НЕЗАЛЕЖНИЙ АНАЛІТИЧНИЙ ЦЕНТР ГЕОПОЛІТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

1. Особливості внутрішньої ситуації в Євросоюзі та їх вплив на політику ЄС

1. Особливості внутрішньої ситуації в Євросоюзі та їх вплив на політику ЄС 2. Аналіз політики оновлених інституцій ЄС в українському напрямку   2.1. Оновлена Єврокомісія   2.2. Президент Європейської Ради   2.3. Голова Єврокомісії   2.4. Окремі функціонери Єврокомісії   2.5. Європарламент 3. Сучасні принципи і пріоритети Європейської політики сусідства 4. Загальні висновки

Особливості нинішньої ситуації в ЄС характеризуються ослабленням евроінтеграційних прагнень, триваючою фінансово-економічною кризою в державах-членах ЄС, яка стає причиною росту безробіття, що супроводжується посиленням євроскептичних і ультраправих настроїв, а також радикально-екстремістських та джихадистських рухів серед європейців.

 

 

Команду новообраного Голови Єврокомісії Ж.-К. Юнкера очікує складна робота в умовах несприятливої загальнополітичної ситуації. Як засвідчили підсумки травневих виборів до Європарламенту, в державах-членах ЄС посилюється роль і місце євроскептичних, антиінтеграційних та антиміграційних партій, які підозрюються в отриманні фінансування з боку Росії та, попри це, намагаються зайняти лідируючі позиції.

Завданням нового складу Єврокомісії є пошук більш ефективних шляхів вирішення таких проблем як зниження залежності ЄС від російських поставок енергоресурсів, розробка додаткових заходів зі створення робочих місць і забезпечення стійкого економічного зростання в державах-членах ЄС в умовах, коли їх значна кількість або виступає проти ініціатив інституцій Євросоюзу, або просто ігнорує.

Водночас під мандатом Голови Єврокомісії Ж.-К. Юнкера не планується внесення змін у Лісабонський договір. Правлячі еліти ЄС побоюються, що перегляд цього договору може спричинити ослаблення інтеграції, враховуючи зростання кількості тих держав-членів, які вимагають для себе виняткових умов або спеціальних поступок в рамках Євросоюзу.

Упродовж наступних п’яти років ЄС також не має намірів приймати до свого складу нових членів, незважаючи на триваючі переговори з країнами Західних Балкан (Чорногорією, Македонією, Сербією, Албанією та Боснією і Герцеговиною). Така позиція може негативно позначитися на темпах ратифікації Угоди про асоціацію України з ЄС країнами-членами Євросоюзу, переході до безвізового режиму та формалізації згоди на приєднання нашої держави до Євросоюзу — «наданні європейської перспективи».

У цілому, в процесі реалізації основних завдань з посилення євроінтеграції, ЄС стикається з серйозними труднощами, оскільки в умовах зростаючої політичної роздробленості низка європейських країн відмовляється виділяти додаткові кошти в бюджет ЄС. При цьому подальше посилення розбіжностей між національними і загальноєвропейськими інтересами держав-членів ЄС ускладнює процес прийняття рішень в рамках Євросоюзу.

Водночас, значна частина країн-членів ЄС вважають, що існуючі виклики найбільш небезпечні для їх національної ідентичності, ніж для безпеки, а прийнята у 2003 році Спільна політика безпеки та оборони (СПБО), яка визначає пріоритети ЄС в цій сфері, вже застаріла, її підходи стали неефективними, а в окремих випадках контрпродуктивними. З огляду на це, ще одним завдання оновлених євроінституцій буде визначення нових пріоритетів в галузі безпеки і оборони.

В Україні вперше проходить орієнтаційний курс загальної політики безпеки і оборони ЄС http://army.unian.net/

Передбачається, що офіційний процес розробки нової стратегії, котра визначатиме Спільну зовнішню й безпекову політику ЄС, розпочнеться лише у червні 2015 року в рамках засідання Європейської Ради, на якому Високий представник ЄС має представити звіт про сучасні міжнародні загрози.

На внутрішню ситуацію в Євросоюзі суттєво впливатиме позиція США щодо необхідності збільшення витрат країн-членів ЄС на оборону. З іншого боку, слабкість СПБО змушує європейські країни йти на поступки Вашингтону та спрямовувати ресурси в НАТО, одночасно зміцнюючи цим військово-економічне й технологічне домінування США та обмежуючи потенціал ЄС у сфері безпеки й оборони. Крім того, вимоги Вашингтона щодо збільшення військових витрат змушують ЄС побічно фінансувати зростання американського військового виробництва та експорту, тим самим збільшуючи власний дефіцит й ресурсну базу єврооборони. Таке замкнене коло, що провокує дисбаланс в ЄС, неможливо змінити без внутрішньої консолідації оборонного сектору Європейського Союзу.

