Принциповість і наполегливість Києва в питаннях своєї європейської інтеграції дратують Російську Федерацію, яка намагається будь що не допустити підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Бачачи невисоку дієвість своїх інформаційних, політичних та економічних засобів впливу на Україну, російська сторона вирішила вдаватися до більш радикальних, жорстких форм та методів тиску.
Наприклад, останнім часом в російських засобах масової інформації з’являються різного роду оцінки та прогнози щодо можливих силових акцій Росії проти України. Автори цих публікацій стверджують про «історичну приналежність Криму, Півдня та Сходу України до Росії», про «розкол українського суспільства» та «високу ймовірність виникнення громадянського конфлікту в Україні», про «ущемлення Києвом прав росіян», що може змусити Росію застосувати військову силу в ім’я «захисту своїх співвітчизників на українській території».
«Підписання цього договору призведе до політичних і соціальних заворушень. Рівень життя різко впаде... то буде хаос» — пообіцяв нещодавно Україні у своєму виступі на саміті в Ялті радник президента Росії В. Путіна Сергій Глазьєв. Він спробував, нібито передбачаючи перспективу співпраці української держави з Євросоюзом, подати її в темно-сірих тонах і повідомив, що Росія вживатиме найжорсткіші санкції. «На Україну чекає розпад» — такий лейтмотив усіх виступів прибічників Митного союзу, підхоплений і розмножений російськими ЗМІ у звітах про ялтинський саміт.
До того ж в окремих російських ЗМІ (інтернет-виданнях націоналістичного і шовіністського характеру) безпосередньо звучать заклики про силовий тиск на Україну, щоб змусити її відмовитися від зближення з ЄС і повернутися під контроль Російської Федерації. При цьому громадськість намагаються одночасно переконати, що «Україна і її Збройні Сили не спроможні перешкодити Росії в її захисті своїх інтересів на українських теренах».
Звичайно, поява таких публікацій насправді не означає початку підготовки Росією військової агресії проти України: якими б не були відносини двох країн, однак збройний конфлікт обов’язково матиме катастрофічні наслідки і для них, і для всього прилеглого регіону (що не може не усвідомлювати керівництво Російської Федерації). Отож публікації російських ЗМІ зі згаданої вище тематики, що з’являються в рамках загальної інформаційної кампанії РФ, здебільшого мають на меті посилити тиск на Україну.
 |
| У 2003 році Росія почала зводити дамбу в напрямку до Тузли. Прем'єр-міністр Михайло Касьянов тоді особливо підкреслив, що Росія не розглядає Тузлу як острів http://slavyanskaya-kultura.ru |
Зауважимо, що непередбачуваність зовнішньої політики керівництва Російської Федерації, а також посилення агресивності в її діях з метою реалізації певного кола своїх інтересів не можуть виключати кризових явищ у двосторонніх відносинах. Як доказ — провокування Москвою збройних конфліктів в Криму у 1993–1994 роках та події біля острова Тузла в 2003 році; військова агресія Росії проти Грузії 2008 року та масований тиск Російської Федерації на Україну з погрозами застосувати збройну силу у період підготовки Києва до підписання Плану дій щодо членства в НАТО в 2007–2008 роках.
З огляду на те, що Росія прагне поновити свій контроль над Україною і реалізувати стратегічні плани зі створення Євразійського союзу, то цілком ймовірно, що вона від подібних кроків щодо України не відмовиться.
В рамках реалізації силового сценарію зриву процесу європейської інтеграції України найбільш ймовірним є варіант провокування Росією збройного конфлікту в Криму, який, з втручанням у цей конфлікт Російської Федерації, розгортатиметься під гаслом «проведення операції з підтримки миру» (на кшталт подій в Грузії у 2008 році).
З цією метою можуть бути активізовані, наприклад, проросійські сили Криму, що вимагатимуть повернення чинності Конституції 1992 року, за якою Автономна Республіка Крим (АРК) фактично визначалася як «незалежна держава». При цьому мітинги та демонстрації прихильників «російської ідеї Криму» (в тому числі, за участю російських громадян — представників шовіністичних, «козачих» і інших подібних кіл та організацій, спеціально направлених до Криму, як це завше робилось у випадках загострення російсько-українських відносин) можуть перерости у сутички з правоохоронними органами України, що Росія вважатиме підставою для свого силового втручання у внутрішні справи нашої держави.
