НЕЗАЛЕЖНИЙ АНАЛІТИЧНИЙ ЦЕНТР ГЕОПОЛІТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Перспективи та ризики для інвесторів

 

Одним із вагомих чинників впливу на інтереси України та ЄС в контексті зовнішньої експансії Москви є розвиток ситуації довкола російського проекту «Північний потік-2». Згідно з планами Росії, проект передбачає проведення другої гілки газопроводу від узбережжя РФ до Німеччини потужністю 55 млрд куб. метрів газу за рік. При цьому Москва переслідує суто політичні цілі, що пов’язано зі стратегічними наслідками реалізації проекту при його фактичній економічній недоцільності для Росії.

Так, на сьогоднішній день транзит російського газу до Європи повністю забезпечує газотранспортна система (ГТС) України. Внаслідок цього новий комплекс газопроводів по дну Балтійського моря фактично дублюватиме її. Теоретично це дозволить Росії майже в два рази збільшити обсяги поставок газу до Європи. Однак такі обсяги значно переважатимуть потреби ЄС навіть у далекій перспективі. Незважаючи на це, Росія все ж таки реалізує проект «Північний потік-2», вартість якого визначена на рівні 10 млрд дол. США, а з урахуванням необхідності проведення ще одного газопроводу від Бованенковського родовища на Ямалі до Балтійського моря — оцінюється в 44 млрд дол. США.

Введення в дію «Північного потоку-2» фактично ліквідує транзитну залежність Росії від України

Разом з тим, з точки зору політичних інтересів Москви такі витрати є цілком виправданими. Введення в дію газопроводу «Північний потік-2» фактично ліквідує транзитну залежність Росії від України та водночас створить альтернативний шлях постачання газу до Європи. В свою чергу, це дозволить Москві позбавити Україну доходів від транзиту російського газу (в обсязі 3 млрд дол. США за рік), а також надасть їй значно більших можливостей щодо розширення масштабів збройної агресії проти нашої держави. По суті, на теперішній час саме загроза виникнення критичних перебоїв у постачанні газу до Європи через українську ГТС є одним із основних чинників, що стримують Росію від проведення повномасштабної наступальної операції проти України.

Водночас за рахунок розширення пропускної здатності газотранспортної системи «Північний потік» Росія фактично монополізує газові поставки до країн ЄС зі східного напрямку, що збільшить її можливості впливу на Європейський Союз. А під приводом захисту безпеки «Північного потоку» Москва посилюватиме свою військову присутність у Балтійському регіоні — одному з основних центрів перетину інтересів Росії та НАТО.

Крім того, різне ставлення європейських країн до проекту «Північний потік-2» призводить до посилення розбіжностей всередині НАТО і ЄС та підриває єдність їх позицій у відношенні Росії.

Різне ставлення європейських країн до проекту посилює розбіжності всередині НАТО і ЄС

Всі ці питання набувають особливої важливості для Росії в умовах загострення її протистояння зі США та Європою, що ставить перед нею гостру потребу в отриманні додаткових можливостей зі зміцнення своїх позицій. У такій ситуації керівництво РФ докладає всіх можливих зусиль з реалізації проекту «Північний потік-2» вже у найближчій перспективі. При цьому Москва спирається на представників політико-бізнесових кіл у країнах ЄС, зацікавлених в отриманні доходів від участі у будівництві газопроводу, а також подальшій торгівлі газом, який постачатиметься через нього.

 

З урахуванням наведених обставин російський проект «Північний потік-2» викликає досить неоднозначну реакцію в Європейському Союзі.

Так, найбільш активними лобістами проекту є партнери російської корпорації «Газпром» по консорціуму Nord Stream, в т. ч. німецькі енергетичні компанії Wintershall (підрозділ концерну BASF) та Uniper (підрозділ концерну PEGI/E.ON); британсько-нідерландська нафтогазова компанія Royal Dutch Shell; французька енергетична компанія Engie; австрійська нафтова компанія OMV.

Інтереси згаданих компаній, а отже і всього проекту «Північний потік-2», а через нього і Росії, просуває широке коло політичних діячів, в т. ч. у складі керівних органів ЄС та окремих європейських країн, які мають від цього різного роду фінансові та матеріальні вигоди. Серед них найбільш відомим та впливовим лобістом «Північного потоку-2» та інтересів Росії є голова ради директорів консорціуму Nord Stream — колишній федеральний канцлер Німеччини Г. Шрьодер.

