НЕЗАЛЕЖНИЙ АНАЛІТИЧНИЙ ЦЕНТР ГЕОПОЛІТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

 

Олексій Волович

Воєнно-політична та економічна ситуація у грудні 2018 року

 

У грудні 2018 року воєнно-політична обстановка на Близькому Сході і у Північній Африці залишалася напруженою. Пропонуємо читачам ознайомитися з аналізом деяких подій і процесів, що мали місце у грудні в Сирії, Туреччині, Ізраїлі, Іраку, Ірані, Саудівській Аравії, Ємені, Лівії та Єгипті.

В огляді увагу переважно приділено ситуації, яка виникла у Сирії в зв’язку з можливим виведенням звідти американських військ і початком процесу «легалізації» президента Б. Асада.

 

СИРІЯ

Ситуація в Сирії

Бойові дії. Протягом грудня угруповання збройної опозиції на північному заході Сирії (переважно в провінціях Ідліб, Хама, Алеппо і Латакія) і надалі нарощували свою активність, практично щодня обстрілюючи і атакуючи позиції сирійської армії. Відбувалися також збройні зіткнення між різними формуваннями збройної опозиції, екстремістів і терористів. Бойовики просаудівського терористичного угрупування «Джабхат ан-Нусра» разом зі своїми союзниками відмовились на заклик Анкари залишити райони на лінії зіткнення з сирійською армією в північно-західній «демілітаризованій зоні» згідно з домовленістю, досягнутою під час зустрічі президентів Росії і Туреччини 17 вересня 2018 року в Сочі. Останнім часом в цій зоні активізувалися бойовики-уйгури з «Ісламської партії Туркестану», які з 2014 року утримують кілька поселень на північному заході Сирії. За деякими даними, чисельність радикальних бойовиків з північно-західного Китаю (Сіньцзян) становить близько 7 тис. осіб. За допомогою Туреччини уйгури прибувають до Сирії сім'ями.

На початку грудня на півночі провінції Хама артилерія сирійських військ зірвала атаку бойовиків з угруповань «Тахрір аш-Шам» і «Ісламська партія Туркестану». 10 грудня на півночі провінції Хама сирійська артилерія в черговий раз не дозволила бойовикам атакувати позиції урядових сил в районі міста Суран. 13 грудня сирійські війська масованим вогнем артилерії зірвали наступ бойовиків угруповання «Джейш аль-Ізза» на позиції урядових сил в районі міста Заліна.

2 грудня на північному сході провінції Алеппо в районі Манбіджа протурецькі формування атакували курдів в районі ас-Саджур. 3 грудня на півночі цієї провінції в курдському кантоні Афрін в боях з курдськими формуваннями загинуло близько 20 бойовиків протурецьких угруповань. 8 грудня в цьому ж районі курдські загони атакували позиції турецьких військ і протурецьких формувань.

У грудні в провінції Дейр-ез-Зор на східному березі Євфрату в районі міста Хаджін тривали запеклі бої між бойовиками ІДІЛ і загонами переважно курдських «Сил демократичної Сирії» (СДС). 4 грудня формування ІДІЛ атакували позиції СДС в Хаджині, захопивши кілька кварталів цього міста. Однак 14 грудня формування СДС повністю очистили Хаджін від бойовиків ІДІЛ. 6 грудня сирійські війська відбили атаку бойовиків ІДІЛ в районі міста Абу-Камаль поблизу кордону з Іраком. 31 грудня внаслідок авіаудару літаків ВПС Іраку по селищу ас-Суса в провінції Дейр-ез-Зор знищено щонайменше 30 польових командирів, які зібралися на нараду. Дамаск дозволив Іраку атакувати цілі ІДІЛ в Сирії без отримання попереднього дозволу сирійської влади.

25 грудня літаки ВПС Ізраїлю, що перебували в повітряному просторі Лівану, завдали ракетного удару по військових об'єктах Ірану, ліванської «Хизбулли» і ЗС Сирії в передмісті Дамаска. У міноборони Росії повідомили, що сили ППО САР знищили 14 із 16 керованих авіабомб GBU-39. Одночасно було оголошено, що дії ізраїльської авіації «створили пряму загрозу двом пасажирським літакам». У МЗС РФ заявили, що удари ВПС Ізраїлю по околицях Дамаска є грубим порушенням суверенітету Сирії і резолюцій РБ ООН. В МЗС РФ стверджують, що авіаудари по Сирії в черговий раз виконувалися ізраїльською авіацією під прикриттям цивільних літаків. За даними генштабу ЗС РФ, протягом 2018 року сирійські війська знищили в Сирії 23 тис. бойовиків і звільнили 387 населених пунктів.

Рішення Д. Трампа про виведення американських військ з Сирії. 19 грудня президент США Д. Трамп, виконуючи свою передвиборну обіцянку повернути американські війська додому, несподівано вирішив вивести їх з Сирії. За таким контроверсійним рішенням цю країну «швидко і повністю» мають залишити понад 2 тис. американських військовослужбовців. Хоча визначений термін їх виведення від 60 до 100 днів навряд чи можна вважати надшвидким. Своє рішення Д. Трамп мотивував «повним розгромом формувань ІДІЛ в Сирії», хоча загальновідомо, що це зовсім не так. На думку експертів, ця терористична організація може «розчинятися» серед місцевого сунітського населення і ще тривалий час вести бойові дії проти сирійських урядових військ і курдських загонів. У серпні 2018 року Пентагон опублікував доповідь, в якій чисельність бойовиків ІДІЛ в Іраку і Сирії визначається щонайменше 30-ма тисячами. 20 грудня Д. Трамп заявив, що проблемою боротьби з угрупованням ІДІЛ «повинні в першу чергу перейматися Росія, Іран і Туреччина, оскільки вони є його ворогами в силу своєї географічної близькості до регіону». В період з 16 по 22 грудня авіація і артилерія західної коаліції завдали ударів по об'єктах матеріально-технічного постачання ІДІЛ і знищили кілька сотень бойовиків. У Пентагоні повідомили, що американці не припинятимуть авіаударів в Сирії до повного виведення своїх військ.

Хто буде обслуговувати і утримувати близько 10 американських військових баз на північному сході Сирії після такого виведення? Д. Трамп вирішив надати повну свободу дій Росії, Туреччині та Ірану в Сирії? Але хіба це в інтересах США та Ізраїлю? Рішення Д. Трампа виглядає нелогічним після того, як глава Комітету начальників штабів ЗС США генерал Дж. Данфорд заявив 6 грудня, що США мають намір підготувати в Сирії 35–40 тис. місцевих бійців для забезпечення стабільності в країні. У зв’язку з цим виникають питання: Хто буде займатися підготовкою та озброєнням такої великої кількості бійців, якщо американські військовослужбовці залишать Сирію? Вперше, ставши президентом США, Д. Трамп заявив про необхідність виведення американських військ з Сирії у квітні 2018 року, але тоді конгресмени, глава Пентагону Дж. Меттіс і генерали умовили його не поспішати з виконанням такого рішення. 19 грудня також було оголошено про відставку глави Пентагону Дж. Меттіса (68 років) внаслідок того, що він не погоджується з близькосхідною політикою президента Д. Трампа.

