Незалежний аналітичний центр геополітичних досліджень "Борисфен Інтел" надає можливість аналітикам висловити свою точку зору стосовно конкретної політичної, економічної, безпекової, інформаційної ситуації в Україні та в світі в цілому, на основі особистих геополітичних досліджень та аналізу.
Зауважимо, що точка зору авторів
|
Складові стійкості сирійської держави. Частина 2.
Складові стійкості сирійської держави. Частина 1.
Хто застосував хімічну зброю?
Олексій Волович
Сьогодні Б. Обама мотивує необхідність завдання удару по Сирії тим, що 21 серпня від хімічної зброї в передмісті Дамаска аль-Гуті загинуло півтори тисячі сирійців, із них кілька сотень дітей. Дійсно, це жахливо, і ще треба з’ясувати — хто стоїть за цим злочином? Але ж до цього загинуло 100 тисяч сирійців і значна частина цих жертв стала прямим наслідком зовнішнього втручання на боці опозиції. Якби не це втручання, то збройні сили Сирії вже давно б вигнали з країни іноземних найманців, а з поміркованою і конструктивною опозицією були б проведені переговори про компромісне і цивілізоване врегулювання внутрішнього конфлікту в країні, що неодноразово пропонував президент Б. Асад.
 |
| 21 серпня від хімічної зброї в передмісті Дамаска Аль-Гуті загинуло півтори тисячі сирійців http://365news.biz |
На сьогодні є вже чимало свідчень про те, що саме бойовики опозиції використовують хімічну зброю, намагаючись представити це як акції з боку урядових військ з єдиною метою – підштовхнути Захід до широкомасштабного збройного втручання у сирійський конфлікт на боці опозиції. 12 вересня ц.р. президент Росії В. Путін звернувся безпосередньо до народу США і американських політиків, виклавши в газеті New York Times російську позицію щодо ситуації навколо Сирії. З приводу застосування хімзброї в Сирії президент В. Путін зазначив: «…Є всі підстави вважати, що це зробила не сирійська армія, а сили опозиції. Мета – спровокувати втручання їх могутніх покровителів із закордону, які в такому випадку виступили б по суті на боці фундаменталістів». В. Путін закликав американців «припинити використовувати мову сили і повернутися на шлях цивілізованого політико-дипломатичного врегулювання конфліктів». При цьому слід зазначити, що кілька днів до того Росія офіційно передала до Ради Безпеки ООН документальні свідчення про застосування бойовиками сирійської опозиції хімічної зброї. Але Вашингтон, не зважаючи на неодноразові заклики Москви, до цього часу не надав своїх даних щодо застосування хімзброї сирійськими урядовими військами, мотивуючи це «таємністю» цих даних.
12 вересня ц.р. в інтерв’ю телеканалу «Росія 24» президент Сирії Башар Асад ще раз запевнив, що не наказував застосувати хімічну зброю. Б. Асад сказав, що в найближчі дні направить в ООН офіційне звернення про підписання Сирією Конвенції про заборону хімічної зброї. Крім того, Б. Асад заявив, що Близький Схід взагалі має бути вільний від зброї масового ураження, нагадавши, що «саме США перешкоджали цьому, щоб дозволити Ізраїлю володіти атомною, хімічною та біологічною зброєю». На думку Б. Асада, «…Захід і країни регіону, такі, як Туреччина і Саудівська Аравія і раніше Катар, контактують з терористами безпосередньо і підтримують їх усіма видами зброї, ми вважаємо, що одна з цих країн надала терористам хімзброю».
Свідчення про застосування бойовиками опозиції хімзброї надходять також із незалежних джерел. Так, звільнений з полону ісламістських екстремістів в Сирії бельгійський викладач П’єр да Прата заявив 9 вересня ц.р., що хімічна зброя була використана в передмісті Дамаска не сирійськими урядовими військами, а бойовиками опозиції. Такий висновок П’єр да Прата зробив на підставі почутої ним розмови між бойовиками.
Після розміщення в Інтернеті відеокадрів масового вбивства дітей в передмісті Дамаска аль-Гуті, французький Інтернет-ресурс «Мережа Вольтер» (Voltairenet.org) завдяки аналізу відеокадрів дійшов висновку, що насправді мова йде про дітей, викрадених джихадистами за два тижні до цієї події в алавітських селищах в околицях Латакії, за 200 кілометрів від аль-Гути. Всі жертви масового вбивства в аль-Гуті належать до сімей, що підтримують сирійський уряд. А ті, хто обурюється «злочинами Б. Асада», насправді є вбивцями дітей.