Загалом, стратегічною метою Євросоюзу в середньостроковій перспективі залишатиметься подолання залежності від США (які наразі розглядаються Брюсселем в якості єдиного стратегічного партнера ЄС) в усіх сферах взаємодії та отримання статусу одного з основних гравців на міжнародній арені нарівні зі Сполученими Штатами й Китаєм, про що неодноразово заявляли політичні лідери ЄС.

Однак виходячи з аналізу внутрішньої ситуації Євросоюзу, досягнення вказаної цілі у середньостроковій перспективі вбачається малоймовірним. Наразі, навіть на рівні керівних структур організації визнають, що в умовах неконсолідованості, наявності різних інтересів серед провідних держав-членів (наприклад, ФРН і Великобританії), незавершеності формування механізмів прийняття рішень і відсутності можливостей для реалізації власної, незалежної від США, політики безпеки (власного військового потенціалу) ЄС може позиціонувати себе на міжнародній арені лише як «молодший партнер» Сполучених Штатів.

В зв’язку з цим не є виключенням, що укладання угоди про Трансатлантичне торговельне й інвестиційне співробітництво між ЄС і США (завершення відповідних переговорів очікується у 2015 році) як наслідок матиме посилення економічної залежності Брюсселю від Вашингтону. Водночас європейська сторона вважає, що у такий спосіб вдасться зменшити негативний вплив від згортання співпраці з РФ на економіку країн Європейського Союзу.

Разом із тим, ЄС намагатиметься активізувати зовнішньополітичну діяльність, спрямовану на закріплення за організацією провідної ролі при вирішенні актуальних міжнародних проблем у зонах власного стратегічного інтересу: країнах-учасницях «Східного партнерства» (особливо в Україні, Грузії та Молдові); «Середземноморському союзі» (насамперед, у Тунісі, Лівії, Єгипті); на Близькому Сході (Сирії, Іраку, Палестині), а також при вирішенні іранської ядерної проблеми.

Вибудовуючи власну політику в європейському напрямі, Україні необхідно враховувати, що оновлений склад інституцій Євросоюзу приділятиме велику увагу й спрямовуватиме значні ресурси, насамперед, на подолання внутрішніх проблем. При цьому зовнішня політика ЄС у коротко- та середньостроковій перспективі, у т. ч. в українському напрямі, формуватиметься за результатами трансатлантичної взаємодії (зі США), та, як і раніше, визначатиметься за тактичними напрямами виходячи з узгоджених підходів Єврокомісії та провідних країн-членів ЄС (Німеччина, Франція, Великобританія, Італія), а також складного комплексу взаємовідносин між ними.

2. Аналіз політики оновлених інституцій ЄС в українському напрямку

2.1. Оновлена Єврокомісія

На відміну від попереднього складу євроінституцій, головним завданням якого було подолання наслідків світової фінансово-економічної кризи й розширення впливу ЄС на сусідні держави, нове керівництво Євросоюзу фактично матиме нову структуру та зосереджуватиметься, насамперед, на подоланні відцентрових тенденцій серед країн-членів, вирішенні економічних проблем, що виникли внаслідок запровадження санкцій проти Росії, та економічної модернізації ЄС загалом.

Це знайшло своє відображення у підходах до формування й розподілу повноважень у новому складі Єврокомісії, яку було затверджено 423 голосами євродепутатів (209 проти, 69 — утримались). Так, до складу нової Колегії ЄК увійшли сім віце-президентів (замість п’яти за часів президентства Ж. М. Баррозу). При цьому вони мають значно ширші повноваження ніж їх попередники. Зокрема, віце-президенти виконуватимуть обов’язки заступників президента ЄК. Четверо з них очолять «проектні групи», які відповідають головним напрямам політики ЄС, визначеним Стратегічним порядком денним. Інші три віце-президенти мають спеціальні повноваження (перший віце-президент, віце-президент з питань бюджету й людських ресурсів, Високий представник).

 

Новий склад Єврокомісії: зв'язки з Україною доручили австрійцю
http://zn.ua/

 

Крім того, залежно від обставин, віце-президенти ЄК у різних форматах (які можуть змінюватися) координуватимуть діяльність декількох комісарів ЄС. При цьому відносини між віце-президентами і єврокомісарами будуватимуться на основі взаємозалежності: комісари отримуватимуть підтримку віце-президентів для включення нових ініціатив у робочу програму ЄК або Колегії єврокомісарів; віце-президенти нестимуть відповідальність за певні проекти, де їм буде потрібна підтримка комісарів з «проектних груп» (тобто, пряма участь цих груп у виконанні проектів).

Крім того, у сфері своєї відповідальності віце-президенти вирішуватимуть, хто представлятиме інтереси ЄК в інших європейських структурах, у національних парламентах та в інших постійних структурах на національному, європейському й міжнародному рівнях. Віце-президенти матимуть підтримку Генерального секретаріату, тісно взаємодіятимуть з профільними службами ЄК.

