У першому кварталі поточного року польські ЗМІ приділяли достатньо уваги питанням європейської та світової безпеки. До розряду цікавих можна віднести, наприклад, і нещодавню статтю в одній з провідних газет Польщі «Жечпосполіта» під заголовком «Війна у Грузії змінила оборонну доктрину Швеції». Автор — експерт польського Центру Східних Досліджень (Ośrodka Studiów Wschodnich) Юстина Готковська.
|
|
Карта військових дій російсько-грузинської війни «Війна у Грузії змінила оборонну доктрину Швеції» http://www.besttoday.ru/ |
Часу від тієї війни спливло порівняно чимало, політичні висновки щодо неї та її наслідків зроблені і всім відомі. А до чого ці висновки спонукають практиків, зокрема, військовиків?
У Швеції, повідомляє Ю. Готковська, аналізуючи російсько-грузинську війну 2008 року, наважилися критично оцінити нинішню обороноздатність країни. Очевидно, шведи вирішили, що мають для цього достатньо підстав, зробивши аналіз власних сил і засобів, фінансового та матеріально-технічного забезпечення армії.
До речі, російсько-грузинська війна 2008 року змусила в першу чергу росіян замислитися над модернізацією своїх збройних сил, (адже воювати, навіть тривалий час, з партизанськими чеченськими загонами — це одне, а вступити у двобій з грузинською армією, яка перебуває в стані модернізації під наглядом західних і американських фахівців — це зовсім інше). Авторка ж розповідає, що, напевно, так розмірковували і до таких висновків дійшли і військові фахівці Швеції, які, вивчаючи російсько-грузинську війну та досвід, як у нас люблять говорити, «невеликої, мобільної та професійної (в значенні — найманої)» армії Грузії, засумнівались у міцності своїх військових м’язів. Через проведене раніше (під політичним тиском) скорочення видатків на армію, через ліквідацію в рамках реформи 90-х років частини військових баз і через скасування у 2010 році загального військового обов’язку. Отож, сьогодні офіційний Стокгольм знову змушений повернутися до військових питань, подбати про обороноздатність своєї країни, усвідомлюючи, що невеликою найманою армією і без належних мобілізаційних резервів відстояти державну незалежність у боротьбі з сильнішим чисельно і могутнішим технічно агресором неможливо. Але що ж тоді робити? Висновок робиться по-європейськи: Швеція може покращити свою обороноздатність, передусім поглиблюючи регіональну військову кооперацію з сусідніми державами Скандинавії, а також такими членами НАТО, як Німеччина і Польща.
|
Примітка.
Шведські військові вважають, що події в сучасній війні розвиваються стрімко і важливим фактом вважають те, що Росія не направляла велику кількість військ в регіон, проте їх передислокацію було здійснено у вкрай стислі терміни. На думку військових, у шведської армії має бути можливість протягом тижня після оголошення мобілізації довести чисельність збройних сил до 50 тисяч чоловік, а в мирний час має бути 28 тисяч військовослужбовців. |
|
|
|
Анімована карта авіабомбових ударів російських ВПС «Події у Чечні та Грузії свідчать передусім про надмірну «міфологізацію» сили російської армії, яка перемагає нечисленні народи-одинаки лише завдяки великим масам своїх солдатів і танків» http://rusblog31.blogspot.com/ |
Друковане видання «Газета Польська» відзначає вигідне сучасне геополітичне становище Польщі, яка відокремлена від можливої загрози з боку Росії територіальним буфером країн Балтії. Підкреслювалося, що членство в НАТО дає Польщі таку перевагу над скандинавами, як гарантована солідарність учасників Альянсу. «Війна в Грузії показала, — стверджувало видання, — що Польща здатна вплинути на світову громадську думку і заручитися її підтримкою у створенні коаліції держав регіону». Разом з тим наводиться думка, що в інтересах обороноздатності своєї держави польському політикуму слід повернутися до консенсусу в закордонній та оборонній політиці, напрацьованій у перших декадах після відновлення незалежності. Тобто, проводити політику солідарності: атлантичної, європейської, а також регіональної країн Центрально-Східної Європи.
