У грудні минулого року «Борисфен Інтел» проаналізував азійський (китайський) та кавказький вектори кремлівської «замісної терапії», спрямованої на порятунок російської економіки від системних наслідків санкцій ЄС і США, а для режиму В. Путіна – від «соціального» пробудження російського народу. У цій статті йтиметься про ситуацію у центральноазійських державах як через призму оцінки стійкості правлячих еліт, так і сподівань Кремля на підтримку ними євразійських інтеграційних планів В. Путіна і реалізацію зовнішньополітичного «повороту на Схід».
З урахуванням існуючих глобальних економічних тенденцій, ситуації на світовому ринку нафти, а також високого рівня взаємопов’язаності економік держав Центральної Азії (Казахстану, Узбекистану, Туркменістану, Киргизстану, Таджикистану) та РФ у 2015 році прогнозується загальне, але некритичне уповільнення темпів зростання ВВП центральноазійських країн із актуалізацією для них питання протидії загрозам макроекономічної стабільності в умовах несприятливого інвестиційного клімату (для всіх країн ЦА) і низьких кредитних рейтингів (Узбекистану, Киргизстану й Таджикистану) та ризику погіршення безпекової ситуації у регіоні.
Наразі спостерігається просування воєнізованих ісламістських угруповань до північних та північно-західних районів Афганістану. Також налагоджується взаємодія й триває об’єднання потенціалів «Талібану» й «Ісламського руху Узбекистану» з бойовиками «Ісламської держави» (ІД), в лавах яких воює значна кількість вихідців із країн ЦА, насамперед, Узбекистану, Таджикистану і Киргизстану. Передусім безпекові виклики, зокрема посилення напруженості в Афганістані і ризик трансформації ісламістського екстремізму у реальну загрозу для стабільності правлячих режимів і суспільства у центральноазіатських державах, використовуватимуться Москвою для посилення свого впливу на ці пострадянські країни.
Афганістан — третій фронт «Ісламської держави». Керівники «Ісламської держави» (ІД) повідомили про створення нового напряму, який буде відповідати за ведення бойових дій в Афганістані та Пакистані |
Окрім того, Кремль обґрунтовано розраховує на «поступливість» лідерів вказаних країн в умовах наближення чергових електоральних компаній: цього року мають відбутись президентські вибори в Узбекистані (29 березня), парламентські вибори в Таджикистані (1 березня) та Киргизстані (жовтень), а також розпочнеться підготовка до проведення виборів президента Казахстану у 2016 році.
Отож кремлівська дипломатія та російські спецслужби докладають максимум зусиль для того, щоб схилити країни регіону до реагування на зростання терористичної та екстремістської активності біля кордонів Центральної Азії (насамперед, у транскордонні з Афганістаном) у спосіб формування «трикутника безпеки Росія-Казахстан-Узбекистан».
Афганістан сьогодні є «больовою точкою» для всіх республік Центральної Азії |
За наполяганням Казахстану, Киргизстану й Таджикистану основним питанням порядку денного грудневого (2014 р.) саміту держав-членів Організації Договору про колективну безпеку (ОДКБ) стало обговорення безпекової ситуації у Центральній Азії з урахуванням зростання оперативних можливостей руху «Талібан» після того, як зменшиться військова присутність НАТО в Афганістані. При цьому у рамках заходу міністр оборони РФ С. Шойгу закликав країни бути готовими до найбільш негативного варіанту розвитку подій в Центральній Азії й наголосив на готовності Росії допомогти збройним силам Киргизстану і Таджикистану в протидії бойовикам ІД й афганським талібам.
У відповідь глава Таджикистану наголосив на необхідності виконання у повному обсязі рішення ОДКБ від 23 вересня 2013 р. про надання союзниками допомоги офіційному Душанбе у зміцненні таджицько-афганського кордону. Президент Киргизстану акцентував увагу на необхідності посилення ефективності взаємодії країн ОДКБ для протидії загрозі наближення військових конфліктів безпосередньо до кордонів Таджикистану.
