НЕЗАЛЕЖНИЙ АНАЛІТИЧНИЙ ЦЕНТР ГЕОПОЛІТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

 

Олексій Волович

Лівійська національна армія (ЛНА) під командуванням маршала Халіфи Хафтара 4 квітня почала наступ на столицю країни Триполі з південної провінції Феццан, де він намагався взяти під свій контроль нафтові родовища. Війська Х. Хафтара розгорнули наступ на Тріполі з трьох напрямків — з боку міст Таджура, Джанзур і Бен-Гашір, де розташовується міжнародний аеропорт. Заявлена Х. Хафтаром мета наступу полягала нібито в необхідності «очистити Триполі від ісламістів і терористів», хоча насправді він хоче розігнати Уряд національної згоди (УНЗ) на чолі з прем'єр-міністром Фаїзом Сараджем, давнім опонентом маршала, підтримуваним деякими західними країнами і ООН. Х. Хафтара особливо цікавлять нафтові родовища басейнів Гадамес і Триполітанія, а також нафтосховища і нафтопереробні заводи, які знаходяться на території, підконтрольній УНЗ. У самому Триполі основною метою Х. Хафтара є «приватизація» Центрального банку і Національної нафтової компанії (NOC), 100 % акцій якої володіє УНЗ. Головні спонсори Х. Хафтара — Франція, Єгипет, ОАЕ і РФ — негласно схвалили продовження операцій ЛНА з захоплення Триполі. Перш, ніж проаналізувати хід військових дій в районі Триполі, доречно нагадати нашим читачам про основний розвиток подій в Лівії протягом останніх 8 років після повалення лідера Лівійської Джамагирії Муаммара Каддафі, який очолював владу протягом 42 років, з 1969 року. Для того, щоб зрозуміти сутність конфронтації між Ф. Сараджем і Х. Хафтаром, не зайвим буде також представити читачам їх короткі біографічні дані.

 

8 років хаосу і розрухи

Лівія: Кіренаїка, Триполітанія і Феццан

Після жорстокого вбивства у жовтні 2011 року лівійського лідера Муаммара Каддафі в ході громадянської війни, що охопила країну в рамках так званої «арабської весни», в Лівії запанували хаос і розруха, триває «війна всіх проти всіх» за відсутності загальновизнаного центрального уряду і за втручання зовнішніх сил. Слід зазначити, що на сьогодні в Лівії налічується близько 150 різних збройних угруповань, більшість з яких чисельністю від 50 до 150 бойовиків, і тільки у деяких з них налічується понад 500 бійців. Країна занурилася в затяжну економічну кризу, з якої не може вийти до цього часу, і практично розпалася на окремі регіони — Кіренаїку, Триполітанію і Феццан, керовані вождями племен і кланів, що змагаються між собою. Переважна більшість лівійців згадують про 42-річний період правління М. Каддафі, як про «золотий період» в історії Лівії, коли вона за рівнем життя населення посідала перше місце серед 54 країн Африки. З 1979 по 1983 рр. мені випало служити там військовим перекладачем, і я можу підтвердити, що Лівія в ці роки і пізніше, аж до 2011 року, процвітала. Повалення М. Каддафі стало можливим в умовах протиправного збройного втручання деяких країн НАТО на чолі зі США на боці повстанців, які підтримуються також арабськими країнами — Катаром, Еміратами та Саудією. У 2011 році США та інші країни НАТО завдавали авіаударів по позиціях урядових військ Лівії, не маючи на це санкції ООН. Загони спецназу західних країн діяли практично на всій території Лівії, забезпечуючи повстанців розвідувальною інформацією. У квітні 2016 року президент США Барак Обама сказав, що найсерйознішою «помилкою» його президентства «була відсутність плану по Лівії після повалення Каддафі»…

 

