Москва зуміла залишитись в Сирії. Чи надовго?

Вадим Волохов

22 жовтня 2019 року в Сочі відбулася чергова зустріч двох президентів: Туреччини та Російської Федерації. Головне питання, яке ними обговорювалось — ситуація, що склалася на північному сході Сирії. Саме там Туреччина проводила антитерористичну операцію «Джерело миру». Ось тільки миру такі операції народу Сирії не приносять.

Цілі цієї боротьби зрозумілі: Туреччина бореться зі збройними формуваннями курдів зі складу «Загонів народної самооборони» (YPG) та за свою безпеку на кордонах з Сирією. Анкара вважає YPG сирійським відгалуженням забороненої турецькою владою «Робітничої партії Курдистану» (РПК). Росія ж веде боротьбу з терористами «на далеких підступах».

По завершенні переговорів президент Туреччина пафосно заявив, що «…ми підписали історичну угоду щодо боротьби з тероризмом, забезпечення територіальної цілісності і політичній єдності Сирії та повернення біженців». Скільки ще тисяч сирійців має загинути у боротьбі з терористами «за мир і розвиток»?

А тепер поговоримо про підсумки зустрічі в Сочі.

22 жовтня 2019 року в Сочі відбулася зустріч президентів Туреччини та Російської Федерації

Сторони обговорили ситуацію та досягли домовленості. Міністри закордонних справ Туреччини та Росії зачитали текст меморандуму про взаєморозуміння між Російською Федерацією та Турецькою Республікою. Про що йдеться взагалі? (див. Додаток).

Під турецьким контролем залишається зона проведення операції «Джерело миру» від міста Тель-Ад’яб до Рас-ель-Айна. Курдські формування будуть відведені від кордону не менш, ніж на 30 км протягом 150 годин, розпочинаючи з 12 годин 23 жовтня 2019 року. Саме в цю зону планується переселення сирійських біженців з території Туреччини.

Вся інша територія кордону, за винятком міста Камишли, патрулюватиметься спільними патрулями Туреччини та Росії на 10-кілометрову глибину. Далі 30-кілометрова зона має знаходитись під контролем сирійської армії та загонів російської військової поліції. При цьому Росія повинна гарантувати відведення всіх курдських збройних формувань за межі 35-кілометрової зони від кордону. Міста Манбідж та Тель-Рафат залишаються під контролем Анкари, точніше протурецьких збройних формувань. Для Анкари це принципове питання, оскільки ці міста забезпечують єдність всієї зони безпеки. Місто Кобані (Айн-ель-Араб) переходить під контроль сирійських урядових військ.

Якщо детально розібратись у новій конфігурації сил, то стане зрозумілим, що прикордонна служба Сирії отримала доступ до кордону, а функції охорони передаються російській військовій поліції. Зрозуміло, що Анкара незадоволена такими розкладами і вважає ситуацію тимчасовою і цього не приховує. Сирійські урядові війська демонструють свою присутність в районі Ідлібу.

Парадокс ситуації, що наразі склалася, в тому, що на території так званих «зон деескалації» тісно переплутані підрозділи п’яти збройних сил: турецькі, російські, сирійські, курдські збройні формування та численні загони протурецької «Сирійської вільної армії». Всі вони у різній ступені досить вороже ставляться одна до одної.

Ситуація в Сирії після підписання меморандуму в Сочі

Якщо згадати попередні операції Туреччини «Оливкова гілка», (січень–березень 2018 року) та «Джерело миру», яка закінчилася нещодавно, та поглянути на карту, то стає зрозумілим, що незабаром може статися конфлікт від переміщення сил і засобів з турецької зони через зону окупації Росії. До речі, з вищезазначених зон всі курдські збройні формування будуть виведені, а курдські адміністрації залишаються.

За даними засобів масової інформації Туреччини, крім основного питання щодо Сирії, в Сочі президенти обговорили тему взаємних розрахунків у національних валютах, що дозволить довести товарообіг між країнами до 100 млрд дол. США. Іншими темами обговорення економічного характеру були питання реалізації проектів АЕС «Аккую», «Турецький потік» та поставки Туреччині російських комплексів ППО С-400. Р. Ердоган також наголосив, що і в майбутньому країни мають намір розвивати своє співробітництво в оборонній сфері.