Президент США Д. Трамп і глава Пентагону Дж. Меттіс	Виконуючий обов'язки міністра оборони США Патрік Шенахен

З 1 січня 2019 року виконуючим обов'язки міністра оборони Д. Трамп призначив заступника Дж. Меттіса Патріка Шенахена (56 років), який до появи у Пентагоні певний час працював в компанії Boeing. Вслід за шефом Пентагону подав у відставку і спецпредставник США при штабі міжнародної коаліції Бретт Макгурк. Його обов'язки тимчасово виконуватиме спецпредставник США з питань Сирії Джеймс Джеффрі. За даними The New York Times від 20 грудня, Д. Трамп також нібито вирішив вивести близько 7 тис. американських військ з Афганістану, що становить приблизно половину тамтешнього американського військового контингенту. Але згодом цю інформацію Білий дім спростував. На утримання такої кількості військ щорічно необхідно 50 млрд дол. В Іраку знаходиться понад 5 тис. американських військовослужбовців, але, завітавши до Іраку 25–26 грудня, Д. Трамп оголосив, що найближчим часом не має наміру їх звідти виводити. За даними Пентагону, в даний час на 800 військових базах США у 150 країнах зосереджено близько 170 тис. американських військовослужбовців, з них до 50 тис. — на Близькому Сході, зокрема в Єгипті, Ізраїлі, Лівані, Сирії, Туреччині, Йорданії, Іраку, Кувейті, КСА, ОАЕ, Ємені, Омані, Катарі та Бахрейні. Найбільше їх у Кувейті (15 тис.) і Катарі (10 тис.).

Навколо рішення Д. Трампа про виведення військ з Сирії світові ЗМІ поширюють різні конспірологічні версії, більшість з яких досить неправдоподібні і непереконливі. Так, 21 грудня ізраїльська газета «Ісраель га-йом» повідомила, що задовго до оголошення рішення Д. Трампа вже нібито відбувалися таємні дипломатичні переговори представників Ізраїлю, США, Йорданії та КСА з президентом РФ В. Путіним з питання про можливі дії РФ з метою обмежити активність «Хизбулли» і Ірану на сирійській території. Згідно з умовами таємної угоди, Росія нібито не перешкоджатиме Ізраїлю в нанесенні авіаударів по об'єктах «Хизбулли» і Ірану на території Сирії. На мій погляд, ця конспірологічна версія вельми сумнівна. По-перше, якщо і були подібні переговори, то малоймовірно, щоб до участі в них могли залучатися КСА і особливо Йорданія, від яких на сьогодні мало що залежить в зміні ситуації в Сирії. По-друге, чому серед учасників цієї угоди не має Туреччини — союзника США по НАТО, війська якої знаходяться на території Сирії? Якщо США, дійсно, виведуть свої війська з Сирії, то трапиться саме те, чого домагалися Сирія, Росія й Іран. Анкара також була не в захваті від присутності США в Сирії, перш за все через їх сприяння сирійським курдам. На мій погляд, не варто шукати в спонтанному рішенні Д. Трампа будь-яких багатоходових розрахунків, оскільки це його рішення стало несподіваним навіть для багатьох з його найближчого оточення і адміністрації. До того ж не можна виключати, що під тиском Конгресу Д. Трамп може скасувати своє рішення. Скоріш за все виведення американських військ буде символічним і, як мінімум, третина американського контингенту залишиться для охорони військових баз і навчання курдських збройних формувань. У будь-якому разі, на початку січня 2019 року радник президента США з питань національної безпеки Дж. Болтон заявив, що американські військові залишаться на базі ет-Танф на півдні Сирії, щоб протистояти «зростаючій активності Ірану в регіоні». Не виключено, що Д. Трампу просто захотілося «сплутати карти» і подивитися на те, як на це реагуватимуть в Анкарі, Москві, Тель-Авіві, Тегерані і Європі.

Сенатор М. Рубіо і президент США Д. Трамп

Реакція на рішення Д. Трампа в США і Європі. Деякі чиновники з адміністрації і конгресмени намагаються переконати Д. Трампа в необхідності скасування таке рішення, оскільки це може зірвати його власну кампанію «максимального тиску» на Тегеран. Наприклад, прес-секретар міноборони США Дана Уайт підкреслила, що кампанія проти ІДІЛ не закінчена і США «повинні продовжити працювати зі своїми партнерами і союзниками для розгрому ІДІЛ». Для багатьох радників Д. Трампа з національної безпеки і членів його адміністрації присутність США в Сирії ІДІЛ передусім означає необхідність стримування Ірану в Сирії і на Близькому Сході. На думку сенатора Ліндсі Грема, виведення військ з Сирії «сприйматиметься Іраном як ознака слабкості Америки у справі стримування іранської експансії».

Сенатор Марко Рубіо вважає, «якщо США підуть з Сирії, Америка матиме вигляд ненадійної нації, яка не виконує своїх зобов'язань». Деякі американські генерали і радники вважають, що виведення американських військ з Сирії може призвести до того, що «турки знищуватимуть курдів, давніх союзників США в боротьбі проти ІДІЛ та інших терористичних угруповань». Експерти з аналітичного центру Woodrow Wilson Center вважають, що США втратили Сирію не через нинішнє рішення Д. Трампа, а внаслідок того, що військовий і політичний баланс в Сирії встановився на користь Росії і Ірану, й США не можуть конкурувати з ними, оскільки у Вашингтона, як і у Анкари, немає правової бази присутності в Сирії. Провідні західні союзники США — Франція, Німеччина і Велика Британія — поставилися до рішення США в цілому негативно. Так, президент Франції Емануель Макрон висловив з цього приводу «глибокий жаль». Представники адміністрації Е. Макрона провели 21 грудня в Парижі зустріч з представниками СДС, запевнивши їх «в підтримці і солідарності». На думку міністра закордонних справ Іспанії Жозепа Борреля, «несподіване рішення президента Трампа про виведення війська США з Сирії створює невизначеність щодо подальших дій західної коаліції проти ІДІЛ».

Сирійське місто Манбідж

Введення сирійських військ в Манбідж. 28 грудня на прохання курдів сирійська армія вперше за багато років увійшла до міста Манбідж, щоб захистити його переважно курдське населення від вторгнення турецьких військ. Під контроль ЗС САР перейшли також понад 20 населених пунктів на захід від міста. 30 грудня позиції частин 4-ї механізованої дивізії сирійської армії, дислокованої у передмісті, обстріляли протурецькі формування. 1 січня 2019 року автоколона з 30 автомобілів з бійцями курдських формувань виїхала з Манбіджу в напрямку східного берега річки Євфрат. Разом з сирійськими військами до Манбіджу увійшли і підрозділи російської військової поліції, що свідчить про координацію дій між Дамаском і Москвою. Передбачається, що сирійські війська можуть бути введені і на підконтрольні курдським загонам території на східному березі річки Євфрат. Таким чином, Дамаск випередив дії Анкари з метою зайняти Манбідж і приєднати його до створеної раніше турецької зони безпеки в прикордонному районі.

Введення сирійських військ в Манбідж викликало сум’яття в Анкарі і турецьке керівництво звернулося до Москви з проханням терміново провести консультації на рівні міністрів закордонних справ, міністрів оборони і розвідувальних служб. Що і було зроблено 29 грудня. Хоча в повідомленнях ЗМІ зазначалося, що на зустрічах обговорювалася в цілому ситуація в Сирії після можливого виведення американських військ, однак, поза всяким сумнівом, основним питанням було введення сирійських військ на курдські території, де Р. Ердоган вже давно планував проведення каральних операцій проти курдських «Сил народної самооборони» (СНС), що входять до складу «Сил демократичної Сирії», які в Анкарі вважаються терористичними організаціями і яких до останнього часу підтримували і озброювали США, що викликало обурення і роздратування серед турецького керівництва. З іншого боку, за словами Р. Ердогана, «немає великих відмінностей між режимом Асада, який знищив понад 500 тис. цивільних осіб і СДС/СНС». Природно, ця заява президента ТР суперечить позиції РФ, як головного союзника САР. І тут виникає досить непроста ситуація для Москви, яка, з одного боку, вважає, що території, які раніше перебували під контролем США і курдів, повинні відійти сирійським урядовим військам, а з іншого боку, вона не може через Б. Асада і курдів довести справу до розриву з Анкарою, оскільки їй необхідно продати Туреччині системи ППО С-400, завершити будівництво газопроводу «Турецький потік» і побудувати АЕС «Аккую». Очікується, що в другій половині січня 2019 року можуть зустрітися президенти РФ і ТР для досягнення компромісу з цього питання.

