Наприкінці минулого року ми вже повідомляли про плани Кремля і його вірного союзника Кірілла з мобілізації та підтримки «захисників руського світу і руського православ’я» на Сході України.
Аналіз цьогорічної активності предстоятеля і кліруРуської православної церкви Московського патріархату свідчить про те, що РПЦ МП залишається одним із основних «стовпів» Кремля в рамках реалізації ним імперської політики щодо України. Серед визначених в адміністрації президента Російської Федерації для Кірілла «пріоритетних завдань» важливе місце посідає протидія конституюванню Української помісної православної церкви(УППЦ).
Усвідомлюючи масштабну загрозу російським державним і церковним інтересам від можливого об’єднання УПЦ КП, УАПЦ, УПЦ МП, УПЦ у Канаді та США, ієрархи РПЦ МП зорієнтували клір Української православної церкви (МП) на роботу з правлячими архієреями Української автокефальної православної церкви з метою схилення їх до відмови від об’єднання з УПЦ КП.
Саме присутність на червневому спільному засіданні комісії для ведення діалогу УПЦ КП та УАПЦ представників УПЦ у Канаді та УПЦ у США, які є канонічними церквами і перебувають під юрисдикцією Константинопольського патріархату, що суттєво посилює легітимність зазначеного об’єднавчого процесу в очах світового православ’я, викликала різке невдоволення вищого кліру РПЦ МП і УПЦ МП та стала причиною активізації дій конфідентів Кремля і Кірілла у церковному житті України.
Згідно з генерованими у Москві інструкціями кліру Української автокефальної православної церкви передусім нав’язується думка про недоцільність об’єднання, оскільки нібито УАПЦ, як більш слабка структура, буде поглинута УПЦ КП, після чого її глава Філарет проведе масову заміну ієрархів автокефальної церкви на «своїх».
Водночас єпископат Московського патріархату проводить необхідну «роз’яснювальну» роботу зі співчуваючими йому представниками українського бізнесу щодо надання фінансової допомоги «бідній» УАПЦ, чим має досягатись залежність останньої від донорів. Більше того, подейкують, що з метою блокування об’єднавчого процесу між УАПЦ та УПЦ КП президент РФ В. Путін розпорядився передати нинішньому главі УАПЦ 3 млн дол. США. Й хоча до Макарія через участь у «транзакції» представників «українського православного політичного істеблішменту» дійшла лише половина цієї суми, зазначені кроки російської сторони значною мірою обумовили зміну позиції предстоятеля, який за результатами проведеного у Києві 9 липня ц. р. Архієпископського собору УАПЦ офіційно заявив про те, що очолювана ним церква призупиняє процес об’єднання з УПЦ КП.
Згідно із кремлівським задумом, діючи в унісон з УАПЦ, ієрархи Української православної церкви Московського патріархату мають також наголошувати на власній зацікавленості у подоланні розколу в українському православ’ї та готовності розпочати відповідні переговори в тристоронньому форматі — УПЦ МП, УПЦ КП і УАПЦ. Як вважають у Москві та в оточенні Кірілла, відмову УПЦ КП від «трьохсторонки» можна буде використати для звинувачень її у неконструктивній позиції та пропагуванні в українському суспільстві думки про «конструктивізм» суто УПЦ МП.
Про серйозність намірів Кремляі надалі впливати на об’єднавчі процеси в українському православ’ї свідчать також відповідні кадрові зміни в Українській православній церкві (МП). Зокрема в Москві розраховують на здатність обраного синодом УПЦ МП на посаду голови Комісії для діалогу з представниками УАПЦ митрополита Кам'янець-Подільського Феодора переорієнтувати клір УАПЦ на переговори з УПЦ МП щодо об’єднання.
Поза увагою ієрархів РПЦ не залишатиметься й духовенство УПЦ Київського патріархату. При цьому у Московській патріархії розраховують на посилення розколу в єпископаті УПЦ КП, одна частина якого нібито прагне повної самостійності на чолі з патріархом, а інша вважає, що для отримання незалежності можна погодитися й на статус митрополії під омофором Вселенського патріарха.