 

 
Персональний склад Єврокомісії
Фото http://zn.ua/

 

При цьому слід зазначити, що найбільш важливими функціонерами ЄС в українському напрямку, крім Президента Європейської Ради і Голови ЄК, будуть: Високий представник ЄС з питань зовнішніх відносин і політики безпеки, віце-президент ЄК Ф. Могеріні (представниця Італії), віце-президент ЄК з питань бюджету і гуманітарних ресурсів К. Георгієва (представниця Болгарії), єврокомісар з європейської політики сусідства та переговорів з розширення Й. Ган (представник Австрії), єврокомісар з питань міграції і внутрішніх справ Д. Аврамопулос (представник Греції), перший віце-президент ЄК з питань удосконалення регуляторної діяльності, міжінституційних відносин, верховенства права та Хартії фундаментальних прав ЄС Ф. Тіммерманс (представник Нідерландів), віце-президент ЄК з питань Енергетичного союзу М. Шефчович (представник Словаччини) та єврокомісари — з фінансово-економічних справ, податків і митних союзів П. Московісі (Франція), з питань міжнародного співробітництва та сталого розвитку Н. Міміца (Хорватія), з питань гуманітарної допомоги реагування на кризові ситуації Х. Стіліанідіс (Кіпр).

2.2. Президент Європейської Ради

Рішення про призначення Д. Туска на посаду Президента Європейської Ради було прийняте для збереження рівноваги під час представлення регіонів Євросоюзу в європейських структурах. Експерти пов’язують це з досягнутим компромісом між керівництвом ФРН і Великобританії (в контексті зусиль офіційного Лондона стримувати зростаючі амбіції Німеччини в ЄС).

Прогнозується, що на новій посаді Д. Туск відстоюватиме питання зменшення залежності країн-членів ЄС від поставок російського газу шляхом створення Енергетичного союзу. Головним завданням зазначеного об’єднання розглядається координація закупок природного газу та уніфікація його ціни для всіх країн ЄС. Також Д. Туск є прихильником максимального використання наявних у країнах ЄС покладів вугілля та сланцевого газу.

У контексті нашої держави Д. Туск неодноразово підкреслював свою позицію щодо продовження підтримки національних інтересів України у протистоянні з РФ, при цьому наголошуючи на необхідності надання консолідованої й адекватної відповіді на провокації Росії. За словами Д. Туска, від вирішення українсько-російського конфлікту залежить безпека, у т. ч. і Польщі.

У представництві ЄС в Україні наголошують, що обрання Д. Туска Президентом Європейської Ради відкриє нові політичні перспективи для України. Однак, зважаючи на обережність і прагматичність Д. Туска, ефективність співпраці України з ЄС залежатиме від активної позиції та конкретних кроків офіційного Києва. У цьому контексті європейські дипломати вказують на необхідність проведення структурних перетворень і реформування в Україні, оскільки, за їхніми оцінками, позитивні зміни в нашій країні не менш важливі, ніж вирішення конфлікту на її сході.

Водночас європейські експерти звертають увагу на стриманість Д. Туска стосовно політики продовження і поглиблення санкцій проти Росії, оскільки їх введення може негативно позначитися на економіці Польщі та ЄС загалом.

2.3. Голова Єврокомісії

Жан-Клод Юнкер (колишній голова Єврогрупи), був офіційним кандидатом найбільшої фракції в Європарламенті — Європейської народної партії (стала переможцем виборів до Європейського парламенту наприкінці травня). Експерти вважають, що Ж.-К. Юнкер був призначений на посаду виключно завдяки підтримці канцлера ФРН А. Меркель, що свідчить про подальше посилення позицій Німеччини в ЄС. Проти його кандидатури виступали прем’єр-міністр Великобританії Д. Камерон, прем’єр-міністр Угорщини В. Орбан. Однак, інші 26 лідерів європейських країн підтримали обрання Юнкера. Так, вперше в історії, обрання голови Європейської комісії відбулося на основі більшості голосів, а не консенсусу.

Голова Європейської комісії Ж.-К. Юнкер зосереджуватиме основні зусилля на вирішенні внутрішніх проблем ЄС, виявляючи при цьому побічний інтерес до зовнішньої політики, у т. ч. й «українського питання». Ним заявлено 10 пріоритетів роботи Євросоюзу на 2015 рік, зокрема:

• економічне зростання, інвестиції та збільшення кількості робочих місць;
• створення єдиного цифрового ринку;
• створення потужного Енергетичного союзу, діяльність якого має здійснюватися з огляду на проблеми зміни клімату;
• розвиток внутрішнього ринку;
• більша інтеграція в рамках Економічного та Монетарного союзів;
• переговори щодо Угоди про зону вільної торгівлі зі США;
• розвиток сфери юстиції та фундаментальних прав людини;
• розробка нової політики міграції;
• подальша реалізація стратегії Європи як сильного глобального гравця;
• демократичні зміни в ЄС.

