Дії Російської Федерації з реалізації таких планів  особливо активізувалися після повернення В.Путіна на посаду президента Росії, яка надає йому ширших можливостей щодо втілення  глобальної ідеї про повернення під егіду Москви «втрачених нею територій». Зокрема, нині головну увагу російська сторона приділяє процесові залучення до Митного союзу саме України, без якої жодна з інтеграційних структур на теренах СНД не може вважатися повноцінною воєнно-політичною та економічною організацією. 

Для впливу на Україну з цього приводу застосовуються як методи прямого політичного, економічного та інформаційного тиску, включаючи елементи прямого шантажу (в т.ч. погрози закрити російський ринок для українських товарів, підвищити ціну російського газу для України у випадку її відмови вступу до МС), так і «привабливі пропозиції» економічного характеру. Зокрема, основними вигодами для України від входження до складу Митного союзу апологетами даної ідеї називаються:

• отримання безмитного доступу до ринку в 200 млн. осіб, які складають населення Росії, Білорусі та Казахстану, а в потенціалі — ще й інших країн СНД, зокрема,  Киргизії та Таджикистану;
• стабільність економіки Росії (як «провідного та системоутворюючого члена МС») у порівнянні з кризовим станом економіки переважної частини країн Європейського Союзу. Свідченням цього називаються прогнози відносно високих темпів економічного розвитку РФ у 2013 році — до 4 % у порівнянні з 0,5 % — в ЄС за цей же період;
• можливість знижки вартості для України на російський газ до рівня його вартості для Білорусі — близько 160 дол. США за 1 тис. куб. м;
• збільшення обсягів прямих інвестицій країн Митного союзу в українську економіку.

Одночасно наголошується на реальних перспективах «…отримання Україною всіх цих преференцій відразу ж після її вступу до Митного союзу», в той час як «…адаптація України до Зони вільної торгівлі з ЄС потребуватиме кількох років».

Що ж, на перший погляд, цифри та пропозиції дійсно справляють враження. Однак такі «голі» факти аж ніяк не можуть об’єктивно характеризувати справжні переваги східного чи західного векторів інтеграції України, і є лише елементами наймасштабнішої інформаційної кампанії Російської Федерації з просування своїх геополітичних інтересів що до нашої держави та інших країн СНД.

Маючи це все на увазі, спробуємо піти іншим шляхом, порівнюючи  основні показники економічного розвитку Європейського Союзу, в напрямку якого  прямує Україна, та Митного союзу, який їй пропонується Росією.

Так, вражаючий ринок Митного союзу Росії, Казахстану та Білорусі в 200 млн. осіб в два з половиною рази менший за ринок ЄС, який  налічує близько 500 млн. потенційних покупців. Причому, з набагато більшою купівельною спроможністю, ніж у більшої частини населення пострадянського простору. Погодьмося, що середньомісячний дохід у 400–500 дол. США в країнах-членах МС (майже як в Іраку) зовсім не той, що 6-7 тис. дол.  в країнах Європейського Союзу (при абсолютних цінах менше ніж в Україні).

Такою  ж фікцією є і процентні порівняння економічного зростання ЄС та Росії. Так, в абсолютних цифрах зростання європейської економіки на 0, 5% за рік становить понад 5 трлн. дол. США, в той час, як зростання економіки Росії на 4 % — це лише близько 2 трлн. дол. США.

До того ж  економіка Російської Федерації реально перебуває у значно важчому стані, ніж економіка Європи. Так, якщо економічні проблеми ЄС мають тимчасовий, ситуаційний і суб’єктивний характер, то економіка Росії перебуває в зоні глибинних системних ризиків. Зокрема, головними причинами поточного ускладнення фінансово-економічної ситуації ЄС стали прорахунки у банківсько-фінансовій діяльності окремих європейських країн та спекуляції на фінансових біржах, а також надмірні видатки на соціальні потреби, які переважають  можливості з їх забезпечення. При цьому, за оцінками Європейської комісії, завдяки вжитим заходам, економіка Європейського Союзу відновить позитивну динаміку свого розвитку вже в другій половині 2013 року.

На відміну від ЄС, у Росії зовсім інша ситуація. Так, головною системною проблемою Російської Федерації є критична залежність її економіки від експорту енергоносіїв. Як демонструє досвід осені 2008 року, зниження світових цін на нафту до 90 дол. США за барель викликає  глибоку кризу російської економіки вже через три-чотири місяці, а Росія практично повністю втрачає свої золотовалютні резерви.  Зазначену тенденцію підтверджує і друга половина 2012 року, коли зниження середньої ціни на нафту зі 120 до близько 90 дол. США за барель буквально за  місяць призвело до  дефіциту державного бюджету РФ, що, до речі,  фактично унеможливило виконання передвиборних обіцянок президента Російської Федерації В.Путіна у соціальній сфері та ускладнило реалізацію російських оборонних програм.