Нині реалізація такого сценарію унеможливлюється фактичним українським характером чинної влади Криму, яка, на відміну від 90-х років минулого століття, повністю підпорядковується Києву та не схильна до сепаратизму. З огляду на це, Росія може вдатися до більш підступних і гострих провокацій, на зразок тих, що використовувалися для розв’язування в 1999 році другої чеченської війни.
Насамперед, в Криму можуть створюватися та підтримуватися ісламські екстремістські організації, підбурюватися до виступів проти місцевого російськомовного населення та української влади АРК кримські татари. В такому разі своє силове втручання у ситуацію в Україні Москва пояснюватиме «наданням допомоги Україні у справі запобігання загрозам ісламського екстремізму».
У крайньому випадку (при повному провалі наведених вище акцій), не виключено, що росіяни, звинувачуючи «націоналістичні сили» України, спровокують резонансні інциденти в місцях базування Чорноморського флоту Росії на українській території, включно з підривом житлових будинків військовослужбовців російського флоту, диверсіями на складах боєприпасів ЧФ РФ в Севастополі та на російських кораблях.
Можливі також і інші провокаційні дії, що можуть нагадувати, зокрема, створену Москвою конфліктну ситуацію довкола острова Тузла восени 2003 року. Якщо ж Україна активно намагатиметься не допустити таких дій, то російська сторона вважатиме, що має всі підстави застосувати збройну силу для «захисту своїх економічній інтересів в регіоні». Підґрунтя для цього створює проблема невирішеності розподілу акваторій Азовського моря та Керченської протоки, завдяки чому Російська Федерація довільно трактує і трактуватиме в той момент (звичайно, на свою користь) лінію проходження кордону.
 |
| Військові експерти вже прогнозують ймовірність війни між Росією і Україною http://www.kcblog.info/ |
З метою зірвати процес європейської інтеграції України та Молдови (як одного з основних партнерів України на шляху інтеграції до ЄС), Росія може спровокувати збройне протистояння в зоні колишнього придністровського конфлікту неподалік від українського кордону. Росія обов’язково звернеться до України з вимогою надати їй нашу наземну інфраструктуру та повітряний простір для пропуску російських військ у Придністров’я. Таким чином Україна автоматично долучиться до придністровського конфлікту на боці Російської Федерації і буде протиставлена Заходу. Якщо ж Україна не задовольнить вимоги Росії у даному питанні, то підпаде під силовий тиск і буде росіянами звинувачена в «перешкоджанні миротворчим зусиллям РФ в регіоні».
Звичайно, ці сценарії мають гіпотетичний характер і навряд чи реалізовуватимуться на практиці. Однак, деякі українські та іноземні експерти звертають увагу на низку характерних ознак в діях Росії, які передують її підготовці до збройної агресії проти сусідньої держави.
По-перше, це стосується нарощування масштабів інформаційної кампанії проти України, коли європейська інтеграція нашої держави подається як «загроза національній безпеці Росії» та навіть «викликом самому існуванню Російської Федерації». Таким чином формується відповідне ставлення російського населення до України, як до «ворога Росії, до якого може бути застосована військова сила».
По-друге, запровадження Росією обмежень на торгівлю з Україною та ще й з залученням до цієї справи інших учасників Митного союзу — Білорусі та Казахстану — по суті є спробою економічно блокувати нашу державу з метою послабити її потенціал та унеможливити її протистояння ймовірним силовим заходам з боку Росії. В цьому ж контексті необхідно сприймати і заходи Москви щодо послаблення своєї залежності від України в економічній, військово-технічній та транспортно-транзитній сферах, в тому числі: обмеження співпраці з Україною у випуску цивільної та військової продукції, а також створення нових транспортно-енергетичних коридорів поза межами України.
По-третє, останнім часом посилюється військова активність Росії поруч зі східними та південними кордонами України (і що не лише не приховується Росією, але і широко коментується російськими ЗМІ). Так, повідомляється про пріоритетне направлення на озброєння Західного та Південного військових округів ЗС РФ сучасних видів військової техніки (нові оперативно-тактичні ракетні системи «Іскандер», багатофункціональні літаки Су-35, артилерійська і бронетанкова техніка), формування у їх складі нових з’єднань та частин (в т.ч. спеціального призначення), а також про активізацію заходів оперативної та бойової підготовки, включно з проведенням масштабних навчань та раптових перевірок. Крім того, в ЗМІ РФ подаються плани масштабного переозброєння Чорноморського флоту Росії (до його складу включено 9 нових надводних кораблів та 6 підводних човнів), який активно використовується Російською Федерацією для демонстрації сили в регіоні.