Президент Сирії Б. Асад і президент Судану О. аль-Башир

«Легалізація» Б. Асада? 16 грудня в Дамаску з одноденним робочим візитом перебував президент Судану Омар аль-Башир, якого доправили з Хартума в Дамаск на борту російського військового літака Ту-154. Візит О. аль-Башира до Сирії став першим візитом глави арабської держави з моменту введення у 2011 році з боку Ліги арабських держав (ЛАД) санкцій проти Дамаска і призупинення членства Сирії в цій організації.

Під час переговорів Б. Асад і О. аль-Башир наголосили на «необхідності нового зближення між арабськими країнами на основі поваги національного суверенітету і невтручання у внутрішні справи одне одного». Слід зазначити, що майже синхронно Б. Асада підтримав і президент Єгипту Абдель-Фаттах ас-Сісі. 14 грудня в інтерв'ю телеканалу «Росія-24» він заявив, що Єгипет вважає «важливим і необхідним повернення Сирії в ЛАД». Нагадаємо, що Каїр відновив дипломатичні відносини з Дамаском ще у вересні 2015 року. Тоді ж командування єгипетських ЗС висловило готовність боротися разом з урядовими військами Сирії з бойовиками-ісламістами. Ясна річ, що підтримка Б. Асада з боку президентів Судану та Єгипту виникла не без «підказки» російської сторони. Раніше, 10 грудня, спікер парламенту Лівану Набіх Беррі зажадав направити Сирії запрошення для участі в економічному саміті ЛАД 19–20 січня 2019 року в Бейруті. Прем'єр-міністр Лівану Саад Харірі заявив, що ліванська влада дотримуватиметься позиції ЛАД в питанні про запрошення президента Сирії на бейрутський саміт.

Наприкінці грудня ОАЕ і Бахрейн відновили роботу своїх посольств в Дамаску, які були зачинені вісім років тому. Разом з Саудівською Аравією і Катаром ОАЕ до останнього часу підтримували збройні опозиційні групи у війні проти режиму Б. Асада. Заклики до відновлення прямого діалогу між Анкарою і Дамаском все частіше лунають і в Туреччині. Багато експертів зазначають, що якби Р. Ердоган підтримав «свого колишнього друга» Б. Асада, то внутрішній громадянський конфлікт в Сирії припинився б ще у 2011 році. 16 грудня глава МЗС Туреччини М. Чавушоглу заявив, що Анкара може розглянути можливість співпраці з президентом Сирії Б. Асадом «в разі його перемоги на прозорих і демократичних виборах в країні», проте вже наступного дня він повідомив, що інформація низки ЗМІ про готовність Анкари співпрацювати з президентом САР Б. Асадом не відповідає дійсності…

6 січня 2019 року ЛАД провела засідання, на якому обговорювалося питання відновлення відносин країн-членів організації з Сирією. Скоріш за все, рішення про відновлення Сирією свого членства в ЛАД ухвалюватиметься в березні на саміті організації в Тунісі. Саудівська Аравія, яка тривалий час підтримувала сирійську опозицію, готова сприяти поверненню Сирії до ЛАД. Глава Центрального командування ЗС США генерал К. Маккензі заявив, що США «не сумніваються в здатності влади Сирії здобути перемогу в громадянській війні». За його словами, повалення президента Сирії Б. Асада «не входить до завдань дислокованих на сирійській території американських військ». І ця заява підтверджується рішенням Д. Трампа про їх виведення з Сирії.

 

ТУРЕЧЧИНА

Президент Туреччини Р. Ердоган і президент США Д. Трамп

Вплив «турецького чинника» на виведення американських військ з САР. Деякі спостерігачі вважають, що рішення Д. Трампа про виведення військ США з Сирії стало наслідком досягнення певної компромісної угоди між Вашингтоном і Анкарою, відносини між якими у 2018 році були дуже далекі від дружніх чи союзницьких. 23 грудня після тривалої телефонної розмови з Д. Трампом президент Туреччини Р. Ердоган вирішив перенести на більш пізній термін початок запланованої військової операції проти сирійських курдів на схід від річки Євфрат. На думку деяких спостерігачів, вихід американців з Сирії, швидше за все, дасть Туреччині більшу свободу дій в боротьбі з сирійськими курдами.

За словами члена сенатського комітету з питань збройних сил, республіканця Ліндсі Грема, Д. Трамп обіцяв йому переговорити з Р. Ердоганом щодо «запобігання військових дій між турками і нашими союзниками — курдами». На мій погляд, навряд чи Р. Ердоган зважатиме на прохання Д. Трампа і утримається від спокуси завдати удару по сирійських курдах. Не виключено, що внаслідок досягнутого компромісу Анкара утримається від придбання російських ЗРК С-400, а Вашингтон у відповідь обмежить або взагалі припинить надавати військову та економічну допомогу сирійським курдам, лідери яких вкотре заявили про «зраду» Д. Трампа. Підтримувана Вашингтоном переважно курдська озброєна коаліція СДС розцінила рішення про виведення військ США як «удар кинджалом у спину». І саме у ці дні стало відомо, що Державний департамент США оголосив про можливі поставки Туреччині ЗРК Patriot вартістю 3,5 млрд дол., що вимагає схвалення з боку Конгресу США. До речі, на території Туреччини на базі ВПС США і ТР «Інджірлік» розміщено багато «Петріотів», але їх завданням є захист лише цієї бази. З іншого боку, 6 грудня міністр закордонних справ Туреччини М. Чавушоглу заявив, що Анкара не бачить проблем з постачанням американських винищувачів п'ятого покоління F-35. За його словами, президенти США і Туреччини обговорили це питання на недавньому саміті G20 в Аргентині.

Радник президента США з питань національної безпеки Джон Болтон

4 січня 2019 року The Washington Post з посиланням на свої джерела в адміністрації президента США повідомила, що згідно з досягнутою між Анкарою і Вашингтоном домовленістю, «турецька влада займатиметься управлінням територій, звільнених від бойовиків ІДІЛ, а також ліквідацією терористів, що залишилися». За даними газети, радник президента США з питань національної безпеки Джон Болтон виклав нову стратегію, що пропонує «виведення американських військ з Сирії і перекладання відповідальності на Туреччину при збереженні координуючої ролі США», хоча ще у вересні 2018 року він стверджував, що США не планують виведення військ. Повідомляється також, що Анкара нібито погодилася «виконати цю місію», але за умови, що американці роззброять курдські збройні формування, які до цього часу Сполучені Штати готували і озброювали для боротьби з ІДІЛ. Анкара також «вимагає» від Вашингтона надавати повітряну і матеріально-технічну підтримку турецьким військам і сирійським опозиційним силам в їх боротьбі з бойовиками ІДІЛ після виходу США з Сирії. На думку деяких представників американської адміністрації, є побоювання, що Туреччина в основному боротиметься з курдськими формуваннями, а не з угрупованнями ІДІЛ, з якими турки будуть просто домовлятися, як це багато разів робилося раніше.

На мій погляд, стратегія Вашингтона доручити туркам «управління сирійськими територіями» є неспроможною і нереальною з багатьох причин. По-перше, ця місія буде вкрай негативно сприйматися Москвою і Тегераном, не кажучи вже про Дамаск, а без узгодження зі своїми «партнерами» Туреччина нічого не зможе зробити навіть за умови оперативної підтримки з боку США. І маневрування Анкари між Москвою і Вашингтоном навряд чи їй допоможе. По-друге, «управляти територіями» туркам не дозволять сирійські війська і курдські формування, роззброювати яких американці, зрозуміло, не будуть. Чи для цього вони їх озброювали протягом багатьох років? По-третє, досить низький бойовий потенціал союзників Туреччини зі складу сирійської збройної опозиції навряд чи дозволить їм встановити тривалий і міцний контроль над північною частиною Сирії. По-четверте, навряд чи американці надаватимуть туркам допомогу в їх боротьбі проти курдів, оскільки курдські формування перейдуть під вплив Москви, Дамаска і Тегерана. Природно, Ізраїль теж «підкидатиме дрова до сирійського багаття», завдаючи авіаударів по військовій інфраструктурі Ірану в Сирії, що буде досить принизливо і для Росії з їх ЗРК С-300 і С-400. І до всього, швидше за все, американці «занадто довго виходитимуть, щоб залишитися». Радник президента США з питань національної безпеки Дж. Болтон стверджує, що після виведення з Сирії американських військ Туреччина буде змушена координувати свої бойові дії на сирійській території зі США. За його словами, Вашингтон не виводитиме своїх військових з Сирії до того часу, поки терористичне угрупування ІДІЛ не буде повністю ліквідоване і поки США не отримають від Анкари гарантій безпеки для своїх курдських союзників. Таким чином, з цих застережень випливає, що американські війська залишаться в Сирії надовго, оскільки повна ліквідація ІДІЛ триватиме ще не рік, а Анкара ніколи не відмовиться від своїх планів з «нейтралізації» СНС/СДС і, природно, ніколи не дасть Вашингтону гарантій безпеки цих курдських організацій.

