Участь України в енергетичному співтоваристві висуває певні вимоги щодо приведення вітчизняного ринку природного газу до європейських стандартів. Ключовим питанням в цьому контексті постає реформування компанії НАК «Нафтогаз України»
Норми енергетичного права ЄС вимагають, щоб вертикально інтегровані структури були розподілені за видами діяльності. Але реалізація цієї вимоги в рамках другого енергетичного пакету проходила дуже непросто. Адже великі вертикально та горизонтально інтегровані оператори чинили активний спротив. У 2008 році європейський парламент відхилив пропозиції європейської комісії щодо примусового розділення. Щоправда, згодом разом із Радою міністрів він схвалює компромісний підхід, який увійшов до третього енергетичного пакету, де пропонується декілька варіантів розділення з можливістю використовувати гнучкі підходи, серед яких визначаються наступні:
- Примусове розділення власності вертикально інтегрованих холдингів, коли енергетичні компанії повинні продати свої транспортні мережі незалежному операторові без права володіти в ньому контрольним пакетом;
- Вертикально інтегрованим компаніям дозволяється володіти транспортними мережами, але їхнім управлінням в цьому випадку займається «незалежний оператор системи» (independent system operator, ISO). Право прийняття рішень з комерційних та інвестиційних питань надається ISO, який призначається національним урядом після погодження такого рішення з Єврокомісією;
- Як і у випадку з ISO, передбачається збереження вертикально інтегрованих корпорацій, але їх діяльність контролюватиметься спеціально створеним «спостережним органом». При цьому поточне управління мережами буде здійснювати окреме організаційне утворення — незалежна дочірня компанія, «незалежний оператор транспортування» (independent transmission operator, ITO).
За цієї умови материнська компанія може зберегти право на прийняття комерційних та інвестиційних рішень, але буде змушена встановити певні рамки аби гарантувати незалежність у роботі транспортної системи шляхом:
- заснування наглядової ради, що складатиметься з представників компанії, незалежних акціонерів та представників оператора транспортної системи;
- узгодження радою погодженої програми, що встановлює певні заходи для запобігання дискримінації постачальників при використанні мережі з боку ITO;
- призначення радою відповідального службовця з певними повноваженнями для дотримання недискримінаційного режиму;
- запровадження режиму «карантину» для представників керівництва компанії при переході між компаніями з постачання та оператором постачання (перш, ніж менеджер з вертикально інтегрованої компанії отримає посаду в компанії-операторі, він перебуває на «карантині» протягом 3 років; керівники компаній-операторів не зможуть працювати в вертикально-інтегрованих компаніях без 4-річного «карантину»).
Очевидно, що для НАК «Нафтогаз України» найбільш прийнятний третій (компромісний) варіант. За таких умов Компанії дозволяється мати на своєму балансі транспортні активи, які розглядатимуться тільки як фінансові, а «Укртрансгаз» залишатиметься в її структурі. Але до діяльності Компанії висуватиметься чимало додаткових умов, які унеможливлюють контроль над цими активами (наприклад, регулятори матимуть можливість проконтролювати заборону передачі конфіденційної інформації, яка стосується постачальника газу від ITO до іншої частини компанії, належний розподіл видатків між ITO та нерегульованою частиною бізнесу. До того ж спільні підрозділи, такі як юридичний, будуть заборонені).
Варіант ITO було включено під тиском енергетичних концернів Європи (E.on , RWE , GDF Suez).
Отож ключовим питанням ліберальних реформ в Україні є розділення НАК «Нафтогаз України». Але що необхідно враховувати при його вирішенні?
Ліквідації монополії НАК «Нафтогаз України» та його дочірніх структур на ринку промислових споживачів газу без відповідної підготовки щодо створення реальних конкурентних умов не може гарантувати очікувані позитивні результати. Причина в тому, що протягом останніх років до 90 відсотків газу, який продається на внутрішньому ринку промисловим споживачам, як мовиться, російського походження. Тому після лібералізації ринку компанії-постачальники будуть реалізовувати той самий газпромівський газ, а цінова конкуренція між ними спостерігатиметься тільки в частині вартості їх послуг. Це в першу чергу стосується «рішення питань» доступу до ресурсу, трубопроводів та споживачів.
Таким чином ліквідація монополії НАК «Нафтогаз України» на внутрішньому ринку промислових споживачів за нинішніх умов призведе до відтворення ситуації середини 90-х років, коли ринок природного газу контролювали декілька структур, які були, по суті, регіональними монополістами.
Політичні та економічні реалії України не можна вважати сприятливими для виділення інших ключових структур Нафтогазу. Зокрема, виділення Укртрансгазу швидше за все призведе до зміни статусу української ГТС або за білоруським сценарієм, або в рамках двостороннього консорціуму. Перспективи створення тристороннього консорціуму вельми сумнівні, оскільки третій енергетичний пакет, який Україна, як член енергетичного співтовариства з часом впроваджуватиме, створить перешкоди на шляху участі в проекті європейських газових компаній. Виділення та подальша приватизація видобувних компаній Нафтогазу знищить «соціальний» газ, і населення буде змушене купувати його за найвищими в Європі цінами.
Таким чином на нинішньому етапі доцільно реформувати компанію НАК «Нафтогаз України» за схемою ITO, зберігши вертикально-інтегровану структуру.
