17 вересня 2018

США — Іран: торгівля на ярмарку великої політики

7 вересня в Тебрізі (Ісламська Республіка Іран) відбулась чергова зустріч президентів Ірану, Росії та Туреччини, на якій головним питанням для обговорення було проведення операції в провінції Ідліб, що повинна покласти край війні в Сирії.

Але через чотири дні, 11 вересня, Рада безпеки ООН на своєму засіданні категорично заборонила проведення цієї операції, що фактично «обнулило» підсумки зустрічі президентів. До речі, засідання РБ ООН скликалося на вимогу Росії. Що, Москва занепокоєна законністю проведення «каральної» операції в Сирії? Чи вона раніше питала або просила дозволу у когось для того, щоб завдати ракетно-бомбових ударів по школах, лікарнях або житлових кварталах сирійських міст, внаслідок чого загинули тисячі сирійців? Жодним чином! Щоб зрозуміти цей крок Москви, слід повернутись до початку вересня поточного року.

5 вересня в Анкарі президент Туреччини Р. Ердоган зустрівся з міністром закордонних справ ІРІ Мохаммадом Джавадом Заріфом

Напередодні зустрічі президентів сторони проводили переговори та консультації різного рівня, погоджували свої плани та роль кожного гравця. Так, за даними Mehr News, ввечері 5 вересня в Анкарі президент Туреччини Р. Ердоган зустрівся з міністром закордонних справ ІРІ Мохаммадом Джавадом Заріфом. Зустріч відбувалася за зачиненими дверима без участі представників засобів масової інформації.

Росія наполягала на проведенні операції в Ідлібі, що, за попередніми оцінками, могло призвести до нового потоку біженців в Туреччину чисельністю від одного до двох мільйонів.

Іран дуже багато вклав у захист сирійського режиму і не має намірів відступати. По всьому видно, що Тегеран розраховує тільки на перемогу за будь-яку ціну. Участь іранських формувань в операції передбачалась тільки на другому етапі, коли треба буде штурмувати Ідліб та поруч із ним шиїтські міста Фуа та Кефраю.

При цьому бажано пам’ятати, що в країні все ще є впливові сили, які виступають за відновлення переговорів зі США. Але вважається, що адміністрація президента Ірану повністю використала можливості, які надавала «ядерна угода» і яка зараз стала тягарем після виходу із неї Сполучених Штатів. Внаслідок цього, на фоні політичної слабкості уряду Х. Роухані, значно зміцніли позиції прихильників жорсткої лінії.

Туреччина готова брати участь в операції, але повне знищення бойовиків та завершення війни змусило б турецькі війська залишити Сирію. Анкара не хоче залишити поза своїм контролем бойовиків в провінції Ідліб. Свою занепокоєність з цього приводу вона приховує за вірогідністю нових потоків біженців із Сирії на свою територію. Але досвід проведення операцій «Оливкова гілка» та «Щит Євфрату» свідчить, що цього можна уникнути і, навіть навпаки, у разі успішного проведення операції значна частина біженців буде готова повернутись до Сирії з турецької території.

На зустріч президентів Р. Ердоган приїхав з планом «мирного» усунення бойовиків із Ідлібу шляхом роззброєння формувань «Ісламської держави», організації «Хайят Тахрір аш-Шам» та інших, всього 12 терористичних організацій, та їх переміщенням у «буферні зони» під турецький контроль та «поміркованих», які також підконтрольні Анкарі. Всім іноземним найманцям буде надана можливість повернутись або до своїх країн, або в країни за їх бажанням. Тільки після проведення цих заходів Анкара буде готова визначити «законні цілі» для проведення контр-терористичної операції в Ідлібі.

В пропозиціях Анкари останній пункт плану чітко визначив, що Туреччина гарантує Росії безпеку її військових баз в Латакії.

Якщо цей план спрацює в повному обсязі, в підконтрольних Туреччині зонах продовжуватиметься процес створення органів місцевого самоврядування та формування місцевих збройних формувань. За рік–два, за підтримки Анкари, зони значно зміцніють і стануть потужною буферною територією на кордонах Туреччини.

