Олексій Волович
Торгівельний шлях «із варяг у греки» залишається актуальним ще з часів Київської Русі. Ідея і проект створення Балто-Чорноморського альянсу східноєвропейських держав існує і розробляється українськими, польськими і литовськими геополітологами вже понад 100 років. Країни, які лежать на Балто-Чорноморській вісі, всі є християнськими і мають нації з давньою європейською культурною традицією. Це Швеція, Фінляндія, Литва, Латвія, Естонія, Польща, Україна, Білорусь, яка поки що будує «союзну державу» з РФ, а також Чехія, Словаччина, Угорщина, Молдова, Румунія, Болгарія та Грузія. Якби до цих країн приєдналося ще дві мусульманські країни — Азербайджан і Туреччина, — то можливий союз згаданих держав був би самодостатнім і могутнім, оскільки їх спільний ВВП вдвічі перевищував би ВВП Росії.
Історичний екскурс
Наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття українські політичні та громадські діячі Юліан Бачинський (1895 р.), Микола Міхновський (1900 р.) та Степан Рудницький (1923 р.) намагаються розробити Балто-Чорноморську геополітичну концепцію. За часів УНР видатний український історик і голова Центральної Ради М. Грушевський виклав ідею створення Балто-Чорноморського альянсу у своїй роботі «Орієнтація чорноморська» (1918 р.). Громадський діяч, письменник, публіцист та ідеолог українського націоналізму Юрій Липа створив геополітичну «Чорноморську доктрину» (1940 р.), в якій вказував на історичну спільність народів, що населяють узбережжя Балтійського і Чорного морів. Ю. Липа схилявся до створення Балто-Чорноморської федерації у складі України, Польщі, Литви та Білорусі.
Вперше Балто-Чорноморський союз (БЧС) було створено у серпні 1919 року на конференції під Ригою. Підписи під документом поставили делегації Польщі, України, Фінляндії, Естонії, Латвії та Литви. Програма БЧС, яку розробив глава МЗС Латвії Зігфрид Мейеровіц, містила плани оборонного союзу, інтеграції економічних систем, спільну банківську та монетарну систему, політичну конвенцію про взаємну підтримку та спільну зовнішню політику, забезпечення вільного шляху від Балтійського моря до Чорного. Але через низку різних причин цьому проекту не судилося бути реалізованим.
Значний внесок в розробку проекту БЧС зробили польські політики та урядовці. Так, запропонована в двадцятих роках минулого століття маршалом Польщі Юзеф Пілсудським конфедерація у складі Польщі, Литви, Білорусі і України повинна була відродити багатонаціональну Річ Посполиту з метою уникнення домінування у Східній Європі, Німеччини і Росії. Проти цієї ідеї в той час виступили СРСР і всі західні держави, за винятком Франції.
До розробки проекту БЧС тою чи іншою мірою були причетні також польський міністр закордонних справ Юзеф Бек, генерал Владислав Сікорський, лідер правонаціоналістичної партії — Конфедерації незалежної Польщі Лешек Мочульський та інші.
Слід згадати також, що вперше нову концепцію взаємовідносин з українцями, литовцями і білорусами сформулював видатний польський мислитель Юліуш Мірошевський, який обґрунтував необхідність визволення від Росії України, Литви і Білорусі. Ця концепція дістала назву лінії Гедройца-Мірошевського і стала основою сучасної східноєвропейської дипломатії Польщі.
Концепція Міжмор'я співзвучна і з висунутою на початку 1990-х рр. ідеєю екс-президента Польщі Леха Валенси «НАTO-біс». У березні 1993 року в Польщі вийшла книга Томаша Шчапаньского «Міжмор'я», в якій автор дає геополітичну характеристику регіону, розглядає різні варіанти формування Балто-Чорноморського союзу і прогнозує його можливі відносини з Росією, Західною Європою і Скандинавією.
Вперше після дезінтеграції СРСР з ініціативою активізації Балто-Чорноморського співробітництва на державному рівні виступив тодішній президент Литви А. Бразаускас на саміті 1997 року у Вільнюсі. З 2 по 5 травня 2006 року у Вільнюсі проходила міжнародна конференція «Спільне бачення спільного сусідства», що була присвячена проблемам Балто-Чорноморського співробітництва. Як наголошувала перший прем’єр-міністр Литовської Республіки після відновлення незалежності Казиміра Прунскене: «Я не втрачаю надії, що Балто-Чорноморський альянс — не тільки наше історичне минуле з часів Великого Литовського князівства. Певні історичні мотивації залишилися й досі».
