Вадим Волохов
Аналіз повідомлень засобів масової інформації дозволяє зробити попередній висновок, що Туреччина закінчила умовний перший етап операції «Оливкова гілка».
За останні 7 тижнів турецькі війська за підтримки формувань бойовиків союзної «Вільної сирійської армії» (FSA) виконали ключове завдання операції: практично повністю взяли під свій контроль кордон із Сирією в районі Афрінського кантону.
По суті, весь північний кордон Сирії знаходиться під контролем Туреччини та США, за винятком кількох кілометрів узбережжя в Латакії.
Це означає, що режим Б. Асада не матиме можливості відновити контроль над своїми кордонами навіть у далекій перспективі.
|
Довідка: 21 січня ц. р. турецьке видання Hürriyet Daily News, з посиланням на канцелярію прем’єр-міністра Туреччини Біналі Йїлдирима, оприлюднило мету цієї операції: 1. Забезпечити встановлення контролю на території Афріну площею в 10 тис. кв. км силами «Вільної сирійської армії». 2. Проводячи операцію «Щит Євфрату», у сирійській провінції Ідліб повністю блокувати вихід «Робітничої партії Курдистану» (PKK) до узбережжя Середземного моря. 3. Виключити можливість втрати Туреччиною географічного контакту з арабським світом. 4. Гарантувати безпеку кордону Туреччини з Сирією. 5. Не дати змоги курдським бойовикам потрапляти через гірський хребет Аманос з території Сирії на територію Туреччини. 6. Встановити контроль над регіоном Тель-Ріфаат і забезпечити мирним мешканцям можливість повернення до своїх домівок. 7. Нейтралізувати воєнну підтримку терористичних організацій з боку США. |
Зрозуміло, що перш за все, Анкара вирішувала завдання зі створення «буферної зони» та недопущення проходження курдських загонів на територію Туреччини. Боротьба з тероризмом «без компромісів і до самого кінця» відійшла на другий план. Бар’єр створений, не такий, якого прагнули, але він є, і Туреччина вже спроможна його щільно контролювати.
На початку березня наступила пауза і можна було передбачити, що наступним кроком Анкари буде встановлення контролю над важливим перехрестям всього західного Євфрату — містом Манбідж. Але перед цим турецьким військам та загонам FSA необхідно зайняти Афрін. Для цього вони захопили місто Раджо, що знаходиться на північному заході від Афріну та кілька населених пунктів на південному заході від нього. Наступним кроком має бути «зачистка» районів Раджо та Джандаріс, бо ці міста мають стратегічне значення для розвитку успішного наступу на Афрін. Штурм Афріну — питання найближчого часу.
В цей же час Р. Ердогану потрібно вирішити важливу для себе проблему: «передати» курдів Афріну під контроль будь-кого — чи то режиму Б. Асада, чи то Кремля з його загонами найманців і сил ПВК. Зрозуміло, що головною умовою Анкари при цьому буде вимога повного роззброєння курдських загонів і вирішення питань контролю за ситуацією і забезпечення населення кантону продовольством.
З 8 березня Анкара відновила наступ на Афрін. Очікувалось, що на відміну від плану операції, Анкара не збирається захоплювати територію всього кантону, адже тоді виникла б проблема: що робити з багатотисячним вороже налаштованим до Анкари населенням. Або його «вичавити» за межі регіону, або витратити роки на підкорення курдів. Обидва варіанти потребують багато часу і коштів, а Туреччині цього бракує. Тому, передача регіону, за винятком «буферної зони», під чужий контроль — найменше зло, та і бажаючі знайдуться.
| 8 березня Анкара відновила наступ на Афрін |
Але, останніми днями відбулось декілька подій, що вплинули на плани Анкари.
По-перше, Вашингтон запропонував встановити спільний контроль над містом Манбідж і вивести загони «Сирійських демократичних сил» (СДС) за Євфрат. У разі прийняття даної пропозиції Анкара встановить свій контроль над всією прикордонною територією на захід від Євфрату. При цьому слід мати на увазі, що загони СДС формуються не тільки за рахунок курдів, там багато арабів. Це офіційна коаліція, що веде боротьбу проти режиму Б. Асада і якщо Анкара зможе вплинути на процес формування прикордонної стражі із загонів СДС, то вона буде її комплектувати за рахунок арабської частини місцевого населення і не дозволить курдам із PKK проходити на територію Туреччини.
По-друге, 8 березня з’явилась інформація про підготовку спільної турецько-іракської операції проти курдських угруповань на півночі Іраку. Зрозуміло, що мова йде про курдів у Сінджарському анклаві PKK, які сильно турбують всіх: Туреччину, Ірак, Іран і навіть М. Барзані. За інформацією телевізійного каналу Haber Türk, деталі поки невідомі, але навряд чи операція почнеться раніше виборів в Іраку, які заплановані на травень 2018 року.
По-третє, 7 березня офіційні представники СДС повідомили про передислокацію кількох загонів СДС з провінції Дейр-ез-Зор, де вони брали участь в операції «Шторм Джазіри» проти сил ІД, в район Афріну з метою підтримки курдських «Загонів народної самооборони» (YPG), що протистоять турецьким військам і загонам FSA.
З іншого боку, окупація курдського анклаву повністю виключає наявність в ньому будь-яких анти-турецьких збройних формувань та гарантує безпеку турецьких кордонів. При цьому, Туреччина змушена брати на себе питання облаштування територій та повернення біженців. До речі, передбачається, що в Афрін може повернутись до 200 тис. біженців.
| Майже весь північний кордон Сирії знаходиться під контролем Туреччини та США |
Поряд з успіхом «Оливкової гілки» у Туреччини з’являється і ряд проблем, які вона буде змушена вирішувати:
По-перше, для забезпечення порядку та безпеки на території кантону частину загонів FSA треба буде залишити, що зменшить кількість сил, які братимуть участь в операції в районі Манбіджа.
По-друге, окупація кантону Афрін змусить Анкару вести перемовини із США, оскільки всі інші території підконтрольні Вашингтону і створення «буферної зони» стає об’єктом турецько-американських домовленостей. Тепер Вашингтон матиме можливість зруйнувати баланс «трійки» (Туреччина, Росія, Іран) і Анкарі такий союз стає непотрібним.
По-третє, окупація кантону призведе до конфронтації з Іраном (який контролює Алеппо), з Москвою (яка намагається утримати під своїм контролем Манбідж), і нарешті, з ними всіма відносно зони Ідлібу.
Таким чином, на теперішній час Туреччина забезпечила безпеку свого кордону з Сирією, створила «буферну зону» та продовжує наступ на Афрін з метою захоплення території курдського кантону. Чим більшу територію візьме Анкара під свій контроль, тим більше у неї буде шансів диктувати свої умови на майбутніх переговорах з Москвою та Тегераном.
