Незалежний аналітичний центр геополітичних досліджень "Борисфен Інтел" надає можливість аналітикам висловити свою точку зору стосовно конкретної політичної, економічної, безпекової, інформаційної ситуації в Україні та в світі в цілому, на основі особистих геополітичних досліджень та аналізу.
Зауважимо, що точка зору авторів
|
Олексій Волович, кандидат історичних наук
Складові стійкості сирійської держави
В епоху глобалізації, коли посилюється взаємна залежність між усіма країнами світу, проблема зміцнення міжнародної безпеки набуває особливого значення. І сьогодні це наочно демонструє ситуація навколо Сирії, де вже третій рік поспіль точиться громадянська війна через масштабну іноземну інтервенцію. Сьогодні ми змушені констатувати, що ефективність ООН, як універсального механізму врегулювання міжнародних конфліктів, катастрофічно падає переважно через спроби деяких країн Заходу, і передусім США, «наводити порядок» у світі на свій розсуд силовим шляхом. Вчора ми спостерігали це в Іраку і Лівії, а сьогодні — навколо Сирії.
 |
|
Односторонні дії США проти Сирії підтримали 11 країн G20 http://cyplive.com/ |
Безкомпромісна риторика американської адміністрації на чолі з президентом Бараком Обамою, очевидно, не сприяє міждержавному діалогу навколо розв’язання кризисних ситуацій у світі. Відмова президента Б. Обами зустрітися з президентом В. Путіним після завершення саміту G-20 в Санкт-Петербурзі 5–6 вересня ц. р. є ще одним свідченням непоступливості і упередженості американської адміністрації. Коли ж тоді зустрічатися з метою пошуку консенсусу і порозуміння, як не в критичні моменти міждержавних відносин? Не може президент великої країни ставити власні амбіції вище інтересів свого народу і світової спільноти.
Не маючи підтримки більшості американського народу і деяких провідних країн НАТО, а також Ради безпеки ООН і Євросоюзу, нехтуючи позицією таких великих держав, як Росія і Китай, не дочекавшись результатів розслідування експертами ООН застосування хімічної зброї в Сирії і голосування в Конгресі США щодо резолюції про дозвіл на воєнні дії проти суверенної країни — Сирійської Арабської Республіки, — президент Б. Обама гарячково поспішає завдати ракетно-бомбового удару по військовим об’єктам і державним установам Сирії, щоб «покарати сирійський режим Б. Асада» за нібито застосування ним хімічної зброї (що ніким до цього часу документально і переконливо не доведено).
Барак Обама — конгресмен…
За часів свого сенаторства від штату Іллінойс Б. Обама послідовно виступав проти війни в Іраку ще до її початку. У 2002 році, коли вашингтонська правляча еліта схилялася до війни, Б. Обама мав мужність відкрито виступати проти цих агресивних намірів. На наш погляд, перемога Б. Обами на президентських виборах 2008 року не в останню чергу пов’язувалась з його незмінно негативним ставленням до війни в Іраку ще на стадії її планування. Так, у своєму виступі 26 жовтня 2002 року Б. Обама застерігав, що «навіть успішна війна в Іраку потребуватиме невизначено тривалої окупації, великих жертв і непередбачуваних наслідків. Інтервенція в Іраку без потужної міжнародної підтримки ще більше розпалить полум’я конфліктів на Близькому Сході, розбудить не кращі імпульси в арабському світі і забезпечить тисячі нових рекрутів для аль-Каїди».
В своїх публічних виступах сенатор Б. Обама постійно порушував іракську тему і незмінно піддавав нищівній критиці адміністрацію Дж. Буша-молодшого за її авантюризм. Наведемо кілька цитат з його виступів в перші роки окупації Іраку: «Ми маємо адміністрацію, зарозумілість якої, схоже, безмежна. Війна в Іраку позбавляє нас можливості ефективно боротися з тероризмом. Немає жодного зв’язку між Саддамом Хусейном і аль-Каїдою». «Я є єдиним кандидатом на виборах до Сенату від штату Іллінойс, хто публічно виступав проти війни в Іраку ще до її початку. Замість того, щоб зменшити загрозу тероризму і зробити Америку безпечнішою, я боюсь, що наша однобічна війна в Іраку зіпсує наші відносини з іншими країнами. Ми маємо якнайшвидше припинити нашу військову присутність в Іраку. Ми маємо якнайшвидше розробити ефективний план стабілізації Іраку і якнайшвидше залишити цю країну».