У 1992 р. Білоруський Народний Фронт (Зенон Позняк) висунув ідею створення Балто-Чорноморського союзу як буферного міжнародного утворення без військових баз НАТО і Росії. Однак Москва випередила створення БЧС шляхом підтримки маріонеткового режиму О. Лукашенка і знищення білоруського суверенітету під виглядом розбудови так званої «союзної російсько-білоруської держави», що вже будується понад 20 років. У 2010 році у Білорусі виник проект «Нова Річ Посполита», метою якого є створення «Народної Республіки» у складі Польщі, Білорусі, Литви, Латвії та України.
У лютому 1993 р. президент Л. Кравчук виступив у Будапешті з ініціативою створення зони стабільності і безпеки в регіоні Центрально-Східної Європи. Передбачалось, що у неї мали б увійти держави Балтії, Україна, Білорусь, Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Австрія, а також Болгарія і Румунія. У квітні 1993 р. у Києві був підготовлений проект створення Центрально-Східноєвропейського простору стабільності і безпеки (ЦСПСБ), який мав діяти під гаслом «Безпека для себе — через безпеку для всіх»
У 1994 р. у Києві створена Ліга партій країн Міжмор'я, яка повинна була генерувати ідею Балто-Чорноморського альянсу як зони стабільності і безпеки. 10-11 вересня 1999 р. у Ялті відбувся саміт під назвою «Балтійсько-Чорноморське співробітництво: в інтегровану Європу ХХI століття без ліній розподілу», під час якого обговорювалися питання активізації багатостороннього співробітництва на просторі між двома морями. Виступаючи на цьому саміті, екс-президент Л. Кучма сказав: «Балто-Чорноморська вісь може й повинна стати одним із консолідуючих і стабілізуючих стрижнів нової Європи, а отже, невід'ємною її складовою». Однак, формалізації та інституалізації Балто-Чорноморського співробітництва під час саміту в Ялті не відбулося.
Частково принципи БЧС були реалізовані у політичному, інституційному і економічному вимірах шляхом створення Вишеградської групи (1991р.), ГУУАМ (1997 р.) і Спільноти демократичного вибору (2005 р.).
Потреба реалізації проекту БЧС сьогодні
У 2015 році ідея створення Балто-Чорноморського альянсу набула нового звучання після того, як новообраний президент Польщі Анджей Дуда неодноразово заявляв, що має намір запропонувати главам держав Центрально-Східної Європи створити «партнерський альянс держав» від Балтійського до Чорного й Адріатичного морів. Напередодні інавгурації 6 серпня 2015 р. А. Дуда висловився за створення Балто-Чорноморського альянсу держав у складі Польщі, України, Білорусі, Латвії, Литви, Естонії, Молдови, Угорщини, Румунії, Болгарії, Словаччини, Чехії та шести країн колишньої Югославії. При цьому А. Дуда висловив готовність обговорити цю ідею на зустрічах з главами держав Центрально-Східної Європи. Власне, Анджей Дуда продовжив справу, розпочату президентом Польщі Лехом Качинським, який незадовго до своєї загибелі в авіакатастрофі під Смоленськом пропонував провести міжнародну конференцію про «Міжмор'я», користуючись змінами в Україні, пов'язаними з Помаранчевою революцією 2004 року.
На мій погляд, є два важливих моменти стосовно цієї ініціативи Анджея Дуди. Важливим є те, що вперше в історії Європи з ініціативою створення Балто-Чорноморського альянсу виступив президент найбільш економічно потужної і політично впливової країни Східної Європи, яка є стратегічним партнером України. Однак виникає питання: чому саме президент Польщі, яка вже є членом Європейського Союзу і НАТО, пропонує створити Балто-Чорноморського альянс?
По-перше, як представник праворадикальної партії «Право і справедливість», А. Дуда мав зважити на те, що електорат цієї партії має певні антинімецькі та антиросійські сентименти і у їх розумінні ідея створення Балто-Чорноморського союзу є альтернативою до зовнішньополітичних стратегій як РФ, так і ФРН, а також керівництва Євросоюзу, в якому Німеччина і Франція відіграють провідну роль і європейська стратегія яких базується на ідеї «несуб’єктності» держав Балто-Чорноморського регіону і можливості досягнення компромісу з Росією за рахунок інтересів країн цього регіону. Так, на думку керівництва партії «Право і справедливість» і її прибічників, підсумки Нормандського саміту у червні 2014 р., а також перші та другі «Мінські угоди», показали основні риси такої стратегії «геополітичного компромісу» між Берліном, Парижем та Москвою за рахунок України.