Усвідомлюючи недостатність внутрішньоукраїнських зусиль через значну втрату довіри до УПЦ МП з боку українського суспільства, РПЦ МП одночасно намагається блокувати об’єднавчий процес між українськими православними конфесіями шляхом тиску на Вселенського патріарха Варфоломія, за підтримки якого може розпочатись процес конституювання Української помісної православної церкви. Поінформовані джерела повідомляють, що посланець Москви, глава Відділу зовнішніх церковних зв´язків РПЦ МП митрополит Іларіон під час нещодавньої зустрічі із Вселенським патріархом передав лист Кірілла, в якому останній піддав жорсткій критиці участь Константинополя в об’єднавчих переговорах між УПЦ КП та УАПЦ, а також дозволив собі навіть пригрозити Варфоломію можливою відмовою РПЦ МП від участі у запланованому на першу половину 2016 року Всеправославному соборі. Окрім того, на противагу позиції Варфоломія щодо проведення собору на історичній території Матері-Церкви (у Стамбулі), Кірілл наполягає на грецьких Салоніках, котрі перебувають під контролем РПЦ МП. Більше того глава РПЦ МП виявляє непоступливість стосовно недопущення розгляду на Всеправославному соборі українського питання.
Усвідомлюючи небажаність на нинішньому етапі значного загострення стосунків з Москвою, Вселенський патріарх після вищезгаданої зустрічі погодився послабити підтримку об’єднавчих процесів між українськими церквами, надавши сигнал, що він зможе дарувати автокефалію новоутвореній церкві не раніше 2016 року.
За оцінками експертів-релігієзнавців, у такий спосіб Вселенський патріархат досяг прийнятних для себе результатів, оскільки фактично «винуватцем» зриву об’єднавчого процесу стала УАПЦ, що дозволило Константинополю не загострювати відносини з РПЦ МП, уникнути критики прихильників ідеї якнайшвидшого створення УППЦ, відклавши питання відновлення об’єднавчих переговорів на період після проведення Всеправославного собору.
З метою опосередкованого впливу на Вселенський патріархат, у Кремлі не відмовились також і від схиляння керівництва Туреччини до здійснення певних взаємовигідних і для Анкари обмежувальних заходів, таких як невизнання правосуб’єктності Константинополя і реєстрації його як юридичної особи, збереження часових обмежень на проживання в Туреччині представників Вселенського патріархату, котрі не мають турецького громадянства тощо.
Зрозуміло, що в арсеналі Кремля, окрім шантажу, залишилось місце й для непрямого підкупу. Йдеться, зокрема, про анонсовані наміри будівництва за кошти «Газпрому» у курортних містах Туреччини, де влітку відпочиває багато російських туристів, храмів РПЦ МП із одночасним подвійним підпорядкуванням цих приходів Москві й Константинополю та повною передачею останньому усіх їхніх доходів.
У «битві за Україну» із Константинополем РПЦ МП намагається також зацікавити матеріальною підтримкою та іншими привілеями цілий ряд лояльно налаштованих до неї помісних православних церков (Польську, Чехословацьку, Сербську, Елладську, Кіпрську, Александрійську та Болгарську) взамін на доведення ними до Вселенського патріарха меседжів про так звану «неканонічність об’єднання УПЦ КП й УАПЦ та недоцільність підтримки ним об’єднавчих процесів в українському православ’ї без участі РПЦ/УПЦ (МП)».
Не менш важливою складовою стратегії Кремля у контексті недопущення об’єднавчих процесів в українському православ’ї є збереження необхідного рівня діалогу з Римо-католицькою церквою (РКЦ), котра залишається одним із основних гравців як на європейському континенті, так і в релігійному середовищі нашої країни. При цьому російські ієрархи просувають ідею про доцільність остаточного розподілу сфер впливу в Україні між РПЦ МП і РКЦ та взаємну зацікавленість у блокуванні об’єднавчих процесів в українському православ’ї.
На агітки апологетів В. Путіна і Кірілла з Апостольської столиці розважливо відповідають:
— по-перше, процес консолідації церков східного обряду в Україні буде довготривалим (близько 10-15 років);
— по-друге, Ватикан із розумінням, проте без будь-якої відвертої підтримки та схвалення, ставиться до позиції Вселенського патріарха Варфоломія з вирішення питання щодо УППЦ.
Здійснивши експрес-аналіз нових елементів у стратегії Російської Федерації щодо «церковно-українського» питання, залишаємо на розсуд читачів оцінку реальності та загрозливості цинічних планів Кремля для суспільно-політичної стабільності у нашій Державі та рекрутування нових «ідейних захисників Руського світу і православ’я» як у самій Росії, так і на Сході України.
