О. Махно, Директор з редакційної політики та зв’язків з громадськістю Незалежного центру геополітичних досліджень «Борисфен Інтел»
(Дещо про Комітетські слухання у ВР України на тему «Стан виконання зобов’язань України, взятих за Протоколом про приєднання України до Енергетичного Співтовариства, ратифікованого Законом України від 15 грудня 2010 року № 2787-VI»).
Це комітетське слухання у ВР можна було б назвати черговим/пересічним, аби в Україні не склалася тривожна ситуація з енергопостачанням. По суті Комітет ВР з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки не просто пропонував запрошеним ознайомитися з розвитком подій довкола виконання взятих Україною зобов’язань щодо Протоколу про приєднання її до Енергетичного Співтовариства, ратифікованого Законом України від 15 грудня 2010 року, а й висловити своє ставлення до цього процесу приєднання. Зрозуміло, з урахуванням останніх політичних (та і воєнних) подій на українських теренах. Зрештою, голова Комітету М. Мартиненко навіть визнав за належне коректно зауважити у своєму вступному слові, що Росія намагається використати «енергетичну зброю» для тиску на Україну, яка наважилася піти на зближення з Європою з метою відстояти свою економічну самостійність. Тобто, зауважував народний депутат, процес приєднання до Енергетичного Співтовариства дається Україні зовсім непросто.
Але це не може виправдовувати… бездіяльність наших фахівців і політиків, які відповідальні за його ефективність. Ось цей лейтмотив і звучав майже у всіх виступах присутніх на слуханнях.
Тут доречно буде згадати кількома словами міжнародну конференцію «Європейський вибір: нові можливості та виклики для української атомної енергетики», що відбулася понад рік тому, де в центрі уваги присутніх фахівців також була тема енергетичної безпеки України. Пам’ятаю, як один з запрошених польських фахівців К. Рогульскі раптом поцікавився у присутніх в конференц-залі, чи здогадуються вони, наскільки збільшилися тарифи для польського населення після приватизації польських закладів (на кшталт наших обленерго), що відповідають за поставки електроенергії на внутрішній ринок? Він же ж і дав відповідь на своє запитання, від якої аудиторія зніяковіла — тарифи …зменшилися. І причина зменшення — справжня конкуренція, що охопила польський ринок енергопостачання. Тому польські громадяни (та й не лише вони) задоволені таким станом речей і практично не переймаються перспективою свого енергетичного ринку, знаючи, що польська держава не дозволить собі якихось дій, які погіршать їхній побут. Тому у них не виникає якихось заперечень щодо роботи європейського Енергетичного Співтовариства. І польські фахівці тому ніяк не можуть зрозуміти, що заважає Україні, практично схожої з Польщею не лише за кількістю населення, вчинити так само? Немає розуміння своєї вигоди? Бракує фахівців енергетичної галузі чи юристів, спроможних виважено визначити всі «плюси і мінуси» цієї справи для України? Чи просто немає в цьому потреби через наявність у наших сховищах достатньої кількості блакитного палива? Замість відповіді наведу лише один факт: ВВП польської держави щонайменше втричі більший за наш, а газу вона потребує практично втричі менше, ніж ми.
Щоправда, тут не зайве було б вказати, скільки часу знадобилося Польщі, щоб стати членом згаданого Співтовариства. Та нашим українським фахівцям про це добре відомо. Підозрюю, як відомі їм і відповіді на поставлені вище питання про перспективу виконання Україною своїх протокольних зобов’язань щодо Енергетичного Співтовариства.
Присутній на заході директор Секретаріату Енергетичного співтовариства Янез Копач також знає ці відповіді, але не в його компетенції вести про них мову — наші проблеми ми маємо обговорювати і вирішувати самотужки, особливо якщо ми зацікавлені в їх вирішенні. Пан Копач протягом півгодини інформував присутніх на слуханнях про реформи, що передбачаються в рамках Договору про заснування Енергетичного Співтовариства. Викликані вони не в останню чергу станом справ у Східній Європі, де події в Україні практично на першому місці. І не відреагувати на них згадане Співтовариство не може. Окремі заходи сягають двадцятих — тридцятих років ХХІ сторіччя, і Україні, в разі свого повноправного підключення до Співтовариства, доведеться коригувати свою економіку, як мовиться, під час руху.
Запрошені до розмови у Комітеті представники виконавчих органів практично відзвітували про ними виконане в контексті зобов’язань України, хоча дали присутнім зрозуміти, що нині їм і їхнім колегам у міністерствах доводиться працювати в посиленому режимі, в тому числі і щодо теми приєднання до Енергетичного Співтовариства. Наприклад, переглядаються закони про ринок газу, аналізуються проблеми впровадження ефективної статистики в галузі енергетики, вивчається підвищення ролі газового питання у енергетичній безпеці України тощо.