З огляду на внутрішній характер більшості обраних пріоритетів українська сторона може розраховувати лише на сегментарну участь у проектах з їх реалізації. Водночас України безпосередньо можуть стосуватися питання створення Енергетичного союзу (сприятиме зменшенню залежності від РФ), просування у створенні Трансатлантичної зони вільної торгівлі (за оцінками експертів, не раніше 2016 року), до якої потенційно може бути включена й наша держава, а також лібералізація внутрішніх міграційних правил, що може позитивно позначитися на візовому діалозі між ЄС і нашою країною.

Необхідно також враховувати, що Ж.-К. Юнкер категорично виступає проти подальшого розширення Євросоюзу, наголошуючи при цьому, що продовжуватимуться раніше розпочаті переговори з державами-кандидатами в ЄС.

У контексті агресії Росії стосовно України Ж.-К. Юнкер дотримується позиції щодо необхідності захисту спільних європейських цінностей, передусім шляхом запровадження санкцій та тиску на офіційну Москву із використанням інструментів «м’якої сили». Однак, він категорично виключає можливість військового втручання Євросоюзу у вирішення цього питання, відзначаючи, що Європа має орієнтуватися на силу права і протиставлення військовій силі Росії, на яку робить ставку президент РФ.

Під час свого виступу на сесії Європарламенту (15 липня ц. р.)Ж.-К. Юнкер запевнив, що єдиним шляхом України є інтеграція в Європу, оскільки «українці — це європейський народ, і майбутнє України — в Європі». Водночас він висловив переконання у тому, що Україна не стане членом Євросоюзу у найближчі десять років.

2.4. Окремі функціонери Єврокомісії

Позиція новопризначеного Високого представника ЄС з питань зовнішніх відносин і політики безпеки Ф. Могеріні (екс-міністр іноземних справ Італії) щодо України відзначається намаганням зберігати рівновіддаленість і забезпечити вікно для діалогу з Росією.

Ф. Могеріні постійно наголошує на відсутності військового вирішення кризи в нашій країні та необхідності пошуку шляхів дипломатичного діалогу й закликає не поспішати з визнанням Мінського процесу стосовно врегулювання конфлікту в Україні таким, що зазнав фіаско.

Щодо т. зв. «проросійської позиції Ф. Могеріні», котра є кавалером ордена Дружби Росії, європейські експерти зазначають, що вона віддзеркалює традиційну італійську зовнішню політику й економічні зав’язки між офіційними Римом і Москвою, оскільки Італія є другим торговим партнером РФ серед країн-членів ЄС (енергетична компанія ENI була головним інвестором проекту «Південний потік», італійський банк UniCredit займає міцні позиції на російському ринку тощо). Водночас, займаючи важливу посаду у структурах ЄС, Ф. Могеріні буде змушена поступово дистанціюватися від політики Італії в російському напрямку й просувати вироблену на основі консенсусу позицію Брюсселя стосовно України та Росії.

Затвердження на посаду Комісара ЄС з Європейської політики сусідства та переговорів з розширення Й. Гана (екс-єврокомісар з питань регіональної політики) стало черговим свідченням другорядності для Євросоюзу на нинішньому етапі питання щодо інтеграції нових країн. На думку європейських експертів, під час своєї каденції Й. Ган приділятиме необхідну увагу східному сусідству ЄС. При цьому, на відміну від його попередника (Ш. Фюле), він дотримуватиметься більш прагматичного підходу в реалізації Ініціативи ЄС «Східне партнерство». Водночас наділення його повноваженнями, достатніми для несення відповідальності за інструменти розвитку, вважається обґрунтованим для країн-сусідів й таким, що може сприяти поліпшенню координації різних напрямів політики сусідства.

Зокрема, Й. Ган висловлює такі підходи до вказаної політики ЄС і відносин з Україною:

• якість процесу розширення ЄС має пріоритет над його швидкістю;
• Україна є частиною Європи, тож важливо враховувати розчарування українців щодо відстрочення офіційним Києвом підписання угоди з Європейським Союзом;
• оскільки нинішня ситуація не є задовільною, Європейський Союз повинен працювати, щоб наблизити Україну в майбутньому;
• у контексті врегулювання української кризи важливо тримати відкритими для спілкування всі канали. Метою зусиль має бути припинення конфлікту й створення передумов для забезпечення мирного співіснування;
• зовнішня політика залишається головною сферою компетенції держав-членів ЄС.

Крім того, Й. Ган заявив, що останні дії РФ на сході України зумовили нинішню позицію Євросоюзу, згідно з якою жодного послаблення санкцій проти Росії не відбуватиметься. Єврокомісар також зазначив, що він підтримує стратегію Президента України стосовно подання заявки на членство в ЄС у 2020 році.