У цьому сенсі «найслабшою ланкою» серед країн ЦА у контексті протидії можливому воєнному вторгненню ісламських екстремістів з території Афганістану експерти вважають Туркменістан, який не може розраховувати на підтримку міжнародних сил безпеки через свій нейтральний статус. Водночас у 2015 році передбачається зміцнення обороноздатності Узбекистану внаслідок розпочатої США у грудні 2014 року процедури передачі офіційному Ташкенту військової техніки.
При цьому ситуація в регіоні ускладнюватиметься й через фактичну неготовність країн Центральної Азії до системного об’єднання зусиль з метою протидії згаданій загрозі, що викликано наявністю значного потенціалу нестабільності міждержавних відносин, а також тим, що країни дотримуються диференційованих підходів до розвитку співпраці із конкуруючими за вплив на регіон глобальними центрами сили (глибина взаємодії з ними, як правило, визначається поточним рівнем конфліктності відносин з офіційною Москвою). Це де-факто блокуватиме можливість консолідації регіонального воєнно-політичного потенціалу на російських платформах — ОДКБ та/або ЄАЕС (через неготовність Узбекистану й Туркменістану брати участь у цих об’єднаннях) й уповільнюватиме динаміку зближення на європейському та китайському напрямах.
Нагадаємо, що наразі основними «конфліктними» лініями у відносинах між країнами регіону є неврегульованість питання про розподіл водних й енергетичних ресурсів, яке викликало стійкий конфлікт Узбекистану з Таджикистаном й Киргизстаном (у першу чергу, через будівництво Рогунської ГЕС та Камбаратинської ГЕС на транскордонних водних артеріях Амудар’ї та Сирдар’ї); незавершеність процесу делімітації й демаркації кордонів (зокрема, між Узбекистаном, Киргизстаном й Таджикистаном), що періодично призводить до конфліктів, у т. ч. із застосуванням зброї у транскордонні; підтримання правлячими режимами державних ідеологій, компонентом яких є територіальні претензії до сусідів або претензії тієї чи іншої держави на регіональне лідерство (передусім, це притаманне Узбекистану).
При цьому, враховуючи включення до нової Воєнної доктрини РФ положення стосовно оперативного реагування ЗС РФ на ризики та загрози, пов’язані з «наявністю осередків і ескалацією збройних конфліктів на територіях держав, суміжних із РФ та її союзниками», країни Заходу у 2015 році не будуть зацікавлені в інспіруванні ззовні процесів системної дестабілізації ситуації в країнах Центральної Азії (формула — «не провокувати РФ на силові дії»).
Причетні до формування політики ЄС щодо країн Центральної Азії чиновники і представники деяких країн-членів Євросоюзу схильні вважати, що Євросоюзу доцільно утримуватись від конкуренції з Росією та Китаєм в регіоні через брак у ЄС інструментів реального впливу, порівняно із можливостями згаданих регіональних гравців (зокрема, у рамках ШОС та Євразійського економічного союзу /ЄАЕС/ і на двосторонньому рівні), а також не допускати прохолодних відносин з країнами Центральної Азії через «місцеву традицію обмеження прав і свобод людини».
Своєю чергою РФ, окрім воєнно-політичної компоненти, матиме й інші можливості для штучного «розхитування» ситуації в центральноазійському регіоні та окремих державах за рахунок використання таких інструментів, як застосування обмежень у торгівлі, транзиті товарів та з питань громадянства; використання залежності країн регіону від транспортно-комунікаційної та енергетичної інфраструктури, що проходить територією Росії; маніпулювання статусом трудових мігрантів із Киргизстану, Таджикистану та Узбекистану, грошові перекази яких формують значну частку ВВП цих країн; блокування співробітництва у військовій сфері; зростання впливу в регіоні кредитних органів системи ЄАЕС, а також інших інституцій, що функціонують у рамках російських інтеграційних ініціатив; створення на території РФ діаспорних структур, які провадять проросійський курс в країнах ЦА; залучення російськомовної діаспори для лобіювання власних інтересів (насамперед, в Казахстані та частково у Туркменістані); сприяння правозахисним організаціям та опозиційним лідерам, які діють у руслі російських інтересів.