 

ІЗРАЇЛЬ

Реакція Ізраїлю на плани Д. Трампа. Коментуючи позицію Д. Трампа щодо виведення американських військ з Сирії, прем'єр-міністр Ізраїлю Б. Нетаньяху дипломатично заявив, що «це — американське рішення і Ізраїль не повинен вказувати своєму старшому партнеру, де розміщувати свої війська».

Начальник генштабу Армії оборони Ізраїлю Гаді Айзенкот	Бригадний генерал Йосі Купервассер

Начальник генштабу Армії оборони Ізраїлю генерал Гаді Айзенкот закликав не перебільшувати значення виведення військ США з Сирії. За його словами, офіційна позиція Ізраїлю полягає в тому, щоб не брати участі в суперечці між Пентагоном і Конгресом з одного боку і Д. Трампом — з іншого. Втім, звістка про можливе виведення американських військ з Сирії викликала чимале занепокоєння в політичних та військових колах Ізраїлю, стурбованих тим, як це позначиться на балансі сил Близького Сходу. Ізраїльські чиновники і політики критикують «спонтанне і необдумане» рішення Д. Трампа. За даними «Ісраель га-йом», один високопоставлений міністр назвав цей вчинок Білого дому «жахливим з моральної точки зору і поганим дипломатичним кроком, який не служить інтересам Ізраїлю, завдає шкоди курдам, зміцнює позиції Туреччини в Сирії і полегшує Ірану постачання зброї в Сирію і Ліван». На думку колишнього генерального директора ізраїльського міністерства зі стратегічних питань генерала Йосі Купервассера, «якщо американські війська залишать Сирію, то іранці зможуть практично безперешкодно постачати озброєння до Сирії і Лівану, однак Ізраїль вживатиме будь-яких заходів для свого захисту». За словами ізраїльського генерала, «Москва дуже задоволена рішенням Д. Трампа і матиме більше свободи для контролю ситуації в Сирії». В якості підтвердження наводяться слова президента РФ В. Путіна, який назвав рішення Д. Трампа «правильним». На думку деяких ізраїльських політологів, «по суті, Трамп штовхнув Ізраїль під колеса вантажівки російської армії, що співпрацює з Іраном, який постачає озброєння до Сирії і «Хизбулли». Очікується, що ізраїльське лобі в США може організувати тиск на Д. Трампа на всіх рівнях і примусити його відмовитися від своєї «спонтанної витівки».

Однак, серед ізраїльських експертів трапляються і такі, хто «з розумінням» ставиться до рішення Д. Трампа. Так, професор Хайфського університету Авраам Бен-Цві вважає, що рішення Д. Трампа все ж не було спонтанним, і з моменту його передвиборної кампанії продиктовано його принциповою позицією щодо виходу США з усіх міжнародних конфліктів, що не становлять безпосередньої загрози американській безпеці. На думку А. Бен-Цві, у Вашингтона є можливість мінімізувати збитки для Ізраїлю від виведення американських військ з Сирії, підтримавши ініціативу, висунуту в даний час ізраїльським лобі в Конгресі США, про визнання суверенітету Ізраїлю над окупованими сирійськими Голанськими висотами, всупереч міжнародному праву і позиції ООН.

Операція «Північний щит» здійснюватиметься до повного знищення всіх тунелів «Хизбулли»

Операція «Північний щит». 4 грудня Армія оборони Ізраїлю (ЦАХАЛ) розпочала операцію «Північний щит» з пошуку і знищення проритих на ізраїльську територію тунелів ліванської «Хизбулли». Перед проведенням цієї операції ізраїльський уряд заручився підтримкою США, отриманою на зустрічі 26 листопада прем'єр-міністра Б. Нетаньяху з американським держсекретарем Майком Помпео в Брюсселі. Було заявлено, що операція проводитиметься тільки на території Ізраїлю, включно з окупованою єврейською державою частиною сирійських Голанських висот. Влада Ізраїлю поінформувала Росію про проведення операції та запевнила у відсутності інших планів щодо Лівану. Ізраїльські представники також зустрічалися з представниками ліванського уряду і командування миротворчого контингенту ООН в Лівані (United Nations Interim Force in Lebanon, UNIFIL).

За повідомленням командування ЦАХАЛ, операція «Північний щит» здійснюватиметься до повного знищення всіх виявлених тунелів «Хизбулли». Робота з ліквідації тунелів виконується інженерними підрозділами Північного округу і саперами інженерних військ «Яхал». 20 грудня першим підірвали тунель, який нібито прокладений на ізраїльську територію з ліванського села Рамія. Станом на кінець грудня було виявлено 4 тунелі. Ізраїль звернувся до Ради Безпеки ООН з проханням розглянути питання незаконного будівництва тунелів з боку Лівану, і надав аерознімки та карти, які доводять їх існування. Б. Нетаньяху також «зажадав» від США ввести санкції проти ліванського уряду за його «потурання підривній діяльності «Хизбулли», однак у Вашингтоні визнали це зайвим. До Москви спрямували ізраїльську військову делегацію, щоб роз'яснити ситуацію, яка склалася на кордоні з Ліваном. Паралельно ліванські військові з миротворцями ООН проводять спільне розслідування. Зі свого боку, прем'єр-міністр Лівану Саад Харірі звинуватив Ізраїль у вторгненні в повітряний і морський простір Лівану «по 150 разів щомісяця». За його словами, Ліван багато разів скаржився до РБ ООН, але «світ вважає за краще про це мовчати замість того, щоб захищати суверенітет Лівану від зазіхань Ізраїлю». Миротворці UNIFIL також підтвердили, що останнім часом Ізраїль 456 разів порушував повітряний простір Лівану, а його літаки провели в ліванському небі в цілому 1518 годин. Ізраїльський оглядач Розана Бумонсеф вважає, що операція «Північний щит» знадобилася Б. Нетаньяху для підняття рейтингу свого кабінету після відставки міністра оборони А. Лібермана в контексті підготовки до позачергових парламентських виборів, призначених на 9 квітня ц. р. Ізраїльський журналіст Шаель Бен-Ефраїм написав в газеті Asia Times, що військова операція «швидше за все, здійснена прем'єр-міністром Нетаньяху для того, щоб відвернути увагу від власних корупційних справ».

Лідер партії «Хизбулла» шейх Хасан Насралла

У своєму виступі на телеканалі «Аль-Манар» генеральний секретар партії «Хизбулла» шейх Хасан Насралла пригрозив Ізраїлю, що в разі розв'язання широкомасштабної військової кампанії проти Лівану, «Хизбулла» за допомогою своїх ракет знищить ядерний реактор в Дімоні і завод з виробництва аміаку в Хайфі. Джерела в шиїтській партії «Хизбулла» стверджують, що йдеться про підземні комунікації, створені ще до конфлікту з Ізраїлем влітку 2006 року. Командувач ліванською армією генерал-лейтенант Джозеф Аун назвав ізраїльські повідомлення про таємні тунелі, виведені з Лівану на ізраїльську територію, «хибними і надуманими звинуваченнями».