Важлива роль у визначенні потреб і наданні фінансової допомоги Україні відводитиметься віце-президенту ЄК з питань бюджету і гуманітарних ресурсів К. Георгієвій та єврокомісару з питань міжнародного співробітництва та сталого розвитку Н. Міміці (екс-єврокомісар з питань захисту справ споживачів). Зокрема, підходи К. Георгієвої (у попередньому складі — єврокомісар з міжнародного співробітництва, гуманітарної допомоги та врегулювання криз) у наданні допомоги Україні полягають у наступному:

• ЄК підкреслює необхідність посилення реагування України на поточну кризу, що головним чином передбачає створення центральної урядової установи, котра відповідала б за координацію гуманітарної допомоги, прийняття закону про внутрішньо переміщених осіб, а також звільнення від оподаткування товарів, які постачаються міжнародними гуманітарними організаціями;
• ЄК активізувала Механізм цивільного захисту ЄС для координації внесків у натуральній формі від держав-членів Євросоюзу, що стосується дефіцитної продукції або тих товарів, які відсутні на ринку України. Водночас ЄК ще не дійшла остаточного висновку про доцільність надання нашій державі допомоги в натуральній формі.

Очікується, що вказані заходи Євросоюзу здійснюватимуться у тісній координації між представниками ЄК, Європейської служби зовнішньої діяльності та держав-членів ЄС.

Варто також зазначити, що представники Єврокомісії наразі скептично оцінюють можливість проведення на початку 2015 року міжнародної донорської конференції для України, аргументуючи свою позицію відсутністю суттєвих успіхів офіційного Києва у здійсненні очікуваних державами Заходу та міжнародними фінансовими організаціями найбільш важливих системних реформ у країні (боротьба з корупцією, судова й правоохоронна системи, державна служба).

У Брюсселі також наголошують на необхідності розробки Україною відповідної Національної стратегії на 2015-2017 роки, яка б серед іншого враховувала передбачені у рамках імплементації положень Угоди про асоціацію заходи. За оцінками експертів, оскільки без демонстрації нашою країною певних успіхів у розробці вказаних програмних документів і проведенні реформ Брюссель займатиме принципову позицію, проведення міжнародної донорської конференції може відбутися не раніше літа 2015 року.

Єврокомісар з питань міграції і внутрішніх справ Д. Аврамопулос (екс-міністр оборони Греції) декларує підтримку України у якнайшвидшому переході до безвізового режиму з Євросоюзом.

Водночас він вказує на те, що, попри формальну можливість надання Євросоюзом безвізового режиму Україні вже у першій половині 2015 року, Єврокомісія навряд чи надасть (до травня наступного року) позитивний висновок щодо цього питання з огляду на незадовільні темпи боротьби з організованою злочинністю й корупцією у нашій країні.

Разом із тим, Д. Аврамопулос позитивно відзначає прогрес у такій сфері виконання другої фази Плану дій з лібералізації візового режиму (ПДЛВР) як «інтегроване керування кордонами», а також роботу української прикордонної служби загалом. При цьому наголошується, що неконтрольованість Україною частини свого кордону з РФ не є перешкодою для запровадження безвізового режиму.

2.5. Європарламент

Важливу роль у відносинах України з ЄС продовжуватиме відігравати обраний у травні 2014 р. Європарламент, розклад політичних сил в якому наразі є загалом сприятливим для подальшого зближення України з Євросоюзом, у т. ч. завершення імплементації Угоди про асоціацію Україна-ЄС і запровадження безвізового режиму.

Зокрема, зазначеному сприятиме збереження провідними силами Європарламенту (ЄНП та Прогресивний альянс соціалістів і демократів) найбільшого серед інших політичних сил впливу на вироблення й реалізацію курсу ЄС в українському напрямку, а також високий рівень інкорпорації їх представників у виконавчу й законодавчу вертикаль інституцій Євросоюзу.

Водночас несприятливим для України є використання Росією своїх лобістів (насамперед, представників партій крайнього лівого та правого спектрів, 137 з яких голосували проти ратифікації Європарламентом Угоди про асоціацію з Україною) у новому складі ЄП й інших інституціях Євросоюзу з метою стимулювання процесів децентралізації та, загалом, зменшення єдності всередині ЄС. Останнє перешкоджатиме зміцненню Євросоюзу як цілісного суб’єкта міжнародної політики, у т. ч. в питаннях стримування агресивної та експансіоністської політики РФ.

