Частина 4. «Севастополь – Крим – Росія»
Частина 3. «Як ділився Чорноморський флот «по-братерськи»
Частина 2. «Чорноморський флот на терезах політичного торгу
Частина 1. «Чорноморський флот Російської Федерації і національна безпека України
«...Спираючись на таке оточення, а також на підтримку з Москви, Ю. Мєшков вдався до практичних дій з відриву Криму від України і в області політичній. 11 лютого 1994 року він видає указ «Про опитування громадян Криму з приводу їх ставлення до України». По суті, це опитування повинне було стати завуальованою формою скасованого референдуму про незалежність Криму».
Так закінчилася четверта частина матеріалу КРИМ 94
Частина 5. «За крок до війни»
 |
|
Вертолітний десант 10 лютого 1994 року на полігоні в районі бухти Козача пройшли чергові показові навчання підрозділів 126-ї дивізії берегової оборони і 810 обрмп ЧФ за темою «Організація протидесантної оборони і відбиття морського десанту супротивника» http://www.arms-expo.ru |
Як і слід було сподіватися, усе це співпало з черговим піком активності Чорноморського флоту, який, передбачаючи негативну реакцію України, знову продемонстрував усю свою силу.
Так, 10 лютого 1994 року на полігоні в районі бухти Козача пройшли чергові показові навчання підрозділів 126-ї дивізії берегової оборони і 810 обрмп ЧФ за темою «Організація протидесантної оборони і відбиття морського десанту супротивника». До цього заходу залучалися одна десантна рота (на чотирьох вертольотах Мі-8), сім танків Т-64, три БМП, дивізіон САУ (18 одиниць), батарея «Нона» (8 одиниць), батарея ППО (4 одиниці), ЗСУ «Шилка». В ході навчань демонструвалася висадка вертолітного десанту, а також стрільби по морських і наземних цілях.
Зважаючи на політичну ситуацію на півострові, командування Чорноморського флоту прагнуло надати навчанням максимально демонстративного характеру, не зважаючи на вимоги безпеки до їх проведення. Наслідки такого підходу не забарилися. 10 лютого 1994 року на аеродромі Кача в повітрі зіштовхнулися два вертольоти Мі-8 872-го окремого протичовнового вертолітного полку. 6 чоловік з екіпажів загинули.
Проте, це нікого не бентежило. Бойова підготовка флоту все більше підпорядковувалася політиці Москви. Так, з кінця 1994 року частини і підрозділи флоту перебували в підвищеній бойовій готовності, через, як пояснювало командування ЧФ, «загрозу їх захоплення силовими структурами України».
В цей же час розвідуправління ЧФ різко активізувало свою роботу, збираючи відомості про функціонування штабу ВМС України, а також частин і підрозділів українських силових структур в Криму і особливо — у Севастополі. Зокрема, за наказом командувача флотом Е. Балтіна, розвідуправління Чорноморського флоту організувало збір інформації про хід навчань Збройних Сил України з територіальної оборони в період з 24 по 28 січня 1994 року, а також про участь в ньому штабу ВМСУ і 32-го армійського корпусу українських Збройних Сил.
Активні розвідзаходи зі спостереження за повсякденною діяльністю 27-ї окремої бригади морської піхоти ВМС України здійснювала розвідка берегових військ ЧФ. Вертольоти ВПС ЧФ періодично вели візуальну і фоторозвідку місць дислокації ВМС України і районів розвантаження бойової техніки, що прибувала до Криму для комплектації українських військових частин.
Між тим, передчуваючи неминучість розподілу флоту з Україною, командування ЧФ і надалі поспішало вивозити флотське майно до Росії. Так, за вказівкою відділу ракетно-артилерійського озброєння ЧФ, з середини лютого 1994 року розпочалося вивезення до Новоросійська боєприпасів 17-го морського арсеналу флоту через неможливість його використовувати безпосередньо для бойових дій в Криму. Передусім це було мінно-торпедне озброєння, яке просто не могло застосовуватися, оскільки у складі Військово-Морських Сил України фактично не було бойових кораблів.