Голова Об'єднаного комітету начальників штабів США Джозеф Данфорд

Така позиція співпадає з позицією США, які готові самі включитись в операцію, але без участі Росії. 4 вересня ц. р. голова Об'єднаного комітету начальників штабів США Джозеф Данфорд заявив, що США готові залучити свої сили спеціальних операцій з метою ліквідації верхівки терористичних формувань і при цьому закликав Росію утриматись від будь-яких активних наступальних заходів.

Дж. Данфорд особливо підкреслив два ключових моменти:

  1. США не мають на увазі співробітництво, це суто автономне застосування їх сил для нейтралізації терористів з мінімізацією жертв серед мирного населення.
  2. США не проводили і не проводитимуть ніяких консультацій з генеральним штабом РФ щодо операції в Ідлібі.

Це стало фактично офіційним підтвердженням факту переговорів між турецькими й американськими військовими під час нещодавніх зустрічей. Темою переговорів було питання введення американських сил спеціальних операцій з метою унеможливлення проведення операції силами РФ та Ірану в Ідлібі.

На будь-які активні дії Москви або Тегерану американські сили відповідатимуть ударами по військах Б. Асада

Дж. Данфорд також зауважив, що на будь-які активні дії Москви або Тегерану американські сили відповідатимуть ударами по військах Б. Асада. Єдине, що буде дозволено росіянам, це проведення операції проти бойовиків «Ісламської партії Туркестану» в Джиср аш-Шугурі.

Вважається за вірогідне, що Р. Ердоган дану тему обговорюватиме з канцлером Німеччини А. Меркель під час своєї зустрічі з нею у Берлині, після чого зустрінеться з президентом Росії та донесе до нього консолідовану позицію США, Німеччини та Туреччини.

Зрозуміло, що ні Москву, ні Тегеран такий план не влаштовував і результатом саміту стало рішення на проведення операції. Але у кожної сторони є ще і свої, не оприлюднені наміри та плани.

Довідково:

В районі Ідлібу Дамаск зосередив значні сили, включно з найкращими частинами зі складу Республіканської гвардії, 4-ї механізованої дивізії під керівництвом Махера Асада, дивізії «Сили Тигра» генерала Сухейля аль-Хасана. Їм, за різними оцінками, протистоїть угруповання терористів чисельністю в 85–90 тисяч. Із них біля 40 % складають загони найбільш фанатичних бойовиків із «Хайят Тахрір аш-Шам», які дислоковані практично на всій території провінції Ідліб. На півдні провінції розташовані загони «Ісламської держави». В північно-західних районах провінції знаходяться переважно бойовики із організацій «Ісламська партія Туркестану» та «Імарат Кавказ».

За даними Yeni Şafak, 9 вересня президент Туреччини Р. Ердоган заявив, що зустрінеться з президентом В. Путіним після своєї поїздки до Німеччини. Чому саме після зустрічі із А. Меркель?

Р. Ердоган поїде до Німеччини, щоб заручитися підтримкою А. Меркель

Тут важливо зрозуміти, що на сьогодні Німеччина більше, ніж інші європейські країни постраждала від напливу біженців під час «Арабської весни» та війни в Сирії. Туреччина, зі свого боку, вважається своєрідним буфером між сирійськими біженцями та Європою. Тому Р. Ердоган поїде до Німеччини, щоб заручитися підтримкою А. Меркель в його намаганнях притримати проведення операції, яка, на його думку, заллє провінцію Ідліб кров’ю.

Це — по-перше. По-друге, він хоче обговорити з канцлером Німеччини питання про «Турецький потік», який і є головною причиною вступу Росії у війну в Сирії. Для Москви і «Газпрому» головне не зберегти режим Асада чи цілісність Сирії, і навіть не боротьба із тероризмом. Головне — це постачання газу через Туреччину до європейських країн в обхід України.

Турки плекають надію помпувати в труби TANAP газ із Казахстану та Туркменії,
відсторонивши Москву

Для Німеччини газопровід не дуже цікавий, бо він несе в собі ускладнення для «Південного газового коридору» ЄС. Саме в цьому співпадають інтереси Туреччини та Німеччини. Анкару цікавить тільки частина газопроводу, по якій газ піде до Туреччини, до інших двох труб їй взагалі байдуже. Турки плекають надію помпувати в труби TANAP газ із Казахстану та Туркменії, відсторонивши Москву.