Крім того,  російська економіка відчутно потерпає від  корумпованості та бюрократії в державних органах російської влади, надмірного державного контролю над економікою, незадовільного стану транспортної інфраструктури, відтоку кваліфікованих кадрів, перманентного погіршення демографічної ситуації в країні. І як наслідок — зменшуються обсяги іноземних інвестицій у російську економіку, зростає відтік капіталу з країни (за різними даними, з початку 2012 року це становить близько 90 млрд. дол. США).

Загалом ці проблеми призвели до різкого падіння темпів росту російської економіки з середини 2012 року. Стагнація охопила в першу чергу високотехнологічні та науковоємні галузі, що пояснюється  нестачею інвестицій для їх розвитку. Крім того, спостерігається суттєве зростання корпоративних боргів російських компаній (на 7,3 % протягом перших шести місяців 2012 року), які вже сягають 585 млрд. дол. США, що на 17 % перевищує золотовалютні резерви Російської Федерації. Зростають також урядові позики Росії, які спрямовуються на покриття дефіциту державного бюджету країни. Зокрема, для цього  у період 2013–2015 років із зовнішніх та внутрішніх джерел планується залучити 5,7 трлн. руб.

Не кращий стан справ і в економіці Білорусі. Так, високі темпи розвитку економіки країни в першій половині 2012 року в основному пояснювалися перепродажем білоруськими компаніями  продуктів  з російської нафти, яку  Білорусь отримує без митного збору в рамках Митного союзу. Після того, як  влітку ц.р. така можливість була втрачена,  економічна ситуація в Білорусі відразу ж зазнала чергового загострення: уповільнилися темпи розвитку  економіки в третьому кварталі ц.р. до 1, 9% (у першому та другому кварталах цей показник становив 3 %); відновилося негативне сальдо зовнішньої торгівлі; розпочався відтік іноземних капіталів, а також зростає інфляція (протягом 2012 року її рівень прогнозується близько 28 %). І як наслідок, керівництво Білорусі змушене звертатись за черговими кредитами до МВФ та Антикризового фонду ЄврАзЕС. 

Порівняно краща ситуація видається в Казахстані, що пояснюється з наявністю в цій країні значних запасів нафти і газу, а також своєчасними заходами з диверсифікації та розширення своїх експортних потужностей. Щоправда, зниження світових цін на енергоносії в Казахстані негативно позначається також.

Все вищенаведене  значно гальмує  розвиток Митного союзу, а отже й не гарантує  отримання швидких позитивних наслідків від вступу до нього, в т.ч.  обіцяних інвестицій. Фактично, це визнається і керівництвом Російської Федерації. Так, за словами президента РФ В. Путіна, (ще у той час, коли він виконував обов’язки голови уряду Росії), на реальні здобутки від  Митного союзу можна сподіватися не раніше ніж через три-п’ять років.

Що ж до обіцянок Росії знизити ціну газу для України за умови її вступу до МС, то їх «правдивість» чітко підтверджують  »Харківські угоди» між Росією та Україною. Так, Росія не те що не знизила ціну на газ для України, а навпаки — підвищила, додатково ще й  висунувши до нашої держави низку  вимог з питань базування Чорноморського флоту РФ на українській території. 

Крім того, діяльність Митного союзу супроводжується низкою інших серйозних проблем, які позначаються на  ефективності його  роботи, включаючи:

• розбіжності у стратегічних цілях від участі Росії, Білорусі та Казахстану в Митному союзі. Як вже зазначалося вище, головною метою російських ініціатив зі створення МС є реалізація стратегічних планів Російської Федерації з відновлення своїх домінуючих позицій на пострадянському просторі. Зі свого боку, Білорусь та Казахстан використовують своє членство в Митному союзі винятково для отримання економічної преференції від Російської Федерації, а також можливості спекулятивного перепродажу російської нафти та виготовлених з неї нафтопродуктів. Разом з тим, ні Білорусь, ні Казахстан аж ніяк не збираються поступатись своїм суверенітетом на догоду геополітичним планам Москви;
• невідповідність митних законодавств та технічних стандартів продукції національних економік країн-членів МС, що суттєво ускладнює можливості учасників Митного союзу в проведенні узгодженої макроекономічної політики. При цьому оперативному вирішенню цієї проблеми перешкоджає необхідність внесення великих змін до національних законодавств країн-членів МС, неоднакові  умови їх господарської та економічної діяльності, а також приватні інтереси місцевих бізнесових кіл;
• ускладнення економічних стосунків країн-учасниць Митного союзу з іншими країнами та міжнародними організаціями. Насамперед, це пов’язано з конфліктами інтересів країн-членів МС в питаннях визначення рівнів імпортних та експортних мит при проведенні торгівельних операцій з країнами, які не входять до складу Митного союзу. Так, вкрай негативні наслідки для партнерів Росії по МС були від запровадження низки технічних регламентів організації, зокрема «О безопасности колесных транспортных средств» , що фактично унеможливило ввезення на їх територію дешевих автомобілів іноземного виробництва;
• суттєва перевага економічного потенціалу Російської Федерації над Білоруссю та Казахстаном, а також іншими потенційними учасниками Митного союзу, що надає можливість Росії  домінувати  в МС. Так, в керівних органах МС Росія має 57 % голосів, в той час як Білорусь та Казахстан — по 21,5 %. В свою чергу, це надає широкі можливості  Росії та російському бізнесу в контролі  провідних галузей економіки інших країн-членів Митного союзу (в т.ч. без урахування їх інтересів).