У розрізі центральноазійських країн поточна ситуація є наступною. Враховуючи апробовану Кремлем в українському Криму і на Сході нашої держави політику втручання у внутрішні справи під приводом «захисту російськомовної меншини», анексію територій та надання військової підтримки сепаратистам із т. зв. «ДНР/ЛНР», існує реальна загроза реалізації на півночі Казахстану «українського сценарію» (просування проросійськими сепаратистами маріонеткових проектів на кшталт «Південно-Сибірської Республіки»), втіленню якого активно сприятимуть інкорпоровані в медіа-сферу країни висококваліфіковані фахівці з російським громадянством, та російськомовні громадяни Казахстану, які підтримують інтеграційні ініціативи Кремля. Не дивно, що у Казахстані арештовують і судять своїх громадян, які воювали на сході України у складі бандформувань «ДНР/ЛНР», а також розпочали переговори з РФ і Євразійською економічною комісією про обмеження і навіть заборону постачання з Росії нафтопродуктів, автомобілів, металу, курятини, муки, соків і кондитерських виробів через загрозу казахстанському ринку внаслідок девальвації російського рубля до тенге на 47 %.
Уряд Казахстану, як запобіжний захід, змушений впроваджувати затратні програми зміни етнічного складу населення у прикордонних з Росією регіонах, переселяючи туди етнічних казахів з центральних та інших районів країни, а також розглядає питання мовної реформи із відмовою від кирилиці й переходом на латиницю. З цією ж метою планується використати масштабне святкування 550-річчя державності Казахстану, на яке вже виділено 3 млрд тенге.
Попри вже згадану вразливість Туркменістану і, як наслідок, можливе вторгнення ісламістів із Афганістану та намагання зовнішніх гравців посилити вплив на офіційний Ашгабат, президент Г. Бердимухамедов намагатиметься гарантувати собі довготривале правління, у тому числі й у спосіб внесення змін до конституції країни, збереження нейтрального зовнішньополітичного курсу та політики «нульової толерантності» у питанні приєднання Туркменістану до російських інтеграційних проектів, а також завдяки підтримці КНР, Ірану та Туреччини. На досягнення цього працюватимуть заходи зі збереження повного пакета пільг і державної підтримки населення (безоплатне користування електроенергією, природним газом, питною водою, повареною сіллю, символічна плата за комунальні послуги) та оголошення 2015 року — Роком нейтралітету та миру, а м. Мари — культурною столицею тюркського світу.
За таких умов, враховуючи інтенсифікацію пошуку Ашгабатом альтернативних (в обхід території Росії) шляхів постачання вуглеводнів на світові ринки (газопроводи ТАПІ і Транскаспійський), посилення китайської складової у зовнішньоекономічній та енергетичній політиці Туркменістану та зміцнення зв’язків з Іраном, у Кремля досить обмежені можливості щодо дестабілізації ситуації в Туркменістані, зокрема, з використанням наявності подвійного туркменсько-російського громадянства у певної частини населення країни чи поглиблення протиріч між Туркменістаном і США та ЄС.
Усвідомлюючи зростання безпекової нестабільності в регіоні, а також намагання окремих гравців, передусім РФ, використати цей чинник у своїх інтересах, лідер Узбекистану І. Карімов, напередодні президентських виборів (29 березня ц. р.), орієнтується на втілення особливої «узбецької моделі» розбудови соціально-орієнтованої економіки, привнесення елементів «псевдодемократичних» перетворень в країні із посиленням законотворчої діяльності контрольованого парламенту та впровадження у зовнішній політиці концепції рівновіддаленості від конкуруючих за вплив на офіційний Ташкент зовнішніх центрів сили. І. Карімов твердо зорієнтований на неучасть у воєнно-політичних та економічних блоках, які патронуються як РФ, так і Заходом. У цьому контексті глава держави у щорічному посланні оголосив, що Узбекистан не братиме участі у військово-політичних блоках (меседж на адресу РФ), а також не надаватиме територію країни для розміщення іноземних військових баз (меседж для США). Водночас для зміцнення боєздатності національних збройних сил цього року від Сполучених Штатів до Узбекистану має надійти понад 300 одиниць бронетехніки. Це найбільша військова допомога Вашингтона країнам Центральної Азії.