Двовладдя

Розпочаті 4 квітня ц. р. бойові дії в районі столиці країни Тріполі, які тривають і досі, стали наслідком протистояння між владою в Триполі на заході країни і владою в Тобруку в Кіренаїці поблизу кордону з Єгиптом за 1300 км на схід від Тріполі. У Тобруку знаходиться легітимна Палата представників (вищий орган законодавчої влади Лівії), обрана 25 червня 2014 року. Президент Палати — Агіла Салех Іса аль-Обейді. Нелегітимний паралельний законодавчий орган під назвою Загальний національний конгрес (ЗНК) на чолі з Нурі Абу Сахмейном та УНЗ на чолі з Ф. Сараджем базуються в Тріполі. ЗНК і УНЗ підтримують Туреччина і Катар, в той час як Палата представників у Тобруку — Росія, Єгипт, ОАЕ і Франція. Легітимний УНЗ на чолі з Ф. Сараджем, який користується підтримкою ООН і світового співтовариства, перебуває в Тріполі з грудня 2015 року. Крім того, в Тріполі діє Президентська рада, колективний орган з 9 чоловік, який має повноваження президента країни. Головою Президентської ради є голова УНЗ Ф. Сарадж.

 

Непримиренні суперники

Халіфа Хафтар

Халіфа Белькасем Хафтар народився в 1943 році в Адждабія, походить з племені аль-Фарджані. Закінчив Академію Військового університету в Бенгазі. У 1969 році брав участь у військовому перевороті на чолі з М. Каддафі, який скинув короля Ідріса I. Навчався в СРСР. У 1978 році закінчив військові курси «Выстрел», а в 1983 році був слухачем курсів в академії М. Фрунзе, володіє російською мовою. У 1987 році невдало керував бойовими діями лівійських військ в Чаді і потрапив в полон разом з 400 лівійськими військовослужбовцями. М. Каддафі зрікся свого соратника. За допомогою ЦРУ США Х. Хафтар був звільнений з полону і евакуйований спочатку до Заїру і Кенії, потім до США, де на початку 90-х років минулого століття отримав американське громадянство, оселився в Вієнні, штат Віргінія, і прожив там 20 років. У березні 2011 року Х. Хафтар прибув до Бенгазі. У квітні 2011 року він був призначений командувачем сухопутними силами повстанських військ у званні генерал-лейтенанта. Після того, як у липні 2017 року війська Х. Хафтара за допомогою французького спецназу встановили контроль над Бенгазі з його нафтовими терміналами, він став головним претендентом на роль «другого Каддафі». У листопаді 2011 року була створена Лівійська національна армія (ЛНА), головнокомандувачем якої був призначений Х. Хафтар. У вересні 2016-го Палата представників у Тобруку присвоїла йому звання «маршал». У наступні роки ЛНА під його командуванням вела бойові дії практично по всій території Лівії в основному проти лівійських радикальних ісламістів і бойовиків ІДІЛ. На сьогодні ЛНА контролює близько 80 % території Лівії.

Фаїз Сарадж

Фаїз Мустафа Сарадж народився у 1960 році в Триполі в сім'ї одного із засновників сучасної Лівії. Його батько — Мустафа Сарадж — брав участь в становленні держави після набуття Лівією незалежності у 1951 році і входив в уряд за часів короля Ідріса I (1951–1969 рр.). У 1982 році Ф. Сарадж закінчив університет Аль-Фатіх, отримавши ступінь бакалавра архітектури і містобудування. В епоху М. Каддафі працював в міністерстві житлового будівництва. У 1999 році отримав ступінь магістра в галузі ділового адміністрування. Пізніше став співзасновником інженерного консалтингового бюро в Триполі. Після подій в Лівії у 2011 році входив до комісії, яка займалася питаннями національного примирення. У 2012 році став депутатом ЗНК в Триполі. Входив у комітети з енергетики та житлово-комунального господарства. У жовтні 2015 року за сприяння ООН очолив Уряд національної згоди (УНЗ) Лівії в Тріполі. 17 грудня 2015 року в марокканському місті Схірат сторони лівійського конфлікту підписали «Лівійську політичну угоду», що дало можливість сформувати УНЗ. З того часу між ним і Х. Хафтаром відбулася безліч переговорів як в Лівії, так і в інших країнах (Тунісі, ОАЕ, Єгипті, Франції, Італії), головним чином з метою затвердження нової конституції і проведення загальних виборів, однак досягти остаточної домовленості з цих питань досі не вдалося. Головна перешкода полягає в тому, що Палата представників у Тобруку не визнає УНЗ в Триполі, який підтримує Захід і світове співтовариство. Зі свого боку Ф. Сарадж та інші політичні діячі Західної Лівії вбачають в Х. Хафтарі серйозного конкурента в боротьбі за владу і тому ставляться до нього негативно, порівнюючи його з «диктатором» М. Каддафі і вважаючи його військовим злочинцем.