 

ІРАК

Візит президента США Д. Трампа до Іраку. 25–26 грудня президент Д. Трамп здійснив неоголошений візит до Іраку, де зустрівся з військовослужбовцями американського контингенту в цій країні. Поїздка Д. Трампа в Ірак сталася через тиждень після того, як він шокував своїх радників з національної безпеки і конгресменів оголошенням про виведення військ з Сирії. Д. Трамп відвідав військово-повітряну базу «Айн аль-Асад» на захід від Багдада, зустрівся там з генерал-лейтенантом Полом Лакамерою, командувачем збройними силами західної коаліції під керівництвом США, а також з послом США в Іраку Дугласом Сілліманом і радником з питань національної безпеки Дж. Болтоном.

Президент США Д. Трамп з дружиною Меланією в Іраку

Пояснюючи своє рішення вивести війська з Сирії, Д. Трамп заявив журналістам в Іраку, що він неодноразово наказував генералам «піти з Сирії», але щоразу вони «умовляли» його продовжити перебування американського контингенту на наступні півроку. Президент США пообіцяв, що у американських військовослужбовців буде чотири місяці для завершення своєї діяльність в Сирії. Д. Трамп заявив, що він поки що не збирається виводити близько 5 тис. американських військовослужбовців з Іраку, яких можна буде за необхідністю використовувати і в Сирії. Згідно з доповіддю Пентагону наприкінці вересня 2017 року чисельність американських військовослужбовців в Іраку становила близько 9 тис. чоловік, з них більша частина — у складі західної коаліції. Напередодні травневих 2018 року парламентських виборів в Іраку частина американських військ все ж була переведена до Афганістану.

І тут виникає питання: чому з Сирії можна виводити війська, а з Іраку — небажано? Адже в Іраку американські війська вже перебувають понад 15 років і протягом усього цього часу готували і озброювали іракську армію. І який наслідок? За заявою екс-прем'єр-міністра Іраку Хайдера аль-Абаді, іракські ЗС ще тривалий час потребуватимуть американської допомоги. Іракський шиїтський політик Муктада ас-Садр, який переміг на згаданих виборах, завжди вимагав і надалі вимагає повного виведення американських військ з Іраку.Однак, на наш погляд, американський контингент залишатиметься в Іраку, і головним чином для протидії поширенню іранського впливу на Ірак і Сирію. Багдаду ж невигідно залежати тільки від Вашингтона або Тегерана, йому значно вигідніше балансувати між ними.

У своєму виступі перед американськими військовослужбовцями Д. Трамп запропонував, щоб регіональні союзники США і, перш за все, Туреччина, Саудівська Аравія і ОАЕ «продовжили боротьбу із залишками ІДІЛ» за відсутності США в Сирії, назвавши триваючу громадянську війну і гуманітарну кризу в цій країні регіональною проблемою. На його думку, саме згадані регіональні держави повинні нести тягар витрат на відновлення Сирії, а не США. За його словами, «Сполучені Штати не можуть залишатися жандармом у світі і ми більше не хочемо, щоб нас використовували в своїх інтересах регіональні країни».

 

ІРАН

Іранська ракетна програма. 2 грудня представник збройних сил Ірану генерал Аболфазл Шекарчі заявив, що Іран не припинятиме свої ракетні випробування і не питатиме на це дозволу у інших країн. 10 грудня командувач ВПС і Військово-космічними військами Корпусу вартових Ісламської революції генерал Амір-Алі Хаджизадех підтвердив, що в Ірані відбулися нові випробування балістичної ракети середньої дальності (до 2000 км), здатної нести кілька боєголовок. За словами генерала, щорічно Іран виконує 40–50 тестових пусків своїх ракет. За даними німецької газети Welt am Sonntag, у 2018 році Іран провів випробування як мінімум 7 ракет середнього радіусу дії і 5ракет — малого, що вдвічі перевищує число подібних випробувань у попередньому році.

Державний секретар США Майк Помпео на засіданні РБ ООН

12 грудня на засіданні РБ ООН держсекретар США М. Помпео заявив, що Вашингтон домагатиметься «відновлення попередніх санкцій ООН щодо програми Ірану з розробки балістичних ракет». Крім того, США не виключають застосування нових санкцій у зв'язку зі створенням Євросоюзом спецмеханізму (SPV), що дозволяє оминати деякі санкції США проти Ірану. За словами М. Помпео, Вашингтон також має намір створити коаліцію країн для боротьби з іранською ядерною програмою. На думку М. Помпео, випробування іранських балістичних ракет нібито порушують резолюцію 2231 Ради Безпеки ООН від 20 липня 2015 року, що містить схвалення Спільного всеосяжного плану дій (СВПД). На думку американських фахівців, іранські ракети, які пройшли випробування, здатні транспортувати ядерні боєголовки. Німеччина і Франція також заявили, що іранська ракетна програма «не відповідає чинній резолюції РБ ООН 2231». 12 грудня постпред Нідерландів при ООН Карел ван Остер оприлюднив спільну заяву країн Євросоюзу із закликом до Ірану припинити ядерні і ракетні випробування, але при цьому зазначив, що вони виступають за збереження СВПД щодо ядерної програми ІРІ.

У відповідь на це глава МЗС ІРІ Мохаммад Джавад Заріф підкреслив, що резолюція 2231 РБ ООН не обмежує ракетну програму Ірану і Тегеран ніколи не включав її до порядку міжнародних переговорів і не покладав на себе жодних зобов'язань щодо її обмеження. За його словами, резолюція 2231 Радбезу ООН стосується лише заборони на створення ракет з ядерними боєголовками. 13 грудня керівник Організації атомної енергетики Ірану Алі Акбар Салехі заявив, що Іран може відновити роботи з 20 %-го збагачення урану на підприємстві в Фордо у разі, якщо інші учасники СВПД не будуть його дотримуватися.

Президент Ірану Х. Роухані та президент Туреччини Р. Ердоган

20 грудня Туреччину відвідав президент Ірану Х. Роухані з метою участі в 5-му засіданні Вищої ради з питань стратегічного співробітництва між Іраном і Туреччиною в Анкарі. За підсумками двосторонніх переговорів президент Туреччини назвав неправильним рішення США вийти з СВПД щодо ядерної програми ІРІ. Він також зазначив, що «ніхто не повинен вважати, що ми покладемо край нашому економічному та торговельному співробітництву з Іраном через санкції». Х. Роухані подякував Р. Ердогана і Туреччину «за швидку й рішучу реакцію» на санкції США щодо Ірану.

Авіаносець ВМС США John C. Stennis (CVN-74)

На початку грудня в район Перської затоки прибула авіаносна ударна група ВМС США на чолі з авіаносцем John C. Stennis, яка перебуватиме в Затоці близько двох місяців. Протягом багатьох років США регулярно зосереджують розвідувальні супутники серії КН-11 і КН-12 над територією Ірану, ретельно фотографуючи нові надземні споруди військового призначення, а також випробування нових зразків озброєнь і військової техніки. Крім того, завдяки космічним апаратам глибинного зондування землі та моря ЗС США здатні виявляти підземні укріплення, командні пункти, ракетні бази, шахтні пускові установки і т. п. У разі, якщо американські супутники виявлять ядерні боєприпаси в ІРІ, то міжвидове угруповання ЗС США може завдати одночасні удари по всіх виявлених об'єктах ракетно-ядерного комплексу Ірану. Основну роль в перспективній військовій операції США і Ізраїлю проти ІРІ відіграватимуть стратегічні бомбардувальники В-2, винищувачі F-22 і F-35.

 

САУДІВСЬКА АРАВІЯ

Саміт РСАДПЗ. 9 грудня в Ер-Ріяді відбувся 39-й щорічний саміт країн-членів Ради співробітництва арабських держав Перської затоки (РСАДПЗ), членами якого є Бахрейн, Катар, Кувейт, ОАЕ, Оман і Саудівська Аравія. Найбільшою інтригою була участь в саміті еміра Катару шейха Таміма Аль Тані, якому король Саудівської Аравії Сальман бен Абдель-Азіз ас-Сауд направив офіційне запрошення. Проте, шейх Тамім не прибув на саміт. Натомість Катар на саміті представляв глава МЗС емірату Солтан бен Саад аль-Мурайхі.

