по цілям ІДІЛ, решта — по цілям сирійської збройної опозиції.

Бойові втрати РФ в Сирії. 3 травня при зльоті з авіабази «Хмеймім» в Середземне море впав винищувач Су-30СМ російських ПКС. Обидва члени екіпажу загинули. За даними міноборони Росії, вогневого удару по літаку не було. За даними китайських джерел, льотчики Су-30СМ п'ять разів намагалися повернутися на авіабазу, проте їм це не вдалося. Китайські аналітики відзначають, що американські військові вимагають від ісламістів посилити діяльність мобільних розрахунків ПЗРК і цілком ймовірно, що Су-30СМ був збитий таким озброєнням. За підрахунками китайських аналітиків, близько 90 % льотчиків ПКС РФ набули бойового досвіду в ході відряджень до Сирії. 8 травня в Сирії зазнав катастрофи гелікоптер Ка-52 «Алігатор» ПКС РФ, обидва льотчики загинули. Даний гелікоптер став восьмою гвинтокрилою машиною ПКС РФ, яка була втрачена в Сирії. 27 травня міноборони Росії повідомило про загибель в бою чотирьох і поранення трьох російських військових, які виконували бойове завдання у складі артилерійської батареї сирійських урядових військ в провінції Дейр-ез-Зор.

Дії ЗС США в Сирії. На початку травня авіаносна ударна група ВМС США на чолі з авіаносцем «Гаррі Трумен» розпочала завдавати ударів по бойовиках ІДІЛ на території Сирії зі східної частини Середземного моря. Згідно із заявою Держдепартаменту США від 1 травня, американські військові переходять до нового етапу операції в Сирії, в якій крім сил коаліції, будуть задіяні якісь «місцеві партнери», а також військовослужбовці КСА, ОАЕ, Йорданії, Іраку та Лівану. На думку деяких оглядачів, ідея про введення на сирійську територію сил так званої «арабської коаліції» обумовлена в основному прагненням розділити фінансовий тягар від проведення військових операцій в Сирії. За розрахунками китайських військових фахівців, на підтримку діяльності ісламістів в Сирії за останні сім років спецслужби США витратили близько 6,5 млрд дол. США.

За деякими даними, на початку травня 2018 року в райони на північ від Алеппо було передислоковано новий підрозділ Сил спеціальних операцій ЗС США, який має у своєму розпорядженні дві мобільні пускові установками ПТУР і три мобільні ПУ ПЗРК, а також значну кількість колісних бронемашин типу HMMWV. На думку російських експертів, Пентагон намагається «зміцнити бойовий дух ісламістів перед майбутнім наступом сирійських військ на Манбідж». За повідомленнями іранської агенції Fars, до 15 травня Пентагон облаштував в провінції Дейр-ез-Зор ще одну військову базу, оснащену різними видами військової техніки, включно з ракетними комплексами і бронетранспортерами.

Ситуація в провінції Ідліб. Більшість діючих в різних районах Сирії бойовиків терористичних угруповань погодилися на вимогу сирійського уряду здати зброю і виїхати на територію провінції Ідліб. З 3 по 10 травня близько 9 тис. бойовиків і членів їх сімей покинули колишній табір палестинських біженців Ярмук в південних передмістях сирійської столиці. Протягом травня Туреччина, Іран та Росія завершили виставлення постів спостереження в зоні деескалації «Ідліб» для забезпечення контролю за дотриманням режиму припинення вогню між урядовими військами і озброєною опозицією. Основну роль в цьому регіоні відіграє Туреччина. До 16 травня збройні сили Туреччини встановили 12-й за рахунком спостережний пункт в сирійській провінції Ідліб. За словами помічника генерального секретаря ООН з гуманітарних питань Урсули Мюллер, «в провінції Ідліб ситуація залишається катастрофічною, більшу частину прибулих біженців просто ніде розмістити». Згідно з оцінками ООН, на даний момент з 2 млн жителів провінції, 1,2 млн — вимушені переселенці.

Переговори в Астані. 14–15 травня в Астані пройшов дев'ятий раунд переговорів щодо Сирії за участю Росії, Ірану, Туреччини, уряду САР та представників деяких угруповань сирійської опозиції. В якості спостерігачів на переговорах в Астані була присутня делегація ООН на чолі зі спецпредставником ООН по Сирії Стаффаном де Містуррою. США вперше відмовилися від участі в переговорах в Астані в якості спостерігачів. У посольстві США в Казахстані заявили, що «США сфокусовані на переговорах по Сирії в Женеві». Однак С. де Містурра точну дату чергових женевських консультацій назвати не зміг. В ході переговорів представники Росії, Туреччини та Ірану закликали уникати будь-яких дій, які можуть підірвати досягнення астанінського мирного процесу. Обговорювалося питання про роботу комісії з розробки проекту нової конституції Сирії і ситуація в зонах деескалації. В цілому, за оцінкою спостерігачів, черговий раунд переговорів в Астані не призвів до конкретних домовленостей щодо сирійської проблеми. 24 травня президент Франції Е. Макрон закликав провести переговори щодо врегулювання конфлікту в Сирії за участі всіх держав регіону, при цьому він наголосив на необхідності діалогу з офіційним Дамаском.