Зазначимо, що Росія фактично відмовилась від співпраці з Україною у безпековій сфері з найбільш чутливих для неї питань. Зокрема, це стосується припинення використання в інтересах російської системи ПРО українських станцій попередження про ракетний напад, а також кримського комплексу для тренування льотчиків палубної авіації .
На цьому тлі досить показове проведення Росією та Білоруссю у вересні ц.р. спільного стратегічного командно-штабного навчання «Захід-2013», яке, по суті, є демонстрацією Москвою готовності до стримування США та НАТО від втручання у «сферу виняткових інтересів РФ» на пострадянському просторі, в тому числі, у російсько-українські відносини. Так, згідно з повідомленнями засобів масової інформації Росії, зазначені навчання найбільш активно проводяться саме поблизу кордонів Польщі та Литви, які є основними лобістами українських інтересів в Європейському Союзі.
 |
| Навчання «Захід-2013» викликали стурбованість європейських країн, оскільки, як і на попередніх аналогічних навчаннях, сценарії військових дій будуть відпрацьовуватися на кордоні Польщі та Литви http://nn.by/ |
А це не може не викликати занепокоєння у керівництва та політичних кіл зазначених країн. Зокрема, за оцінкою глави (литовського) оборонного відомства Ю. Олекаса, російсько-білоруські навчання «Захід-2013» відверто спрямовані проти НАТО і передбачають захоплення територій балтійських країн. При цьому він звертає увагу на участь у навчаннях підрозділів стратегічних ракетних військ Російської Федерації, що засвідчує опрацювання Росією питань застосування ядерної зброї проти США та Північноатлантичного союзу.
Аналогічну думку висловив польський експерт — професор Люблінського католицького університету Р. Шереметьєв (у 1990-х роках виконував обов’язки міністра оборони Польщі), який не виключає можливості підготовки Росії та Білорусі до збройного конфлікту з Польщею та країнами Балтії.
Аналізуючи такі заходи Росії, іноземні експерти знаходять спільні риси з діями російської сторони щодо Грузії в 2008 році. При цьому висловлюється особлива занепокоєність відновленням інцидентів у спірних районах на кордоні між Росією та Україною, які можуть послужити приводом для виникнення конфлікту сторін. Зокрема, за приклад тут береться незаконне силове блокування російськими прикордонниками українського рибальського моточовна у нейтральних водах Азовського моря літом цього року, в наслідок чого загинули українські громадяни.
Привертається увага до того, що з’явилися звинувачення в російських ЗМІ на адресу України щодо її перешкоджання реалізації планів Російської Федерації з переозброєння Оперативної групи російських військ у Придністров’ї, а також підрозділів Чорноморського флоту Росії в Криму. Водночас в ЗМІ РФ стверджується і про активізацію діяльності ісламських екстремістських організацій на Кримському півострові та сепаратистських настроїв серед кримських татар, що цілком вписується у наведений вище сценарій.
 |
| В ЄС теж вважають, що Росія почала проти України торгову війну http://news.pn/ |
Незважаючи на гіпотетичний характер таких оцінок та припущень, так, чи інакше, а зазначені вчинки Російської Федерації створюють потенційні загрози безпеці та інтересам України. Тим більше, що тиск Росії на Україну цілком реальний і охоплює всі галузі і сфери двосторонніх відносин.
Природно, що за таких обставин союзниками України постають західні країни і міжнародні організації, які мають з нашою державою спільні цілі та інтереси і підтримують її європейський вибір. Про це свідчать заяви представників США, Європейського Союзу, НАТО та європейських країн, в яких засуджується тиск Російської Федерації на Україну і одночасно демонструється готовність надати допомогу нашій державі у подоланні проблем на шляху інтеграції до ЄС. При цьому, особливе значення може мати розвиток співпраці України з НАТО та Європейським Союзом у військовій сфері, що гарантуватиме надійність її національної безпеки.