 

Наступ армії Х. Хафтара на Триполі

Слід зазначити, що і до наступу армії Х. Хафтара ситуація в Триполі протягом багатьох років залишається нестабільною. До останнього часу Триполі перебуває під контролем більш як 15 незаконних збройних формувань чисельністю до 16 тис. бойовиків. Вони добре озброєні і заробляють на життя розбійними нападами та здирництвом, досить часто вступаючи в збройне протистояння між собою. З серпня 2018 року і до січня 2019 року в Триполі і навколо нього тривали спорадичні бойові дії між різними кланами і військовими угрупуваннями, які намагаються встановити свій контроль в цьому регіоні Лівії. З кінця серпня і до кінця вересня минулого року в Триполі тривали бої між підконтрольними УНЗ «Силами захисту Триполі» і формуваннями 7-ї піхотної бригади, більшість бійців якої є вихідцями з міста Тархуна (60 км на південний схід від столиці). В ході цих боїв загинуло близько 120 чоловік і кілька сотень дістали поранення. Майже 20 тис. жителів Триполі змушені були покинути свої будинки. Згадані бої в Триполі свідчать про те, що зусилля прем'єр-міністра Ф. Сараджа створити нову систему безпеки в Триполітанії виявилися неефективними. Нездатність Ф. Сараджа контролювати ситуацію в країні, ефективно протидіяти незаконній міграції та ісламістам викликає розчарування в США і країнах ЄС. У цих умовах Х. Хафтар виглядає більш ефективним лідером.

Ймовірність наступу ЛНА на Триполі експерти прогнозували вже досить давно, з огляду на те, що всі можливості досягнення компромісу між владою в Триполі і Тобруку були практично вичерпані і Х. Хафтар не міг стримати спокуси продемонструвати свою силову перевагу. Ще на початку 2019 року спецпредставник Генсека ООН по Лівії Гассан Саляме попередив Х. Хафтара про небезпечні наслідки його можливих «необдуманих намірів» йти маршем на Триполі після встановлення контролю ЛНА над родовищами нафти на півдні Лівії — в провінції Феццан. У відповідь на це Х. Хафтар оголосив Г. Саляме «персоною нон-грата», хоча пізніше був змушений дезавуювати свої слова. Таким чином, наступ на лівійську столицю армії Х. Хафтара нікого не застав зненацька. Розмови про марш-кидок ЛНА велися давно, втім невідомі були лише терміни його початку. Вірні урядові Ф. Сараджа військові заздалегідь вжили заходів, щоб вести бої подалі від мирного населення.

Наступ армії Х. Хафтара на Триполі

Напрям наступу на Тріполі з півдня Лівії, на наш погляд, було обрано не випадково, оскільки на цьому пустельному напрямку просування ЛНА практично ніхто не міг зупинити чи затримати. Війська Х. Хафтара безперешкодно подолали до столиці 1 тис. км. Якби армія Х. Хафтара наступала зі сходу на захід уздовж узбережжя Середземного моря, то вона могла б «зав’язнути» в позиційних боях в районі міст Сірт і Місурата з бойовиками місцевої так званої «військової ради революціонерів», яка формально підпорядковується уряду Ф. Сараджа. 5 квітня по дорозі до Тріполі підрозділи ЛНА спробували захопити територію зруйнованого у 2014 році міжнародного аеропорту Триполі «Маатіга», на якому базується військова авіація урядових військ. Однак пізніше вірні Ф. Сараджу війська повідомили, що контроль над аеропортом відновлено. Крім аеропорту, війська Х. Хафтара захопили населені пункти Тархуна, Ель-Азізія і Ель-Саідія. На підході до Триполі, за 10 км від центру столиці, підрозділи ЛНА зіткнулися з опором збройних формувань УНЗ. До кінця першого тижня квітня бої в околицях Триполі набули переважно позиційного характеру. На захист УНЗ Ф. Сараджа виступило воєнізоване угрупування «Світанок Лівії», що складається з колишніх джихадистів «Аль-Каїди», ополченців берберських племен і членів лівійської гілки «Братів-мусульман», яких підтримують Катар і Туреччина. ЛНА складається в основному з колишніх солдатів ЗС Лівійської Джамагирії і загонів ополчення різних племен. Армія Х. Хафтара отримує зброю і фінансування з Єгипту, Саудівської Аравії, ОАЕ, Росії, Франції та інших країн. За словами Х. Хафтара, в лавах ЛНА налічується 75 тис. солдатів. Згідно з іншими джерелами — не більше 25 тис. Війська маршала Х. Хафтара непогано навчені іноземними інструкторами і озброєні сучасною зброєю. У них є танки, системи залпового вогню, артилерія, військова авіація і різні системи ППО. У перші дні наступу удача була на боці армії Х. Хафтара, поки уряд Ф. Сараджа приводив в бойову готовність вірні йому військові підрозділи. Однак незабаром ситуація стала змінюватися на користь урядових сил, коли з Місурати на допомогу їм прийшли тисячі бійців «революційних бригад», а також бойовики ісламістського угруповання «Щит Лівії», яке вісім років тому брало безпосередню участь у поваленні режиму М. Каддафі. В рамках операції під назвою «Вулкан гніву» урядові війська застосували військову авіацію і армія Х. Хафтара була змушена відступити за межі столиці.