Водночас в публікації «Газети Польської» досить скептично оцінюється російська воєнна потуга, із зауваженнями, що події у Чечні та Грузії свідчать передусім про надмірну «міфологізацію» сили російської армії, яка перемагає нечисленні народи-одинаки лише завдяки великим масам своїх солдатів і танків. На погляд автора аналітичного матеріалу, Російська Федерація економічно і логістично не готова до війни навіть із «середньої ваги» супротивником, особливо якщо той буде відчайдушно оборонятися. При цьому звертається увага, що нині для залагодження російських інтересів в інших країнах, Кремль передусім намагається використовувати російську агентуру і лобістів, діяльність яких створює підґрунтя і для безпосереднього (у вигідний момент) воєнного втручання.
|
Примітка.
Метою форсованої модернізації збройних сил є приведення Війська Польського до стандартів НАТО, оснащення сухопутних військ, ВПС і ВМС сучасними зразками озброєння, здатними «залякати» ймовірних противників. Зброєю «залякування» мають стати керовані ракети наземного, повітряного і морського базування далекого радіусу дії. http://www.newsbalt.ru/ |
Тут треба сказати, що тема «п’ятої колони» — невдячна тема, навіть якщо вона порушується задля благих, так званих, патріотичних цілей. Її, так би мовити, калібр не може грати особливої ролі при визначенні, наприклад, воєнної доктрини держави, її оборонного фінансування чи принципів формування війська (якщо тільки на найвищу керівну військову посаду в державі не потрапить справжній «п’ятиколонник»). Організація міцного захисту держави — в прямій залежності від професійності і сумлінності державного керівництва, яке користується беззаперечною народною підтримкою. Якщо ж якоїсь з цих характеристик бракуватиме — будьмо готові почути виправдання існуванням «агентів впливу».
Однак у деяких політичних колах Польщі свій погляд на проблему. Відомо, як стривожив кілька років тому польський істеблішментзвіт чеської Інформаційної Служби Безпеки (BIS), з якого випливало, що російські агенти проникли в чеський парламент, мають тісні зв’язки з політиками і потужний вплив на підприємствах стратегічного значення та в інформаційній сфері Чехії. У польських засобах масової інформації цитували тоді слова речника чеської Громадянської демократичної партії (ODS) Мартіна Купка (Martina Kupka), який не виключав, що з подібними проблемами можуть зіткнутися й інші країни центральноєвропейського регіону.
 |
|
АВБ Агентство внутрішньої безпеки (пол. Agencja Bezpieczenstwa Wewnetrznego, ABW) - спецслужба Польщі, завданням якої є забезпечення внутрішньої безпеки, включаючи контррозвідку, боротьбу з тероризмом, контрабандою зброї, незаконним обігом наркотиків, організованою злочинністю, корупцією та економічними злочинами http://ru.wikipedia.org |
До речі, коментар польської газети «Наш Дзєннік» про реакцію користувачів соціальних мереж на публікацію польською Агенцією Внутрішньої Безпеки (АБВ) списку функціонерів спецслужб колишньої Польської Народної Республіки, певним чином, може служити прикладом такої боротьби з агентами впливу. «Наш Дзєннік» повідомляє, що у 1970–1990 роках ці функціонери навчалися у спецшколах КДБ СРСР і, як стверджує АБВ, вони можуть, зважаючи на свої давні зв’язки з радянськими спецслужбами, становити загрозу безпеці Польщі. Газета обурюється, що колишні польські курсанти КДБ не тільки не соромляться, а й пишаються своїм неординарним минулим. Функція гвардійця комуністичного режиму стала для них не перешкодою, а дієвою перепусткою до бізнесу і капіталу у ІІІ Речіпосполитій, а також певною гарантією непоганого життя в капіталізмі, боротися з яким їх навчали в радянських спецшколах.
Чесно кажучи, під час ознайомлення з цією інформацією виникають певні міркування і навіть можна дійти до висновку: «У тих радянських спецзакладах, напевно, був непогано налагоджений вишкіл фахівців, якщо вони так успішно вписуються в нинішнє життя Польщі». Бо, як пише «Наш Дзєннік», сьогодні ці особи складають добре організовану неформальну групу.
