Частина 7 «Сепаратисти розпочинають і... програють»
Частина 6 «На піку загальнофлотського психозу»
Частина 5 «За крок до війни...»
Частина 4. «Севастополь – Крим – Росія»
Частина 3. «Як ділився Чорноморський флот «по-братерськи»
Частина 2. «Чорноморський флот на терезах політичного торгу
Частина 1. «Чорноморський флот Російської Федерації і національна безпека України
Частина 8. «Розкол»
Сесія Верховної Ради Криму продовжила свою роботу 27 травня 1994 року. Несподівано депутати кримського парламенту і «президент» півострова перестали розуміти одне одного. Це був розкол. Парламент Криму відмовився затвердити склад уряду. Не допомогли ні заклики Ю. Мєшкова, ні прем'єр-міністра автономії Е. Сабурова. Тоді Ю. Мєшков у супроводі своїх кандидатів на міністерські пости в автономії покинув зал засідання.
Зазнавши невдачі з формуванням уряду півострова, Ю. Мєшков знову почав звинувачувати Україну у її намаганнях дестабілізувати кримську обстановку. Але, прагнучи перехопити ініціативу у Верховної Ради автономії, він погодився вести переговори з Києвом про способи вирішення кримських проблем.
* * *
Щоправда, ці переговори ускладнювалися позицією командування Чорноморського флоту, що намагалося по-своєму впливати на політичну ситуацію регіону. Так, 27 травня офіцерські збори ВПС ЧФ підтримали рішення Верховної ради Криму про відновлення дії Конституції півострова від 1992 року.
В цей же час засоби масової інформації Севастополя оприлюднили звернення координаційної ради офіцерських зборів ЧФ до президентів України, Росії і Криму, а також до глав держав СНД, в якому намагались переконати, що саме позиція України призвела до погіршення стану справ на півострові.
* * *
А тим часом Чорноморський флот «грав м'язами». 28 травня з 9 години ранку до обіду в штабі ЧФ проходить чергове тренування з «відбиття нападу диверсійних груп», виставляється зовнішня охорона, особовому складу видаються бронежилети. У Качинському гарнізоні ВПС ЧФ опрацьовувалися питання мобілізаційної готовності, у військових частинах розгорталися пункти для прийому і підготовки військовослужбовців запасу, у тому числі громадян України, що проживають в Криму.
На качинському аеродромі в готовності до вильоту чергував вертоліт Мі-14 із складу 872-го окремого протичовнового вертолітного полку з завданням відстежувати переміщення українських військ по території півострова.
* * *
 |
|
О. В. Руцький, генерал-майор авіації, Герой Радянського Союзу, перший та останній віце-президент Російської Федерації з 1991 по 1993 рік: «Росії необхідно мати жорсткішу позицію щодо колишніх союзних республік» http://www.all-kursk.ru/pro/ |
Між тим, Москва причаїлася, явно остерігаючись негативної реакції Заходу на її пряму підтримку кримських сепаратистів. Хоча вона аж ніяк не могла сидіти склавши руки. Хтось в Кремлі визнав за доцільне використати колишнього віце-президента Росії А. Руцького. Він і озвучив нібито за своєю ініціативою, «особисто від свого імені», кремлівську позицію. Зокрема, за заявою А. Руцького у засобах масової інформації Росії, проблема Криму могла бути розв'язана тільки за умови домовленості між Росією і Україною про надання півострову політичної незалежності, а також статусу вільної економічної зони. При цьому він не виключав збройного конфлікту в Криму, а також висловив думку, що Росії необхідно мати жорсткішу позицію щодо колишніх союзних республік. Наприклад, посилити свій тиск, припинивши подачу газу, нафти і електричної енергії.
Колишній віце-президент вкотре назвав Крим «російською територією», а місто Севастополь — «російською військово-морською базою». Цей статус, стверджував А. Руцькой, «був, є і завжди залишатиметься за Севастополем».
* * *
У Сімферополі заяву А. Руцького зрозуміли. 30 травня 1994 року кримський парламент відмовився виконати вимоги Верховної Ради України про відміну своїх попередніх рішень. На той момент час ультиматуму закінчувався.
Цього ж дня бригада морської піхоти Чорноморського флоту була приведена у вищу бойову готовність — «військова загроза». Особовий склад бригади отримав зброю, а для його посилення прибув танковий батальйон.