Наразі представники Комітету Європарламенту із закордонних справ надають такі оцінки ситуації у нашій державі:

• Голова Комітету Європарламенту із закордонних справ Ельмар Брок: Зараз не час обговорювати питання членства України в НАТО http://www.dialog.ua/ Ельмар Брок вважає першочерговим завданням наближення України, Молдови і Грузії до ЄС, а дискусії навколо вступу до НАТО цьому тільки заважають

  результати позачергових парламентських виборів в Україні продемонстрували чітку підтримку європейського вибору українськими громадянами (80 %), незалежно від регіонального розподілу. Результати опитувань засвідчили значну впевненість українців у перемозі проєвропейських сил;
• пріоритетними сферами для реформування в Україні є: децентралізація, належне управління, переформатування системи правосуддя (цьому питанню присвячено один із найбільших розділів коаліційної угоди, який розроблений з урахуванням рекомендацій РЄ та ЄС), боротьба з корупцією, реформування цивільного сектора безпеки, а також економічні реформи. Важливим питанням у контексті проведення реформ залишається припинення дестабілізації з боку РФ;
• у контексті проведення реформи цивільного сектору безпеки важливими завданнями для відповідної Консультативної місії ЄС має бути визначення пакета законодавчих актів, які необхідно ухвалити, а також супроводження їх імплементації;
• Верховна Рада України вже ухвалила антикорупційний пакет, імплементація якого розпочнеться на початку весни 2015 року. До цього часу здійснюватиметься підготовка інституційної основи для імплементації цієї реформи, а саме створення Антикорупційного бюро, антикорупційних підрозділів у регіонах, розробка та запровадження моніторингових механізмів. Належна увага має бути приділена подоланню «корупційної ментальності» серед населення;
• у контексті децентралізації Україна має намір застосувати «польську модель», у якій основна увага концентрується на передаванні повноважень не стільки регіонам, скільки місцевим громадам. Просування Росією ідеї федералізації як єдиної можливої моделі мирного врегулювання має на меті блокування безпекової та економічної політики центральної влади, включаючи європейський вибір і процес реформ. Головною метою російських дій є збереження контролю над Україною;
• на території України перебувають тисячі російських військовослужбовців та сотні одиниць військової техніки. Українська сторона залишається відданою виконанню Мінських домовленостей, які передбачають всі ключові передумови для врегулювання існуючої кризи (відновлення ефективного контролю над кордоном, виведення російських військ, відведення важкого озброєння, звільнення заручників тощо). Українські сили відкривають вогонь тільки у відповідь на атаки бойовиків. Українська та європейська сторони виступають за відновлення переговорів з російською стороною у Женевському форматі;
• українська сторона виходить з необхідності забезпечення гуманітарних потреб громадян, які проживають у зоні проведення АТО. У цьому зв’язку було прийнято рішення про продовження постачання газу та електроенергії у регіон, навіть попри відсутність оплати наданих послуг. Відзначено зусилля ЄС і країн-членів щодо направлення гуманітарної допомоги в регіон. Поінформовано про випадки блокування бойовиками доступу до регіону гуманітарної допомоги, яка надається українською державою, оскільки вони побоюються посилення проукраїнських настроїв серед населення;
• спостерігається зміна настроїв у Криму — суспільство переживає розчарування. У зв’язку із руйнуванням туристичного бізнесу знижується життєвий рівень населення. Комітету ЄП із закордонних справ доцільно отримувати детальну інформацію про ситуацію в АРК від лідера кримських татар, шляхом його участі у засіданні Комітету;
• українська сторона є відданою належній імплементації Угоди про асоціацію з ЄС. Опрацьовується система для координації європейської інтеграції. Наразі створено Бюро європейської інтеграції Секретаріату Кабінету Міністрів України. Європейська інтеграція — це, насамперед, частина внутрішньої політики України.

З урахуванням зазначеного, у контексті врегулювання ситуації в нашій державі європейські парламентарі наголошують на важливості збереження єдності позиції країн-членів, необхідності надсилання чітких і послідовних сигналів російській стороні шляхом посилення санкцій, надання допомоги нашій країні у проведенні реформ, а також військово-технічної допомоги для розвитку військового потенціалу української армії.

Крім того, на їх думку, важливим кроком з боку ЄС мали б стати реальні сигнали українському суспільству щодо можливості надання європейської перспективи та запровадження безвізового режиму. Водночас низка питань українсько-російських відносин має вирішуватися тільки у тристоронньому форматі за участю Євросоюзу.

3. Сучасні принципи і пріоритети Європейської політики сусідства

Корегування новообраним керівним складом інституцій ЄС пріоритетів політики розширення обумовлює також зміни у Европейськії політиці сусідства (ЄПС). Зокрема, прогнозується, що з початком головування Латвії у Раді ЄС (проводитиме у травні 2015 р. саміт «Східного партнерства» в Ризі) з січня наступного року, просуватиметься ідея невідкладного посилення і переформатування проекту «Східне партнерство» (СхП) з метою позбавлення Росії шансів перехопити ініціативу Євросоюзу на пострадянському просторі.

Зокрема, пропонуватиметься, щоб одним із напрямків посилення СхП стало прискорення запровадження спільного економічного простору в рамках країн «Східного партнерства», які підписали угоди про асоціацію та зону вільної торгівлі з ЄС. Також під час саміту у Ризі очікується надання перспективи приєднання до Євросоюзу найбільш успішним державам-учасницям СхП. Латвійська сторона пропонує вже зараз закріпити вказані напрями в операційних планах Євросоюзу на найближчу перспективу.

