Попри продемонстрований невиправданий «економічний» оптимізм, войовничий монолог В. Путіна на пленарній сесії міжнародного дискусійного клубу «Валдай» в Сочі зайвий раз свідчить про ефективність санкцій світової спільноти щодо держави-агресора: повернення, на догоду російському обивателю, до риторики часів «холодної війни» та відвертий антиамериканізм російського лідера не здатні приховати реальні проблеми економіки і недосяжність заявлених «дбайливим» диктатором високих соціальних стандартів. Вперше за останні п’ять років в Росії зменшилася реальна зарплата, а рубль б’є усі історичні антирекорди (понад 42 і 55 рублів відповідно за долар і євро), й росіяни вже сумніваються у надійності банківських накопичень у національній валюті. Тому аналітики найбільшого швейцарського банку UBS AG вважають, що російська економіка зможе протриматися до середини або, максимум, до кінця 2015 року.
Вже наступного дня після сочинської промови міністр фінансів А. Силуанов заявив, що РФ змушена скоротити видатки з бюджету на 10% через санкції й цілеспрямоване падіння цін на нафту, оскільки проект державного бюджету на 2015–2017 роки базувався на прогнозі Мінекономрозвитку, що нафтові ціни протягом найближчих трьох років становитимуть 100 $ за барель, санкції щодо Росії до 2015 року не будуть відчутні, а темпи економічного зростання також з наступного року послідовно прискорюватимуться.
Передбачається також, що додатково скорочений до 2017 року майже на 2 трлн російських рублів план доходів також буде під загрозою, бо до внутрішніх економічних проблем Росії додаються зовнішні. За оцінкою Центру розвитку Вищої школи економіки, зниження ціни нафти на кожен долар призводить до недоотримання бюджетом 80 млрд руб. нафтогазових доходів, і за такого тренду бюджет втратить 1,2 трлн руб., але частина втрат компенсується ослабленням рубля (за розрахунками мінфіну, ослаблення курсу до долара на кожен 1 руб. приносить 190–200 млрд руб. додатково). Але ж девальвація веде також і до пригальмовування економіки, скорочення податкової бази, через що сукупні втрати можуть бути навіть вищими за нафтогазові, приблизно на чверть — 1,5 трлн руб.
До речі, навіть апологетка путінського режиму Т. Голікова порадила депутатам Держдуми РФ ухвалити «антинародний» варіант бюджету на 2015–2017 роки в першому читанні.
У національному і секторальному зрізах ситуація є наступною.
Високовитратні анексія Криму і «гібридна» війна проти України, що посилені наслідками глобальної рецесії та санкціями ЄС і США, дають підстави для прогнозування, що з початком у 2014 році періоду стагнації, Росія у найближче десятиліття не зможе повністю відновити попередню динаміку і зберегти попередні темпи розвитку. Ці фундаментальні причини та структурні проблеми формують стійкий тренд до деградації російської економіки, який В. Путін і його радикалізоване оточення не спроможні зупинити. Не спроможні через невгамовні імперські та споживацькі амбіції, через неготовність витрачати кошти, отримані від експорту нафти та газу, на внутрішні інвестиції — на інфраструктуру, промислове обладнання чи наукові дослідження. Натомість російський капітал, слідом за іноземним, полишає країну.
За час правління В. Путіна співвідношення інвестицій та ВВП в Росії складало приблизно половину від необхідного показника в країнах, які прагнуть розвиватися/прогресувати, що також було однією із стримуючих причин економічного зростання.
Президент, глава уряду РФ та інші кремлівські й державні чиновники-олігархи не бажають братися за справу масштабної лібералізації ні вітчизняних промислових монополій, ні зовнішньої торгівлі. Декларативні потуги на зразок вступу до СОТ і «заходів» з покращення ділового та інвестиційного клімату, що часто-густо ґрунтуються на прямому підкупі іноземних урядовців та чиновників міжнародних організацій, є недостатніми для російської економіки, що тримається винятково на розробці корисних копалин і нерозвиненому та незахищеному праві на власність.