* * *
 |
|
Ю. Мєшков - це кримська бомба уповільненої дії: перший і єдиний президент невизнаної самостійної Республіки Крим Юрій Мєшков повернувся на півострів з Москви, де жив останні 15 років як політичний вигнанець http://rusouz.org/n4_110702_1.html |
Правду кажучи, це вже не могло врятувати «російську ідею Криму», яка знову дала відчутний збій. Тріщина у відносинах між парламентом Криму і його «президентом» перетворювалася на глибоку і нездоланну прірву. Передусім це стосувалося контролю місцевого уряду, що забезпечувало доступ до фінансових і матеріальних ресурсів Криму. Саме призначення членів кримського Кабінету міністрів стало першим серйозним «каменем спотикання» у відносинах між Верховною радою АРК і Ю. Мєшковим.
1 червня 1994 року «президент» Криму запропонував парламенту свої кандидатури на посади міністрів півострову, серед яких були відомі московські політики і економісти. Проте парламент автономії відмовився їх розглядати, маючи власну думку щодо виконавчої влади в АРК.
До речі, проти президентських кандидатур виступили навіть його колишні колеги з політичного блоку «Росія», спровокувавши різку полеміку між апаратом Ю. Мєшкова, головою Верховної ради Криму С. Цековим та віце-прем'єром Е. Сабуровим, що супроводжувалася взаємними звинуваченнями сторін на сторінках засобів масової інформації Криму. Це, природно, не додавало авторитету керівництву півострова.
Тим більше, що справжня причина конфлікту — невдоволення багатьох депутатів кримського парламенту розподілом керівних постів в найвищому законодавчому органі АРК, де їм нічого «не світило».
Проти «московських варягів» активно виступали місцеві бізнес — структури: вони ніяк не бажали втрачати контролю над економікою Криму. В зв'язку з цим Верховна рада Криму, відстоюючи інтереси місцевого бізнесу, намагалася підмінити собою виконавчу владу півострова, особливо в питаннях оподаткування і розподілу дотацій від України.
Парламент АРК не погодився також з вимогою Ю. Мєшкова надати йому додаткові повноваження з правом одноосібного правління на півострові: депутати побоювалися, що «президент» узурпує усю владу.
Е. Сабурову розвиток подій в Криму нагадував Москву зразка 1993 року. Він також казав, що депутати Верховної ради автономії самі підштовхують Київ до вжиття жорстких заходів відносно півострова.
* * *
Не діставши необхідної підтримки від кримської Верховної ради, розгніваний «президент» Криму покинув зал засідань. Згодом він виступив в засобах масової інформації півострова з черговим посланням, сподіваючись все ж на підтримку кримчан. Однак він сильно помилявся. Більшість жителів півострова від свого «президента» вже відвернулася.
За даними проведених у Сімферополі соціологічних досліджень, рейтинг Ю. Мєшкова різко падав. Якщо під час виборів за нього проголосувало 73 % жителів Криму, то тепер його підтримувало ледве 30 % респондентів. Ополчилися проти Ю. Мєшкова навіть його прибічники з відверто проросійських організацій. Втім, такого ж ставлення удостоїлася і Верховна рада Криму.
Так, політична рада «Союзу на підтримку Республіки Крим» (СПРК) виступила з різкою заявою щодо керівництва АРК, в якому звинуватила :
- парламентську більшість — в небажанні працювати і примарних сподіваннях на іноземну (російську) допомогу;
- Ю. Мєшкова — в бездіяльності і невиконанні жодного пункту обіцянок;
- блок «Росія» — в зраді загальних інтересів;
- С. Цекова — в непослідовності його дій.
Крім того, СПРК виступив проти правового і політичного нігілізму адміністрації Ю. Мєшкова, яка своїми суперечливими діями спровокувала загострення відносин між Республікою Крим і Україною.
 |
|
Кримські татари скликають курултай: «головниі підсумок тримісячної діяльності уряду Криму на чолі з Ю. Мєшковим - «прискорене сповзання автономії до силового протистояння з Україною» http://kafanews.com |
Ще жорсткішою була позиція Курултаю кримських татар. У перших числах червня 1994 року Курултай опублікував заяву, в якій головним підсумком тримісячної діяльності уряду Криму на чолі з Ю. Мєшковим назвалося «прискорене сповзання автономії до силового протистояння з Україною з метою прикриття своєї нездатності вирішити соціальні проблеми півострова».