У своєму виступі в Чикаго 20 листопада 2006 року сенатор Б. Обама знову зупинився на проблемі виведення американських військ з Іраку: «2867 американців загинули в цій війні. Ще кілька тисяч страждатимуть від своїх каліцтв протягом усього життя. Хаос охопив Ірак через етнічні сутички, які тривали задовго до того, як американські війська вступили в Ірак. Цей конфлікт позбавив нас можливості ефективно протистояти іншим загрозам в Північній Кореї, в Ірані і Афганістані. Наша власна розвідка доповідає, що аль-Каїда успішно використовує війну в Іраку у справі мобілізації нового покоління терористів для війни проти Америки».
…і Барак Обама — президент
 |
|
Обама прагне до війни в Сирії і стає клоном Буша http://inotv.rt.com/ |
І що ми бачимо сьогодні? Ми бачимо, що президент Б. Обама «без потужної міжнародної підтримки» хоче зробити в Сирії те, що Дж. Буш зробив 10 років тому в Іраку. Чому сьогодні Б. Обама не боїться, що «однобічна війна» проти Сирії «зіпсує (і вже зіпсувала!) відносини з іншими країнами»? Натомість сьогодні ми чуємо інсинуації від Б. Обами про використання в Сирії хімічної зброї урядовими військами, так само як 10 років тому чули подібні інсинуації від Дж. Буша нібито про наявність в Іраку зброї масового ураження, якої згодом так і не знайшли. Але країну окупували і запустили жахливу м’ясорубку, яка до цього часу не зупиняється.
 |
| Антивоєнні демонстранти імітують смерть на акції протесту в день 6-річчя початку війни в Іраку, Голлівуд, 1 березня 2009 р. (Mark Ralston - AFP / Getty Images) http://bigpicture.ru/ |
За різними даними, за роки окупації Іраку загинуло близько мільйона іракців і вдвічі більше покалічено. Ще кілька мільйонів іракців стали біженцями. За інформацією Пентагону, загальні втрати збройних сил США в Іраку з 20 березня 2003-го по 31 липня 2010 року становлять убитими 4413 осіб і пораненими близько 31870 осіб. Чим сьогодні можна виправдати ці жахливі жертви? Чим сьогодні можна виправдати ті потенційні жертви серед сирійського населення, на які йде Білий дім, плануючи завдати ракетно-бомбові удари по Сирії?
І навіть виведення з Іраку у 2011 році більшої частини американського військового контингенту, що ставилося в заслугу Б. Обамі, не принесло миру у спокою на іракську землю. Засуджений на 22 роки ув’язнення соратник С. Хусейна колишній віце-прем’єр-міністр Тарік Азіз дав у 2010 році інтерв'ю британській газеті Guardian, в якому висловив різкий протест у зв'язку з тим, що президент США Б. Обама наполягав на повному виведенні американських військ з Іраку: «Я сподівався, що Обама виправить помилки Джорджа Буша, але він виявився лицеміром. Обама віддає Ірак на розтерзання вовкам. Саддам 30 років будував цю країну, і американці зруйнували все. Сьогодні людей вбивають десятками, якщо не сотнями щодня»…
І сьогодні лауреат Нобелівської премії миру (?!), президент Б. Обама віддає Сирію на розтерзання тим самим вовкам — бойовикам аль-Каїди і ан-Нусрі за сприяння Катару і Саудівської Аравії, які слухняно виконують вказівки Вашингтона, постачаючи сирійській опозиції і бойовикам із 18 країн американські озброєння і техніку, надаючи щедру фінансову підтримку.
