Вадим Волохов
Референдум в Іракському Курдистані, попри всі залякування та погрози, відбувся. Крім політичних аспектів, він має в регіоні і економічні наслідки. Які саме?
В Іракському Курдистані зосереджено близько 50 млрд барелів нафти, що становить біля 3 % її світових запасів, або 30 % нафтових запасів Іраку. З них 80 % контролює уряд з Багдаду, а 20 % — курди. Крім нафти Курдистан має газ, розвідані запаси якого оцінюються в близько 45 млрд куб. метрів. І це не просто поклади супутнього газу, а саме газові родовища.
За офіційними даними засобів масової інформації Іраку, на сьогодні в Курдистані видобувається біля 900 тис. барелів нафти на добу. Але її видобуток може бути відчутно збільшений за умови, що гарантуватимуться належні заходи безпеки, створюватимуться нові канали експорту та збільшаться інвестиції.
А тим часом Курдистан щодоби через турецький порт Джейхан експортує до 650 тис. барелів нафти. Фактично сьогодні це головний коридор, що забезпечує надходження валюти до провінцій Іракського Курдистану.
|
Довідка: Район Дейр-ез-Зор у Сирії вважається стратегічним, оскільки там знаходяться основні поклади нафти. Через цей район пролягають основні автомобільні шляхи, що зв’язують курдські провінції Іраку та Сирії з морськими портами Йорданії та Ізраїлю. У перспективі, коли буде відновлений старий нафтопровід Кіркук — Хайфа, ця частина Сирії, як і курдська частина Туреччини, стануть ключем для експорту нафти з Іракського Курдистану.
|
Розглянемо позиції сторін з точки зору економіки регіону. Як і передбачалось, ніхто не буде воювати з Курдистаном, навіть Туреччина. Товарообіг Туреччини з Іракським Курдистаном становить біля 7 млрд дол. США на рік. Якщо для курдської нафти Анкара є «вікном у світ», то для Туреччини Іракський Курдистан є «посилюючим фактором у створенні потужного економічного вузла».
Поки країни регіону та світу прогнозують свої подальші кроки в умовах створення курдської незалежної держави, «Роснефть» вже запропонувала курдам профінансувати будівництво газопроводу потужністю у 30 млрд куб. метрів з Іракського Курдистану до Туреччини.
За повідомленнями «Reuters», після дворічного призупинення робіт американська нафтова компанія «Chevron» розпочала буріння у Курдистані двох свердловин.
Британська «Genel Energy» взялася за розробку двох родовищ в регіоні, а консорціум «Pearl Petroleum» (Ірак і ОАЕ) активно втілює проект з видобутку протягом року 3,2 млрд куб. метрів газу.
До перспективних нафтових та газових проектів готові долучитись і інші гравці енергетичного ринку, такі як Іран, європейські транснаціональні компанії та Китай.
Виникає питання, а чому саме російські компанії так активно почали пропонувати курдам свої послуги? Відповідь, як кажуть, лежить на поверхні: поява Іракського Курдистану на ринках ЄС і Туреччини з 20 млрд куб. метрів видобутку газу на рік стане крахом для російського «Газпрому» та положить край російській газовій монополії.
Саме такого об'єму газу не вистачає Туреччині, щоб стати головним його постачальником до Європи. Річ у тому, що Анкара не має достатніх можливостей для зберігання газу з метою підтримання стабільного тиску в своїй газотранспортній системі. Використовувати для цього газосховища Греції чи Ірану Туреччина не може з політичних міркувань. Тому єдиною альтернативою створення «турецького газового складу» є саме Іракський Курдистан. А для цього необхідно створити мережу газопроводів низького тиску, які з’єднаються з ГТС Туреччини.
На перший погляд, контракт «Роснефти» з курдським Ербілем щодо будівництва газопроводу з Курдистану до Туреччини виглядає алогічним, але це тільки на перший погляд. По-перше, «Роснефть» добре розуміє, що матиме справи не з урядом Іраку, а з курдами, незалежно від того, яку форму незалежності вони матимуть.
По-друге, з геоекономічної точки зору саме зараз курдський газ потрібен як на турецькому, так і на європейському ринках і йому поки що немає альтернативи.
Наприклад, Азербайджану, як активному газовому гравцю в регіоні, бракує ресурсів для того, щоб задовольнити потреби європейських країн. Транскаспійський проект NABUCCO, який повинен доставляти газ із Туркменії до Європи, залишився піар-проектом.
Чимало газу в Ірані, але, по перше, ця країна перебуває під дією економічних санкцій. По-друге, основні поклади газу знаходяться на шельфі Перської затоки («Південний Парс») і немає газопроводів, по яких можна було б транспортувати газ з півдня Ірану до Європи. На півночі Ірану покладів газу недостатньо і Тегеран імпортує щорічно для своїх потреб 8 млрд куб. метрів газу з Туркменії.
Залишається одне — газ Іракського Курдистану. Саме тому і розпаляється боротьба за курдський газовий ринок.
«Роснефть» намагається підписати контракт з курдами до кінця поточного року, а експорт газу розпочати вже в 2020 році.
| Перспективні та діючі трубопроводи в Турецькому регіоні |
За словами офіційного представника Демократичної партії Курдистану в Москві Хошаві Бабакра (Hoshavi Babakr), новий газопровід пролягатиме від Кіркука і з’єднається з Південним газовим коридором (TAP і TANAP), який ще будується. Передбачається, що газопроводом до Туреччини надходитиме 6 млрд куб. метрів газу з Азербайджану і ще 10 млрд куб. метрів транзитом до Європи. Перший газ має надійти до Туреччини вже у 2018 році, а до Європи — у 2019-му.
З нереалізованих ще проектів слід згадати угоду 2013 року між Анкарою та Курдською автономією, за якою курди мали експортувати до Туреччини 2 млн барелів нафти щодоби і до 10 млрд куб. метрів газу протягом року. Газопровід планувала прокласти британська «Genel Energy» разом з турецькою «Turkish Energy Company» (TEC), але сторони не змогли про це домовитись.
У 2016 році «Genel Energy» повідомила про контракти з американськими компаніями «Fluor» та «Baker Hughes» щодо робіт на родовищах в Курдистані (Міран и Біна Баві). Запаси газу, за експертними оцінками, становлять 350–400 млрд куб. метрів, а в цілому на півночі Іраку — близько 5 трлн куб. метрів. Інвестиції на початок видобутку оцінювались в 2,9 млрд дол. США, в мережу трубопроводів — 2,5 млрд дол. США.
Щодо намірів Москви відносно Курдистану, то слід згадати, що на сьогодні у неї немає достатнього впливу на тамтешню політичну еліту. У світлі подій на Близькому Сході Москва намагається взяти під свій контроль поставки енергоресурсів до Європи.
Таким чином, ніхто, крім Тель-Авіва, не визнає референдум, але і скасовувати відносини з Курдистаном ніхто не поспішає, і триває саме розподіл курдської нафти та газу. Коли в Ербіля з’являться нові шляхи для експорту енергоносіїв, настане і час для визнання незалежного Курдистану.