Що ж до стрілецької зброї, то під виглядом вивезення до Росії воно частенько передавалося проросійським організаціям Криму, а то і просто розкрадалося військовослужбовцями ЧФ. Зокрема, за чергового інспектування складів озброєння 361 полку берегової оборони у Євпаторії було виявлено нестачу шести автоматів АКМ і одного кулемета РКК.
З осені 1991 року до середини 1992 року Москва і Київ сперечалися про приналежність всього Чорноморського флоту до тієї чи іншої держави
* * *
 |
|
Ю. Мєшков. Ю. Мєшков зібрав спеціальну прес-конференцію і звернувся до виборців, громадських організацій і трудових колективів з проханням підтримати його ініціативу щодо опитування кримчан про їхнє ставлення до України http://lenta.ru/news/ |
Обіцянки, що щедро роздавалися Москвою, відкривали перед Ю. Мєшковим широкі можливості для практичного втілення його стратегічних задумів. Проте, вони не могли бути сповна реалізовані без абсолютно антиукраїнської Верховної ради Кримської автономії, яка на той час, навіть незважаючи на свої провокаційні дії, була швидше прокомуністичною, ніж проросійською. Тому усі свої сили Ю. Мєшков і його спільники спрямовували тепер вже на підготовку до чергових виборів парламенту Криму.
За відсутності яких-небудь реальних можливостей вирішувати гострі соціально-економічні проблеми Криму, передвиборна кампанія Ю. Мєшкова і його блоку «Росія» грунтувалася на збудженні чергової хвилі антиукраїнської істерії в Криму. Отож 10 березня 1994 року «президентом» Криму був виданий повторний указ «Про опитування громадян Кримської Автономної Республіки».
Але цей мєшковський указ не підтримала Верховна Рада автономії, яка цілком слушно побоювалася подальшого збільшення популярності «президента». На тлі «передвиборних баталій» це різко загострило протиріччя між виконавчою і законодавчою владою півострова.
 |
|
Н. Багров, в 1990-1994 рр. — Голова Верховної Ради Республіки Крим. М. Багров розкритикував і інший «президентський» указ — про ліквідацію Ради Міністрів Криму http://news.allcrimea.net/news/ |
Наприклад, 16 березня 1994 року Центральна виборча комісія Автономної Республіки Крим своїм рішенням заблокувала проведення опитування, посилаючись на відсутність рішення кримського парламенту, який мав затвердити указ Ю. Мєшкова. А глава Верховної Ради Криму М. Багров розкритикував і інший «президентський» указ — про ліквідацію Ради Міністрів Криму. На думку спікера парламенту півострова, конституційний орган Автономної Республіки Крим — Раду Міністрів — може ліквідувати лише Верховна рада Криму.
У відповідь на дії парламенту Ю. Мєшков зібрав спеціальну прес-конференцію і звернувся до виборців, громадських організацій і трудових колективів з проханням підтримати його ініціативу щодо опитування кримчан про їхнє ставлення до України. При цьому він назвав дії кримського Центрвиборчкому «неприпустимим перевищенням його повноважень, а також відвертою політичною акцією з підтримки його конкурентів на виборах».
Спеціально Ю. Мєшков звернувся і до представників виконавчої влади Криму на місцях, а також до директорського корпусу півострова. Зокрема, на зустрічі з директорами провідних підприємств Кримської автономії Ю. Мєшков закликав їх об'єднатися в «партію президента», для чого перетворив Раду директорів при Раді міністрів Криму в Раду директорів при «президентові» півострова.
Бачачи незаконний, а головне, провокаційний характер цих ініціатив, Президент України Л. Кравчук заборонив проведення опитування своїм Указом від 15 березня 1994 року.