А Росію такий варіант відверто не влаштовує, не для цього вона воює в Сирії. Саме тому Москва у союзі з Тегераном намагаються вийти на турецько-сирійський кордон, створивши загрозу Туреччині і змусивши її погодитися на проект «Турецького потоку» в повному обсязі. Якщо Путін програє, то йому буде потрібно укладати новий договір з Україною та потрапляти в залежність від США, які планують до 2022 року реалізувати свій план постачання газу до Європи, відібравши цей ласий шматок доходів у Москви.

У разі втілення плану Анкари розкол Сирії і падіння режиму Асада стає реальністю, а Росії та Ірану дістануться найбільш зруйновані частини країни. Тому і потрібна в Сирії війна, а мир — не влаштовує. Шансів перемогти у Москви жодних, але і не воювати не можна. Якщо «злити» Б. Асада і піти на переговори з опозицією, то перший перехідний уряд денонсує всі договори стосовно російських військових баз на території Сирії та російського контролю над родовищами нафти. Якщо ж і надалі підтримувати режим Асада, то це — тупик.

Після зустрічі президентів в Тебрізі відзначається певна активність Вашингтону та його найближчих союзників в питанні Сирії. Як стало відомо, США, Велика Британія, Франція, Німеччина, Саудівська Аравія, Йорданія та Єгипет домовились «перевантажити» переговорний процес у Женеві. Очікується, що представники цих країн найближчим часом зустрінуться, щоб обговорити ситуації в Сирії взагалі та в Ідлібі — зокрема.

Офіційні представники Туреччини вже провели робочі зустрічі з пакистанцями та китайцями і отримали запевнення у підтримці її позиції.

Зустріч президента Туреччини Р. Ердогана з президентом РФ запланована на 17 вересня в Сочі. Фактично Р. Ердоган привезе В. Путіну ультиматум. Вважається за вірогідне, що Росії буде запропоновано приєднатись до коаліції, в іншому випадку всі рішення щодо Ідлібу та Сирії взагалі будуть прийматись без її участі.

Очікується також, що найближчим часом до Сирії будуть направлені додаткові військові контингенти як західних, так і арабських країн, що унеможливить перерозподіл «зон деескалації» з боку режиму Асада, Москви та Тегерану. В цьому випадку підконтрольні Туреччині збройні формування, разом з військами коаліції, будуть вести бойові дії проти військ режиму Асада. Якщо Росія залишиться осторонь, то наслідки дій військ коаліції буде неважко спрогнозувати.

Росія неспроможна відповісти на реальні загрози з боку Туреччини та США

Москва досі не знайшла політичного рішення, на військові дії вона навряд чи наважиться. Події останніх місяців свідчать, що Росія неспроможна відповісти на реальні загрози з боку Туреччини та США. Тому криза в Ідлібі чітко визначила, що, по-перше, Росія, Іран та режим Асада змушені відмовитись від проведення операції, а по-друге, повним ходом триватиме підготовка до зміни режиму в Сирії.

 

Таким чином, Туреччина, за підтримки Вашингтону, фактично зірвала проведення операції в Ідлібі, відповідно до скоординованих планів Москви та Тегерану.

Кроки США за останній час свідчать про наявність у них нової стратегії стосовно сирійського питання, що значно звузило можливості для маневру Росії та Ірану.

Москва, яка в черговий раз опинилася у тупику і яка вимагала проведення засідання Ради безпеки ООН, з самого початку розуміла, що рішення Радбезу буде не на її та Ірану користь, але воно дало їй можливість «зіскочити з гарячої теми» Ідлібу і, як вона вважає, зберегти хороше обличчя у поганій грі.

Протягом наступних трьох або чотирьох місяців ми станемо свідками нових форматів розв’язання проблеми сирійської війни, але навряд чи там знайдеться місце для Москви та Тегерану. І навіть більше, зміни в Сирії, безумовно, призведуть і до певних змін у всьому регіоні Близького Сходу.