Довідка: 5 червня 2017 року Бахрейн, КСА, ОАЕ і Єгипет оголосили про розрив дипломатичних відносин з Катаром, звинувативши емірат в підтримці тероризму і екстремізму, а також у втручанні у внутрішні справи арабських держав. Крім того, Катар був звинувачений у фінансовій підтримці терористичних організацій «Брати-мусульмани», «Аль-Каїда», «Ісламська держава», а також в дружбі з шиїтським Іраном. Пізніше «арабський квартет» висунув Досі ультиматум — 13 умов, які в Катарі розцінюються як зазіхання на його суверенітет. Кувейт і Оман не беруть участі в блокаді і бойкоті Катару і підтримують з цією країною дипломатичні відносини. Президенти Д. Трамп і Р. Ердоган закликають «арабський квартет» нормалізувати відносини з Катаром. ЄС планує організувати конференцію з врегулювання «катарської кризи».

Основні питання, запропоновані для обговорення на саміті РСАДПЗ, — співпраця у сфері політики, оборони, економіки, ситуація в Сирії, Ємені, Лівії, палестинське питання, а також «загрози» з боку Ірану.

Король Саудівської Аравії Сальман бен Абдель-Азіз

З великою промовою на саміті виступив король Саудівської Аравії Сальман бен Абдель-Азіз. Традиційно негативно він висловився з приводу Ірану через його «спонсорування тероризму в регіоні» та наголосив на необхідності забезпечення «повних і адекватних гарантій для стримування ядерної програми Ірану і його планів з розробки балістичних ракет». Король Сальман підкреслив, що «палестинська проблема в самому центрі нашої уваги і королівство прагне забезпечити законні права палестинського народу, включно зі створенням незалежної держави зі столицею у Східному Єрусалимі». Щодо ставлення до єменської кризи, то король Сальман зазначив, що країни аравійської коаліції з готовністю відгукнулися на заклик законного уряду Ємену (саудівської маріонетки Абд-Раббу Мансура Хаді) «врятувати країну і її народ від тих людей, які влаштували заколот, виступивши проти законного уряду, і підірвали безпеку і стабільність цієї країни». Торкаючись ситуації в Сирії, король Сальман закликав до політичного врегулювання сирійської кризи і створення перехідного уряду, який гарантуватиме єдність Сирії і виведення з неї іноземних сил і терористичних організацій. Саудівський монарх також порушив питання відносин з Іраком, підкресливши, що «королівство прагне до побудови міцних і стратегічних відносин з Багдадом, який є ключовою опорою в арабській системі безпеки».

Учасники саміту країн-членів Ради співробітництва арабських держав Перської затоки

Учасники саміту домовилися «прискорити завершення всіх процедур для активізації єдиного військового командування» арабських країн Перської затоки. Однак питання створення «арабського НАТО», на чому наполягав президент Д. Трамп, не порушувалося. За підсумками саміту саудівський монарх заявив про зацікавленість всіх арабських країн Перської затоки в збереженні регіональної організації — РСАДПЗ, незважаючи на конфлікт з Катаром. Втім, на саміті не було озвучено загальних офіційних декларацій, які засуджують Катар, якщо не брати до уваги реплік у Twitter деяких з його учасників. З найбільш жорсткими заявами на адресу Дохи виступив міністр закордонних справ Бахрейну шейх Халед бен Ахмед Аль Халіфа, зазначивши, що «криза навколо Катару є безпрецедентною і дуже глибокою». За словами шейха Халеда Аль Халіфи, «влада Катару спалила мости повернення до РСАДПЗ» і для розв’язання конфлікту з цією країною «необхідна нова угода і новий режим роботи з катарською стороною». Виступаючи на прес-конференції після завершення саміту, міністр закордонних справ КСА Адель аль-Джубейр зазначив, що «наші брати в Катарі знають, що від них вимагається, щоб вони повернулися в якості активного члена Ради».

Емір Катару шейх Тамім бен Хамад Аль Тані

Міністр закордонних справ ОАЕ Анвар Гаргаш, заявив, що, «незважаючи на катарську кризу, РСАДПЗ продовжує своє існування, стратегічне й економічне співробітництво. Однак криза завершиться тільки тоді, коли Катар припинить підривати політичну стабільність країн регіону». 4 грудня міністр закордонних справ АРЄ Самех Шукрі в інтерв'ю кувейтському агентству KUNA зазначив, що «Єгипет, Саудівська Аравія, ОАЕ і Бахрейн готові відновити відносини з Катаром, якщо він змінить свою зовнішньополітичну лінію».

Таким чином, з вищенаведених заяв випливає, що «арабський квартет» все ще не готовий йти на компроміс з Катаром і продовжує викладати йому свої ультимативні вимоги. 39-й саміт РСАДПЗ також не призвів до якихось конкретних змін в позиції «арабського квартету» щодо Катару. 15 грудня емір Катару шейх Тамім Аль Тані заявив, що керівництво Катару готове усунути розбіжності з Саудівською Аравією, ОАЕ, Бахрейном і Єгиптом «шляхом діалогу, за взаємної поваги, невтручання у внутрішні справи і дотримання суверенітету».

 

ЄМЕН

Тернистий шлях примирення. 6–13 грудня в Швеції під Стокгольмом пройшли консультації щодо врегулювання ситуації в Ємені за участю представників уряду цієї країни і руху «Ансар Аллах» (хусити). Переговори між сторонами проводилися не безпосередньо, а через посередників. Під час першого засідання сторони конфлікту домовилися про обмін полоненими. На думку хуситів, першочерговим завданням має бути відновлення державності в Ємені, а не роззброєння учасників конфлікту. Делегація хуситів відкинула вимогу уряду Ємену передати під контроль влади і представників ООН порт Ходейда на Червоному морі. Сторони також не змогли домовитися щодо питання про контроль над аеропортом столиці Ємену Сани і щодо умов функціонування центрального банку країни. 8 грудня спецпосланець ООН по Ємену М. Гріффітс повідомив, що «консультації між сторонами єменського конфлікту проходять в конструктивному дусі». За результатами переговорів у підсумковому комюніке було оголошено про досягнення домовленостей з деяких питань, зокрема про обмін 15 тис. полонених і ув'язнених з обох сторін. На реалізацію цієї угоди відведено 40 днів з моменту її вступу в силу. Контролюватимуть процес обміну полонених і ув'язнених представники Міжнародного комітету Червоного Хреста.

Учасники консультацій в Стокгольмі 6 грудня щодо врегулювання ситуації в Ємені

Урядова делегація Ємену і представники хуситів також «порозумілися» з питання про деескалацію ситуації в Таїзі — третьому за величиною місті країни. Найбільш важливим було досягнення угоди щодо порту Ходейда, якою передбачається обопільне виведення з нього військових формувань і припинення вогню, що полегшить надання гуманітарної допомоги для мільйонів жителів Ємену. Повністю відведення військ має бути здійснене протягом 45 днів. За процесом передислокації військ протиборчих сторін спостерігатиме координаційний комітет, до якого увійшли представники ворогуючих сторін і глава групи спостерігачів ООН з контролю за припиненням вогню Патрік Каммаерт. Хусити погодилося допустити співробітників ООН для огляду суден, що прибувають в порт Ходейда.

Проведення міжєменських консультацій у Швеції і їх результати отримали позитивну оцінку провідних світових і регіональних держав, в тому числі США, Ірану та Саудівської Аравії. Перший раунд переговорів у Швеції генеральний секретар ООН А. Гутерріш назвав «початковим пунктом для миру в Ємені». Наступний раунд консультацій запланований наприкінці січня 2019 року.