Такої ж негативної оцінки удостоїлась і Верховна рада Криму. На думку Центральної ради Меджлісу кримсько-татарського народу, перші дні роботи кримського парламенту продемонстрували відкрите небажання депутатів блоку «Росія» рахуватися з думкою представників кримських татар. Виходячи з цієї обставини, керівництво Меджлісу вимагало надати обраним кримськими татарами депутатам парламенту Криму право «вето» на рішення, що приймалися. Інакше Центральна рада Меджлісу обіцяла на позачерговій сесії Курултаю ухвалити рішення по низці принципових питань, у тому числі:
- про відкликання депутатів від Курултаю зі складу Верховної ради Криму;
- про звернення до ООН і інших міжнародних організацій за фактом ігнорування прав кримсько-татарського народу;
- про обрання шляхів і форм практичної реалізації права на самовизначення.
 |
|
М. Джемільов, Голова Меджлісу кримськотатарського народу: докоряв Україні за «занадто великі поступки кримським сепаратистам» і закликав Київ зайняти жорсткішу позицію щодо Криму http://glavcom.ua |
Оцінюючи ситуацію в Криму, лідер кримсько-татарського народу М. Джемільов докоряв Україні за «занадто великі поступки кримським сепаратистам» і закликав Київ зайняти жорсткішу позицію щодо Криму.
* * *
У цих умовах чи не єдиною підтримкою Ю. Мєшкова було так зване «чорноморське козацтво», що намагалося заробити собі авторитет на сумнівних політичних авантюрах «президента» Криму.
Так, ще 28 травня 1994 року в Сімферополі була проведена «Рада козачих отаманів Росії і ближнього зарубіжжя», на якому були присутні близько ста так званих «казаков» з Сибіру, Далекого Сходу, Краснодарського краю і Інгушетії. На думку присутніх, що очевидно віддзеркалювала їх перебільшені особисті амбіції, «тільки козацтво могло стати стабілізуючою силою, спроможною не допустити конфлікту між Росією і Україною». За підсумками засідання було ухвалене рішення відкрити представництво донського козацтва у Сімферополі.
Зі свого боку «президент» Криму теж обіцяв «казакам» усіляку підтримку. Відповідно до його указу «Про козацтво Криму», уряд автономії повинен був до 15 травня 1994 року розробити програму «Відродження козацтва півострова».
 |
|
Кримські козаки: «лише козацтво могло стати стабілізуючою силою, здатною не допустити конфлікту між Росією і Україною» http://ru.tsn.ua/ |
Всього на момент підписання указу чисельність зареєстрованих «козаків» в Криму становила кілька сотень, що, на думку Ю. Мєшкова, була «реальною силою», на яку він міг розраховувати як в його протистоянні з Україною, так і зі своїм кримським парламентом. Для розширення цих можливостей з 1 вересня 1994 року в Криму повинна була розпочати роботу спеціальна «козача академія», в якій планувалося навчати до 150 осіб. Крім того, вирішувалося питання про виділення земельної ділянки для розміщення «опорного пункту козацтва» в районі міста Алупка.
Поки ж, за відсутністю техніки і зброї, «козаки» планували і надалі патрулювати вулиці кримських міст разом з місцевою міліцією.
* * *
Розкол проросійських сил Криму, а також нерішучість Москви у підтримці кримських сепаратистів змушували Верховну раду автономії йти Україні на поступки. 2 червня 1994 року відбулася перша зустріч делегації Верховної Ради України з керівництвом парламенту Кримської автономії. За словами глави київської делегації В. Буткевича, вона мала конструктивний характер і разом з політичними питаннями порушувала проблему пошуку шляхів вирішення економічних проблем Криму. В ході зустрічі було вирішено створити юридичну групу для експертної оцінки постанов обох парламентів, а також для контролю виконання ухвалених рішень.
Та керівництво кримського парламенту все ще намагалося «показувати зуби». Так, на тлі триваючих переговорів глава кримського парламенту С. Цеков направив телеграму Президії Верховної Ради України, в якій докоряв Києву за «перебування на території Криму представників силових структур і Міністерства юстиції України без узгодження з керівництвом автономії». Спікер парламенту Криму виступив і з різким протестом проти запровадження на півострові прямого правління Президента України, на чому наполягали деякі депутати українського парламенту. У відповідь С. Цеков погрожував провести референдуму про незалежність АРК.