Посилилась конкуренція між російською продукцією з продукцією національного виробника, що призводить до зниження рентабельності роботи та банкрутства білоруських і казахстанських підприємств та, відповідно, зростання рівня безробіття. Виникла необхідність в значних додаткових видатках на приведення технічних стандартів продукції країн-учасниць Митного союзу до стандартів російських. Зокрема, за оцінками білоруських експертів, приведення до «загальномитних» стандартів лише однієї пивної галузі Білорусі потребуватиме близько 500 млн. дол. США. Що до внутрішніх цін на основні продовольчі товари, а також вартості товарів, які імпортуються з країн, що не входять до Митного союзу, то вони підвищилися. Причини зазначеного очевидні: відтік більш дешевого продовольства з Білорусі та Казахстану до Росії; використання низкою бізнесових груп (насамперед російських) можливостей вільної торгівлі в рамках МС для скуповування та спекулятивного перепродажу товарів; збільшення рівнів експортного мита на товари, які ввозяться на територію Митного союзу з інших країн.

На цьому фоні, незважаючи на формальне зняття митних бар’єрів в рамках Митного союзу, Росія продовжує застосовувати практику економічного тиску на своїх партнерів по МС, включаючи підвищення цін на енергоносії та обмеження їх поставок до Білорусі, а також закриття своїх ринків для білоруських та казахстанських товарів під різноманітними вигаданими приводами. Про це можуть свідчити  нескінченні газові, нафтові і торгівельні війни між Росією та Білоруссю, які  спостерігаються протягом останнього часу.

 Зазначені процеси провокують зростання  настроїв протесту як серед білоруського, так і казахстанського населення, що підвищує загрозу виникнення соціальних заворушень у зазначених країнах. Як приклад — складна вибухонебезпечна ситуація у західних областях Казахстану через загострення тамтешніх соціально-економічних проблем. З огляду на це деякі представники національної еліти Казахстану вже звернулись до президента країни Н.Назарбаєва з вимогою переглянути рішення щодо членства країни в Митному союзі.

Фактично єдиним на сьогодні позитивним наслідком роботи Митного союзу стало збільшення  товарообігу між країнами-членами МС. Разом з тим, рівні додаткових доходів не перевищують аналогічні показники у розвитку торгівельно-економічних відносин Росії з іншими країнами, які не мають ніякого відношення до російських інтеграційних структур.

Отож, все вищенаведене дає підстави зробити певні загальні висновки:

• перший висновок — вступ України до Митного союзу в жодному разі не дасть швидких позитивних результатів для української економіки та не буде гарантувати ні повного, ні навіть часткового врахування інтересів нашої держави у її відносинах з Росією;
• другий висновок — приєднання до МС фактично означатиме втрату Україною частки свого суверенітету та унеможливить її інтеграцію до Європейського Союзу, у якого порівняно  ширший ринок, а також набагато кращі перспективи  розвитку, незважаючи на поточні проблеми;
• третій висновок — у випадку прийняття рішення щодо приєднання до Митного союзу уряд України має бути готовий до перспектив виділення дуже значних коштів (декілька десятків млрд. дол. США) на приведення стандартів української продукції до російських норм; парламент  буде зобов’язаний  внести радикальні зміни до економічного законодавства країни; а українські олігархи — до реальної втрати свого бізнесу на користь російського капіталу;
• четвертий висновок — членство України в Митному союзі не виключає (принаймні на першому етапі) загострення соціально-економічних проблем в країні, поширення антиурядових настроїв серед українського населення, а також соціальних заворушень;
• п’ятий висновок — будь-які  поступки України Російській Федерації і в подальшому будуть розглядатися Москвою як слабкість нашої держави та підстави для висування до неї нових претензій і вимог. Зокрема, це неминуче буде стосуватись: вступу України також і до Організації договору про колективну безпеку (зі створенням спільних з Росією систем протистояння НАТО та Китаю, а також направленням українських військових до всіх гарячих точок на пострадянському просторі); федералізації нашої держави та повернення Криму під егіду Росії (що фактично означатиме розпад України); повного підпорядкування України російським інтересам та перетворення її на пересічний російський регіон (як це зараз відбувається з Білоруссю).  

Чудово розуміючи ситуацію, Росія свідомо «втягує» Україну до Митного союзу з єдиною метою — назавжди закріпити її у сфері свого  впливу, на що саме і спрямовані стратегічні зусилля Москви. Саме це, і ніщо інше, очікує Україну  у її русі у східному напрямку.