Проте, «президент» Криму і його команда не схаменулися. Того ж дня, з подачі прес-служби Ю. Мєшкова, в газетах Кримської автономії публікуються зразки бюлетенів з опитування жителів півострова. Сам же Ю. Мєшков виступив з черговою заявою в засобах масової інформації, обіцяючи, що «опитування обов'язково буде проведене, не зважаючи на жодні укази Президента України».
 |
|
Даєш референдум! Ю. Мєшков виступив з черговою заявою в засобах масової інформації, обіцяючи, що «опитування обов'язково буде проведене» |
Одночасно розпочалися жорсткі утиски Центрального виборчого комітету Криму з метою втілити в життя наміри «президента». Вживалися всілякі засоби, від підкупу до погрожування фізичною розправою. І ЦВК змінила своє рішення, погодившись на проведення опитування, але за умови, що воно ні за формою, ні за змістом не нагадуватиме референдум.
Члени ж Центральної виборчої комісії відмовилися підраховувати підсумки опитування, що знову ж таки Ю. Мєшков розцінив як небажання його підтримати.
Активізували свої зусилля і кримські комуністи, що відчайдушно намагалися скоротити своє відставання від Ю. Мєшкова у передвиборних перегонах. У своєму зверненні до виборців вони особливо відзначили намагання партії влади провести своїх представників до Верховної ради автономії, використовуючи «штучно створені партії і рухи», що камуфлюють їх причетність до владних структур. Було навіть опубліковано передвиборну програму комуністів, що містила суперечливі обіцянки «вирішити соціальні проблеми населення», «відновити Радянський Союз», «добитися права Республіки Крим на економічну самостійність», «укласти економічний союз з Росією», а також «розширити повноваження місцевих рад».
Активності комуністів протиставлялися у відповідь дії політичного блоку «Росія», а також «Русскоговорящєго двіженія Крима». Спільними зусиллями їх активісти намагалися підтримати Ю. Мєшкова, збільшуючи при цьому масштаби антиукраїнської істерії в Криму. Зокрема, блок «Росія» активно нав'язував кримчанам ідею позиціонування півострова як «сповна незалежної держави». А лідери «Русскоговорящєго двіжєнія Крима» засуджували Указ Президента України про заборону опитування громадян півострова, настоюючи, що це «грубе порушення конституції Криму і всесвітньої декларації прав людини». Вважаючи опитування повністю законним, вони чомусь згадували всеукраїнський референдум про незалежність України, який, на їх погляд, був «грубим порушенням Конституції СРСР».
Сам же Ю. Мєшков зосередився на діяльності у Севастополі, де він сподівався на підтримку командування Чорноморського флоту, а також різних політичних сил, сформованих за його участі.
 |
|
«Севастополь - Крим - Росія». Головним союзником «президента» Криму був політичний блок «Севастополь-Крим-Росія», що розпочав широку кампанію мітингів http://sevkrimrus.narod.ru/ |
Тут головним союзником «президента» Криму був політичний блок «Севастополь-Крим-Росія», що розпочав широку кампанію мітингів з метою чинити тиск на депутатів міської ради, а також на представника Президента України у Севастополі. Як не дивно, але Ю. Мєшкова підтримував і севастопольський комітет комуністичної партії Криму.
Кульмінацією у «севастопольській епопеї» Ю. Мєшкова стала сесія міської ради Севастополя 22 березня 1994 року, у якій брав участь «президент» Криму. Як і слід було сподіватися, сесія пройшла в тональності антиукраїнської риторики і закінчилася спільним зверненням депутатів про «необхідність проведення всеукраїнського референдуму з питання приєднання Криму до Росії, а також повернення російського статусу Севастополю як головній базі Чорноморського флоту». Також розглядалося питання про плани Президента України призначити свого представника у Севастополі, які міськрада вважала «політичною помилкою Києва». При цьому висувалася умова: призначення такого представника можливе лише з відома міської ради Севастополя.