Щодо Сполучених Штатів, то вони не йдуть із Сирії, а залишаються у її південних районах. Президент США Д. Трамп заявив, що не можна так просто покинути нафтові родовища, бо є ризик, що вони потраплять до рук терористів, тому зона родовищ буде знаходитись під охороною однієї з американських корпорацій, а американська армія їй допомагатиме. Південніше широти міста Ракка американські війська виводитись не будуть.

Вашингтон залишив за собою контроль сирійсько-іракського кордону, що становить загрозу існуванню «шиїтського коридору» по річці Євфрат до міста Дейр-ез-Зор, який Іран вибудовував останні роки. І навіть більше, американські військовослужбовці, що виводяться з північної зони, будуть передислоковані на американську базу Аль-Асад (що знаходиться в іракському місті Анбар, майже на сирійському кордоні) і в будь-який час швидко можуть повернутися.

Водночас цими днями Пентагон ухвалив рішення щодо додаткового розміщення 1800 військовослужбовців на своїх військових базах в Саудівській Аравії під приводом «протистояння іранській агресії» на Близькому Сході.

Все це означає, що розподіл частини американської зони закінчився. Південні райони залишились під контролем курдських збройних формувань і угода між Туреччиною та Росією цих територій не стосується. В даних районах розташовані 7 американських баз та пункти дислокації приватних охоронних компаній. Крім цього, ця територія все ще вважається польотною зоною авіації міжнародної коаліції.

Президент США Д. Трамп заявив, що не можна так просто покинути нафтові родовища в Сирії

Чи можна після підписання меморандуму в Сочі назвати переможця, визначити, хто виграв більше від нової реконфігурації? Чого досягла Анкара? На сьогодні Туреччина виконала свою задачу-мінімум. Взяла під контроль частину прикордонної сирійської території, вичавила із зони курдів і переселить туди біженців зі своїх територій.

Москва зуміла залишитись в Сирії. Чи надовго? Як вважається, під час зустрічей «віч-на-віч» В. Путін вимагав від Р. Ердогана піти на прямі перемовини з Б. Асадом, але це протирічило б інтересам Анкари, оскільки вона вибудовує на окупованих територіях альтернативну Дамаску державу. Паралельний уряд на окупованих територіях стане козирем Анкари у війні проти Дамаску після того, як Росія піде з Сирії, а це станеться, рано чи пізно. Зони безпеки чи деескалації, як не називай, всього лише проміжний етап у планах Туреччини відносно Сирії.

…Чи можна після підписання меморандуму в Сочі назвати переможця, визначити, хто виграв більше від нової реконфігурації? Як не дивно, але переміг Вашингтон…

Стосовно курдських формувань зі складу «Сирійських демократичних сил» (СДС), що дислокуються в російській зоні, можна сказати, що Москва має наміри включити їх до складу проросійського 5-го армійського корпусу, який сформований для протидії проіранським шиїтським формуванням, що активно діють в іранській зоні.

Такий розклад, чисто теоретично, влаштував би всіх, і Вашингтон, і Анкару. Москва вже розпочала відбудову своєї авіаційної бази у Табкі, і якщо загони СДС будуть підконтрольні Москві, авіабаза була б спроможною у складі міжнародної коаліції стримувати шиїтські угруповання на правому березі Євфрату. У цьому випадку Москва стала б слухняним інструментом у політиці Вашингтону та Ізраїлю щодо їх планів з протидії іранському «шиїтському коридору», але дало б їй змогу залишатись у Сирії та хоч якось впливати на ситуацію.

Як не дивно, але переміг Вашингтон. Аж ніяк не випадково, але Білий дім зміг закласти на майбутнє жорсткий, локальний, ним керований конфлікт між Туреччиною та Росією, коли обидві сторони на сьогодні залишились незадоволеними поточною ситуацією.

Додаток: Меморандум про взаєморозуміння між Російською Федерацією та Турецькою Республікою від 22 жовтня 2019 року