Олексій Волович
Ізраїльська авіація 12, 20 і 21 січня завдала кілька ударів по іранських об'єктах поблизу Дамаска. Удари виконувались з повітряного простору над акваторією Середземного моря нібито у відповідь на запуск 20 січня іранської ракети середньої дальності класу «земля-земля» по ізраїльській території в районі гірськолижного курорту «Маунт-Хермон» на півночі Ізраїлю. Також атакувалися міжнародний аеропорт в Дамаску, штаби кількох бронетанкових бригад, засоби ППО і центри тилового забезпечення ЗС САР. За даними Сирійського центру моніторингу дотримання прав людини, внаслідок ізраїльського авіанальоту загинуло 11 сирійських військовослужбовців. Згадані удари ізраїльської авіації стали наймасштабнішими з 10 травня 2018 року, коли Ізраїль атакував десятки іранських об'єктів в Сирії. За даними китайських джерел, підрозділи сирійських ППО, що укомплектовані російськими ЗРК «Бук-М2Е» і ЗРПК «Панцирь-С1», знищили більшість ізраїльських авіаційних бомб Spice 1000 і GBU-39. За даними МО РФ, при відбитті авіаударів сирійські сили ППО збили понад 30 ізраїльських ракет і керованих авіабомб. При цьому про використання ЗРК С-300 не згадується. За деякими даними, батареї ЗРК С-300 ще не розпочинали бойового чергування, оскільки Москва побоюється, що сирійці знову зіб'ють російський літак, як це сталося 17 вересня минулого року з російським літаком-розвідником Іл-20 з 15 військовослужбовцями на борту. З іншого боку, сирійські дивізіони С-300 поки що не використовуються, оскільки сирійці побоюються їх ураження ізраїльськими ракетами. За інформацією китайських аналітиків, на початку жовтня 2018 року РФ поставила до Сирії ЗРК С-300ПМУ2 з застарілими ЗУР, максимальна дальність перехоплення яких становить не більше 85 км, що не дозволяє ефективно протидіяти ізраїльським винищувачам.
| Удари ізраїльської авіації в Сирії з січня 2017 року |
Якщо раніше після завдавання сотень подібних ударів ізраїльське керівництво воліло відмовчуватися і не коментувати дії своєї авіації в повітряному просторі Сирії, то цього разу прем'єр-міністр Ізраїлю Беньямін Нетаньяху офіційно визнав цей факт, зазначивши, що Ізраїль не допустить, щоб Іран закріпився в цій країні, яка межує з Ізраїлем. За словами екс-начальника генштабу ЦАХАЛ Гаді Айзенкота, Іран протягом останніх семи років нібито витратив на своє військове закріплення у Сирії 16 млрд доларів. Втім, не всі в Ізраїлі позитивно сприйняли ці заяви Б. Нетаньяху. Так, екс-прем'єр-міністр Ізраїлю Ехуд Барак розкритикував Б. Нетаньяху за відхід від принципу утримання від коментарів бойових дій ЦАХАЛу за межами Ізраїлю. На його думку, рішення Б. Нетаньяху оприлюднити результати діяльності ізраїльських ВПС в Сирії «було вмотивовано наступними парламентськими виборами в квітні 2019 року, а не інтересами державної безпеки».
На думку ізраїльського політолога Рона Бен-Ішая, активізація ізраїльських авіаударів в Сирії пояснюється також тим, що серед іранської правлячої еліти нібито загострилася дискусія між прихильниками і противниками використання ЗС Ірану за кордоном, зокрема в Сирії. Так це чи ні, важко сказати, проте Тегеран знову заявив, що не виведе свої війська з Сирії, незважаючи на «агресивні дії Ізраїлю». Так, секретар Вищої ради національної безпеки Ірану Алі Шамхані заявив, що його країна, зважаючи на прохання Дамаска, і надалі надаватиме йому військову допомогу. Командувач іранськими ВПС генерал Азіз Насирзаде заявив, що збройні сили ІРІ «добре підготовлені до вирішальної кампанії, яка призведе до кінця Ізраїлю».