Однак, конфлікт між законодавчою і виконавчою гілками кримської влади не давав їм змоги виступити єдиним фронтом проти України. Це підривало позиції кримських сепаратистів не менше, ніж усі зусилля України із наведення конституційного ладу в Криму.
Боротьба триває. Севастополь і Чорноморський флот як чинники «незалежності» Криму
У зв'язку з розколом керівництва Криму центр проросійської активності на півострові поступово переміщався до Севастополя, де відчувалася активна підтримка командування Чорноморського флоту.
 |
|
А. Г. Круглов (1924-2010), депутат Верховної Ради Автономної республіки Крим двох скликань (1990-1998). Організатор Російського Народного віче міста Севастополя: пообіцяв негайно повернути Севастополь Російської Федерації, якщо його оберуть мером міста. Фото 1995 р. http://navsegda3.narod.ru |
За традицією, найбільш послідовним у цьому питанні був депутат Верховної ради Криму, кандидат на посаду голови міської ради Севастополя А.Круглов. 3 червня 1994 року він виступив з черговим зверненням до севастопольців і моряків-чорноморців, називаючи при цьому Кримський півострів «Історичною територією Росії». Він гучно пообіцяв негайно повернути Севастополь Російської Федерації, якщо його оберуть мером міста. Для реалізації задуму у Севастополі, під патронатом А. Круглова, організовується черговий «Народний фронт», який закликав світову спільноту «підтримати право народу Криму самому вирішувати свою долю відповідно до міжнародного права».
 |
| Ю. М. Лужков, протягом 18 років (з 1992 по 2010) займав пост мера Москви (звільнений «у зв'язку з втратою довіри Президента Росії»): «Севастополь - дванадцятий округ столиці Російської Федерації»»http://durdom.in.ua/ |
Активно намагалася підтримувати у Севастополі проросійські організації Росія, яка фактично, усвідомивши безповоротну втрату Криму, все ж зосереджує свої зусилля на «місті російської слави». Зокрема, Севастополю були обіцяні дотації до міського бюджету на суму 50 млрд. рублів, пільгове забезпечення нафтою і газом, а також сприяння в галузі освіти. У Севастополі, наприклад, планувалося заснувати кілька філій російських ВНЗ. Не відставав у цих «пропагандистських» справах і заходах мер Москви Ю. Лужков, якось назвавши Севастополь «дванадцятим округом столиці Російської Федерації».
Проте усі ці обіцянки ніяк не впливали на економічну ситуацію Севастополя, що нестримно погіршувалася. Тривав спад виробництва; у підприємств не було грошей для виплати заробітної плати; кожен третій працівник перебував в неоплачуваній відпустці або ж працював не повний робочий день.
Між тим політична діяльність місцевої влади не залишала їй часу для виконання своїх прямих службових обов'язків. У цих умовах єдиною опорою Севастополя залишалися фінансові дотації України.
* * *
Намагаючись зміцнити свій вплив на Севастополь, російська сторона одночасно зволікала з процесами розподілу Чорноморського флоту, прагнучи зберегти його за Росією. А командування ЧФ і не приховувало таких намірів. Як заявив командувач флотом Е. Балтін під час підбиття підсумків першого півріччя навчального періоду, головне — зірвати переговори з цього питання.
І офіцерські збори флоту під керівництвом полковника Володіна координували свої дії з командуванням флоту. Не дарма Володін навіть наполягав на проведенні переговорів після 26 червня 1994 року: на цей день було призначено опитування жителів Севастополя про статус міста. Росіянам хотілося навіть затягнути переговори аж до президентських виборів в Україні.
На підтримку «неподільності флоту» активно виступали і деякі суспільно-політичні організації шовіністичного штибу у самій Росії. Зокрема, з подібною вимогою виступив виконком «Союзу міст-героїв», одночасно пропонуючи вивести з Севастополя штаб ВМС України, самому місту надати російський статус, а також Крим передати до складу Росії.