17 травня В. Путін і Б. Асад провели переговори в Сочі. Головний підсумок переговорів — сторони домовилися про початок створення комісії для розробки нової конституції Сирії. Б. Асад запевнив В. Путіна в тому, що Дамаск повністю підтримує політичний процес в Сирії і готовий брати в ньому активну участь. Б. Асад запевнив, що сирійські делегати будуть спрямовані в Конституційний комітет якомога швидше. За деякими даними, на переговорах з Б. Асадом В. Путін зажадав від нього «поділитися владою з сунітами з метою створення стійкого базису політичного виживання Дамаска». Крім цього, на переговорах в Сочі обговорювалися питання особливих преференцій для російських компаній в основних секторах економіки Сирії — видобутку фосфатів і вуглеводнів, відновлення зруйнованої інфраструктури країни. Обговорювалися також умови приватизації і гарантій з боку президента Сирії для інвестицій російського бізнесу у справу відродження сирійської економіки. Таким чином, Росія готова відновлювати ту частину країни, яка підконтрольна Дамаску, але під чіткі гарантії особисто Башара Асада. Очевидно, це і є головна мета і мотив підтримки Росією режиму Б. Асада. Але для цього потрібно домогтися двох цілей: зміцнити владу Б. Асада на всій території країни і забезпечити політичне врегулювання сирійського конфлікту. Видається, що США та деякі інші країни будуть всіляко перешкоджати цьому, оскільки вони не бачать майбутнього Сирії на чолі з Б. Асадом. Як наслідок, сирійський конфлікт, обтяжений суперництвом між США, Росією, Іраном, Туреччиною і Саудівською Аравією, на жаль, буде тривати ще досить довго і за рахунок багатостраждального сирійського народу…

 

ТУРЕЧЧИНА

Чергове загострення відносин Туреччини з Ізраїлем. Протягом травня головними новинними темами в Туреччині були майбутні дострокові президентські і парламентські вибори, призначені на 24 червня ц. р., проведення в Стамбулі 18 травня позачергового саміту глав держав і урядів Організації ісламського співробітництва (ОІС) з метою «підтримки Палестини і засудження політики Ізраїлю та США на Близькому Сході», підготовка до пуску Трансанатолійського газопроводу (TANAP) 12 червня. Однак ми змушені зупинитися на черговому різкому погіршенні відносин між Туреччиною та Ізраїлем, яке значною мірою посилює військово-політичну нестабільність на Близькому Сході.

Як і раніше, причиною чергового загострення турецько-ізраїльських відносин стала вельми різка реакція Анкари на зіткнення на кордоні сектора Газа між підрозділами ЦАХАЛу і палестинськими демонстрантами, які в рамках акції «Марш повернення» протестували проти перенесення посольства США з Тель-Авіва до Єрусалиму. В результаті цих зіткнень загинуло близько 60 і було поранено кілька сотень палестинців. За даними ізраїльських ЗМІ, «платні активісти ХАМАСу просто гнали юрби палестинців сектора Газа на розділовий паркан». Слід зазначити, що масштаби демонстрації палестинців в Єрусалимі і на Західному березі були значно меншими. Глава МЗС РФ С. Лавров заявив, що вважає блюзнірством заяву про те, що загиблі в ході зіткнень в секторі Газа палестинці були терористами. Президент Франції Е. Макрон у телефонній розмові з прем'єр-міністром Ізраїлю Б. Нетаньяху засудив придушення мирних маніфестацій палестинського населення. Прем'єр-міністр Великобританії Т. Мей закликала провести «незалежне і прозоре розслідування» подій в секторі Газа. Однак 14 травня США заблокували ухвалення Радою Безпеки ООН заяви із закликом провести незалежне розслідування подій в секторі Газа.

Слід зазначити, що це вже далеко не перше загострення двосторонніх відносин, причиною яких були репресивні дії ізраїльської влади проти палестинців сектора Газа, зокрема операція «Литий свинець» в кінці 2008 – початку 2009 рр. і захоплення у травні 2010 року ізраїльським морським спецназом (операція «Морський бриз») одного з шести суден («Маві Мармара») турецького гуманітарного конвою «Флотилія свободи», який намагався прорвати блокаду сектора Газа. В результаті цієї операції було вбито 9 і поранено 30 турецьких громадян, які перебували на борту судна. Після цього інциденту дипломатичні відносини між Ізраїлем і Туреччиною були перервані на 6 років — з червня 2010 року по червень 2016 року.