У цій ситуації позиція Москви, на перший погляд, досить неоднозначна і навіть дивна. Як відомо, протягом останніх двох–трьох років ізраїльська авіація завдавала сотні ударів по іранських і сирійських військових об'єктах, жертвами яких стали сотні іранців і сирійців. І Москва з цим практично змирилася, епізодично закликаючи Ізраїль «так більше не робити». Після знищення 17 вересня 2018 року літака-розвідника Іл-20 ПКС РФ, у чому Москва звинуватила ізраїльтян, відносини між РФ і Ізраїлем «дещо затьмарились». В. Путін вирішив поставити до Сирії кілька дивізіонів ЗРК С-300 для того, щоб посилити ППО САР і ускладнити польоти над Сирією авіації Ізраїлю і США. Деякі оглядачі навіть стверджували, що поставки до Сирії ЗРК С-300 «можуть змінити ситуацію на Близькому Сході». Однак, як показали події останніх тижнів, ізраїльська авіація продовжує безперешкодно завдавати ударів по різних об'єктах на території Сирії, на що Москва відповідає обережними зауваженнями і умовляннями. Але Б. Нетаньяху їх слухає і продовжує поки що безуспішно «виганяти» Іран, союзника РФ і ТР, з території Сирії. На наш погляд, незважаючи на деякі проблеми у відносинах з Ізраїлем, Москва ніколи не зважиться загострювати відносини з єврейською державою, оскільки Єрусалим виступає в якості посередника між Росією і США, з огляду на проблеми в американсько-російських відносинах. З іншого боку, Кремль також намагається грати роль посередника між Іраном та Ізраїлем. «Ублажаючи» Ізраїль, В. Путін сподівається, що у Вашингтоні це оцінять, і єврейське лобі в Конгресі США може зважати цю обставину при формуванні чергового пакета санкцій проти РФ. Москва також сподівається на послаблення дій з боку світових фінансових інституцій, в яких євреї грають не останню роль. На думку американського політолога Нормана Бейлі, Росія, «по суті, перетворилася на тактичного регіонального союзника США і Ізраїлю».
| «Некоректно припускати наявність між Росією і Іраном союзницьких відносин», — заступник міністра закордонних справ РФ С. Рябков |
Власне кажучи, це підтвердив і заступник міністра закордонних справ РФ С. Рябков, заявивши 25 січня, що «безпека Ізраїлю є одним з головних пріоритетів для російського керівництва». За його словами, «некоректно припускати наявність між Росією і Іраном союзницьких відносин». І дійсно, раніше Москва і Тегеран іноді намагалися представити свої відносини як союзницькі, однак, як з’ясувалося, що це зовсім не так з низки причин. Назвемо основні з них. Перш за все, слід зазначити, що Росія завжди сприймала Іран «молодшим партнером», з яким можливий лише тимчасовий ситуативний, а по суті гібридний союз, в якому поєднуються елементи взаємодії і суперництва, в залежності від того, що їй вигідно в той чи інший момент. Тегеран же ніколи не визнавав відносин підлеглості ні з Москвою, ні з Вашингтоном. Тому в російсько-іранських стосунках мали місце періоди напруженості, розбіжностей і суперництва, хоча обидві країни ретельно приховують наявність таких протиріч, в тому числі і щодо сирійського конфлікту, стосовно якого у Москви і Тегерана досить різні цілі і завдання. Практично Москва і Тегеран безпосередньо конкурують за контроль над Сирією, що 19 січня вилилося в кровопролитні бої між «проросійською» 5-ю дивізією спеціального призначення «Сили Тигра» і «проіранською» 4-ю танковою дивізією ЗС САР поблизу міста Сахль-аль-Габ в західній частині провінції Хама. Поряд з цим, російські засоби ППО в Сирії відмовляються прикривати об'єкти своїх «іранських союзників» від авіаударів з боку ВПС Ізраїлю. До цього можна додати зростаюче суперництво між Іраном і РФ на світовому нафтовому ринку. Московити і саудити домовилися наростити видобуток нафти з метою заміщення браку іранської нафти на світовому ринку через падіння її видобутку внаслідок американських санкцій. Російські нафтові компанії «Лукойл», «Роснефть», «Зарубежнефть», «Газпромнефть» і «Татнефть» припиняють свою діяльність в Ірані у зв'язку з американськими санкціями, хоча раніше росіяни запевняли, що не покинуть Іран напризволяще. Йшлося навіть про транспортування іранської нафти до Росії по Каспійському морю для її подальшого продажу на світовому ринку в якості російської нафти. Але в Москві дійшли висновку, що такі операції ризиковані і навіть небезпечні.