Генерал-майор Усама аль-Джувейлі

Оборону столиці очолює колишній міністр оборони Лівії, а нині головнокомандувач збройними формуваннями УНЗ Ф. Сараджа генерал-майор Усама аль-Джувейлі. Це вже не перше зіткнення між військами Х. Хафтара і збройними угрупованнями У. аль-Джувейлі. Так, у листопаді 2018 року підконтрольні Ф. Сараджу збройні формування племені «зінтан» і тріполітанців під командуванням У. аль-Джувейлі витіснили війська Х. Хафтара з міста Азізія, розташованого за 55 км на південний захід від Триполі. Однак з огляду на те, що У. аль-Джувейлі походить із племені «зінтан» із міста Зінтан, старійшини якого виступають проти участі зінтанців в боях «на чужій території в Триполі», то немає впевненості в тому, що У. аль-Джувейлі не припинить опору армії Х. Хафтара і не відступить або не перейде на його бік на певних умовах. При цьому слід зазначити, що французи вже досить тривалий час придивляються до 57-річного Усами аль-Джувейлі, вбачаючи в ньому майбутнього лівійського лідера, альтернативного 76-річному Х. Хафтару. Так, за деякими даними, Командування спеціальних операцій (COS) ЗС Франції протягом минулого року навчало війська У. аль-Джувейлі на військовій базі в Азізії і постачало йому озброєння і бойову техніку ще з 2011 року. Схоже також, що в Парижі сприймають У. аль-Джувейлі в якості посередника між Ф. Сараджем і Х. Хафтаром в питанні об'єднання лівійської армії і передачі її під контроль майбутнього президента країни. При цьому слід зазначити, що ОАЕ, КСА і Єгипет також підтримують ідею об'єднання військ Х. Хафтара і У. аль-Джувейлі в єдині збройні сили країни.

Лідери місуратських «революційних бригад» вимагають від Ф. Сараджа оголосити стан війни в країні і почати масову мобілізацію. На даний час основну допомогу ззовні прихильники Ф. Сараджа отримували через порт Місурата від Катару і Туреччини, але після того, як підрозділи ЛНА перекрили шосе Місурата — Триполі, далі це робити буде значно важче.

17 квітня командування військ УНЗ заявило про перехід в контрнаступ проти сил ЛНА. В ніч на 21 квітня урядові війська почали контратаку проти підрозділів ЛНА, піддавши бомбардуванню населений пункт Гарьян і військову базу «аль-Ватийя» за 130 км на південний захід від Триполі, яку авіація ЛНА використовує для нальотів на позиції військ УНЗ. Найбільш запеклі бої відбувалися в районі міжнародного аеропорту Тріполі. Загроза приходу до влади нового «нового Каддафі» в особі Х. Хафтара згуртувала навіть опонентів уряду Ф. Сараджа. Явно не сподіваючись такої консолідації урядових сил, Х. Хафтар готує наступ на інше лівійське місто — Сірт, розташоване на узбережжі Середземного моря на схід від Місурати, розраховуючи відтягнути збройні угруповання в цих містах від Триполі і потім відновити наступ на столицю. Однак, схоже, що урядові війська мають достатньо сил, щоб відбити наступ армії Х. Хафтара і на Місурату, і на Сірт.