В середині травня Р. Ердоган і Б. Нетаньяху оприлюднили звинувачення на адресу один одного. 15 травня Р. Ердоган звинуватив у Twitter Ізраїль і його прем'єр-міністра Б. Нетаньяху в проведенні політики расової сегрегації і злочинах проти палестинців: «Нетаньяху — прем'єр-міністр держави, в якій діє апартеїд і яка протягом 60 років окуповує землі беззахисних людей в порушення резолюцій ООН. У нього на руках кров палестинців, і він не зможе приховати своїх злочинів словесними нападками на Туреччину». Зі свого боку, в той же день Б. Нетаньяху закликав Р. Ердогана «не читати йому моралей в той час, як його режим винен у кривавих злочинах в Туреччині, на Кіпрі і в Сирії». За розпорядженням Р. Ердогана турецький посол в Ізраїлі Кемаль Окем був негайно відкликаний. Згодом Туреччина оголосила ізраїльського посла в Анкарі Ейтана Наві персоною нон-грата. Через кілька годин після цього ізраїльська влада зажадала від турецького консула в Єрусалимі Хосні Гурджана Туркоґлу повернутися на батьківщину. За деякими даними, турецький консул в Єрусалимі фактично виконував роль посла в ПНА і головного каналу зв'язку між Анкарою і палестинськими арабськими угрупованнями в Юдеї та Самарії (на Західному березі), сприяючи тим самим формуванню в арабському світі іміджу Р. Ердогана як головного покровителя палестинських арабів.

Виступаючи 18 травня на надзвичайному саміті Організації ісламського співробітництва (ОІС) в Стамбулі, Р. Ердоган заявив, що Анкара має намір винести ситуацію в секторі Газа на розгляд Генасамблеї ООН. За його словами, «рішенням по Єрусалиму США підготували грунт для масових злочинів Ізраїлю, тому на руках Вашингтона кров невинних палестинців». На думку деяких оглядачів, останні антиізраїльські і антиамериканські демарші Р. Ердогана пов'язані з передвиборчою кампанією в країні і розраховані на ісламістські і націоналістичні верстви населення в турецькому суспільстві. І не тільки в турецькому суспільстві, але й в усьому ісламському світі, оскільки, на думку багатьох оглядачів, турецький президент робить спроби згуртувати навколо себе весь мусульманський світ. Втім, незважаючи на досить бурхливу і жорстку антиізраїльську риторику Р. Ердогана, деякі представники турецької опозиції все ж звинувачують його в політиці подвійних стандартів і лицемірстві.

Так, депутат-вірменин турецького Меджлісу від Демократичної партії народів (ДПН) Гаро Пайлан звинуватив Р. Ердогана в проведенні подвійної політики щодо Ізраїлю, оскільки Туреччина не вводить санкції проти Ізраїлю, продовжує торгувати з ним і не розриває військових, політичних та економічних угод з «сіоністським ворогом». Як стало відомо, правляча коаліція ПСР-ПНД відхилила пропозицію ДПН скасувати всі політичні, економічні та військові угоди, підписані раніше з Ізраїлем, в т. ч. і угоду про нормалізацію в червні 2016 року дипломатичних відносин між двома країнами. До речі, Ізраїль теж має в запасі деякі політичні важелі тиску на Анкару. Мається на увазі визнання Геноциду вірмен, вчиненого Османською імперією у 1915 році. 16 травня ізраїльський депутат Іцик Шмуль вже вніс на розгляд Кнесету законопроект про визнання Геноциду вірмен.