Проте, повернімося до російсько-ізраїльських відносин. Безсумнівно, що гібридний російсько-ізраїльський флірт (вірніше, флірт між Путіним і Нетаньяху) з великим роздратуванням сприймається в Дамаску, Тегерані й Анкарі. На цьому тлі і сама коаліція РФ — ТР — ІРІ видається гібридною, нестабільною, суперечливою, а отже — скороминущою. Схоже, що в політичному вимірі для російського керівництва відносини з Ізраїлем більш важливі, ніж з Іраном і Туреччиною. І це підтверджується активізацією останнім часом контактів між Росією та Ізраїлем на всіх рівнях. Так, у грудні 2018 року пройшла серія зустрічей високопоставлених військових Ізраїлю і РФ (12 і 18 грудня у Москві перебували дві делегації ЦАХАЛу). 19 грудня Ізраїль відвідала російська делегація на чолі з головою комітету Ради Федерації з міжнародних справ К. Косачовим. Головна мета цих зустрічей — домовитися про те, що Ізраїль робитиме в Сирії все, що йому заманеться, і контингент ПКС РФ не повинен йому перешкоджати, а то ненароком потрапить під обстріл.
| Заступник міністра закордонних справ РФ С. Вершинін і спеціальний представник президента РФ по Сирії О. Лаврентьєв на зустрічі з Б. Нетаньяху |
Особливо цікавим вбачається візит 28 січня до Єрусалима заступника міністра закордонних справ РФ С. Вершиніна і спеціального представника президента РФ по Сирії О. Лаврентьєва. До візиту в Ізраїль в першій половині січня вони побували в Туреччині та країнах Перської затоки. Під час зустрічі російських дипломатів з прем'єр-міністром Б. Нетаньяху обговорювалася «проблема з Іраном», ситуація в Сирії і питання зміцнення механізму запобігання конфліктних ситуацій між РФ і Ізраїлем на території Сирії. У розмові з членами російської делегації Б. Нетаньяху зажадав посилити взаємодію у сфері безпеки і забезпечити свободу дій ізраїльських ВПС в повітряному просторі Сирії з метою знищення іранських військових об'єктів. Російські дипломати зустрілися також з генеральним директором МЗС Ізраїлю Ювалом Ротемом, провели консультації з главою Ради національної безпеки Меїром Бен-Шабатом, міністром екології та у справах Єрусалима Зєевом Елькіним, а також з директором «Моссад» Йосі Коеном. Основна місія високопоставлених російських дипломатів полягала в тому, щоб вмовити ізраїльську сторону посприяти прискоренню виведення американських військ з Сирії, мотивуючи це тим, що «Іран може піти з Сирії тільки після того, як з неї підуть американці». У заяві канцелярії прем'єр-міністра йдеться, що російські офіційні особи «підтвердили прихильність Росії до захисту національної безпеки Ізраїлю». Крім того путінські емісари просили ізраїльське керівництво «підштовхнути Вашингтон» до виведення американських морських піхотинців з військової бази Ат-Танф на кордоні з Іраком, яка розташована на шляху проникнення до Сирії іранських бойовиків-шиїтів і поставок іранських озброєнь сирійській армії і ліванській «Хизбуллі». Все це дуже дивно і схоже, що кремлівські стратеги цілком втратили здатність орієнтуватися в реальній обстановці на Близькому Сході взагалі і в Сирії — зокрема. По-перше, Ізраїль наполегливо просить Д. Трампа залишити свої війська в Сирії і, зокрема, на військовій базі Ат-Танф. По-друге, Москва, звертаючись з такими проханнями до Ізраїлю, демонструє свою нездатність чинити тиск на Тегеран, оскільки не виконала свою обіцянку Б. Нетаньяху «переконати» іранців відвести свої війська на 80 км від кордону з Ізраїлем. Схоже, що кремлівських стратегів ввів в оману колишній головнокомандувач ВПС Ізраїлю генерал Амір Ешель, який заявив, що «Ізраїлю буде краще покладатися на Москву, ніж на Вашингтон для досягнення своїх цілей щодо Ірану і Сирії». Скоріш за все, ці слова були адресовані не стільки В. Путіну, скільки Д. Трампу, рішенням якого про виведення американських військ з Сирії ізраїльтяни дуже незадоволені.