В рамках лобіювання проекту ними висувається низка аргументів на його користь, які включають ствердження щодо: більшої надійності поставок газу до Європи ніж через українську ГТС; відносно низької вартості будівництва газопроводу внаслідок меншої довжини його маршруту ніж у інших газотранспортних систем; можливості диверсифікації шляхів газопостачання до європейських країн, а також забезпечення їх зростаючих енергетичних потреб. При цьому робиться наголос на «суто комерційному характері проекту та відсутності у нього будь-яких політичних цілей».

Найбільш відомим лобістом «Північного потоку-2» та інтересів Росії є колишній федеральний канцлер Німеччини Г. Шрьодер

Завдяки проведеній лобістами роботі на сьогоднішній день проект вже підтримали більшість із країн, які безпосередньо впливають на його реалізацію, в т. ч. ФРН, як основний одержувач та споживач газу, а також Фінляндія та Швеція, через шельфові зони яких проходить маршрут газопроводу. Крім того, проект схвалює низка інших європейських країн, зацікавлених в отриманні додаткових обсягів газу або причетних до його реалізації, зокрема Нідерланди, Бельгія та Австрія.

Спираючись на це, учасники консорціуму Nord Stream вже розпочали практичні кроки з будівництва інфраструктури газопроводу на території країн ЄС, ще до отримання дозволу Данії на його проходження через її шельфову зону. Зокрема, у Німеччині в районі м. Лубмін (федеральна земля Мекленбург – Передня Померанія) ведуться роботи зі спорудження газоприйомної станції.

 

В той же час, проти реалізації проекту «Північний потік-2» виступає чинне керівництво ЄС, яке вбачає у ньому серйозну загрозу безпеці Європейському Союзу та його партнерам, насамперед Україні. З огляду на це, вживаються заходи з протидії планам Росії. Так, Європейська комісія відмовилась включити проект «Північний потік-2» до переліку пріоритетних програм ЄС, які фінансуються з європейських фондів. Крім того, розглядається питання щодо внесення змін до європейського законодавства, які мають ускладнити будівництво газопроводу на території Європейського Союзу.

Керівництво ЄС вбачає у проекті «Північний потік-2» серйозну загрозу безпеці Євросоюзу та його партнерам, насамперед Україні

Нові європейські правила пропонується поширити на всі газопроводи, через які постачається газ до країн ЄС, у т. ч. по дну прилеглих морів. Прийняття згаданих пропозицій стане вагомим доповненням «Третього енергетичного пакету ЄС», який не допускає можливості монополізації європейського газового ринку, а саме: виконання однією компанією функцій видобутку, транспортування та продажу газу. Необхідність внесення таких змін до європейського законодавства вже підтримало 19 членів ЄС.

Основними противниками проекту «Північний потік-2» є Польща та Литва, які знаходяться на головному напрямі російської експансії в Європі. В цьому плані російський проект вважається ними таким, що безпосередньо загрожує їх інтересам та безпеці. В зв’язку із зазначеним Варшава та Вільнюс послідовно закликають країни ЄС відмовитись від «Північного потоку-2», активно підтримують позицію Європейської комісії щодо російського проекту, а також вживають заходи з підвищення своєї енергетичної безпеки.

Проти зміцнення позицій Росії в енергетичному секторі ЄС та припинення постачання газу через Україну виступають також Чехія, Естонія, Латвія, Словаччина, Румунія та Хорватія. У минулому році згадані країни разом із Польщею та Литвою направили офіційне звернення на ім’я голови Європейської комісії Ж.-К. Юнкера щодо незгоди з будівництвом газопроводу «Північний потік-2».

 

На цьому фоні додаткові складнощі у досягненні Росією її політико-енергетичних цілей виникають через посилення конкуренції на європейську газовому ринку внаслідок виходу на нього нових постачальників. Так, в червні 2018 року був введений в дію Трансанатолійський газопровід (TANAP) потужністю 16 млрд куб. метрів газу за рік, призначений для транспортування природного газу із Азербайджану через Туреччину до Південної Європи.

Крім того, на противагу «Північному потоку-2» країнами Північної Європи реалізується власний проект будівництва Балтійського газопроводу (Baltic Pipe) з Норвезького моря до Данії, Швеції та Польщі з можливістю постачання газу також і на ринки сусідніх країн. Газопровід матиме потужність 10 млрд куб. метрів газу за рік і плановий термін експлуатації 50 років. Початок будівельних робіт передбачається в 2020 році, а завершення — в 2022 році. Основними виконавцями проекту є польська компанія Gaz-System та данська Energinet.