При цьому слід зазначити, що, незважаючи на політичні баталії між Анкарою і Єрусалимом, економічні відносини для обох країн мають важливе значення. На даний момент Ізраїль входить до першої десятки ринків збуту турецької продукції. І навіть більше, факти свідчать про те, що економічні зв'язки між двома країнами не тільки не припинялися, а навіть активізувалися в період відсутності дипломатичних відносин між ними. Так, якщо у 2007 році обсяг товарообігу між Ізраїлем і Туреччиною склав 2,8 млрд дол. США, то у 2014 році, незважаючи на відсутність дипломатичних відносин, цей показник зріс до 5,8 млрд доларів. У 2017 році обсяг експорту ізраїльської продукції до Туреччини склав 1,42 млрд дол. США, а в першому кварталі 2018 року — 517 млн доларів. Імпорт товарів з Туреччини до Ізраїлю склав у 2017 році 2,9 млрд доларів. У 2017 році Туреччина експортувала сільськогосподарські продукти до Ізраїлю приблизно на 38 млн доларів. Сотні тисяч ізраїльтян із задоволенням відпочивають на турецьких курортах. У травні 2017 року губернатор Анталії Мюнір Каралоглу заявив, що у 2016 році число туристів з Ізраїлю збільшилося на 60 % в порівнянні з 2015 роком і склало 293 тис. туристів. У 2017 році Туреччина прийняла 380 тис. ізраїльтян, на 29 % більше, ніж у 2016 році. У зв'язку з бойовими діями на території Сирії багато турецьких експортерів використовують порт Хайфа і територію Ізраїлю для постачання товарів до Йорданії, Іраку і арабських країн Перської затоки. На наш погляд, швидше за все після виборів в Туреччині антиізраїльська і антиамериканська риторика Р. Ердогана дещо пом'якшиться і він намагатиметься налагодити політичні та економічні відносини зі своїми традиційними союзниками і партнерами — Ізраїлем та США.

Турецько-ізраїльський близькосхідний спектакль триває… Як кажуть араби, «хто знає, той знає, а хто не знає — думає, що жменя сочевиці»…

 

ІЗРАЇЛЬ

Загострення ірансько-ізраїльської військової конфронтації. Впродовж травня різко загострилося військове протистояння між Ізраїлем та Іраном. 8 травня Ізраїль привів війська на північному кордоні в стан підвищеної готовності і розгорнув засоби ППО. Як заявило командування Армії оборони Ізраїлю (ЦАХАЛ), це було зроблено «після виявлення активізації діяльності іранських сил в Сирії поблизу Голанських висот». В цей же день, невдовзі після заяви президента США Д. Трампа про розірвання «ядерної угоди» з Іраном, Ізраїль на знак «солідарності» з Д. Трампом випустив кілька ракет по позиціях сирійської армії та іранських сил поблизу Дамаска. За даними міноборони САР, сили ППО Сирії збили дві ракети, випущені з території Ізраїлю. Зі свого боку, іранські війська випустили близько 20 ракет іранського і радянського виробництва «Град» і «Фаджр-5» по ізраїльських позиціях на окупованих у 1967 році сирійських Голанських висотах. Для перехоплення цих ракет Армія оборони Ізраїлю залучила систему протиракетної оборони «Залізний купол», яка перехопила понад 50 % цілей, тоді як решта снарядів впали в безлюдній місцевості і не заподіяли шкоди цивільному населенню або військовим.

У відповідь на іранський ракетний обстріл, у ніч на 10 травня в рамках операції «Картковий будиночок» ізраїльська авіація завдала серію масованих ударів по десяткам іранських військових об'єктів на сирійській території. За інформацією міноборони РФ, 28 ізраїльських літаків F-15 і F-16 випустили близько 60 ракет по іранських об'єктах у Сирії. Одночасно з боку Ізраїлю було випущено більше 10 тактичних ракет класу «земля-земля». Цілями ударів стали штаби іранських військ, системи та пункти спостереження, склади озброєнь і боєприпасів, а також військові табори. Крім того, ударів було завдано по пускових установках ППО ЗС Сирії, які вели вогонь по ізраїльських літаках. В ході ударів ізраїльської авіації були знищені п'ять радарів сирійських ППО систем С-200 (SA-5), С-75 «Двіна» (SA-2), «Панцир-С1» (SA-22) і «Бук-М1-2» (SA-17). Ізраїльська авіація також завдала серію ударів по трьох сирійських авіабазах. Слід зазначити безпрецедентну масовість операції «Картковий будиночок», яку можна порівняти хіба що з операцією ізраїльської армії у 1974 році проти об'єктів і збройних формувань на території Сирії. За даними сирійських джерел, в результаті ізраїльських атак загинуло 23 людини, в тому числі 18 іноземних громадян, переважно іранців.

10 травня міністр оборони Ізраїлю Авігдор Ліберман заявив, що Ізраїль не зацікавлений в окупації сирійської території, проте не дозволить Ірану перетворити цю країну «в лінію фронту проти Ізраїлю». Він також закликав президента САР Б. Асада «покласти край присутності Ірану в Сирії». На думку деяких експертів, ні Ізраїль, ні Іран не мають наміру розпочинати широкомасштабну війну, однак останнє загострення ірансько-ізраїльського військового протистояння може вийти з-під контролю. За даними китайських джерел, командування ЦАХАЛу зосередило в районі Голанських висот близько 100 танків 7-ї бронетанкової бригади і санкціонувало мобілізацію резервістів. 21 травня МЗС ІРІ заявило, що Іран не піде з Сирії, поки його підтримки потребує Дамаск і в країні залишаються терористи. Як заявив 23 травня заступник глави МЗС САР Ф. Мікдад, іранські війська і сили ліванської «Хизбулли» дислокуються на території Сирії на запрошення Дамаска, зазначивши при цьому, що військові підрозділи США, Франції і Туреччини знаходяться на території Сирії незаконно.