І у наступному номері на його сторінках з’являється коментар звіту Агенції Внутрішньої Безпеки Польщі щодо співпраці у 1977–1990 роках Служби Безпеки Польської Народної Республіки і КДБ СРСР. «Наш Дзєннік» звертає увагу на те, що внаслідок доступу КДБ СРСР до польського сегменту створеної у 1977 році бази даних спецслужб соцкраїн «Об’єднаної системи збору даних про супротивника», розвідувальні органи Російської Федерації мають персональні дані тисяч, або й десятків тисяч польських громадян. Наводилася думка експертів, що спецслужби пострадянської Росії можуть використовувати цю архівну інформацію для досягнення конкретних політичних цілей в сучасних російсько-польських відносинах.
Публікація ще одного польського друкованого видання «Газети Виборчої» «Росія. Чеченців у рекрути. Війську загрожує злочинна «хвиля», ніби повертає нас до теми, з якої ми розпочали нашу розмову. У ній наголошувалося, що Росія відчуває нестачу людського призовного ресурсу. Тому генштаб збройних сил РФ вперше за багато років змушений призвати до армійських лав мешканців Чечні й Дагестану. Причина такого рішення: юнаки з мусульманського Кавказу фізично міцніші за своїх однолітків зі «слов’янських» регіонів, оскільки сім’ї кавказців не перебувають під згубною дією алкоголізму, а їхні діти не голодують і знаходяться під пильним батьківським наглядом. Також вихідці з кавказьких республік міцні своєю національною солідарністю і стають неформальними лідерами у стінах солдатських казарм. Стверджувалося, що усунення у такий спосіб кадрового дефіциту викликає побоювання у мешканців інших російських регіонів: їхні сини-призовники можуть стати жертвами кривавих конфліктів у військових частинах, пише «Газета Виборча».
Очевидно, що не від доброго життя російські військові чини ініціюють призов кавказців. Зрештою, Кавказ ще не вийшов зі складу Росії, а його населення має російське громадянство та конституційні права. А також обов’язок служити в армії усім без винятку громадянам призовного віку.
|
|
Операція "ВІСЛА" є найбільшою за розмірами акцією переселення українців з прикордонних територій вглиб Польщі. Основна мета - позбавлення підтримки місцевим населенням національних партизанських формувань - УПА, УНА і т.п... http://www.karty.by/ |
Але чомусь ані у польських ЗМІ, ані, здається, у ЗМІ російських не було жодного слова про те, що думають про такий призов у чеченських чи дагестанських сім’ях. Чи їхня думка нікого не цікавить? Чи у них буде якась «стопроцентна» гарантія, що з їхніми синами у казармах все буде «харашо»? Чи їм не будуть зопалу докоряти подіями з чеченських воєн наприкінці минулого століття? Особливо ті командири, яким довелося повоювати на Кавказі. индивидуалки и сексуальные проститутки Мытищи ищут секс
З цього приводу доречно буде згадати лише один факт з не таких вже й давніх часів: повоєнна Польща, маючи своє, загартоване у боях другої світової Військо Польське, проводила перші повоєнні призови молоді на службу до армії. «Не поталанило» юнацтву призовного віку з числа етнічних українців: вони потрапили у вир операції «Вісла», хвилі якої змили корінне населення з його споконвічних земель і розпорошили переважно по теренах Західної Польщі. Чи пішла б ця молодь радісно на польські пункти призову з повістками у руці, пам’ятаючи про етнічне протистояння тридцятих-сорокових і подальших повоєнних років? Відповідь: не пішла б. Принаймні, в перші десять-п’ятнадцять повоєнних років. Тому їй і повісток, кажуть, не надсилали.
Створити багатонаціональну армію країни після збройних конфліктів її громадян на ґрунті міжнаціональної ворожнечі практично неможливо. Майже неможливо. Навіть з причин ослаблення здоров‘я у юнацтва так званої титульної нації. Бо армії не створюються за простим наказом, навіть якщо це наказ генштабу чи головнокомандувача. Армія створюється за покликом сумління народу, що прагне відстоювати державну незалежність, а необхідність проходження юнаками військової служби усвідомлюється вже в сім’ї, яка є первинною клітиною кожного суспільства.
Сьогодні про це не пишеться ні у західних, ні у східних засобах масової інформації. Не писалося про це перед подіями у Афганістані, тій же Чечні, Балканах, Близькому Сході.
А хотілося б прочитати про це у пресі наших сусідів. І у нашій також…