Крок вперед – два кроки назад?
Виступаючи 9 вересня ц.р. на спільній прес-конференції з міністром закордонних справ Великої Британії Вільямом Хейгом у Лондоні, держсекретар США Джон Керрі заявив, що президент Сирії Б. Асад «може уникнути іноземного військового втручання, якщо протягом наступного тижня передасть всю хімічну зброю міжнародному співтовариству». При цьому Керрі зазначив, що «військова операція не може бути вирішенням проблеми… У нас немає ілюзій на цей рахунок. Але для мирного врегулювання необхідні умови…».
У цей же день міністр закордонних справ Росії С. Лавров озвучив ініціативу Москви, закликавши сирійську владу поставити під міжнародний контроль хімічну зброю і в подальшому знищити її, а також приєднатися до Конвенції щодо заборони хімічної зброї. Міністр закордонних справ Сирії Валід Муаллем, який перебував в цей день у Москві, від імені свого керівництва підтримав ініціативу Росії, відзначивши «мудрість російського керівництва, яке намагається запобігти американській агресії проти нашого народу».
Свій погляд на ситуацію в Сирії озвучив президент Путін. Він опублікував відкритий лист у газеті New York Times
Президент Б. Обама у своїй заяві 9 вересня відзначив, що вважає російську пропозицію щодо встановлення міжнародного контролю над хімічною зброєю в Сирії потенційно «проривною». Б. Обама також підкреслив, що «якщо Башар Асад відмовиться від хімічної зброї, то удар по Сирії буде поставлений на невизначено довгу паузу». Міністр оборони США Чак Хейгел також зазначив, що російська ініціатива «може стати справжнім розв’язанням кризи». Більшість лідерів великих держав, а також ООН, Європарламент, Євросоюз і ЛАД підтримали російську ініціативу. Однак, як і очікувалося, сирійська опозиція відкинула ініціативу Росії щодо встановлення міжнародного контролю над хімічною зброєю в Сирії і в черговий раз зажадала від західних країн «адекватної відповіді» на дії «режиму Асада».
Прем’єр-міністр Туреччини Р. Ердоган, відомий як запеклий противник чинної сирійської влади і прихильник військового втручання Заходу в громадянську війну в Сирії, заявив, що має великий сумнів, що Б. Асад виконає свою обіцянку про передачу арсеналів хімічної зброї під міжнародний контроль. Р. Ердоган вважає, що це лише дасть Б. Асаду можливість виграти час «для нової різанини». Р. Ердоган вважає, що згода США розглянути російський план врегулювання є не що інше, як поступка Росії і прояв нерішучості.
|
|
Друзі та вороги Сирії http://war-in-syria.livejournal.com/ |
Як би там не було, російська ініціатива переважила чашу терезів на бік політичного врегулювання сирійської кризи. Першим кроком на цьому шляху стала зустріч 12–13 вересня ц.р. у Женеві міністра закордонних справ Росії С. Лаврова і державного секретаря США Дж. Керрі, головною метою якої було обговорення механізму передачі сирійського хімічного арсеналу під міжнародний контроль, а також обговорення формату проведення міжнародної конференції «Женева-2», для проведення якої тепер відкрилися нові можливості.
На наш погляд, рішення Б. Обами утриматися від нанесення удару по Сирії було сенсаційним для всього світу, але тільки не для Кремля і Білого дому. Та обставина, що Дж. Керрі і С. Лавров практично одночасно озвучили пропозицію про взяття сирійських арсеналів хімічної зброї під міжнародний контроль свідчить про те, що Москва і Вашингтон вже давно вели переговори з цього питання. За деякими даними, Вашингтон і Москва обговорюють проблему сирійської хімічної зброї вже понад рік. Ідея встановити контроль над хімічним арсеналом Асада виникла ще на саміті G-20 у мексиканському Лос-Кабосі у червні 2012 року. Остаточно план сформувався на саміті G-20 в Санкт-Петербурзі під час 30-хвилинного спілкування В. Путіна і Б. Обами під здивованим спогляданням глав інших держав «двадцятки».