Візити ізраїльського керівництва до Москви. 9 травня в Москві зустрілися президенти Росії В. Путін і прем'єр-міністр Ізраїлю Б. Нетаньяху, який також був присутній на Параді Перемоги і брав участь у марші «Безсмертного полку». В Ізраїлі особливий резонанс отримав не сам факт участі Б. Нетаньяху в параді, а те, що йому почепили на лацкан піджака «георгіївську стрічку»… Ізраїльський прем'єр повідомив, що говорив на зустрічі з В. Путіним про право єврейської держави захищати себе від агресії з боку Ірану з Сирії. Сторони «обговорили загрози на Близькому Сході і можливі шляхи вирішення гострих конфліктів». Китайські фахівці вважають, що основною метою візиту прем'єр-міністра Ізраїлю Б. Нетаньяху до Москви була спроба переконати В. Путіна відмовитися від поставок ЗРС С-300 до Сирії. Причина такого прохання досить проста — при наявності у ППО Сирії такої системи повітряний простір над Дамаском і кількома ключовими «іранськими» військовими об'єктами стане «смертельно небезпечним» для ВПС Ізраїлю. Б. Нетаньяху і В. Путін домовилися, що сирійські урядові війська займуть позиції вздовж ізраїльського кордону на півдні Сирії, а Москва спробує домовитися з Тегераном про відведення іранських військ і підрозділів ліванської «Хизбулли» вглиб країни на схід від шосе Дамаск-Дераа, тим більше, що досягнуті у 2017 році домовленості про південну зону деескалації в Сирії на кордоні з Ізраїлем передбачають виведення з неї всіх іноземних військ. Хоча навряд чи це задовольнить уряд Ізраїлю, який виступає проти військової присутності Ірану на всій території Сирії. Тому питання про присутність іранських військ на північному кордоні Ізраїлю має проміжний і тимчасовий характер.

31 травня міністр оборони Ізраїлю А. Ліберман прибув до Москви, де провів переговори з міністром оборони РФ С. Шойгу. Разом з А. Ліберманом в Москву прибули також голова ізраїльської військової розвідки АМАН генерал-майор Тамір Хайман і військовий секретар оборонного відомства Яїр Кулас. За деякими даними, на переговорах в Москві йшлося не тільки про неприпустимість присутності іранських сил на сирійсько-ізраїльському кордоні, а й про взаємодію між російськими та ізраїльськими військовими в рамках майбутньої військової операції урядових сил на півдні Сирії в провінції Ель-Кунейтра поблизу кордону з Ізраїлем з метою витіснення і ліквідації оплотів непримиренних бойовиків різних орієнтацій в південній зоні деескалації. На думку військового оглядача ізраїльського новинного порталу Ynet Рона Бен-Ішая, міністр оборони РФ С. Шойгу міг запропонувати А. Ліберману наступну угоду: Росія «не дозволить» іранцям наближатися на 60 км до північного кордону Ізраїлю, а Ізраїль, зі свого боку, не заважатиме сирійської армії встановлювати контроль над сирійською частиною Голанських висот на півдні Сирії. На наш погляд, навряд чи Ізраїль погодиться на це, оскільки він не зацікавлений бачити іранські та проіранськи сили в жодній частині Сирії взагалі. Ізраїль буде і надалі домагатися всіма можливими засобами повного виведення іранських військ із Сирії, хоча це практично нездійсненне завдання допоки в Сирії залишається при владі Б. Асад і знаходиться російський військовий контингент. До візиту в Москву А. Лібермана відбулася трансляція інтерв'ю Б. Асада російському телеканалу RT, в якому сирійський лідер серед іншого заявив, що ніякої іранської присутності в Сирії немає.

 

ІРАК

Результати парламентських виборів. 16 травня Виборча комісія Іраку оприлюднила попередні підсумки парламентських виборів в країні, що відбулися 12 травня. У виборах взяли участь 44,52 % з 24,5 млн громадян, які мають право голосу, що істотно нижче за показники минулих років. Більшість сунітського населення в північно-західних провінціях Іраку практично бойкотували вибори.