Планується також реалізація низки інших трубопровідних проектів. Зокрема, Франція, Іспанія та Португалія працюють над стратегією створення спільної газотранспортної системи з країн Магрибу та Африки.

В Європі триває активний розвиток інфраструктури з прийому СПГ

Водночас триває активний розвиток інфраструктури з прийому та регазифікації скрапленого природного газу (СПГ, інше прийняте скорочення — LNG). На сьогодні в Європі вже діє 24 LNG термінали, що отримують газ з Катару, Австралії, Алжиру та США. Зокрема, в зв’язку з посиленням загроз з боку Росії протягом останніх років LNG термінали були збудовані у Польщі (потужність 5 млрд куб. метрів за рік з можливістю її збільшення до 7,5 млрд) та Литві (потужністю 4 млрд куб. метрів за рік).

Разом з тим, проблемою у масовому переході європейських країн на СПГ поки що залишається його більша вартість ніж російського газу. У перспективі вирішенню цієї проблеми сприятиме як збільшення кількості LNG терміналів в Європі, так і нарощування обсягів постачання СПГ на європейський ринок.

Так, очікується суттєве збільшення обсягів постачання СПГ зі США, які здійснюють активні заходи з розширення його виробництва та виходу на газовий ринок Європи. За результатами зустрічі президента США Д. Трампа та голови Європейської комісії Ж.-К. Юнкера 26 липня ц. р. у Вашингтоні була досягнута домовленість щодо посилення співробітництва сторін у згаданій сфері. За домовленістю сторін, протягом декількох років у країнах ЄС передбачається спорудження ще 12 LNG терміналів, зорієнтованих на прийом американського СПГ.

Наведені дії США супроводжуються демонстрацією ними різко негативного ставлення до проекту «Північний потік-2», а також погрозами ввести санкції проти його учасників. Згідно з офіційною позицією Вашингтону, введення в дію нового російського газопроводу посилить загрози безпеці Європи та сприятиме зміцненню Росії, що є неприпустимим в умовах проведення нею агресивного зовнішнього курсу. В той же час, окремою причиною таких заяв США можуть бути наміри послаблення конкурентоспроможності Росії на європейському газовому ринку.

 

В цілому розглянуті обставини здійснюють відчутний вплив на перспективи реалізації проекту «Північний потік-2» та подальшої роботи газопроводу.

За рахунок розширення «Північного потоку» Росія монополізує газові поставки до країн ЄС зі східного напрямку

Так, незважаючи на високий рівень зацікавленості ФРН у реалізації проекту «Північний потік-2», що перетворить Німеччину на потужний газовій хаб в Європі, вона обумовлює свою участь у ньому низкою чинників. Насамперед це стосується продовження транспортування російського газу також і українською ГТС. Така позиція Берліну неодноразово підтверджувалась Федеральним канцлером ФРН А. Меркель, в т. ч. під час її зустрічей з президентом РФ В. Путіним. Крім того, з метою недопущення монополізації Росією німецького газового ринку уряд ФРН планує спорудження двох LNG терміналів на балтійському узбережжі Німеччини.

Поряд з цим відмічається посилення занепокоєння іноземних компаній, які беруть участь у реалізації проекту, через загрозу введення проти них американських санкцій. За заявою керівництва німецького енергетичного концерну Uniper, з огляду на це він може відмовитись від інвестування проекту. В цьому зв’язку висловлюється стурбованість стосовно небезпеки виключення концерну з міжнародного платіжного обороту внаслідок втрати можливості використання американського долара у торговельних операціях.

У перспективі набуватиме також і подальшого посилення конкуренція на європейському газовому ринку, що об’єктивно призводитиме до падіння цін на газ. В свою чергу, це знижуватиме рентабельність газотранспортної системи «Північний потік», яка взагалі може стати збитковою. Тим більше, що вона має суто політичних характер, а її спорудження не обумовлене жодною економічною доцільністю.

 

Все це робить проект «Північний потік-2» досить ризикованим для інвесторів. Навіть у випадку його реалізації вони можуть не тільки не отримати очікуваних доходів від своїх інвестицій, але і втратити вкладені кошти.

На противагу цьому привабливими для інвестицій є проекти спорудження LNG терміналів в Європі та трубопровідних систем, альтернативних російським. Саме вони підтримуються США та ЄС і динамічно розвиваються, що гарантує безпеку та прибутковість інвестицій.