По-друге, ідея військово-політичної та економічної співпраці країн Балто-Чорноморського регіону висуває на порядок денний проблему перетворення їх на самостійних геополітичних суб’єктів, політика яких може бути не тільки відмінною від політики Москви, а й від політики Берліну та Парижу і Євросоюзу в цілому. Іншими словами, йдеться про спроби створити в рамках Європейського Союзу новий східноєвропейський центр геополітичного впливу, який би міг реалізувати спільні політичні і економічні інтереси. На думку деяких політологів, така ідея була б позитивно сприйнята у Вашингтоні, як противага тандему Берлін-Париж на тлі серйозних військово-політичних та економічних протиріч між США і Євросоюзом, а також зростаючого «євроскептицизму» і «європейського антиамериканізму».
Сьогодні президент Польщі А. Дуда намагається реалізувати давню ідею створення Балто-Чорноморського альянсу в умовах, коли агресія Росії проти України показала всю неспроможність сучасної системи європейської безпеки, незважаючи на наявність НАТО, ОБСЄ, ООН і ЄС, в умовах, коли США і Велика Британія не виконали своїх зобов'язань щодо захисту суверенітету України згідно з Будапештським меморандумом 1994 р., і жодна із західноєвропейських держав не збирається зупиняти силовими методами російську військову агресію проти України.
Зволікання Заходу з прийняттям України в ЄС і НАТО вимагає від України пошуку союзників для захисту своєї незалежності і суверенітету від російської агресії. Такими потенційними союзниками є передусім Польща, Литва, Латвія, Естонія, Румунія, Молдова і Грузія, які, як і Україна, не раз були жертвами імперської політики царської, радянської та путінської Росії.
До переваг створення Балто-Чорноморського союзу можна віднести вдале геостратегічне і компактне розташування країн Міжмор’я на шляху перетину транспортних та енергетичних коридорів, взаємодоповнюваність економік, тривалі історичні контакти і взаємодію, схожість етнічних менталітетів, світоглядних, культурних і цивілізаційних засад.
Завдяки більш тісній політичній і економічній співпраці в рамках БЧС, східноєвропейські країни могли б ідентифікуватись як цілком самостійне, самодостатнє та органічне міждержавне об’єднання з власними інтересами. Тим самим була б послаблена боротьба між США і Росією за вплив у Східній Європі, що сприяло б зміцненню європейської безпеки. Створення БЧС жодним чином не може загальмувати процес інтеграції Східної і Західної Європи, а лише надасть цьому процесу більш стабільного, організованого і гармонійного характеру, зведе до мінімуму спроби «розтягти» східноєвропейські країни між Заходом і Росією.
Перспективи економічної співпраці в рамках БЧС
Коли сьогодні фахівці обговорюють проект Балто-Чорноморського альянсу, то передусім йдеться про безпекові аспекти і мотиви. На мій погляд, лише одного безпекового аспекту недостатньо для того, щоб проект БЧС був повноцінним і життєздатним. Надзвичайно важливою є також економічна складова реалізації проекту БЧС. Звісно, прибалтійські і причорноморські країни вже сьогодні співпрацюють в різних сферах економіки на двосторонньому рівні, проте у разі їх входження у БЧС, вони отримають можливість здійснювати також багатосторонні великомасштабні економічні проекти.
У разі створення Балто-Чорноморського об’єднання, посилення економічного співробітництва його країн-учасників може виражатися у спрощенні ведення бізнесу на спільному економічному просторі, у спільних енергетичних, логістичних та інфраструктурних проектах, що сприятимуть економічному розвитку регіону. Відновлення транзитно-транспортної, економічної, енергетичної, фінансової, торгівельної та соціальної кооперації між країнами Балто-Чорноморського регіону дозволить їм підвищити свій економічний потенціал та обороноздатність.
Позитивний економічний розвиток Балто-Чорноморського регіону може стати прикладом для країн, які ще перебувають під впливом Москви (Білорусь та країни Центральної Азії). Бажано, щоб економічна співпраця була підкріплена цілеспрямованою інформаційною, дипломатичною та безпековою діяльністю країн-членів гіпотетичного БЧС. Звісно, в економічному вимірі проект Балто-Чорноморсько союзу може бути життєздатним лише за умови, якщо він буде інтегрованою частиною або субрегіоном Великої Європи і користуватися підтримкою США.