Найбільшу кількість голосів — 1,3 млн в 16 з 18 іракських провінцій набрав передвиборний блок «Ас-Сайрун» («Ті, що йдуть»), що складається з прихильників руху «Ахрар» («Вільні») шиїтського богослова Муктади ас-Садра і Іракської Комуністичної партії (ІКП), як не дивно. В іракському парламенті з 329 депутатів вони отримають 54 мандати, хоча це і не становить вирішальної більшості. На виборах 2014 року «Рух ас-Садра» отримав 34 мандати. До речі, чверть депутатських мандатів в парламенті призначена жінкам, що не часто зустрічається в мусульманських країнах. Вісім місць зарезервовано для національних меншин: 5 — для ассірійців і по одному для мандеїв, єзидів і шабаків.

Довідка: 44-річний радикальний шиїтський імам Муктада ас-Садр став відомим після вторгнення в 2003 році до Іраку західної коаліції на чолі зі США, коли створена ним «Армія Махді» досить успішно протистояла інтервентам. Пізніше він часто організовував масові маніфестації проти присутності військ США в Іраку. Деякі експерти вважають, що блок «Ас-Сайрун» здобув перемогу завдяки вимогам соціальної справедливості і заклику до об'єднання іракських виборців на світській, а не на конфесійній основі. Крім того, М. ас-Садр прибрав зі свого списку кандидатів, замішаних у корупційних скандалах. Певну роль зіграло зближення М. ас-Садра з іракськими сунітами, котрі на сьогодні вважають його найбільш гідним довіри з усіх шиїтських політиків. Протягом останніх кількох років М. ас-Садр дистанціювався як від Вашингтона, так і від Тегерана і позиціонував себе як «ліберала», конформіста і прагматика, хоча за своїми поглядами М. ас-Садр дуже близький до іранської теократії, оскільки свою духовну освіту і титул великого аятоли він отримав в 2009 році в іранському священному місті Кум.

Друге місце посів рух «Аль-Фатх» («Завоювання»), що складається з польових командирів шиїтських збройних формувань «Аль-Хашд аш-Шаабі» («Народне ополчення») на чолі з Хаді аль-Амірі — ставлеником Ірану. У майбутньому парламенті він матиме 47 депутатських мандатів. Це ополчення стало популярним завдяки своїй активній участі у війні проти терористів ІДІЛ.

Третє місце (42 мандати) посів альянс «Наср аль-Ірак» («Перемога Іраку») нинішнього прем'єр-міністра Хайдера аль-Абаді, який здобув освіту у Великій Британії і провів там багато років. Підтримуючи тісні стосунки з Тегераном, він одночасно залишається лояльним і до Вашингтону.

На четвертому місці — коаліція «Правова держава» екс-прем'єра Нурі аль-Малікі — 25 депутатських місць.

Коаліція «Аль-Ватанійя» («Національна») світських і сунітських партій на чолі Айядом Аллаві посіла п'яте місце, коаліція «Карар аль-Ірак» («Рішення Іраку») Усами аль-Нуджейфі — шосте.

У порівнянні з виборами 2014 року традиційні курдські партії — Демократична партія Курдистану (ДПК) і Патріотичний союз Курдистану (ПСК) — удостоїлись значно менше місць, проте в нинішніх виборах вперше брали участь новостворені курдські партії: «Ісламський Союз Курдистану», «Рух за зміни» (Горран), «Нове покоління», «Коаліція за демократію та справедливість» та інші партії.

Слід відзначити негативне ставлення Тегерана до перемоги альянсу М. ас-Садра. Ще в лютому ц. р. радник верховного лідера ІРІ з питань зовнішньої політики Алі Акбар Велаяті заявив, що Іран не може дозволити «лібералам і комуністам керувати Іраком». Схоже, що іранському керівництву не подобаються також зв'язки М. ас-Садра з Саудівською Аравією. У Тегерані підозрюють, що шиїт М. ас-Садр дістає підтримку з сунітського Ер-Ріяда. Втім, опора на зовнішні сили характерна практично для всіх іракських політичних партій. Так, коаліції «Аль-Фатх» і «Правова держава» підтримуються Тегераном, коаліції «Аль-Ватанійя» допомагають з ОАЕ, а сунітськії коаліції «Карар аль-Ірак» — з Катару.

Новий уряд Іраку буде сформовано тільки через три місяці. Консультації з його формування розпочнуться після закінчення священного місяця рамадан. На думку спостерігачів, вірогідність об'єднання М. ас-Садра з нинішнім прем'єр-міністром Х. аль-Абаді досить висока, і не виключено, що він і надалі очолюватиме уряд, а М. ас-Садр залишиться неформальним урядовим ідеологом, оскільки не може зайняти пост прем’єр-міністра через те, що офіційно не брав участі у виборах.