Ініціатива Росії посилила критичне ставлення більшості американських конгресменів до намірів Б. Обами втягнути США у громадянську війну в Сирії. Спікер палати представників республіканець Джон Бейнер і лідер республіканської більшості у Сенаті Мітч Макконнелл однозначно засудили плани Б. Обами завдати удару по Дамаску, мотивуючи свою позицію тим, що проти бомбардування Сирії виступає більшість американського народу, і якщо не прислухатися до голосу народу, то тим самим буде продемонстрована ущербність американської демократії. Сенат США збирається запропонувати президенту Б. Обамі відкласти на 45 днів нанесення удару по Сирії, щоб дати можливість реалізувати ініціативу Москви. Про рішення дочекатися результатів дипломатичних зусиль, перш ніж віддавати розпорядження про бомбардування Сирії, Б. Обама заявив у телезверненні до нації 11 вересня.
Критика на адресу президента Б. Обами звучить не тільки з боку політиків і конгресменів, але також з боку представників великого бізнесу США. Так, американський мільярдер Дональд Трамп, який публічно критикує президента Б. Обаму за намір завдати військового удару по Сирії, висловив своє захоплення зверненням В. Путіна до американців, назвавши його «шедевром для Росії і нещастям для США». Д. Трамп заявив буквально наступне: «Путін читає лекції нашому президентові. Ніколи наша країна не виглядала такою слабкою. Китай, Росія та Іран сміються над нами. У нас слабкі лідери, які загрожують нашій національній безпеці. Небезпечні часи».
* * *
Лише на перший погляд здається, що Сирія далеко від України і драматична ситуація в цій країні лише частково зачіпає національні інтереси нашої держави. В цій ситуації мене найбільше непокоїть те, що коли більшість українських громадян не схвалює позицію Вашингтона щодо розв’язання кризисних ситуацій у світі, то це загрожує поширенню в Україні антиамериканських і антизахідних настроїв на побутовому рівні, що створює сприятливу атмосферу для діяльності політичних сил, які хочуть бачити Україну в Євразії і Митному союзі. В такій же мірі небезпечними є нагнітання і антиросійських настроїв на побутовому рівні. В складних ситуаціях, які виникають інколи в міждержавних відносинах, ми маємо розрізняти дії і позиції правлячих еліт і національні інтереси українського, американського і російського народів. Правлячі еліти постійно змінюються, а народи і їх інтереси залишаються. Переконаний, що непохитними інтересами народів США, Росії і України є бажання жити в мирі і злагоді.
На мою думку, бути «прозахідним», тобто підтримувати євроінтеграцію України – зовсім не означає схвалювати апріорі усе, що робить Захід, і відкидати усе, що робить Росія. Тим більше, що у нас є чимало прикладів, коли США і Росія, незважаючи на певні елементи протистояння, все ж можуть домовлятися, коли це їм вигідно, – і не завжди в наших інтересах. Думаю, що «прозахідним» українцям, до яких я відношу і себе, час позбавлятися наївних ілюзій і реагувати на усю ту «недосконалість», яка є в західній цивілізації, так само, як вони реагують на вади євразійської цивілізації. Так, у нашому політичному житті і в процесі розбудови української держави є чимало прикрих недоліків і прорахунків. Але і наші європейські та американські партнери, як ми бачимо, теж не святі. Ми поважаємо європейські цінності, але упродовж тисячолітньої історії України-Руси ми теж вистраждали свої цінності, які становлять основу нашого світосприйняття і нашої ідентичності. Коли у нас буде чітка позиція, своє бачення процесів у світі, у тому числі і оцінка подекуди протиправної активності США і НАТО в деяких регіонах світу, з нами будуть більше рахуватися. Якщо ж ми нерозбірливо аплодуватимемо усьому, що робить Захід, то українців і надалі розглядатимуть як відсталих тубільців, або, у кращому випадку, як молодших партнерів, і повчатимуть нас, як нам жити і що нам робити.
Дехто може сказати, що національні інтереси іноді вимагають жертвувати моральними принципами заради реалізації прагматичних прагнень і цілей. Але саме в моральних принципах сила будь-якої нації або держави. Передусім ми маємо розраховувати на себе. Проте, ми живемо у реальному глобалізованому світі і, незважаючи на певні розбіжності як із Заходом, так і з Росією, курс на європейську інтеграцію України має залишатися нашим незмінним пріоритетом. Але при цьому ми не повинні розчинятися в західній культурі, а залишатися самими собою, плекаючи наші національні цінності, які можуть дещо відрізнятися як від західноєвропейських, так і від євразійських. Позаблоковий статус нашої держави не позбавляє нас можливості співпрацювати як з НАТО, так і з ОДКБ. Проте ніхто нас не захистить, якщо ми самі не будемо сильними і згуртованими, хоча би так, як сирійська нація згуртована навколо свого лідера президента Башара Асада.