Отож, «слабкими ланками» у протистоянні «дружбі з Кремлем» залишаються Таджикистан і Киргизстан.
Зокрема, президент Таджикистану, в умовах відсутності достатніх ресурсів для вирішення серйозних соціально-економічних й безпекових проблем, змушений розраховувати на допомогу РФ, КНР і світових фінансових інституцій. При цьому Е. Рахмон має балансувати як між можливістю ускладнення економічних відносин з Китаєм (проекти на $ 6 млрд плюс пільгове кредитування) у разі приєднання до Євразійського економічного союзу, так і постійним маніпулюванням (а, по суті, залякуванням) Москвою чинником таджицьких трудових мігрантів (1,2 млн осіб) і присутністю російського військового контингенту в Таджикистані (201-ша база) в умовах актуалізації для Душанбе безпекових загроз через афганський чинник і періодичні загострення у відносинах із Узбекистаном й Киргизстаном.
Попри те, що у своєму останньому посланні Е. Рахмон оминає розкриття теми російських інтеграційних проектів (насамперед ЄАЕС) і співробітництва в рамках СНД, ШОС та ОДКБ і визначення стратегічних союзників Таджикистану, у представників політичної еліти країни вже сформувався консенсус щодо необхідності інтеграції до ЄАЕС. Зокрема, навіть лідер опозиційної Партії ісламського відродження Таджикистану не вважає загрозою приєднання держави до Євразійського економічного союзу.
Вкрай несприятлива політична й соціально-економічна ситуація у Киргизстані (протистояння в країні за віссю «північ-південь», високий рівень політизації населення, посилення націонал-шовіністичних і екстремістських настроїв у суспільстві) гостро актуалізувала для керівництва країни питання щодо отримання зовнішньої допомоги. Це безпосередньо вплинуло на стратегічні пріоритети А. Атамбаєва й змусило активізувати відносини з РФ. При цьому, у разі приєднання до ЄАЕС, Москва обіцяє виділити $ 500 млн на підтримку киргизької економіки, а у подальшому офіційний Бішкек розраховує на збільшення цієї суми до $ 1 млрд. Крім того, в умовах подальшого зростання скептицизму в оцінках Заходом внутрішньої та зовнішньої політики Киргизстану, для офіційного Бішкека фактично єдиними доступними джерелами фінансування можуть залишитись киргизько-російський фонд розвитку та киргизько-казахський фонд прямих інвестицій.
Отже А. Атамбаєв докладатиме всіх зусиль для входження країни до згаданого кремлівського проекту та намагатиметься заручитися підтримкою і гарантіями безпеки з боку РФ з метою гарантувати стабільність свого подальшого правління після 2017 року. Саме для цього президент Киргизстану під час чергових парламентських виборів (жовтень) буде прагнути дістати підконтрольну більшість у Жогорку Кенеші для внесення необхідних змін до конституції, завдяки яким він матиме можливість повторно обиратися на посаду глави держави.
Аналіз згаданих тенденцій у внутрішньополітичному та соціально-політичному житті і зовнішній політиці центральноазійських держав та наявне вперте прагнення Кремля посилювати чи хоча б зберігати свій вплив у регіоні наштовхує на висновок, що В. Путін буде змушений «зарезервувати» для країн Центральної Азії (передусім як плату за лояльність їхніх правлячих режимів) певну частину воєнно-технічних, фінансових, енергетичних та інформаційних ресурсів, необхідних для підтримання «новоросійського і кримського проектів» в Україні». Разом з тим жодна дипломатична, політична й економічна багатовекторність лідерів Казахстану, Узбекистану і Туркменістану чи загроза поширення радикального ісламу і кольорових революцій у Киргизстані і Таджикистані не в змозі відвернути увагу В. Путіна від українського напряму, де вирішуються його особиста доля і майбутнє сконструйованого ним режиму.