Суб’єктивне, волюнтаристське небажання модернізувати науково-промисловий потенціал та долати структурні проблеми національної (сировинної) економіки рано чи пізно призведуть до краху путінської економічної моделі та політичного режиму загалом. Посилення негативного впливу санкцій на російську економіку, які мають подвійну дію — зниження обсягів інвестицій і доступу державних підприємств до довгострокового фінансування + падіння споживання населення і суспільних видатків, — будуть додатковим каталізатором цих процесів.
Ознаки такого сценарію розвитку ситуації в РФ, по мірі посилення санкцій, чітко проявляються в таких ключових секторах, як енергетичній, оборонній і фінансовій.
Сировинний сектор, що забезпечує майже половину російського експорту та 50 % безпосередніх прибутків, і головні гравці на нафтовому і газовому ринках Росії (підконтрольні державі «Роснефть» і «Газпром») вже зараз потерпають від таких обмежувальних заходів з боку ЄС та США, як заборона на експорт технологій та обладнання для глибоководного, арктичного та шельфового буріння і розвідувальних робіт; обмеження доступу крупним російським нафтовим компаніям до європейських ринків боргових зобов’язань та цінних паперів.
Їхні топ-менеджери оптимістично заявляють, що санкції не вплинуть на плани видобутку та експлуатаційний режим російських паливодобувних компаній. Проте вони або забувають, або бояться зізнатися в тому, що це тільки у короткостроковій перспективі. Міністр енергетики РФ О.Новак зазначив, що не планує через санкції змінювати енергетичну стратегію Росії на період до 2035 року, однак середньо- та довгострокові наслідки будуть відчутно негативними.
Нагадаємо про них забудькуватим чиновникам.
Заборона на доступ до технологій морського буріння загрожує значним уповільненням процесу розвідки глибоководних та арктичних запасів. Так, компанія «Exxon Mobil» була змушена згорнути дев’ять з десяти спільних з компанією «Роснефть» проектів, серед яких особливо перспективний проект видобутку нафти на шельфі Карського моря. Загальне виробництво нафти в Росії сьогодні є нижчим за радянський показник 1989 року — 12 млн барелів на добу, і на збільшення обсягів видобутку навряд чи варто сподіватися навіть в майбутньому, оскільки майже 25 % російської нафти видобувається з використанням «заборонених» до постачання в РФ технологій та обладнання для горизонтального буріння і проведення гідророзриву пластів.
За оцінкою Мінпромторгу і Міненерго РФ, незважаючи на наявність понад 200 підприємств-виробників нафтогазового обладнання, імпортозаміщення за більшістю номенклатури стане можливим не раніше 2018–2020 років, а на даний час із 45 позицій можна замістити лише п’ять. Тому згадані міністерства пропонують розглянути можливість поставок з Китаю, Південної Кореї, Сінгапуру, Індії, країн Латинської Америки, а також Об’єднаних Арабських Еміратів, Саудівської Аравії та Ізраїлю. Переконані, що в Абу-Дабі, Ер-Ріяді та Єрусалимі не можуть дочекатися «путінських посланців».
Компанія «Лукойл» заявила, що, в зв’язку з обмеженням доступу до ринків позикового капіталу, планує протягом п’яти років накопичити за рахунок власного вільного грошового потоку резервний фонд в 30 млрд доларів США для «захисту від підриву ринку». Очевидно, що вжиття такого заходу заблокує інвестування у зростання обсягів виробництва на довгострокову перспективу.
Газовим компаніям «Новатек» та «Газпром» без масштабного використання західних технологій буде важко, чи навіть взагалі неможливо завершити будівництво заводів з виробництва скрапленого природного газу для його подальшого «диверсифікованого» постачання до Азійсько-Тихоокеанського регіону.
За умов збільшення капітальних і виробничих видатків, що ускладнить виконання виробничих планів в середньостроковій перспективі та зробить розробку вуглеводневих запасів в складних умовах нерентабельною, «Роснефть» та «Газпром» змушені звернутися до Фонду національного добробуту за 40-мільярдною доларовою допомогою на покриття наявного боргу в іноземній валюті. Навіть якщо ці запити вдасться задовольнити (міністерство фінансів РФ пропонує надати 20 млрд доларів), то йтиметься про додаткові стримуючі чинники для обмеження майбутнього зростання видобутку.