Більш стримано до цього питання ставляться окремі держави Євросоюзу. Так, Франція пропонує дотримуватися стосовно країн-учасниць Ініціативи ЄС «Східне партнерство» узгодженої позиції і жодним чином не згадувати, явно чи приховано, про будь-яке «європейське майбутнє». З економічної точки зору офіційний Париж надає великого значення імплементації угод про зону вільної торгівлі ЄС з Україною, Молдовою та Грузією, вказуючи на необхідність запропонувати країнам-учасницям «Східного партнерства» додаткові засоби для того, щоб вони змогли протистояти торговельному тиску Росії.

Іспанія, Італія, Греція, Мальта, Португалія та Кіпр пропонують у ході подальшої реалізації ЄПС враховувати такі принципи:

• чітке розмежування Європейської політики сусідства і процесу розширення ЄС;
• вироблення індивідуальних підходів і розробка окремих програм для кожної країни-партнера, що передбачатиме врахування потреб, можливостей, зобов’язань та вимог кожної окремої держави;
• гнучкість при наданні фінансової підтримки партнерам для забезпечення оперативного реагування на ургентні потреби;
• більша увага питанням енергетики, міграції та безпеки при здійснені заходів ЄПС;
• дотримання «комплексного підходу» до запобігання конфліктів та їхнього врегулювання;
• зосередження на розвитку середньострокових/довгострокових відносин з сусідами ЄС і недоцільність побудови відносин з ними виключно для врегулювання криз;
• регулярність обговорення ЄПС в рамках засідань Ради ЄС, що дозволить корегувати процес її реалізації в залежності від обставин, які змінюються й розвиваються в тій чи іншій країні;
• рівнозначність для Євросоюзу Південного та Східного вимірів ЄПС («Союзу Середземномор’я» і «Східного партнерства»);
• пріоритет спільних інтересів, що означатиме обов’язкове включення певних положень про «спільні інтереси та цілі» до програм співпраці з усіма країнами;
• розвиток регіональної співпраці за допомогою регіональних стратегій і механізмів, включаючи «Союз Середземномор’я», Ініціативу «Східне партнерство», а також інші важливі форуми регіонального й субрегіонального співробітництва;
• сумісність ЄПС з іншими сферами співробітництва чи партнерами всіх сусідніх країн;
• обов’язковість популяризації ЄПС і взаємодії з громадянським суспільством.

Новизна вказаного підходу полягає у фактичному перегляді принципу диференціації «більше за більше», яким передбачалась ієрархія серед країн-партнерів, а також визначення рівня ієрархії серед «лідерів» (Україна, Молдова, Грузія) та «аутсайдерів» (Азербайджан, Вірменія, Білорусь) у програмах «Східного партнерства». Натомість пропонується відмовитися від такої ієрархії й розробити для кожної країни індивідуальні програми співпраці та, відповідно,  фінансового стимулювання.

Крім того, для української сторони є важливим, що південні країни-члени ЄС наполягають на принципі відокремлення ЄПС від процесу розширення Євросоюзу, що на практиці може означати незгоду вищевказаних держав (такої ж позиції дотримується і Франція) стосовно надання Україні (разом з Молдовою та Грузією) перспективи членства в ЄС вже під час травневого саміту СхП у Ризі, як того прагне майбутнє Латвійське головування у Раді ЄС.

Загалом, у ЄС вважають, що на розвиток Ініціативи ЄС «Східне партнерство»у найближчій перспективі впливатимуть такі чинники:

• поступове зниження уваги європейської спільноти до реалізації Ініціативи на фоні актуалізації фінансово-економічних проблем в країнах-членах ЄС і зростання рівня терористичної та епідеміологічної загрози з боку країн Африки та Близького Сходу;
• зменшення впливовості авторитетних європейських політиків (Р. Сікорський, К. Більдт), які активно підтримували європейський вибір сусідніх країн;
• криза у «Вишеградській четвірці», учасники якої через різний ступінь відносин з Росією не можуть розробити спільний скоординований підхід з «українського питання»;
• загальне погіршення політичної ситуації у більшості країн СхП.