 

Друга фаза наступу ЛНА на Триполі

23 квітня представник командувача ЛНА Х. Хафтара бригадний генерал Ахмед аль-Місмарі оголосив про початок другої фази наступу на столицю Лівії «з більш масштабним застосуванням піхоти». На наш погляд, Х. Хафтар вирішив зробити ставку на піхотні підрозділи і спецназ з метою застосувати тактику повільного і методичного «вичавлювання» розрізнених загонів захисників Тріполі, уникаючи застосування важкої артилерії, системи залпового вогню і авіації, щоб не зруйнувати місто, щонайменше, з двох причин: по-перше, не в інтересах Х. Хафтара перетворювати Триполі на руїни, оскільки йому потрібно домогтися політичної влади в столиці, а не руйнувати її. І, по-друге, руйнування Триполі призведе до великих жертв серед мешканців міста, в якому проживає п'ята частина шестимільйонного населення країни, що однозначно викличе вельми жорстку реакцію і неминучі санкції з боку світової спільноти і, в кінцевому підсумку, може призвести до міжнародної ізоляції Х. Хафтара та втрати ним перспективи бути обраним на пост президента країни. Іншими словами, в Лівії боротьба точиться за владу, тому обидві сторони прагнуть скоротити втрати серед мирного населення, яким вони хочуть правити.

Руйнування Триполі може призвести до міжнародної ізоляції Х. Хафтара

23 квітня авіація ЛНА розбомбила табір збройних формувань УНЗ в районі міста Джанзур на березі Середземного моря на захід від Тріполі. Цілями нальотів були також склади зі зброєю та боєприпасами, що знаходяться там. Згідно із заявою представника Африканського командування США (AFRICOM), у зв'язку з погіршенням військово-політичної ситуації в Лівії внаслідок наступу ЛНА на Триполі, обмежений американський військовий контингент корпусу морської піхоти США, що базується в Джанзурі, 7–8 квітня виведено із Лівії. Американський спецназ перебрався на борт вертольотоносця ВМФ США USS Kearsarge. З серпня 2017 року спецназ США і їх союзників знаходився на території Лівії і надавав підтримку лівійським силам, афільованим з УНЗ, в їх боротьбі проти ІДІЛ. Деякі експерти вважають, що евакуація американського спецназу з Лівії свідчить про небажання Вашингтона вкотре вплутуватися у лівійський конфлікт ні на боці Ф. Сараджа, ні на боці Х. Хафтара.

 

Міжнародна реакція

На наступ ЛНА на Тріполі світ реагував досить стримано, що свідчить про те, що світова спільнота вже «втомилася» від 8-річного хаосу в Лівії. Країни G7 заявили про необхідність мирного врегулювання кризи в Лівії. У той же час між Італією і Францією вже протягом кількох років спостерігається суперництво за сфери впливу в Лівії, особливо в нафтогазовій промисловості, при цьому Париж в основному робить ставку на Х. Хафтара, а Рим підтримує УНЗ на чолі з Ф. Сараджем. 22 квітня в інтерв'ю газеті Le Monde Ф. Сарадж висловив своє здивування позицією Франції, яка «обрала незрозумілу позицію щодо нашого народу». За його словами, «Париж разом з іншими країнами надає підтримку Хафтару, що дозволило йому вийти з політичного процесу». Ф. Сарадж назвав «недостатньою» реакцію міжнародної спільноти на те, що відбувається в Лівії. Верховний представник ЄС із закордонних справ і політики безпеки Федеріка Могеріні назвала напад ЛНА на Триполі «небезпекою для людей в країні, а також для мирного процесу в Лівії». Ф. Могеріні закликала всі протиборчі сторони до перемир'я і діалогу, оскільки, на її думку, «конфлікт в Лівії не може бути розв’язаний військовим шляхом». 5 квітня Велика Британія ініціювала екстрене засідання Радбезу ООН по Лівії і запропонувала проект резолюції, що містив заклик притягнути до відповідальності командування ЛНА і всі політичні сили, які виступають на боці ЛНА. Після гострих дебатів Росія наклала вето на цей проект резолюції, продемонструвавши таким чином свою підтримку Х. Хафтару. Натомість Росія запропонувала інший проект резолюції, в якій покладається відповідальність на всі сторони конфлікту, але його не підтримали країни Заходу. Крім цього, глава МЗС РФ Сергій Лавров нагадав, що саме втручання країн НАТО у лівійський внутрішній конфлікт у 2011 році призвело до нинішньої кризи в Лівії, «створило хаос і перетворило цю африканську країну на розсадник тероризму».