Лівійський сценарій у Сирії
 |
|
У Сирії повторюється лівійський сценарій протиправного силового зовнішнього втручання http://kr-wolfram.livejournal.com/ |
З деякими незначними відмінностями в Сирії повторюється лівійський сценарій протиправного силового зовнішнього втручання: відбувається широкомасштабна участь іноземних збройних формувань у внутрішньому сирійському конфлікті; постачається американське озброєння для сирійської опозиції з величезних арсеналів в арабських країнах Перської затоки; провідна країна НАТО — Туреччина — надала свою територію для базування збройних формувань сирійської опозиції, перетворившись на плацдарм незаконних військових дій проти суверенної держави, з якою до 2011 р. Анкара мала відносини стратегічної співпраці; розвідувальні підрозділи та загони спеціального призначення країн НАТО діють на території Сирії і готують бойовиків сирійської опозиції в сусідніх країнах; проти сирійського легітимного керівництва на чолі з президентом Б. Асадом західними ЗМІ провадиться знавісніла інформаційно-психологічна війна, до якої залучені також арабські телеканали «Аль-Джазіра» і «Аль-Арабійя»; як і в Лівії, в лавах сирійської опозиції верховодять радикальні ісламісти.
До цього часу чи не єдина відмінність між подіями в Лівії та Сирії полягала в тому, що авіація і бойові кораблі НАТО поки що безпосередньо не завдавали ударів по сирійській території, чому значною мірою заважала відсутність резолюції РБ ООН, яка б дозволяла силове втручання країн НАТО. Проте, сьогодні, коли очевидною стала поразка сирійської опозиції, відсутність відповідної резолюції РБ ООН, як неодноразово заявляв сам Б. Обама, вже не стане на заваді агресії США і деяких їх союзників проти суверенної Сирії.
Подвійні стандарти і авантюризм Вашингтону
В ситуації навколо Сирії Вашингтон вкотре продемонстрував політику подвійних і потрійних стандартів. З одного боку, США заявляють про «непохитну рішучість» боротися з міжнародним тероризмом, з іншого — активно підтримують деякі екстремістські рухи, включно радикальних ісламістів. До недавнього часу замість непопулярної і обтяжливої прямої інтервенції Вашингтон вважав за краще використовувати ісламістів. Але, на погляд американських стратегів, цього виявилося недостатньо і США мають безпосередньо воювати проти Сирії, залучаючи до цієї брудної справи деякі країни НАТО, народи яких, на відміну від своїх лідерів, виступають проти нової авантюри Білого дому на Близькому Сході, ситуація в якому і без того є вкрай нестабільною.
До недавнього часу Вашингтон, побоюючись виникнення в Сирії перманентного полум’я ісламістського радикалізму, не поспішав безпосередньо постачати у великих масштабах зброю і боєприпаси сирійської опозиції і особливо радикальним ісламістським формуванням. Однак сьогодні в Білому домі, схоже, заплющують очі на те, що, у випадку насильницького повалення президента Б. Асада, до влади в країні прийдуть не опозиційні політики, а ісламістські польові командири, які вже зараз відкрито ворогують між собою, і будуть дуже довго ділити «лаври переможців», кидаючи країну в новий виток некерованого хаосу, який зараз можна спостерігати в Іраку та Лівії.
 |
|
Інструктори США навчили в Йорданії 300 сирійських повстанців http://polit.ru/ |
З весни 2012 р. американський спецназ навчає сирійських повстанців в Йорданії, в Центрі спецоперацій королівських військ під Амманом, методам захоплення і утримання складів з хімічною зброєю, які можуть потрапити до рук ісламістів у разі падіння режиму Б. Асада. За деякими даними, Дамаск мав неформальний канал обміну інформацією з Вашингтоном на рівні спецслужб. Так, нещодавно, за погодженням з Дамаском, фахівці ЦРУ у складі йорданської військової делегації провели інспекцію арсеналів хімічної зброї в Сирії, де переконалися в надійності охорони хімзброї. На наш погляд, така практика більш ефективна для запобігання використання хімічної зброї в Сирії, аніж нанесення ракетно-бомбових ударів по цій країні. Чому в Пентагоні не замислюються над тим, що в результаті цих ударів кілька американських ракет або бомб можуть «випадково» потрапити в склади хімічної зброї ?