4. Загальні висновки

З огляду на внутрішні проблеми та обстановку навколо України, у т. ч. агресивну протидію українській євроінтеграції з боку Росії, Євросоюз у найближчій та середньостроковій перспективі проводитиме таку політику в українському напрямку:

• не форсуватиме зближення з Україною. Зокрема, малоймовірне надання Україні перспективи членства, хоча позитивне вирішення цього питання лобіюватимуть Латвія та інші держави-симпатики України (особливо під час підготовки до травневого саміту СхП у Ризі). Сумнівним також є запровадження у 2015 році безвізового режиму ЄС з Україною;
• упродовж найближчого часу ЄС суттєво посилюватиме контроль за виконанням Україною взятих на себе зобов’язань, у т. ч. в рамках імплементації Угоди про асоціацію Україна-ЄС, проведення повноцінних реформ у політичній (конституційній), судовій, економічній сферах, сектору безпеки і оборони, державного управління, регулювання та закупівель, боротьби з корупцією тощо;
• Брюссель може суттєво збільшити надання фінансової й організаційної допомоги Україні, паралельно посилюючи контроль за використанням коштів;
• Євросоюз тісно координуватиме свої кроки в українському напрямку зі США;
• Брюссель всіляко сприятиме мирному припиненню конфлікту в Україні, при цьому неофіційно вже готовий погодитися на фактичне «замороження конфлікту» на Сході України, підштовхуючи нашу державу до фактичного визнання сепаратистських утворень, а також перенесення на більш пізній (невизначений) період вирішення питання Криму. При цьому ЄС не вбачатиме у такому довготривалому «замороженому статус-кво» суттєвої перешкоди для розширення співробітництва з Україною;
• за умови «замороження конфлікту» ЄС актуалізуватиме розгляд питання про доцільність зменшення (відміни) санкцій проти РФ, оскільки прагне повернення своїх виробників та інвесторів на російський ринок. Натомість, у разі продовження агресії Росії проти України, під тиском США та їх союзників серед країн-членів (Великобританія, Швеція, Польща, Румунія та держави Балтії) ЄС буде змушений розширювати перелік антиросійських санкцій;
• військові провокації з боку Росії проти Швеції, Фінляндії, Естонії та інших країн, ймовірно, обумовлять включення питання щодо протидії російській загрозі до пріоритетів зовнішньої політики ЄС у 2015 році;
• вказані дії РФ також стимулюватимуть лідерів держав-членів Євросоюзу до продовження активних заходів зі зміцнення енергетичної інфраструктури й створення Енергетичного союзу ЄС, в рамках якого координуватиметься процес постачання російського газу;
• окремі країни-члени (зокрема, Франція, Іспанія, Італія, Греція, Португалія та Кіпр) можуть штучно гальмувати ратифікацію Угоди про асоціацію Україна-ЄС. Водночас слід враховувати, що у 2015 році очікується зменшення впливу Франції у ЄС, натомість посилиться роль ФРН, федеральний канцлер якої займає все більш критичну позицію щодо В. Путіна.

Виходячи з цього, українській стороні доцільно:

• у координації з іншими зацікавленими країнами-учасницями «Східного партнерства» продовжувати наполягати на прискоренні надання Україні перспективи членства й запровадженні безвізового режиму;
• налагодити тісну взаємодію в рамках Латвійського головування (січень-червень 2015 р.) у Раді ЄС, насамперед у контексті підготовки до травневого саміту СхП у Ризі;
• досягти згоди якомога більшої кількості країн-членів щодо ратифікації Угоди про асоціацію Україна-ЄС вже найближчим часом, створивши тим самим ефект «переважаючої більшості» прихильників асоціації з нашою країною у Євросоюзі;
• сприяти європейській стороні у створенні консультаційних структур і впровадженні інституту іноземних радників з питань реформ, а можливо і призначення відомих іноземних фахівців в український уряд, демонструючи відкритість української сторони та готовність до прискореного впровадження стандартів ЄС у нашій державі;
• зважаючи на загальну підтримку новим складом Європарламенту України у конфлікті з РФ, а також євроінтеграційних прагнень нашої країни, дотримуватися лінії поглибленого діалогу з вищим законодавчим органом Європейського Союзу, рішення якого легітимізують стратегію відносин ЄС із зарубіжними партнерами та закріплюють орієнтири тактичних кроків Європейської Ради, Єврокомісії й керівництва країн-членів Євросоюзу із зовнішньополітичних питань, у т. ч. відносин з Україною. При цьому доцільно враховувати велику (більше 500) групу налаштованих на конструктивний діалог з нашою державою євродепутатів, чия підтримка сприятиме нейтралізації можливих антиукраїнських дій з боку проросійськи налаштованих парламентарів;
• більш активно використовувати можливості діалогу й взаємодії українських політичних партій з європейськими колегами в рамках Комітету ЄП із закордонних справ (який очолює прихильник України, євродепутат від Німеччини Е. Брок), Комітету з парламентського співробітництва між Україною та ЄС (також прихильник України, євродепутат від Хорватії А. Пленкович), угод про співпрацю з європейськими партіями, роботи створеного у 2011 році міжпарламентського клубу «Друзів України»;
• активно долучитися до процесу формування оновленої стратегії Спільної політики безпеки і оборони Євросоюзу, а також Енергетичної стратегії ЄС у контексті їх наповнення положеннями, спрямованими на зміцнення європейського безпекового середовища, посилення в ньому ролі ЄС та поглиблення відповідної співпраці з Україною.