...але її величина не зовсім зрозуміла

Єдина для усіх споживачів ціна природного газу 6879 гривень за 1000 кубометрів встановлена Кабінетом Міністрів України з 1 травня 2016 року. При цьому скасовано всі пільги і норми, які були чинні до вказаного часу. Про доцільність такого підходу сперечаються багато і політиків, і урядовців, які, правду кажучи, відстоюють свої інтереси. Наприклад, хтось з політиків критикує високу ціну. Урядовці виправдовують її ринковими чинниками, вимогами МВФ та покриттям додаткових видатків за рахунок бюджетних субсидій тощо. І все це переростає у перманентну дискусію з багатьма негативами... У цьому зв’язку варто відзначити наступне:

1. Встановлення єдиної ціни на газ у нинішніх українських реаліях практично унеможливлює перепродаж «дешевого» газу за більшу ціну іншим споживачам, тобто унеможливлює такого виду корупційні діяння. Запроваджуючи її, підсилюється роль держави у ринковому забезпеченні своїх громадян. Після встановлення надійного обліку та контролю якості газу можна буде перейти до схеми різного рівня цін для різних груп споживачів. Така практика запроваджена в багатьох розвинутих країнах.

2. Єдина ціна, у комплексі зі згаданими іншими заходами, сприятиме упорядкуванню газової галузі.

3. Масові субсидії реально означають, серед іншого, збереження колишніх імперських (радянських) принципів функціонування газового господарства. У такий спосіб хіба що збільшується залежність громадянина від держави — характерна особливість авторитарних режимів. А коштів для субсидій обов’язково не вистачить вже через певний час (через рік, два, три чи пізніше).

4. МВФ ініціативно ніколи не займався комунальними тарифами, а навпаки — вивчає пропозиції української сторони: яким чином наш уряд збалансовуватиме бюджет. Якщо з нашого боку, серед іншого, пропонується збільшити надходження за рахунок комунальних платежів (гарантовано), то МВФ з цим погоджується.

Підсумовуючи викладене, можна сказати, що встановлення єдиної ціни на газ (принаймні, тимчасово, на певний період) може стати позитивним кроком у правильному напрямі у комплексі з іншими заходами, зокрема — із підвищенням доходів українських громадян. Скоріш за все, такий процес триватиме кілька років — до повного запровадження обліку та контролю газу тощо. Згодом можна опрацьовувати питання оптимізації — в т. ч. різної ціни для різних груп споживачів, за різної пори року чи навіть доби тощо. Якщо ж збільшення доходів населення у зв’язку із підвищенням тарифів не передбачені, то ця т. зв. акція дуже ризикує мати негативні наслідки.

Варто наголосити: «дуже ризикує»! Йдеться про факт збереження єдиної ціни, а не про абсолютне значення 6,879 гривень за 1 кубометр. Це абсолютне значення малозрозуміле і непрозоре. Звідки воно взялося, на чому базується, як обґрунтовується — не зовсім ясно. Чому не 7, 8 чи 2, 3, 4, 5 гривень? До речі, підрахунок за методикою, доступною у 2007-2010 роках, подає ціну меншу 4 гривень за кубометр. Але може бути, що це колишній погляд на сучасність, який чогось вже не враховує.

Разом з тим, теперішня ситуація (острах населення, дискусії і догадки експертів тощо) демонструє, що у питанні встановлення єдиної ціни на газ проблемою є слабка інформаційно-роз’яснювальна робота. Насамперед — серед населення та, зокрема, й у експертному середовищі, з метою пояснення, що ця ціна є лише одним із багатьох кроків у комплексі заходів, що передбачають й підвищення доходів. Цю роботу повинен виконувати вже новий уряд.