4–5 квітня Генсек ООН Антоніу Гутерреш безуспішно спробував зупинити наступ Х. Хафтара, провівши переговори в Триполі, Тобруку і Бенгазі. Маршал заявив Генсеку ООН, що він продовжить бойові дії проти контролюючих Триполі збройних ісламістських угруповань. Коментуючи підсумки переговорів, А. Гутерреш назвав їх «такими, що розчаровують». 18 квітня ООН розпочалася евакуація біженців із зони конфлікту в районі Триполі. Перші 163 лівійських біженці перебралися з Триполі в Нігер. За даними УВКБ ООН, ще понад 3 тис. біженців залишаються в центрах утримання в районі Триполі і Таджурі.

Зустріч Генсека ООН А. Гутерреша і маршала Х. Хафтара 5 квітня ц. р. в Бенгазі

14 квітня президент Єгипту Абдель-Фаттах ас-Сісі в ході зустрічі в Каїрі з Х. Хафтаром підтвердив, що підтримує зусилля маршала у боротьбі з тероризмом, екстремістськими і повстанськими угрупованнями з метою досягнення безпеки і стабільності на всій території Лівії. 23 квітня на зустрічі в Каїрі «трійки» Африканського союзу по Лівії за участю президентів АРЄ, Руанди, ПАР, а також представника ДРК і керівника комісії АС Муси Факі було заявлено, що «Лівійській армії і національним інститутам Лівії необхідно надати можливість знищити тероризм». Таким чином, АС практично надав Х. Хафтару карт-бланш на дії ЛНА в районі Тріполі.

7 квітня державний секретар США Майк Помпео в ультимативній формі закликав Х. Хафтара негайно зупинити наступ на столицю Лівії і висловив «глибоку стурбованість» у зв'язку з бойовими діями сторін конфлікту. М. Помпео закликав Х. Хафтара повернутися до політичних переговорів за посередництва спецпредставника Генсека ООН в Лівії Г. Саляме. Втім президент США Дональд Трамп в телефонній розмові з Х. Хафтаром був вже менш ультимативним і навіть доброзичливим. Зокрема Д. Трамп оцінив «значну роль маршала в боротьбі з тероризмом і забезпечення безпеки нафтових ресурсів Лівії». Одні експерти вважають, що ця розмова аж ніяк не свідчить про підтримку Вашингтоном намірів Х. Хафтара продовжувати штурм Триполі. Інші експерти вважають, що позиція Вашингтона щодо Х. Хафтара стала більш «дружньою» після того, як президент АРЄ А.-Ф. ас-Сісі поручився за маршала перед Д. Трампом, переконавши, що при його владі «в Лівії буде стабільний перехід до демократії». Проте, в США деякі конгресмени не схвалили позицію Д. Трампа стосовно Х. Хафтара. Так, сенатор-республіканець Ліндсі Грем, зокрема, назвав «неприйнятними військові дії Хафтара як варіант врегулювання проблем в Лівії».

19 квітня, під час перебування з візитом в Алжирі, заступник глави Президентської ради і віце-прем'єр УНЗ Лівії Ахмед Майтіг заявив, що «Франції та Єгипту більше не варто розраховувати на Хафтара як на партнера, здатного зробити внесок у створення демократичної держави або проведення виборів». А. Майтіг назвав дії маршала «спробою військового перевороту». 18 квітня Військова прокуратура Лівії видала ордер на арешт Х. Хафтара і шістьох вищих офіцерів ЛНА, звинувачуючи їх у спробі здійснити військовий переворот і вбивстві мирних жителів. Станом на 22 квітня Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) повідомила про 254 загиблих і більш ніж про 1200 поранених з початку наступу ЛНА на Триполі.

19 квітня у Триполі і Місураті відбулися багатотисячні демонстрації протесту проти наступу на столицю країни армії Х. Хафтара. Загальнонаціональна конференція за участю сторін лівійського конфлікту і за сприяння ООН з метою досягнення остаточної угоди про проведення загальних виборів в Лівії була запланована спочатку на 14–16 квітня в місті Гадамес на північному заході Лівії на стику лівійського, туніського і алжирського кордонів, але перенесена через ескалацію конфлікту в країні на пізніший час. Передбачалося, що в цій конференції можуть взяти участь від 120 до 150 осіб, що представлятимуть 57 лівійських міст.