Але переговори про розподіл Чорноморського флоту тривали всупереч усім таким вимогам. На початку червня 1994 року сторони досягли принципової угоди, за якою 669 бойових кораблів передавалися Росії, а 164 — Україні. У Севастополі працювали експертні групи ВМФ Росії і ВМС України з оцінки об'єктів Чорноморського флоту. Але ось командування ЧФ цю роботу всіляко ускладнювало. Так, воно втаємничило від України повний список корабельного складу Чорноморського флоту, внаслідок чого його розподіл, по суті, здійснювався «наосліп».
Крім того, акцентувалося на неможливості розподілу флотської інфраструктури через соціально-побутові проблеми його військовослужбовців. Це нібито підтверджували всілякі «звернення флотських колективів» з проханнями не передавати Україні їх підрозділи. Зокрема, таке звернення було від «офіцерів і мічманів військово-морської бази Донузлав», що боялися втратити свої квартири через небажання служити в українських ВМС.
* * *
Черговий раунд переговорів про розподіл Чорноморського флоту, як завжди, супроводжувався всілякими провокаціями з російського боку. Наприклад, під приводом «загрози захоплення українською стороною» була приведена у підвищений стан бойової готовності 116-а бригада річкових кораблів. У рамках відповідних заходів була посилена охорона берегових баз бригади, розконсервовані корабельні артилерійські установки, а катери пришвартовані по-бойовому. Право на застосування зброї було надане їх капітанам.
 |
| Фрегат "Гетьман Сагайдачний" ВМС України: метою не допустити самочинного виходу катерів з Ізмаїла був передислокований в порт Усть-Дунайськ http://soobscha.tomsk.ru |
У відповідь, з метою не допустити самочинного виходу катерів з Ізмаїла, в порт Усть-Дунайськ був передислокований протичовновий корабель ВМС України «Гетьман Сагайдачний».
А командування ВМС України вирішило з 1 червня 1994 року не користуватися радіонавігаційною станцією в Одеському гідрографічному районі через небажання гідрографічної служби ЧФ співпрацювати з українською стороною. Зокрема, гідрографічна служба ЧФ відмовилася погоджувати свої плани з проведення гідрографічних робіт в українських територіальних водах з командуванням ВМС України.
* * *
Такими ж непростими були переговори між Верховною Радою України і парламентом Криму. 3 червня 1994 року їх делегації ухвалили підсумковий документ, в якому були підтверджені статус Криму як частини України, а також повноваження української Конституції на території півострова. 4 червня українській стороні для ознайомлення був поданий проект Конституції Криму, ухвалений законодавчим органом півострова.
 |
|
В. Кличніков, Голова Комісії парламенту Криму зі взаємодії з органами місцевого самоврядування в АРК: «керівництво України готове до конструктивної співпраці за умови погодження нового варіанту Конституції Криму» http://www.rada.crimea.ua |
Наступного дня президія парламенту Криму заслуховувала доповідь глави кримської делегації В. Кличнікова про підсумки його роботи у Верховній Раді України. За його словами, керівництво України готове до конструктивної співпраці за умови погодження нового варіанту Конституції Криму.
Після обговорення доповіді було вирішено 6 червня 1994 року провести засідання конституційної комісії. З урахуванням зауважень Верховної Ради України, комісія мала підготувати поправки до проекту Основного закону півострова для їх подальшого обговорення парламентом Криму. Парламентська комісія України з вивчення політико-правової ситуації в Криму до зазначеного терміну мала підготувати свої міркування за цим проектом.
6 червня делегація Верховної Ради України і робоча група парламенту Криму вирішили створити дві робочі групи. Перша повинна була до 15 червня 1994 року внести пропозиції до парламенту Криму з погодження Основного закону Криму з Конституцією України, а друга — розробити пропозиції про соціально-економічний розвиток регіону у складі народногосподарського комплексу України.
 |
|
Е. Ф. Сабуров (1946–2009), вице-премьер Республики Крым в 1994 г.: исключил возможность выхода Крыма из состава Украины http://www.chaskor.ru |
На думку віце-прем'єр-міністра Криму Е. Сабурова, саме невирішеність економічних проблем півострова залишалася головною причиною проблем у відносинах між Кримом і Україною. При цьому він унеможливив вихід Криму зі складу України. У той же час Е. Сабуров виступив за пріоритетний розвиток зв'язків автономії з Росією, за збереження «прозорості» кордонів між Кримом і Російською Федерацією, а також за подвійне громадянство, що, по суті, повинно максимально сприяти російській експансії на півострові.