В останні місяці серед американського керівництва ведуться досить гострі дискусії про форми підтримки сирійської опозиції. У Конгресі США посилилися заклики до президента Б. Обами застосувати військову силу в Сирії і розширити допомогу опозиції, включаючи постачання озброєнь. Відповідний лист в Білий дім направили два авторитетних американських конгресмени — демократ Карл Левін і республіканець Джон Маккейн. Посилився також тиск на Б. Обаму з боку американських політиків, які обслуговують військово-промисловий комплекс США.
 |
| Бжезинський визнав, що Новий Світовий Порядок може і не настати http://anvictory.org/ |
У своєму недавньому інтерв'ю американському виданню «The National Interest» відомий у всьому світі американський політолог Збігнєв Бжезинський риторично запитує: «Чому ми всі раптом вирішили, що Сирія має бути дестабілізована і її уряд повалено? Чи було це коли-небудь роз'яснено американському народу?». І сам же в кінці свого інтерв'ю відповідає на своє запитання: «Америка — це країна з вкрай спрощеним розумінням справ у світі, із все ще великою впевненістю у своїй здатності домінувати, при необхідності за допомогою сили ... не маючи повного розуміння прихованих складнощів, які засмокчуть нас все глибше і глибше, в кінцевому рахунку, ми будемо втягнуті у велику регіональну війну, причому цей регіон стане навіть більш ворожим для нас, порівняно з нинішнім ставленням до нас багатьох арабів. Це стало б для нас катастрофою». Але, на жаль, сьогодні мало хто в Білому домі і на Капітолійському пагорбі дослухається до мудрих слів З. Бжезинського.
Мені також хотілося б відповісти на запитання З. Бжезинського — чому у Білому домі «раптом вирішили, що Сирія має бути дестабілізована і її уряд повалено»? На мій погляд, у прийнятті цього помилкового рішення вирішальну роль відіграє геополітична та енергетична складові сирійської кризи. Дати можливість Б. Асаду залишитися при владі для Білого дому означає поступитися Росії і Китаю, що розцінюється американськими «яструбами» як прояв слабкості США, чого, на їхню думку, в жодному разі не можна допустити.
У рамках цього геополітичного завдання, на мій погляд, нинішня американська адміністрація переслідує три основні цілі: 1) витіснити Росію і Китай із Сирії та Східного Середземномор'я, після того як витіснили їх з Іраку та Лівії, 2) привести до влади в Дамаску слухняну проамериканську і проізраїльську маріонетку; 3) посилити тиск на Іран, а за слушної нагоди і розправитися з ним. Однак в умовах, коли Сирія перебуває в центрі зони перманентної нестабільності на Близькому Сході, нанесення Пентагоном військового удару по ній можна порівняти з піднесенням сірника до діжки з порохом. Як відомо, такі «ігри з вогнем» небезпечні передусім для того, хто тримає запалений сірник у руці. Якщо Білий дім все ж вирішить втягнути США ще в одну божевільну авантюру на Близькому Сході, то ситуація може повністю вийти з-під контролю і розвиватися зовсім не так, як планують американські стратеги. Занадто багато проблемних ситуацій накопичилося в сусідніх з Сирією країнах — в Ізраїлі та Палестині, в Лівані, Іраку, Курдистані та Туреччині.