19 квітня у Триполі і Місураті відбулися багатотисячні демонстрації протесту проти наступу на столицю країни армії Х. Хафтара

Висновки і прогнози

Оцінюючи шанси сторін на перемогу, слід зазначити, що їх у командувача ЛНА значно більше, хоча його перемога може стати «пірровою». На користь цього висновку свідчить той факт, що Х. Хафтар має більшу військову силу на відміну від Ф. Сараджа, на боці якого борються в основному розрізнені загони переважно ісламістських бойовиків. Крім того, Х. Хафтар контролює більшу частину території країни і її нафтової інфраструктури. Водночас, взяття Триполі силами ЛНА буде досить довгим процесом, зважаючи на специфіку ведення боїв у містах з сотнями тисяч мешканців. Затяжні бої за контроль над столицею можуть призвести до непередбачуваних наслідків. При цьому не варто виключати, що Х. Хафтар замислив напад на Триполі з метою посилити свої позиції на можливих майбутніх переговорах з УНЗ за міжнародного посередництва.

Зони контролю та нафтова інфраструктура Лівії

На наш погляд, допоки у Лівії не будуть створені єдині збройні сили на основі ЛНА і не будуть роззброєні сотні дрібних збройних формувань, до того часу не буде можливим об'єднання Лівії в рамках єдиної унітарної держави з єдиними органами влади — президентом, парламентом і урядом. Недавнє звернення маршала Х. Хафтара до протиборчих племен і кланів в Лівії із закликом добровільно увійти до складу ЛНА поки що не підтримане жодним великим збройним формуванням.

На жаль, кінця лівійської кризи поки не видно, і передбачити подальший розвиток подій в цій країні дуже складно. Ситуація значно ускладнюється залученням до подій і процесів у Лівії численних зовнішніх сил, що мають свої геополітичні інтереси в цій країні і які між собою жорстко конкурують, що ми, власне, спостерігаємо також і в Сирії.

Дехто сьогодні порівнює Х. Хафтара з М. Каддафі. Однак, на мій погляд, він явно не дотягує до рівня лідера Лівійської Джамагирії. Порівнювати Х. Хафтара з М. Каддафі немає достатніх підстав хоча б тому, що М. Каддафі прийшов до влади у 1969 році в результаті військового перевороту у віці 27 років і протягом чотирьох десятиліть очолюючи країну, перетворив її з відсталої на розвинену з надзвичайно високим рівнем соціального забезпечення населення. Х. Хафтару ж вже 76 років і, зважаючи на його вік, у нього практично немає політичного майбутнього. Ну і, звичайно, масштаби цих особистостей є абсолютно незмірними. М. Каддафі був лідером, перш за все, за своїм розумом і харизмою, він був філософом, творцем «третьої світової теорії», а Х. Хафтар всього лише підстаркуватий генерал.

42 роки правління М. Каддафі в інтересах лівійського народу склали цілу епоху з багатьма досягненнями в сфері економіки і соціальної політики. За цей період завдяки зусиллям М. Каддафі Лівія з найвідсталішої країни Африки перетворилася в найрозвиненішу. Ці роки неможливо викреслити з історії Лівії і історичної пам'яті лівійців. Впевнений, що в недалекому майбутньому вдячні лівійці встановлять пам'ятник М. Каддафі в центрі Тріполі, тим більше, якщо на пост президента Лівії оберуть його сина Сейфа аль-Іслама, що цілком ймовірно за умови проведення демократичних, вільних і прозорих президентських виборів під контролем ООН, ЛАД і АС.

Оскільки Х. Хафтар вочевидь не може бути цілком впевненим у своїй перемозі на майбутніх президентських виборах, тому він покладається на силу і на звання нового диктатора Лівії. Таким чином, лівійці можуть повернутися до того, від чого вони спробували піти у 2011 році. Але диктатори бувають різні. Таких, як М. Каддафі, які піклуються про благо свого народу, було дуже мало в історії людства, і я сумніваюся, що Х. Хафтар стане «новим Каддафі», тому що, на відміну від М. Каддафі, який був самодостатнім і незалежним лідером, Х. Хафтар залежить від багатьох зовнішніх чинників.