М. ас-Садр висловив бажання вести консультації з формування нового уряду з усіма політичними силами крім блоків «Аль-Фатх» і «Правова держава». При цьому він надає перевагу руху «Аль-Хікма» Аммара аль-Хакіма і коаліції «Аль-Ватанійя» Айяда Аллаві. На думку політичних аналітиків, якщо М. ас-Садр виявить «розумну достатність в своїх апетитах», то кризи в процесі формування нового уряду вдасться уникнути. За даними арабської преси, на даний час в Іраку знаходяться американські і іранські політтехнологи, які намагаються вплинути на формування нового іракського уряду відповідно в інтересах США і Ірану. США в Багдаді представляє спецпредставник президента США по Близькому Сходу Бретт МакГурк, а Іран — один з керівників Корпусу вартових ісламської революції (КВІР) генерал Касем Сулеймані.

 

ІРАН

Вихід США з СВПД. 8 травня президент США Д. Трамп оголосив про вихід його країни з Спільного всеосяжного плану дій (СВПД). При цьому він пообіцяв ввести високий рівень економічних санкцій проти Ірану, а також проти країн, які будуть допомагати Ірану в розробці ядерної зброї. Раніше міністри закордонних справ Німеччини, Франції та Великої Британії закликали Д. Трампа не виходити з багатосторонньої «ядерної угоди» з Іраном, а президент Ірану Хасан Роухані заявив, що Іран рішуче протистоятиме тиску США. Х. Роухані також пригрозив відновити збагачення урану в більших, ніж раніше, масштабах, якщо угоду щодо ядерної програми Ірану буде анульовано.

21 травня держсекретар США Майк Помпео озвучив список з 12 ультимативних вимог до Ірану, після виконання яких Вашингтон готовий піти на нову угоду з Тегераном щодо ядерної програми, яка гарантуватиме неможливість створення Іраном ядерної зброї. В першу чергу М. Помпео зажадав від Ірану припинити роботи зі збагачення урану і ніколи не займатися переробкою плутонію, в тому числі закрити свій реактор на важкій воді. Крім того, Ірану слід відзвітувати перед Міжнародним агентством з атомної енергії (МАГАТЕ) про військову складову ядерної програми і повністю відмовитися від такої діяльності, надавши інспекторам агентства доступ на всі об'єкти по всій країні. М. Помпео також зажадав від Ірану зупинити програму розробки балістичних ракет, здатних нести ядерну зброю; припинити підтримку повстанців-хуситів в Ємені, шиїтського руху «Хизбулла» в Лівані, палестинських рухів ХАМАС і «Ісламський джихад», радикального руху «Талібан» і терористичного угруповання «Аль-Каїда»; припинити погрожувати Ізраїлю; відмовитися від ракетних обстрілів Саудівської Аравії і ОАЕ з території Ємену. Крім того, за словами М. Помпео, Іран зобов'язаний вивести свої війська з Сирії. У першій половині червня ц. р. М. Помпео планує провести зустріч зі своїми колегами у Великій Британії, Німеччині і Франції з метою обговорити ситуацію навколо Ірану, а точніше спробувати максимально наблизити позицію країн ЄС з «іранської проблеми» до позиції Вашингтона. Однак, на наш погляд, це буде дуже складна місія для М. Помпео. Як заявив міністр закордонних справ ФРН Хайко Маас після зустрічі 23 травня у Вашингтоні з М. Помпео, «Європа і США все ще далекі від досягнення компромісу з ядерної угоди з Іраном». Таким чином, в найближчі тижні мають бути досить жорсткі торги в трикутнику Іран-Європа-США.

У відповідь на ультиматум М. Помпео 23 травня Верховний лідер ІРІ аятолла Алі Хаменеї на зустрічі з представниками трьох гілок влади висунув європейським країнам 7 умов, дотримання яких збереже участь Тегерана в СВПД. Серед цих умов — забезпечення гарантій з боку європейських банків щодо продовження торгового співробітництва з Іраном, гарантії країн ЄС щодо закупівель іранської нафти, виключення з переговорів питань щодо іранської ракетної програми та його регіональної активності. При цьому А. Хаменеї попередив, що в разі найменшого зволікання з відповіддю з боку європейських країн Іран залишає за собою право продовжити свою ядерну діяльність.

Переважна більшість країн, виключно з Ізраїлем, КСА і ОАЕ, не підтримали вихід США з СВПД.