Нагадаємо також, що санкції Заходу серйозно впливатимуть на фінансовий сектор Росії через високий рівень його монополізації державними «Сбербанком» та «ВТБ», а також сукупну зовнішню заборгованість Росії у 715 млрд доларів США, з яких 214 млрд доларів є зовнішньою заборгованістю банківського сектора, 432 млрд — іншими корпоративними заборгованостями, 69 млрд — боргом державного сектора. До того ж протягом наступних 24 місяців російським банкам доведеться сплатити приблизно 55 млрд доларів США (11,5 % сукупного боргу) за короткостроковими кредитами, дві третини з яких — борг банківського сектора.
Погіршення макроекономічної ситуації та скорочення реальних прибутків російських споживачів призведе до збільшення частки проблемних кредитів у банківських портфелях (до 10-15 відсотків), що додатково ускладнить ситуацію з ліквідністю фінансових установ.
Внаслідок західних санкцій банківський сектор Росії в найближчому майбутньому матиме справу зі зростанням попиту на кредити з боку внутрішнього корпоративного сектора, а також з необхідністю списувати безнадійні кредити в умовах відсутності доступу найбільших банків до ринку західних боргових зобов’язань та цінних паперів. А очікувано жорстка грошово-кредитна політика негативно позначиться не тільки на темпах відновлення зростання економіки, а й «добробуті російських громадян».
Вплив санкцій відчує ще один «локомотив путінської економіки» — військово-промисловий комплекс (ВПК). Заборона західними країнами постачати до Росії продукцію військового чи подвійного призначення створить серйозні проблеми для російської «оборонки» і програми переозброєння армії. Це стосується не лише систем, але й компонентів, що виробляються в західних країнах. Більшість сучасних озброєнь, які Росія планує закупити на внутрішньому ринку, використовують імпортні, у тому числі й українські компоненти, які неможливо буде придбати.
Оптимістичні заклики Д. Рогозіна і директората ВПК щодо наявного потенціалу швидкого розширення виробничих потужностей не витримують жодної критики, а закладене у федеральний бюджет збільшення фінансового стимулювання оборонних програм спричинить прискорення інфляційних процесів. Російським громадянам, які аплодують імперсько-загарбницьким планам кремлівського очільника, треба готуватися до збільшення видатків на військові потреби та частки ВПК в національному ВВП.
Окрім прагнення «увійти в російську історію», В. Путін намагається продемонструвати, що Росія нібито має альтернативу відносинам із Заходом — це Євразійський економічний союз, який розпочне функціонувати з 1 січня 2015 року, та посилення зв’язків з країнами БРІКС та ШОС. Президент РФ також докладає зусиль для розширення кола союзників, виступаючи, наприклад, за розширення ШОС завдяки Індії та Пакистану. Азійський курс стає пріоритетним для нинішнього російського керівництва.
Водночас маємо радіти, тому що таке вимушене «розвертання на Схід» лише поглибить існуючу стратегічну асиметрію між Росією та Китаєм у далекосхідних російських регіонах з низькою щільністю населення. Окрім того, нова криза російського рубля покладе край розпочатій в 2007 році політиці Кремля щодо перетворення рубля на глобальну резервну валюту, а Москви — на його емісійний центр.
Низький рівень споживання та інвестицій, від’ємні тенденції в зростанні ВВП, погіршення ділового клімату і зниження довіри інвесторів вже до кінця 2014 року призведуть до рекордного витоку капіталу (120 млрд доларів США, що дорівнює 5 % ВВП Росії), обвалу національної валюти (рубль по відношенню до долара США подешевшає на 25 %) та російського фондового ринку (індекс ММВБ знизився на 7,5 %). Все це розширює перелік макроекономічних труднощів Росії. Крім того, заборона на імпорт сільськогосподарської продукції суттєво вплинула на рівень інфляції, внаслідок чого ціни на продукти харчування зросли на десятки відсотків, а загальний рівень інфляції наразі становить 8 %.
У найближчому майбутньому така комбінація негативних факторів суттєво ускладнить виконання російським урядом власних зобов’язань перед росіянами та новоспеченими громадянами «ультрадемократичної», за оцінкою В. Путіна та його апологетів, Російської Федерації, яким кремлівський довгожитель «гарантує» відчуття економічної захищеності та зростаючого добробуту.
Дороги і дурні, а також школи та лікарні можуть зачекати!