Балто-Чорноморський регіон протягом найближчих років може стати зоною широкого трансрегіонального співробітництва між країнами Європи, Кавказу, Центральної Азії і Близького Сходу. Зусилля країн, які увійдуть до БЧС, мають бути спрямовані на перетворення цього міждержавного об’єднання в потужну регіональну структуру, сприяти наповненню її діяльності реальним економічним змістом у спосіб формування зони вільної торгівлі, започаткування спільних транспортних та енергетичних проектів, розбудови Євро-Азійського транспортного коридору, співробітництва в транспортуванні каспійських, іранських та іракських енергоресурсів на європейський ринок.
Економічний розвиток Балто-Чорноморського регіону має відбуватись з урахуванням ролі важливого перехрестя шляхів з півночі на південь — від Балтійського моря до Чорного, і з заходу на схід, що включає проект «шовкового шляху» і співпрацю з країнами, розташованими вздовж нього. Країни Балто-Чорноморського регіону можуть створити надзвичайно потужну транзитну систему з транспортування вантажів з Балтійського моря в басейни Чорного, Каспійського та Середземного морів і навпаки.
В рамках БЧС особливо важливим і ефективним може бути транзитне сполучення по лінії Південь-Північ. І певний досвід у цій сфері вже напрацьовано. Так, у лютому 2003 року в рамках міжнародного транспортного коридору № 9 Україна, Литва і Білорусь налагодили залізничні комбіновані перевезення «Вікінг» за маршрутом Іллічівськ-Клайпеда, який, за умови стикування з паромно-залізничною лінією, що діє між Україною та Туреччиною, може отримати вихід на Близький Схід. Перспективною може бути реалізація латвійської ініціативи відновлення найкоротшого водного шляху «Даугава-Дніпро» та залізничного сполучення Лібава-Ромни.
Реалізація проекту Балто-Чорноморського союзу сприятиме активізації міжрегіональної програми Євросоюзу TRAСECA (Transport Corridor Europe-Caucasus-Asia) для розвитку транспортного коридору з Європи через Чорне море, Кавказ і Каспійське море з виходом на країни Центральної Азії і Китай. Досить перспективним видається проект відновлення «шовкового шляху» за маршрутом Балтійське море — Польща — Україна — Чорне море — Кавказ — Центральна Азія — Китай — Жовте море. Як відомо, перший український потяг прибув 31-го січня 2016 р. на станцію Достик на казахстансько-китайському кордоні. В рамках проекту «шовкового шляху» протягом 2016 року заплановано транспортувати через територію Грузії перші кілька тисяч контейнерів з Китаю в напрямку Туреччини, України та Європи. Учасники цього проекту також планують розпочати у 2017 році перевезення вантажів через Україну в Північну і Східну Європу.
Створення БЧС може дати новий імпульс розвитку транснаціональних енергетичних проектів на просторі між Балтійським, Чорним і Каспійським морями. Як відомо, ідея створення на базі українського трубопроводу «Одеса-Броди» Євро-Азійського нафтотранспортного коридору (ЄАНТК), добудованого до Гданська, виникла ще на початку 1990-х років, але досі не вдалося знайти необхідного фінансування для його реалізації. Польща готова його добудувати від Бродів до Гданська, якщо отримає гарантії поставок необхідних обсягів каспійської нафти. Але таких гарантій ще немає. Деякі експерти вважають, що головною причиною відсутності прогресу в реалізації проекту нафтопроводу «Одеса-Броди-Плоцьк-Гданськ» є протидія російської влади, яка блокує появу конкурентної каспійської нафти на європейському ринку.
Після підписання 14 липня 2015 р. у Відні «історичної угоди» між Іраном і шістьма провідними країнами світу (Велика Британія, ФРН, Франція, Китай, Росія і США) про припинення розробки програми створення ядерної зброї, Іран в обмін на поступове зняття міжнародних санкцій отримав можливість значно збільшити експорт своїх енергоресурсів, зокрема в Європу. Зняття санкцій з Ірану відкриває нові перспективи українсько-іранської співпраці в енергетичній галузі. Це дасть змогу повернутися до ідеї будівництва трансконтинентального газопроводу «Іран-Європа» через територію України. За розрахунками Держнафтогазпрому та АТ «Укрімпекс» в 90-х роках минулого століття було визначено кілька проектів побудови газотранспортних коридорів за маршрутом ІРІ — Україна — Європа. Найбільш перспективним вважався маршрут «Іран-Вірменія-Грузія-Чорне море — Україна-Польща».
Далі буде…