15 травня за підсумками консультацій міністрів закордонних справ Ірану і європейської «трійки» (Франція, Велика Британія, Німеччина) в Брюсселі глава дипломатії Євросоюзу Федеріка Могеріні заявила, що «угода щодо іранської ядерної програми працює і не потребує змін». За словами Ф. Могеріні, ЄС працює спільно з Іраном для збереження «ядерної угоди», оскільки вона передбачає розвиток торгових та економічних відносин з Іраном, поставки в Європу іранської нафти і нафтопродуктів, розвиток морського і залізничного транспорту і створення інвестиційних інструментів для спрощення співробітництва європейських і іранських компаній. На зустрічі в Брюсселі ЄС і Іран домовилися виробити в найближчі тижні практичні рішення, які дозволили б продовжити інвестиції в цю країну і укладання контрактів, незважаючи на санкції США.

17 травня на саміті «ЄС-Західні Балкани» в Софії глави 28 країн-членів Євросоюзу одностайно підтримали збереження СВПД щодо іранської ядерної програми після виходу з нього США. Голова Європейської Ради Дональд Туск вельми критично оцінив вихід США з СВПД і при цьому зазначив, що «незважаючи на важливість збереження НАТО, країни ЄС мають бути готові діяти самостійно, щоб було більше політичної єдності і рішучості». За збереження СВПД на саміті виступили також канцлер Німеччини А. Меркель і президент Франції Е. Макрон.

На наш погляд, значний інтерес представляють оцінки виходу США з СВПД з боку деяких великих близькосхідних країн. Якщо Ізраїль і Саудівська Аравія безумовно підтримують рішення Д. Трампа про вихід з СВПД, то позиція Туреччини є безкомпромісно критичною, а Єгипту — доволі стриманою. Так, президент Туреччини Р. Ердоган заявив 9 травня, що «саме США будуть стороною, яка в підсумку програє від виходу з СВПД». Турецький лідер також висловив побоювання в тому, що односторонні дії США можуть посилити напруженість у близькосхідному регіоні. При цьому він зазначив, що згаданий крок Д. Трампа «ставить всю світову економіку під загрозу». Р. Ердоган підкреслив, що Д. Трамп мав би поважати угоду, підписану попередньою адміністрацією після багаторічних переговорів. «Не можна за бажанням виходити з угод або змінювати їх умови», — сказав Р. Ердоган. Глава МЗС Туреччини Мевлют Чавушоглу заявив, що рішення США про вихід з «ядерної угоди» з Іраном є «невдалим кроком». Міністр економіки Туреччини Ніхат Зейбекчі, заявив, що Туреччина збереже на колишньому рівні свої економічні зв'язки з Іраном і не вважає за необхідне виправдовуватися перед ким би то не було з цього приводу. Прес-секретар президента Туреччини Ібрагім Калін заявив 8 травня, що вихід Вашингтона з «ядерної угоди» з Тегераном підірве довіру до США і завдасть шкоди позиціям США на Близькому Сході.

Єгипетські політологи висловлюють побоювання, що односторонній вихід США з СВПД замість замирення Ірану може призвести до відновлення ним робіт, спрямованих на оволодіння ядерною зброєю. Міністр закордонних справ АРЄ Самех Шукрі заявив, що, незважаючи на вихід США з СВПД, Іран все ж повинен продовжувати виконувати свої зобов'язання за цим договором, таким чином, який «гарантує, що він залишиться державою, чистою від ядерної зброї». Іншими словами, глава єгипетського МЗС волів би, щоб договір СВПД не був анульований, а лише змінений у бік посилення міжнародного контролю над іранською ядерною програмою. Єгипетське керівництво розраховує на те, що односторонній вихід США з СВПД буде використано в якості важеля тиску на Іран з тим, щоб змусити його погодитися на зміну умов договору в бік їх посилення для Тегерана.

На наш погляд, незважаючи на вихід США із СВПД, цей договір все ж залишатиметься чинним завдяки його підтримці з боку всіх інших країн-підписантів, ЄС і ООН. Таким чином, це буде чи не перший прецедент в історії Північноатлантичного співтовариства, коли ініціативу Вашингтона не підтримали його союзники по НАТО. Можливо, цей безпрецедентний випадок відкриє нову сторінку в історії НАТО, яка буде характеризуватися більшим ступенем демократії і свободи взаємовідносин всередині Альянсу. Однак це аж ніяк не призведе до «розвалу НАТО», як про це мріють кремлівські стратеги. Навпаки, співпраця членів НАТО будуватиметься на новій колегіальній основі, яка передбачатиме більшу міру врахування національних інтересів кожної з країн НАТО, а також прагнення до зміцнення більшої стабільності у світі в інтересах усього людства. Хотілося б сподіватися також, що в майбутньому для вирішення конфліктних ситуацій у світі приділятиметься більше уваги використанню дипломатичних і правових інструментів і в меншій мірі — силових і військових.