Група спостерігачів ООН на чолі з П. Каммаертом в порту Ходейда

21 грудня Рада Безпеки ООН одностайно ухвалила британську резолюцію щодо розміщення додаткових сил організації в Ємені для контролю за виведенням військ протиборчих сторін із Ходейди. 24 грудня група спостерігачів ООН на чолі з П. Каммаертом офіційно розпочала роботу в Ходейді і вже провела серію спільних зустрічей з представниками ворогуючих сторін. Що стосується плану ООН з виведення збройних формувань з Ходейди, то П. Каммаерт запропонував сторонам його поетапне виконання. Згідно з пропозиціями, хусити повинні вивести свої збройні формування з Ходейди до 12 січня 2019 року. Але схоже, що хусити йдуть, щоб залишитися. За деякими даними, хусити відвели з порту свої «регулярні війська», замінивши їх на «війська берегової охорони». Таким чином, хусити фактично і надалі залишаються в Ходейді, що дозволяє їм зберегти можливість отримання доступу до міжнародної гуманітарної допомоги. При цьому слід зазначити, що ситуація складається для хуситів сприятливо зокрема через репутаційні втрати, яких зазнає Ер-Ріяд після вбивства саудівського журналіста-дисидента Дж. Хашоггі, а також по мірі загострення гуманітарної кризи в Ємені. До цього слід додати нездатність «аравійської коаліції» здобути військову перемогу над хуситами і розбіжності, що зберігаються між КСА і ОАЕ з питання розбудови єменської держави у післявоєнний час.

Президент Ємену Абд-Раббу Мансур Хаді

У Південному Ємені еміратівці невпинно зміцнюють позиції «своєї» Перехідної ради в якості противаги уряду просаудівського «законного президента» Абд-Раббу Мансура Хаді. Крім цього ОАЕ встановили контроль над основними єменськими портами на узбережжі Індійського океану і Червоного моря. Саудівське бачення можливостей врегулювання єменського конфлікту викликає жорсткий опір з боку Абу-Дабі. Якщо еміратівці на чолі Ємену бачать одного з представників клану колишнього президента А. А. Салеха, то саудівці продовжують робити ставку на «законного президента» А. М. Хаді. Якщо ОАЕ виступають за конфедеративний устрій Ємену у складі двох частин — Півдня і Півночі, як це було до 1990 року, то в КСА прагнуть зберегти унітарний устрій Ємену. Розвиток ситуації в Ємені в найближчій перспективі багато в чому залежатиме від позиції США і зокрема від їх військової підтримки дій «аравійської коаліції» в Ємені. Проте за деякими даними, останнім часом США значно скоротили цю підтримку, зокрема, припинили дозаправлення саудівських літаків у повітрі, а також припинили постачання високоточних боєприпасів для саудівської армії. На наш погляд, найближчим часом зусилля Вашингтона щодо єменської кризи швидше за все будуть зосереджені на «підштовхуванні» КСА і ОАЕ до мирного компромісу з хуситами.

 

ЛІВІЯ

Лівія після конференції в Палермо. Минулі півтора місяці після міжнародної конференції в Палермо 12–13 листопада не принесли помітного прогресу у справі врегулювання лівійського конфлікту. Намагання сторін якось остаточно врегулювати конфлікт в рамках політичної угоди досі не принесли результатів. Однак цей період відзначений активністю прем'єр-міністра Італії Джузеппе Конте на лівійському напрямку. 6 грудня він прийняв у Римі головнокомандувача Лівійської національної армії (ЛНА) маршала Халіфу Хафтара. 23–24 грудня Дж. Конте побував у Лівії з метою сприяти реалізації досягнутих в Палермо домовленостей. У Бенгазі Дж. Конте зустрівся з Х. Хафтаром і обговорив з ним останній розвиток подій в Лівії та регіоні, а також питання двосторонніх відносин і розвитку співробітництва. У Тріполі Дж. Конте провів переговори з главою Уряду національної злагоди (УНЗ) Фаїзом Сараджем і головою Вищої державної ради Халедом аль-Мішрі, де висловив підтримку УНЗ і заявив про намір італійського уряду розвивати зв'язки з Лівією. У Тобруку Дж. Конте також зустрівся зі спікером Палати представників (парламенту) Лівії Агілою Салехом. Італійський прем'єр переконаний, що врегулювання лівійської кризи полягає в досягненні компромісної угоди між Ф. Сараджем і Х. Хафтаром.

Дж. Конте і Ф. Сарадж	Дж. Конте і Х. аль-Мішрі	Х. Хафтар і Дж. Конте

Найбільш актуальними для Лівії у 2019 році є два питання: прийняття нової конституції і проведення парламентських та президентських виборів. Наприкінці листопада парламентом Лівії затверджений новий закон про референдум щодо постійної конституції, який ймовірно повинен відбутися у середині лютого 2019 року. Однак уже на цьому етапі виникли проблеми. 11 грудня глава Держради Лівії Х. аль-Мішрі відхилив поправки, внесені 26 листопада Палатою представників у Тобруку в закон про референдум і в «Конституційну декларацію», хоча раніше він обіцяв схвалити їх. Річ у тому, що прийняті поправки відкривають шлях до дострокового звільнення голови Держради Х. аль-Мішрі і прем'єра УНЗ Ф. Сараджа. Також проблема полягає в тому, що рух «Брати-мусульмани», до якого належить Х. аль-Мішрі, сподівається, що блокування процедури внесення поправок призведе до скасування загальних виборів. Втім, проти проведення виборів виступають не тільки «Брати-мусульмани».

За деякими даними, зірвати або відкласти на невизначений час вибори має намір більшість депутатів Палати представників, а також прем'єр-міністр УНЗ Ф. Сарадж і головнокомандувач ЛНА Х. Хафтар, які намагаються зберегти нинішній статус-кво, щоб не випробовувати свою долю на виборах, підсумки яких можуть призвести до їх відходу з лівійської політичної арени. До того ж, як вважають деякі спостерігачі, Рим і ООН були б задоволені, якби обидва лідери, котрі проявили нездатність домовитися один з одним і діяти спільно, добровільно пішли б у відставку, що дозволило б «освіжити і перезавантажити внутрішньополітичну ситуацію в Лівії» і вивести країну з глухого кута. Але інші спостерігачі вважають, що відхід Ф. Сараджа і Х. Хафтара нічого не дасть, оскільки клани і польові командири, які за ними стоять, нікуди не подінуться і продовжуватимуть нескінченну міжусобну конфронтацію. У цій ситуації виникає дилема — один з двох лідерів має піти, що дозволить тому, хто залишиться, просувати процес відновлення лівійської державності. За деякими даними, на Заході, а саме в Римі і Парижі, надають перевагу 58-річному прозахідному Ф. Сараджу перед 75-річним Х. Хафтаром, який орієнтується переважно на Москву, Єгипет і ОАЕ. У цій ситуації навряд чи Ф. Сарадж і Х. Хафтар зможуть найближчим часом врегулювати свої розбіжності і зміцнити єдність. При цьому вельми сумнівно, що конкуренція в Лівії між Францією і Італією сприятиме виходу країни з політичної кризи. Таким чином, статус-кво роздрібненої Лівії навряд чи зміниться найближчим часом.

Очевидно, мине чимало часу, перш ніж основні лівійські клани і політичні угруповання усвідомлять, що шлях до формування єдиної лівійської держави пролягає через прозорі і демократичні загальні вибори. Багато хто в Лівії і за кордоном сподіваються, що Національна конференція під патронатом ООН щодо виходу з кризи, яка може відбутися в Сирті на початку лютого 2019 року, може дати ще один імпульс процесу підготовки і проведення загальних виборів. Аби що там, але президентські і парламентські вибори в Лівії неминучі, скільки б їх не намагалися відтермінувати або затягнути.

Одним з претендентів на пост президента Лівії вважається син по-звірячому вбитого лівійського лідера М. Каддафі — Сейф аль-Іслам Каддафі.

