Корнеліу Піваріу
Минуло чотири роки з того часу, як розпочалося сирійське народне повстання проти диктаторського режиму Башара аль-Асада (15 березня 2011 року). Повстання, яке за підтримки міжнародного співтовариства, поступово переросло в громадянську війну.
У 2008 році «Геостратегічний Пульс» присвятив подіям в Сирії спеціальний випуск журналу, до якого увійшли тематичні статті, у тому числі додатки про ситуацію в цій країні. Починаючи з 2012 року, наші джерела в Дамаску переконували, що режим Башара аль-Асада втримається. Однак, незважаючи на їх авторитет і спираючись на наш чималий досвід (чого вже там намагатися бути скромними!) та знання регіону, ми вважали це твердження перебільшенням. Тим не менш, минуло чотири роки з моменту початку «сирійської Арабської весни» і ми маємо визнати, що вони мали рацію, принаймні, до сьогоднішнього дня.
Якою ж країною керує Башар аль-Асад — людина, яка останнім часом дала інтерв'ю найсоліднішим міжнародним ЗМІ, розповідаючи одне і те ж саме, при цьому не сказавши нічого цікавого. Зрештою, чого він прагне, даючи інтерв'ю і нічого не повідомляючи?
У 2011 році населення Сирії становило 23 млн осіб, зараз в САР проживає приблизно 17 мільйонів громадян, включно з біженцями. За останніми даними, в сирійському конфлікті загинуло понад 220 тис. осіб (100 тис. — у 2014 році) і понад 1 мільйон отримали поранення. Щодо біженців, то їхня кількість збільшується з кожним роком, майже з 6 мільйонів у 2013 році до 12 мільйонів у січні 2015 року (до 4 млн (25 %) біженців опинилося за кордоном).
Режим Башара аль-Асада контролює приблизно 50 % території країни (у тому числі столицю і весь регіон узбережжя Сирії). Решта території розділена між різними воєнізованими угрупованнями, головним з яких є «Ісламська держава» (Daesh, IS), бойовики якого контролюють, в основному, басейн Євфрату; війська курдської опозиції — три окремі анклави на півночі, на кордоні з Іраком і Туреччиною; Фронт ан-Нусра — невеликі анклави на півночі і півдні країни; сили сирійської опозиції займають близько 15 % території на північному заході, в центрі і на півдні САР. Фактично триває процес «ліванізації» Сирії.
Така ситуація призвела до різкої деградації сирійської економіки. Режим Асада, втративши майже всі свої економічні ресурси (більшу частину нафтових ресурсів, торгові маршрути в Іраку і Туреччині), вкрай залежний від економічної та фінансової підтримки Ірану (3,6 млрд доларів, кредитні плани та ін.) і Росії. Рівень інфляції в 2013 році склав 59,1 %; курс сирійського фунта (SYP) до долара стрибнув з 47 SYP до 200 SYP у 2013 році і тримається на цьому рівні. Сирійський нафтовий сектор втратив 27 мільярдів доларів (40 % від валового внутрішнього продукту до 2011 року).
Під час громадянської війни в Сирії різко змінилася система безпеки країни. Армія, що складається в основному з недостатньо підготовлених військ зі старим озброєнням, а також сили безпеки поступово перейшли під контроль Тегерана, а саме — Корпусу вартових Ісламської революції (КВІР). Їм довелося на це піти не тільки через фінансову та матеріальну допомогу, але також внаслідок присутності в Сирії чималої армії іранського підрозділу «Кодс». Можна казати, що саме вони разом із силами ліванської «Хезболли» ведуть війну в Сирії. Слабкість і обмежені можливості сирійської армії і сил безпеки також підтверджує й створення проурядових воєнізованих формувань, найбільш значним з яких є Шабіха («привид»). Ці загони останніми роками почали запроваджувати свої правила в підконтрольних районам, облаштовувати контрольно-пропускні пункти і впроваджувати індивідуальну систему збору податків.
Важливим для Сирії є місто Алеппо — одне з найдавніших в історії людства міст з постійно проживаючими там людьми, яке зазнало численних перипетій важких часів свого тисячолітнього існування і в даний час розділене на два регіони: західний регіон, контрольований сирійським режимом, і східний, підконтрольний збройній опозиції. Місто Алеппо найбільше постраждало внаслідок сирійського конфлікту. На даний момент без електрики і водогону в місті проживає 40 тис. осіб, у порівнянні з майже 1 млн у 2011 році. Дерева в парках та шкільні меблі використовуються виключно для розпалювання вогню. Словом, ситуація в Алеппо нагадує блокаду Ленінграда під час Другої світової війни.
Наслідки цієї війни важко спрогнозувати. Навіть якщо режиму Асада (якому більше не кричать «Асад повинен піти!», або «може Асаду не варто йти негайно?») все-таки вдасться встановити мир, проголосивши «перемогу», то ця держава буде слабкою, з обмеженими ресурсами, величезним зовнішнім боргом і населенням, незадоволеним тими величезними жертвами, на які воно повинно піти, аби утримати Башара аль-Асада при владі.
З’ясовується, що все міжнародне співтовариство не спроможне впоратися з сирійською кризою, яка все більше тягне за собою драматичні наслідки, як мінімум, для регіону.
Оригінал публікації: Geostrategic Pulse №187 http://www.ingepo.ro/en/materials/795/consideration-to-geostrategic-pulse-no-187-syria-after-four-years-of-civil-war