Але звернімо увагу на те, що нині склалися такі умови, коли суспільство вимагає конкретики. Конкретики не лише у словах, а й на ділі. Це красномовно підтвердив виступ на слуханнях професора Г.Рябцева, присвячений стану поточних справ в Україні. «Оскільки інспірована спецслужбами «російська весна» очікуваного успіху не принесла, — сказав професор на початку свого виступу, — основним інструментом «золотої осені», швидше за все стане енергетична блокада, протиставити нашій країні майже нічого». І далі він навів реальні факти, що мають пряме відношення і до теми Комітетських слухань, і до майбутнього нашої держави взагалі. Так, Москва спроможна заблокувати дві третини постачань автомобільного бензину й дизельного палива, необхідного українській економіці. Це призведе до виникнення дефіциту автомобільного бензину і дизельного палива обсягом 2,5 і 3,5 млн тонн на рік, який можна компенсувати за рахунок наявних резервів держави, операторів і споживачів лише на чверть, тоді як поточного запасу палива на внутрішньому ринку вистачить не більше, аніж на 15 діб.
Наслідки лише з цієї проблеми ґрунтовно позначаться на економіці нашої держави. А разом з іншими просто її підірвуть. Адже необхідно невідкладно подбати про збільшення імпорту з Західної Європи, наростити обсяги переробки, запустивши для цього установки Лисичанського НПЗ і збільшивши навантаження Кременчуцького НПЗ вітчизняною сировиною, укласти контракти на постачання азербайджанської і іранської нафти через МНТ «Південний» тощо. Якщо ж цими і іншими нагальними заходами знехтувати, стверджує пан професор, то незабаром констатуватимемо часткову або навіть повну втрату національного суверенітету. З такими висновками погодилися представник Національного інституту стратегічних досліджень О. Суходоля, директор Департаменту Статистики торгівлі Держстату А. Фризоренко, гендиректор ТОВ «Нафтогазбудінформатика» Л. Уніговський.
Запрошений на Комітетські слухання директор енергетичних програм НАЦГД «Борисфен Інтел»Б. Соколовський визнав за необхідне звернути увагу фахівців на проблеми української атомної енергетики:
«Усі наші спеціалісти чудово розуміють, що у нас є три важливі енергетичні напрями, які вже сьогодні вимагають ухвалення невідкладних серйозних рішень. Які це напрями?
— У нас дуже велика (приблизно 60 %) залежність від російського монополіста по газу;
— Значна (понад 70 %) залежність від імпорту нафтопродуктів, що виробляються в основному з російської нафти;
— Колосальна (майже 100 %) залежність від російського монополіста, який постачає на наші українські АЕС ядерне паливо.
Найпростіше і найшвидше вирішується питання по першому напрямку: в терміновому порядку налагоджується реверс газу і з одночасним скороченням об'ємів споживання.
Дещо складніше з напрямом по нафтопродуктах: свого часу (за ініціативою третього Президента України) був опрацьований проект тристороннього нафтохімічного комплексу, за допомогою якого через 3,5 — 4 роки вирішувалося б питання внутрішніх постачань високоякісних нафтопродуктів. Тепер би до нього повернутися і реалізувати раніше розроблене!
А ось з третім напрямом щодо ядерної енергетики, де Україна практично повністю залежна від сусідньої РФ, включно по ядерному паливу, — треба буде повозитися. І дуже! Один з найдоречніших варіантів вирішення цієї проблеми — реалізувати концепцію енергетичної незалежності за допомогою проектів АЕС Канади або Франції, які жодним чином не пов'язані з РФ. Щоб переконатися в цьому, досить вивчити досвід Румунії з використання канадських реакторів. Ця країна знаходиться поруч з нами, їхати далеко не потрібно. Але для впровадження такого варіанту необхідно не менше 5-7 років!
Мені, чесно кажучи, дивно, що на слуху тільки газ. І замовчуються інші, критичніші наші енергетичні залежності»!
Втім, варто було б не лише констатувати можливі загрози Україні, а й чесно назвати їх причини. Що мається на увазі? Наприклад, учасники слухань запропонували Кабміну «провести актуалізацію стану виконання Україною зобов’язань щодо Договору про заснування Енергетичного Співтовариства… і посилити контроль за їх виконанням», « вдосконалити координацію дій центральних органів виконавчої влади, відповідальних за розробку нормативно-правових актів», порекомендувати Кабміну прискорити виконання заходів щодо інтеграції Об’єднаної електроенергетичної системи України до Союзу центральноєвропейської електричної мережі», доопрацювати Закон «Про засади функціонування ринку електричної енергії України» відповідно до пропозицій Енергетичного Співтовариства і т. д.
Інакше кажучи, якщо уважно заглибитися у висновки лише цих Комітетських слухань і вивчити необхідні папери, що стосується саме діяльності держфахіфців в питанні приєднання нашої держави до згаданого «енергоклубу», то можна дійти висновку, що Україна не те що далека від фінішу, а й мало що віддалилася від старту у справі вступу до поважного Енергетичного Співтовариства.
І буде так до того часу, поки ми не перестанемо, як кажуть росіяни, «ходить вокруг да около», і не вкажемо на справжні причини нашого «енергетичного тупцювання» — приватні інтереси українських капіталістів, які вміють лише дбати про монополізм. Тобто, необхідно українському суспільству домогтися, щоб український капітал був соціально відповідальний. В іншому разі треба буде визнати, що під завалами національної економіки буде похована державність України.
Якщо хтось не згоден з таким висновком, то пропоную звернути увагу на динаміку збільшення тарифів на нашу електроенергію, цін на нафтопродукти.