Сейф аль-Іслам Каддафі

Розпочинаючи з жовтня 2018 року, С. аль-Іслам веде активний пошук потенційних союзників на міжнародній арені, направляючи до європейських столиць посланників з викладом своєї передвиборної програми. Першою європейською столицею, куди прибули його емісари наприкінці жовтня, був Париж, останньою — Москва на початку грудня. Його бачення розв'язання політичної кризи в Лівії базується на двох основних моментах: ведення діалогу з національного примирення і проведення прозорих загальних виборів. С. аль-Іслам підтримує план політичного врегулювання лівійської кризи, ініційований спецпредставником ООН по Лівії Гассаном Салямой. Незважаючи на те, що С. аль-Іслам, як і раніше знаходиться фактично в заручниках племені Зінтан, і сам табір каддафістів розколотий, все ж, на мій погляд, він має значні шанси бути обраним на пост президента хоча б тому, що більшість лівійців пам'ятає, яким заможним було їхнє життя за часів М. Каддафі і яким жахливим воно стало після 2011 року.

 

ЄГИПЕТ — ІЗРАЇЛЬ

Економічні інтереси примирили «історичних ворогів»… 26 грудня телеканал «Аль-Арабія» повідомив, що у січні 2019 року Єгипет відновить експорт природного газу до Йорданії. Зараз проходять переговори щодо ціни на єгипетський газ. Міністр енергетики Йорданії Хала Заваті повідомила, що пробне відвантаження природного газу між двома країнами по існуючому з 2003 року газопроводу розпочалося у вересні 2018 року. Вона також зазначила, що «для виробництва електроенергії Йорданії потрібно майже 330 млн куб. футів природного газу на добу. Однак на початковому етапі Єгипет постачатиме до Йорданії не більше 100 млн куб. футів газу на добу».

Окремо варто згадати про постачання єгипетського газу до Ізраїлю. Згідно з меморандумом про порозуміння, підписаним у 2005 році, Єгипет зобов’язався постачати газ до Ізраїлю обсягом 1,7 млрд куб. метрів по незмінній ціні щорічно протягом 15 років окремим газопроводом аль-Аріш — Ашкелон довжиною 100 км, збудованим на початку 2008 року компанією East Mediterranean Gas Company. За поставлений Ізраїлю газ з 2008 по 2011 рр. Єгипет отримував 164 млн дол. На рік. У середині 2009 року Єгипет уклав угоду з ізраїльською компанією Dorad Energy про додаткове постачання єгипетського газу до Ізраїлю на суму близько 3 млрд дол. протягом 22 років. Однак у квітні 2012 року ця угода була денонсована з кількох причин: падіння видобутку газу в Єгипті, численні вибухи на газопроводі, а також державний заколот в Єгипті у лютому 2011 року, в результаті якого до влади прийшли «Брати-мусульмани», які аж ніяк не були налаштовані до співпраці з «історичним ворогом».

Газові родовища та інфраструктура у східній частині Середземного моря

Але все це вже стало історією. У 2013–2014 роках нафтогазовий сектор Єгипту поступово відновив свою нормальну діяльність і стабілізувався. Ситуація корінним чином змінилася після відкриття газових родовищ у східній частині Середземного моря в так званому Левантійському басейні, зокрема у винятковій економічній зоні Єгипту та Ізраїлю. У 2010 році Геологічна служба США попередньо оцінила запаси вуглеводнів в Левантійському басейні в 3,45 трлн куб. метрів газу і 1,7 млрд барелів нафти. У серпні 2015 року італійська компанія Eni виявила біля берегів Єгипту супергігантське родовище природного газу під назвою Зохр, доведені запаси якого становили близько 850 млрд куб. метрів газу. Вже наприкінці 2017 року міжнародний консорціум у складі Eni (60 %), «Роснефти» (30 %) і BP (10 %) почав видобуток газу на цьому родовищі. На даний час рівень видобутку газу в ньому становить близько 10 млн куб. метрів на добу. До кінця 2019 року планується збільшити видобуток газу до 76,5 млн куб. метрів на добу. За оцінками експертів, у 2020 році загальний видобуток газу на цьому родовищі становитиме близько 28 млрд куб. метрів на рік. Крім цього Нільський басейн має 6 трлн куб. метрів газу і 1,8 млрд барелів нафти. За словами єгипетського міністра нафти і мінеральних ресурсів Тарека аль-Моллі, експлуатація лише цих родовищ сприятиме повному забезпеченню Єгипту власним природним газом до кінця 2018 року, а до 2020 року призведе до подвоєння обсягу видобутку газу в країні, що дозволить Єгипту повернути собі статус експортера газу. В ближчому майбутньому частину видобутого газу єгипетські компанії мають намір експортувати до Європи СПГ-танкерами. Експорт СПГ Єгипет розпочав ще у 2005 році. Завод зі зрідження природного газу у Дум'яті вважається одним з найбільших у світі. Його потужність становить 4,8 млн тонн СПГ на рік. У місті Ідку поблизу Олександрії розташований інший великий завод зі зрідження газу. Єгипет має намір збільшити постачання скрапленого природного газу з 50 млрд куб. метрів у 2010 році до 90 млрд куб. метрів у 2030 році.

Ізраїль став першою країною Східного Середземномор'я із відкритими родовищами газу в цьому субрегіоні. У 2009 році х'юстонська компанія Noble Energy відкрила велике газове родовище Тамар потужністю близько 300 млрд куб. метрів газу на відстані 90 км від узбережжя Ізраїлю, яке було введене в дію у 2013 році. У 2010 році компанія Noble Energy та ізраїльська компанія Delek Energy відкрили величезне родовище Левіафан, потужність якого становить близько 450 млрд куб. метрів. Родовище розташоване за 135 км на захід від Хайфи і за 50 км на південний захід від родовища Тамар. За оцінками експертів, Левіафан — найбільше з виявлених в 2000-і роки газових родовищ у світі. Тільки одне це родовище може забезпечити Ізраїль природним газом на найближчі 100 років. Таким чином, в недалекій перспективі Ізраїль зможе експортувати газ до Європи.

3 квітня 2017 року у Тель-Авіві в присутності єврокомісара з питань клімату та енергії Мігеля Каньєте міністри енергетики Італії, Греції, Кіпру та Ізраїлю підписали спільну декларацію, в якій підтверджується їх підтримка будівництва проекту магістрального газопроводу EastMed потужністю 20 млрд куб. метрів газу на рік і довжиною близько 2100 км, з яких 1300 км пройде під водою на глибині 3000 метрів по маршруту Ізраїль — Кіпр — Кріт — Греція — Італія. Цей магістральний газопровід вартістю близько 7 млрд євро планується збудувати до 2026 року.

П'ята зустріч лідерів Кіпру, Ізраїлю та Греції

20 грудня 2018 року в ізраїльському Національному комп'ютерному центрі в Беер-Шеві відбулася п'ята зустріч лідерів Ізраїлю, Греції та Кіпру, які обговорили деталі будівництва газопроводу з Ізраїлю до Європи. Відповідну угоду між Ізраїлем, Грецією, Кіпром та Італією передбачається укласти у лютому 2019 року. Угода передбачає приєднання до проекту інших країн, зокрема Єгипту і, можливо, Лівану, хоча навряд чи Ізраїль погодиться на його участь у проекті. Проте, це досить віддалена перспектива, а вже сьогодні Ізраїль постачає газ до Єгипту. Так, у лютому 2018 року ізраїльська компанія Delek Drilling за участю американської компанії Noble Energy підписала угоду на суму 15 млрд дол. про продаж 64 млрд куб. метрів газу єгипетській компанії Dolphinus Holdings протягом 10-річного періоду. Прем'єр-міністр Ізраїлю Б. Нетаньяху назвав цю угоду «історичною».

Таким чином, Ізраїль і Єгипет помінялися ролями, якщо згадати, що ще 6 років тому Єгипет постачав газ Ізраїлю. Все тече і все змінюється. Вчора — ти мені, а сьогодні — я тобі. Отак економічні інтереси примирили «історичних ворогів»…