8 червня 1994 року Верховна рада Криму повернулася до розгляду підсумкового документу про статус півострова. За прийняття документу виступив глава кримської делегації на переговорах з Верховною Радою України В. Кличніков. На його думку, документ був складений украй виважено і не припускав жодних обов'язкових умов. А його головною метою було збереження спокою у відносинах між Кримом і Україною.
Проте підсумковий документ так і не був ухвалений парламентом півострова. На погляд представників проросійської більшості в найвищому законодавчому органі півострова, він означав «здачу Кримом своїх позицій».
Замість цього парламент автономії ухвалив рішення про зміну складу делегації на переговорах з Україною, а також кримської частки спільної комісії з узгодження українського і кримського законодавства. Тим самим був зроблений крок назад в, здавалося б, вже у вирішеному питанні.
Проблема статусу Криму викликала розкол в парламентському блоці «Росія». 10 депутатів, що раніше входили до цього блоку, оголосили про створення нової фракції «Республіка». Одночасно вони виступили проти парламентської більшості, заявивши, що їх метою є не об'єднання з Росією, а створення в Криму самостійної держави.
* * *
Необхідно зазначити, що керівництво Криму намагалося усіма силами втримати під своїм контролем силові структури автономії. Так, ігноруючи Указ Президента України «Про реорганізацію МВС Криму», Ю. Мєшков розпорядився створити колегію МВС Республіки Крим. До її складу було включені 11 осіб, у тому числі міністр внутрішніх справ Криму В. Кузнєцова, а також його заступники і начальники управлінь.
Крім того, «президент» Криму у своїй телеграмі міністрові внутрішніх справ України С. Василишину вимагав відкликати з автономії генерал-полковника Недригайла, який, за твердженням Ю. Мєшкова, «деморалізував співробітників МВС півострова».
 |
| С. Цеков, Голова Верховної Ради Криму в 1994-1995 рр.: «Виступаючи в 1991 році проти незалежності України, ми намагалися зберегти в Криму Радянський Союз» http://www.ruscrimea.ru/ |
У свою чергу голова парламенту Криму С. Цеков закликав кримських міліціонерів не переходити на роботу до Головного управління внутрішніх справ України в АРК, заявляючи при цьому, що Верховна рада Криму зробить усе можливе, щоб зберегти МВС Криму і забезпечити його фінансування.
Виступив і «міністр внутрішніх справ Криму» В. Кузнєцов із запевненнями, що ніяких заходів по перепідпорядкуванню міліції Криму Головному управлінню МВС України не проводиться і проводитися не буде.
З урахуванням цих заяв депутати Верховної ради Криму зобов'язали керівництво законодавчого органу півострова зустрітися зі співробітниками МВС автономії і роз'яснити їм позицію парламенту.
Розглядалося також питання про джерела фінансування «міністерства внутрішніх справ Криму». В інтересах вирішення цієї проблеми було ухвалено пропозицію про збільшення ціни на хліб, а також акцизного податку на алкоголь.
* * *
Для продовження переговорів про розподіл Чорноморського флоту 8 червня 1994 року до України прибула державна делегація Росії на чолі з послом з особливих доручень Ю. Дубініним. До складу делегації входив головнокомандувач ВМФ Росії адмірал Ф. Громов. На переговорах був узгоджений перелік тих плавзасобів, що підлягають розподілу, а також відповідних об'єктів берегової інфраструктури. Була також досягнута домовленість про базування російської частини Чорноморського флоту у Севастополі.
Враховуючи ці обставини, російська сторона різко прискорила вивезення майна флоту на територію Росії. Як і раніше для цього використовувалися великі десантні кораблі, що виконували регулярні рейси з Севастополя до Новоросійська.
Вивезення майна перш за все стосувалося пункту базування Донузлав, який передавався Україні. Поступово згорталася і діяльність квартирно-експлуатаційної частини, що мала вести підготовку до зими 1994–1995 років.
Прикриваючи цей процес, в пункті базування Донузлав командування обмежує доступ до інформації військового характеру військовослужбовцям, що склали присягу на вірність народу України.
Реагуючи на такі дії командування ЧФ, Військова рада ВМС України висловила протест за фактами незаконного вивезення техніки і майна флоту з української території. Зокрема, ці факти стосувалися Кримської військово-морської бази, Очаківського дивізіону, а також інших частин і з'єднань Чорноморського флоту.
