Богдан Соколовський
За даними НАК «Нафтогаз України», наша держава у 2015 році спожила 31 мільярд кубометрів природного газу. Очевидно, що йдеться про річне споживання Україною, без врахування тимчасово окупованих Криму і районів Донбасу.
Безперечно, цей факт варто розцінювати як успіх України. Адже ж був час, коли ми імпортували 50 млрд кубометрів газу при власному видобутку 21 млрд. І це за рахунок так званого «малого реверсу», без організації «великого реверсу». Прикро, що згадане скорочення споживання газу значною мірою відбулося за рахунок переходу на інші види пального і скорочення виробництва, а не тільки завдяки підвищенню ККД кінцевих газових приладів. Будемо сподіватися, що незабаром вирішиться й ця проблема. А тенденція, яка спостерігається останнім часом, однозначно позитивна.
За такою логікою можна розцінювати, що на контрольованій Києвом території видобувається приблизно 18 млрд кубометрів природного газу, отож імпортується до 13 млрд протягом року. Тут важливо нагадати, що восени було досягнуто домовленості про технічну можливість імпорту газу із Європи, за нинішніми реверсними схемами, до 14,5 млрд кубометрів газу на рік — при добовому вході в Україну, на жаль, лише до 40 млн кубометрів. Тобто, протягом року цілком можливо забезпечити таким чином увесь необхідний імпорт. Інакше кажучи, за умов теплої зими наша держава може зовсім відмовитися від імпорту російського газу. Однак, в разі різкого похолодання, коли протягом доби обсяг споживання газу стає більший за сумарний обсяг власного видобутку з імпортованим із Заходу та разом з теперішнім обсягом «підйому» із підземних газових сховищ (ПСГ), то, на жаль, поки-що технічно можливо забезпечити такий добовий обсяг лише з Росії.
Все це вказує на те, що найближчим часом Україні у газовій галузі, окрім реального скорочення споживання, треба вирішувати три пріоритетні завдання: контрактувати газ неросійського походження у Європі; забезпечити технічну можливість щодо збільшення обсягів добового «підйому» газу з ПСГ для забезпечення газом за максимально можливого похолодання; забезпечити постачання газу через Польщу з можливістю оптимального добового входу (Польща вже забезпечила отримання зрідженого газу і задекларувала будівництво газопроводу з Норвегії, чим створила для нас добру основу). Все це можна виконати за 3-4 роки.
У зазначений спосіб вдалося б реалізувати ідею повноцінної диверсифікації постачання газу в Україну. І лише тоді, за будь-якої погоди, можна безболісно відмовитися від будь-якого іноземного постачальника. А з Росією можна буде взаємовигідно співпрацювати у газовій галузі лише тоді, коли вона припинить проти нас свою агресію. Тоді можна було б розглянути й можливість компенсації російським природним газом завданих нам Росією збитків.