Уявімо таку ситуацію. З американських есмінців і підводних човнів в Середземному морі на територію Сирії запускаються крилаті ракети «Томагавк», які летять над російськими кораблями і головами російських моряків. А що як випадково одна із тисяч ракет відхилиться від свого курсу і влучить в один із російських кораблів? А що, коли у якогось російського військово-морського начальника здадуть нерви і він запустить торпеди по американських есмінцях? Що тоді робити? Починати Третю світову війну?
|
| Карта транскордонного газопроводу Іран-Ірак-Сирія: саме Сирія повинна стати наскрізним коридором для газопроводу http://bintel.com.ua/ |
Як у випадку з Іраком та Лівією, у рішенні Білого дому розпочати військову акцію проти Сирії є і важлива, а можливо і основна складова — енергетична. Як відомо, напередодні громадянської війни в Сирії Дамаск, Багдад і Тегеран домовилися про будівництво іранського газопроводу через територію Іраку та Сирії до Європи, що, природно, не могло викликати захвату ні в Тель-Авіві, ні у Вашингтоні. В результаті з новою силою почав мусуватися міф про «ядерну загрозу» Ірану і мало місце посилення санкцій проти цієї непокірної країни. Вищезгаданий проект іранського газопроводу не викликав також захвату і в сусідньому з Іраном Катарі, який сам планував прокласти свій газопровід до Європи через Сирію, але ці плани неможливо реалізувати поки при владі в Сирії президент Б. Асад. Цим значною мірою пояснюється той факт, що Доха надає величезну військову і фінансову допомогу опозиційним силам та іноземним найманцям в Сирії. Іншим компонентом енергетичної складової сирійської кризи є виявлення на середземноморському шельфі Сирії величезних запасів нафти і газу, освоєння яких може вивести цю країну в першу десятку країн у світі, що видобувають нафту і газ. Як заявив виданню El Confidencial експерт Усама Монахід з близькосхідного міжнародного Карнегі-центру, Сирія посідає четверте місце серед нафтогазовидобувних країн, після того, як на її території норвезькі фахівці розвідали найбільші на планеті родовища газу.
Відповідно до Статуту ООН, цивілізовані країни не повинні втручатися у внутрішній конфлікт (громадянську війну), тим більше на боці однієї з протиборчих сил, без санкції ООН. Перш за все має бути реалізований весь дипломатичний арсенал мирного врегулювання конфлікту. Щодо ситуації в Сирії, це могло б бути проведення міжнародної конференції «Женева-2», проте курс Вашингтона на силове втручання у внутрішній сирійський конфлікт не залишає жодних шансів на проведення згаданої конференції або ж робить її проведення марним і безглуздим.
Упереджений і заангажований підхід Вашингтона до ситуації в Сирії проявляється і в тому, що Білий дім всіляко демонізує «режим Асада», звинувачуючи його в усіх мислимих і немислимих «злочинах проти сирійського народу», при цьому зовсім не помічаючи злочинів антиурядових сил бунтівників. У Вашингтоні чомусь мало замислюються на тим, кого США підтримують і чи варто їх підтримувати.
Озброєні банди «революціонерів» здійснюють акти насильства проти неарабських національних меншин, християн і тієї частини сирійських мусульман, яка не відноситься до сунітського напрямку в ісламі. Християни, черкеси, вірмени, алавіти, шиїти і курди побоюються за своє фізичне виживання у разі перемоги радикальних сунітських ісламістів. Останнім злодіянням ісламістських бойовиків на початку вересня ц.р. стало руйнування християнських древніх святинь в сирійському селищі Маалюля, мешканці якого до цього часу розмовляють арамейською мовою, якою говорив і проповідував Ісус Христос.
 |
|
На боці бойовиків у Сирії воюють сотні найманців http://www.1tv.ru/ |
При цьому необхідно зазначити, що частка іноземних, переважно арабських найманців у складі збройних формувань сирійської опозиції, за різними даними, становить від 40 % до 60 %. В основному в Сирії воюють найманці з Іраку, Саудівської Аравії, Катару, Афганістану, Туреччини, Лівії, Лівану, Єгипту, Сомалі, Чечні, Косова, — всього з 18 країн. Іноземні найманці-ісламісти воюють у складі наступних збройних формувань: «аль-Каїда», бригада «Ліва аль-Умма», бригада «Ліва аль-Асіфа», бригада «ат-Таухид», Фронт «Джабхат ан-Нусра», «Фатх аль-Іслам», «Ансар аль-Іслам» тощо.