У зв'язку з призначеними на 9 квітня ц. р. дострокових парламентських виборів внутрішньополітична боротьба в Ізраїлі, зокрема між правими і лівими силами, загострюється. На думку багатьох ізраїльських оглядачів, прихильники і супротивники чинного прем'єр-міністра і лідера найбільшої ізраїльської правої партії «Лікуд» Б. Нетаньяху сходяться на тому, що його партія, швидше за все, знову набере більшість голосів на виборах, що дасть змогу сформувати найбільшу фракцію в Кнесеті в якості основи майбутньої парламентської коаліції, а Б. Нетаньяху відповідно знову очолить уряд. Нагадаємо, що вперше він очолював уряд в період 1996–1999 рр. і вдруге очолює ось уже майже 10 років, починаючи з 2009 року. За популярністю серед сучасних ізраїльських політиків у нього практично немає скільки-небудь реальних конкурентів, як серед правих партій, так і серед лівих. Але, тим не менш, політичні опоненти Б. Нетаньяху природно прагнуть послабити його позиції, намагаючись використовувати «слабкі місця Бібі», як його фамільярно називають в Ізраїлі. Основним передвиборним гаслом лівих опонентів Б. Нетаньяху є — «Хто завгодно, тільки не Бібі!». Перш за все, вони традиційно використовують підозри у хабарництві Б. Нетаньяху з боку правоохоронних органів Ізраїлю. Останнім часом в боротьбі проти Б. Нетаньяху використовується і «російський фактор».
| Багато громадян в Ізраїлі незадоволені «фліртом» Б. Нетаньяху з його «російським другом» В. Путіним |
Багато громадян в Ізраїлі незадоволені занадто частими зустрічами і «фліртом» Бібі з його «російським другом» В. Путіним (за деякими даними, з 2009 року Б. Нетаньяху відвідав Москву 16 разів і збирається знову побувати 21 лютого ц. р. Крім того, за цей час Б. Нетаньяху десятки разів зустрічався з В. Путіним в рамках різних міжнародних заходів і багато разів спілкувався з ним по телефону). При цьому стверджується, що В. Путін може спробувати допомогти «своєму другові Бібі» здобути перемогу на парламентських виборах. Такі підозри вже вийшли в Ізраїлі на досить високий рівень. Так, 7 січня на конференції Товариства друзів Тель-Авівського університету глава «Шабак» (Загальна служба безпеки Ізраїлю) Надав Аргаман заявив, що якась «закордонна держава» має намір втрутитися, використовуючи кібернетичні системи і хакерів, в майбутні вибори у Ізраїлі, очевидно натякаючи на Москву і її втручання в президентські вибори в США у 2016 році. 8 січня впливова газета «Ісраель гайом», власником якої є американський мільярдер єврейського походження Шелдон Адельсон, уточнила, що «закордонною державою» є Росія. З огляду на ту обставину, що Ш. Адельсон і його газета «Ісраель гайом» послідовно підтримують Б. Нетаньяху і «Лікуд», виникає питання: навіщо це було зроблено? Тобто, навіщо газета вказала на Москву? Можливо, цим хотіли сказати читачам наступне: ви бачите, хто горою стоїть за Нетаньяху?! Сам Путін! Так що можете не вагаючись впевнено голосувати за партію Нетаньяху, адже вона стовідсотково переможе!
| Підписання Угоди про вільну торгівлю між Кабінетом Міністрів України та Урядом Держави Ізраїль |
У російських прокремлівських ЗМІ ревно спостерігають за розвитком українсько-ізраїльських відносин. Зокрема, Москва роздратована тим, що останнім часом Ізраїль все відвертіше підтримує територіальну цілісність України і не визнає включення Криму до складу Росії, і що обидві країни все частіше взаємно підтримують одна одну в ООН. Досить скептично і навіть вороже в деяких московських ЗМІ подавалося підписання в Єрусалимі угоди про вільну торгівлю між Україною та Ізраїлем в рамках візиту 20–21 січня в Єрусалим президента України П. Порошенка.