* * *
 |
|
Дизель-електричний підводний човен з крилатими ракетами проекту 651 (за класифікацією НАТО - «Juliett» - Джульєтта) зі складу 14-ї дивізії підводних човнів ЧФ http://ru.wikipedia.org/ |
В той момент було видно, як різко посилюється тиск на українські частини, що дислокуються в Криму, а також ущемляються військовослужбовці Чорноморського флоту, які висловили бажання перейти у ВМС України.
Так, 5 червня 1994 року координаційна рада офіцерських зборів Чорноморського флоту виступила зі зверненням до представника Президента України в Севастополі, в якому висловила незадоволення військовослужбовців ЧФ і членів їхніх сімей «введенням до міста додаткових підрозділів українських силових структур», а також вимагала пояснити причину таких дій.
Зі свого боку «особовий склад» 14-ї дивізії підводних човнів звернувся з відкритим листом до керівництва Криму, Росії і України, де було висловлено думку про «неможливість спільного базування флотів Росії і України у Севастополі», оскільки, стверджували автори документу, «це могло призвести до різних конфліктів». Окрім цього «підводники» закликали керівництво України не вводити додаткові військові контингенти на територію Криму без дозволу керівництва автономії, а також попереджали про свою готовність вжити усіх можливих заходів для недопущення захоплення баз і кораблів флоту.
|
Примітка 14-а дивізія підводних човнів була сформована 30 березня 1967 в складі 153-ї (з базуванням на Південну бухту Севастополя), 155-ї і 27-ї бригад (з базуванням на Балаклаву) і 381-го дивізіону підводних човнів (з базуванням на Феодосію); підпорядковувалася безпосередньо командувачу Чорноморським флотом. Дивізія базувалася в трьох військово-морських базах Криму, на момент формування мала у своєму складі 47 підводних човнів (з них великих — 1, середніх — 34, малих — 12) з сумарним торпедним залпом по морським і береговим цілям — більше 400 торпед. Шість пч проектів 644, 665 і 651 (С-69, С-158, С-162, С-164, Б-67, Б-318) були обладнані крилатими ракетами П-5. Управління дивізією знаходилося в Балаклаві, там же на об'єкті К-825 знаходився захищений командний пункт дивізії з вузлом спеціального зв'язку. З 1969 року підводні човни дивізії на постійній основі несли бойову службу в Чорному морі (на кожну службу виходив 1 ракетний і 1 торпедний пч). За 1969 рік на бойову службу вийшло вісім підводних човнів, в наступному — одинадцять. Далі до 1975 року на бойовій службі в Чорному морі щорічно знаходилося десять – одинадцять пч. Так як ракетних човнів для несення постійної бойової служби не вистачало, на бойових чергуваннях вони перебували довше, ніж торпедні човни |
|
|
Підводний човен Б-435 проекту 641 (за натовською класифікацією «Фокстрот») зі складу 14-ї дивізії підводних човнів ЧФ, нині U01 «Запоріжжя» ВМС України http://www.segodnya.ua/life |
Для дискредитації ВМС України в друкованих виданнях Севастополя публікуються роздуми родичів деяких курсантів Севастопольського військово-морського інституту, що вважають помилкою складання ними української присяги. При цьому вони зверталися з проханням до Е. Балтіна прийняти їх близьких на службу у ВМФ РФ по закінченню навчання у інституті. Адмірал же на ці звернення відповів відмовою, мотивуючи свою позицію «низьким рівнем підготовки випускників».
* * *
Не припинялися і провокаційні дії проти розташованих в Криму підрозділів українських Збройних Сил. Зокрема, на початку липня група невідомих осіб спробувала напасти на КПП в/ч А0950 ЗС України в місті Саки.
А з аеродрому Кача викрнувались регулярні (2–3 вильоти на добу) розвідувальні польоти авіації ЧФ над територією Криму. При цьому на усіх літаках і вертольотах флоту були змінені коди апаратури розпізнавання «свій-чужий».
Найбільш напружена ситуація склалася навколо полку Національної гвардії України у Севастополі, що муляв очі сепаратистам. Намагаючись змусити керівництво України вивести полк з міста, вони вдавалися до усіляких заходів — починаючи від провокацій і закінчуючи нагнітанням негативної громадської думки стосовно українських військовослужбовців.