Нинішня структура НАК «Нафтогаз України», в принципі, побудована на розділенні за видами діяльності. Але в роботі Компанії існує і низка проблем, які можуть розцінюватися як невідповідність енергетичному законодавству ЄС. Ці проблеми пов`язані з:
- впливом Компанії на ухвалення деяких рішень дочірніх компаній та підприємств,
- поєднанням керівних посад в Компанії та її дочірніх структурах,
- забезпеченням належного контролю за недискримінаційною поведінкою операторів в окремих секторах газового ринку тощо.
В принципі, зазначені проблеми досить легко усунути в рамках схеми ITO. На нинішньому етапі реформування збереження цілісної вертикально інтегрованої структури НАК «Нафтогаз України» в цілому відповідатиме світовим економічним реаліям, коли великі компанії, намагаючись скоротити постійні видатки, вдаються до поглинання та/або об`єднання, укрупнюючи таким чином структури. При цьому Компанія матиме позитивні наслідки для наступних сфер своєї діяльності:
- Проведення єдиної галузевої та корпоративної політики (наприклад, це безпосередньо стосується стратегії її розвитку та реформування).
- Акумуляція коштів для виконання масштабних проектів та вирішення критичних завдань, наприклад, — розрахунків за спожитий російський газ в умовах економічної кризи.
- Участь в значних міжнародних проектах, оскільки НАК «Нафтогаз України», як вертикально інтегрована компанія, матиме кращі можливості для капіталізації та більш прогнозовані фінансові потоки, що позитивно впливатиме покращення кредитного рейтингу.
- Оптимізація трансфертного ціноутворення та обмеження фінансових ризиків.
- Стосунки з кредиторами Компанії, які можуть негативно сприймати намагання виділити з НАКу найбільш ліквідних бізнесів.
За умов збереження вертикально інтегрованої структури Компанії необхідно буде радикально переглянути систему стосунків та повноважень між нею та її дочірніми компаніями в контексті оптимізації фінансово-господарської діяльності та управлінсько-контрольних функцій з метою дотримання норм європейського права та впровадження європейської управлінської культури.
За такої умови доцільною вбачається часткова приватизація Компанії з реалізацією ITO на одному з європейських майданчиків. Також, як варіанти приватизації, можливе створення так званої «народної компанії» з продажем невеликих пакетів акцій населенню або продаж міноритарних пакетів акцій (10–20 %) стратегічним інвесторам. Приватизація дасть можливість залучити кошти на модернізацію застарілих основних фондів, підвищити ринкову капіталізацію, покращити структур акціонерного капіталу і кредитний рейтинг, а також долучитись до європейської корпоративної культури.
Реформуванням газового ринку України за описаним сценарієм має супроводжуватись створенням технічних можливостей надходження газу з альтернативних джерел. Після диверсифікації джерел надходження і інтеграції в Європейські ринки з’явиться можливість здійснити остаточний розподіл. Такі заходи як посилення незалежності регулятора ринку, забезпечення вільного доступу до газотранспортних мереж можливо і необхідно здійснити зараз. На повноцінне завершення ліберальних ринкових реформ в газовій галузі може піти до 5–7 років.
Слід зазначити, що на сьогоднішній день існує багато політичних мотивів реформувати НАК «Нафтогаз України» іншими шляхами, зокрема, здійснивши її повний розподіл саме тепер. Але якщо це робити без врахування вищенаведеного, то може відбутись дефрагментація ринку газу України, а за певних обставин — і повна його руйнація.
Ще однією проблемою реформування ринку газу є робота газорозподільчих підприємств, т.зв. облгазів. Для внутрішнього ринку газу вони є ключовими, оскільки забезпечують транспортування газу споживачам регіональним мережами. А контролюючи білінгову та телеметричну систему, по суті формують регіональні баланси.
При проведенні ліберальних реформ саме ці підприємства можуть стати на шляху вільного доступу до мереж, оскільки, окрім розподілу газу, вони ще й ним торгують. Тому облгази підлягають розділенню за видами діяльності. Також необхідно здійснити належне врегулювання правових підстав експлуатації регіональних газових мереж, більшість з яких належать державі. На жаль, ані передача газопроводів в таке користування, яке практикується зараз, ані запропонована Урядом передача в господарське відання, ані інші форми передачі не дають змоги повноцінно вирішити всі проблеми, які при цьому виникають — зокрема, стосовно неподільності цілісних майнових комплексів, відчуження та списання майна, залучення інвестицій і багато інших. Очевидно, що таке важливе питання заслуговує окремого законодавчого акту для свого врегулювання.
Без належного реформування облгазів їх концентрація в руках однієї структури може стати ключем для монопольного контролю ринку газу, особливо якщо цією структурою стане Газпром.
Підсумовуючи наведене, слід зазначити, що неможливо повноцінно реформувати газовий ринок в Україні окремо від ринку інших енергоносіїв. Наприклад, значна частка газових проблем знаходяться в сфері діяльності підприємств теплокомуненерго, які є хронічними неплатниками за газ, а реформи ринку електроенергії стримують вже газові та вугільні проблеми. Всі ці питання доцільно опрацювати в рамках єдиного документу, яким і має стати енергетична стратегія.