Особливо намагаються очорнити Україну та українсько-ізраїльські відносини «московські ізраїльтяни» і професійні прокремлівські політологи-українофоби Євген Сатановський і Яків Кедмі-Казаков (екс-глава ізраїльської спецслужби «Натів»). Останній в ефірі телеканалу «Росія-1» назвав січневий візит президента України до Єрусалиму «ганьбою для Ізраїлю і для тих, хто його приймав». Зі свого боку Сатановський закликає Кремль до «військового звільнення Києва від майданної влади і невизнання кордонів України». За його словами, «Україна залишиться проблемою для Росії до тих пір, поки межа безпеки РФ не буде відповідати західному кордону СРСР». Подібні свої висловлювання Сатановський назвав проявом «безумно бурной фантазии…». Можна було б навести десятки цитат з подібних висловлювань згаданих «політологів», але шкода витрачати на це час. Вищезазначені «доброзичливці» України в РФ і в самій Україні (політолог Олена Дяченко в інтерв'ю ізраїльському телеканалу RTVI 22 січня) і багато інших дуже тішилися, що в рамках візиту президента П. Порошенка до Ізраїлю 20–21 січня не відбулася його зустріч з Патріархом Єрусалимським Феофілом ІІІ через нездужання його Блаженства. Однак не поспішайте радіти, панове нехороші!
| Патріарх Єрусалимський Феофіл III і Президент України Петро Порошенко |
Вже 25 січня в приміщенні Патріархії Єрусалимської православної церкви відбулася зустріч посла України в Державі Ізраїль Геннадія Надоленка з Патріархом Феофілом III. В рамках цієї зустрічі відбулася телефонна розмова президента України П. Порошенка з Патріархом Феофілом III. Під час бесіди Єрусалимський Патріарх висловив жаль з приводу скасування його зустрічі з Президентом України через стан свого здоров'я. Глава Української держави запросив Єрусалимського Патріарха прибути в нашу країну з пастирським візитом «для проведення спільної молитви за мир в нашій країні і Європі, а також для налагодження діалогу з помісною церквою України». Під час зустрічі посол Г. Надоленко передав Феофілу III листа глави ПЦУ митрополита Єпіфанія.
Кремлівські стратеги намагаються зробити все, щоб заблокувати взаємовигідне співробітництво між Україною та Ізраїлем, і особливо у військовій галузі. Багато що їм вдається, але не все. З великим роздратуванням в Москві було сприйнято підписання меморандуму про співпрацю між ДК «Укроборонпром» і ізраїльською компанією Elbit Systems Ltd. в рамках візиту 22 січня до Ізраїлю української делегації на чолі з міністром оборони С. Полтораком. У меморандумі визначається розвиток спільних проектів за наступними напрямками: системи забезпечення зв'язку, спостереження і розвідки, повітряно-рятувальне обладнання, радіолокаційні станції, обладнання для захисту портів, модернізація бронетанкової техніки.
| Уродженці України на банкнотах Ізраїлю |
Отже, які б собаки і як голосно би не гавкали, але українсько-ізраїльський караван хоча й повільно, і часом із зигзагами і зупинками, але все ж рухається вперед і ніхто його не зможе зупинити, оскільки відносини між Україною та Ізраїлем вибудовуються на принципах взаємної вигоди і рівноправності, тому що обидві країни сповідують європейські демократичні цінності, а в історії українського та єврейського народів є чимало славних сторінок, якими вони пишаються. Україна відіграла значну роль в становленні і розвитку єврейської держави. Як держава-засновниця ООН Україна була однією з перших, хто підтримав створення Держави Ізраїль у 1948 році. В Україні народилася велика плеяда провідних єврейських політичних, культурних та релігійних діячів, які відіграли значну роль в становленні і розвитку Держави Ізраїль. Назвемо бодай деяких із них: Зєев Жаботинський — лідер єврейського Сіоністського руху, Моше Шарет — перший міністр закордонних справ Ізраїлю, Іцхак Бен-Цві — другий президент Ізраїлю, Леві Ешкол — третій прем’єр-міністр Ізраїлю, Голда Меїр — п’ятий прем’єр-міністр Ізраїлю. Ще можна додати ідеолога сіонізму Леона Пінскера, письменників Шолома-Алейхема та Шмуеля Агнона, поета Хаїма-Нахмана Бялика та багато інших. Ці люди є гордість Ізраїлю й України. Щорічно могилу засновника бреславського хасидизму Раббі Нахмана в Умані відвідують десятки тисяч євреїв-прочан з усього світу, в тому числі й з Ізраїлю. Помітну роль у зміцненні українсько-ізраїльських відносин відіграє півмільйонна колонія репатріантів з України, які представлені і у владних структурах Ізраїлю, як, наприклад, міністр екології та у справах Єрусалиму Зєев Елькін та голова Кнесету Юлій Едельштейн…