Цілком задоволений такими результатами, у кінці березня 1994 року Ю. Мєшков покинув Крим і попрямував на Кіпр нібито для зустрічі з інвесторами, які висловили бажання вкласти свої капітали в розвиток економіки півострова.
 |
|
В. М. Горбатов, Постійний представник Президента України в АРК в 1994-1996 рр. Горбатов особливо наголошував на політичному характері своєї майбутньої роботи, що має забезпечити мир і стабільність на півострові http://src-h.slav.hokudai.ac.jp/ |
Своєю чергою, намагаючись контролювати ситуацію на півострові, на початку квітня 1994 року Президент України Л. Кравчук призначає В. Горбатова своїм представником в Автономній Республіці Крим. Виступаючи по кримському телебаченню, Горбатов особливо наголошував на політичному характері своєї майбутньої роботи, що має забезпечити мир і стабільність на півострові. За його словами, про жодну його конфронтацію з керівництвом Криму не могло бути і мови.
Але Ю. Мєшков сприйняв призначення представника Президента України в Криму як особисту образу. Більше за те — як намагання обмежити повноваження «президента» Автономії. Терміново повернувшись з Кіпру, він вибухнув гнівною тирадою в засобах масової інформації, називаючи останні події в Криму «політичною провокацією Києва, за допомогою якої керівництво України намагається здійснити державний переворот на півострові». На думку Ю. Мєшкова, «керівництво України намагалося частково усунути президента Криму, а також обмежити його повноваження, звівши їх до рівня чиновника місцевої адміністрації». Крім того, «президент» Криму говорив, що «усі зусилля адміністрації України мають своїй на меті викликати загальне невдоволення на півострові, зірвати вибори до Верховної Ради автономії і, особливо, не допустити перемоги «блоку Росія», за який готові віддати свої голоси 80 % кримчан».
Не обійшлося і без ображання представника Президента України в Криму. Зокрема, за словами Ю. Мєшкова, «ніхто з кримчан, які голосували за нього на президентських виборах в Криму, не подав би руки В. Горбатову». Дісталося від Ю Мєшкова і уряду України, який він назвав «небезпечним з точки зору збереження миру і стабільності у Європі».
Проте, незважаючи на цю словесну браваду, Ю. Мєшков дійсно боявся рішучих кроків керівництва України з усунення його від влади. Щоб якось себе підстрахувати, «президент» і його оточення, за порадою з Кремля, спробували взяти під свій контроль структури МВС України півострова.
|
Примітка. З програми республіканської партії Криму (Партії РДК) II. Політична платформа партії ... Проведення військової реформи: ...- створення Республіканської гвардії Криму для підтримання громадського порядку та захисту конституційного ладу Республіки http://sevkrimrus.narod.ru/ZAKON/rpk.htm |
Як аргумент, висувається версія про «корумпованість кримської міліції, яку можна ліквідувати тільки під особистим керівництвом Ю. Мєшкова». Проте, принципова позиція керівництва міліційних підрозділів Криму не дала «президенту» такої можливості. І він зважився на створення власних силових структур. Так, в передвиборну програму блоку «Росія» вноситься поправка про ухвалення новим парламентом автономії закону «Про Республіканську гвардію Криму», яка повинна «захищати громадський порядок і конституційний лад півострова». А для того, щоб ніхто не мав жодних сумнівів щодо необхідності створення такої структури, Ю. Мєшков і його однодумці посилено поширювали чутки про плани місцевих кримінальних структур вчинити (звичайно ж, за підтримки України) терористичний акт проти командування Чорноморського флоту.
Одночасно Ю. Мєшков намагався прибрати українські силові структури з Криму. Наполягаючи на виведенні українських військ з території півострова, він озвучував аргументи російського керівництва про те, що «мир у Криму гарантований виключно присутністю Чорноморського флоту». Дислокацію на півострові формувань збройних сил двох держав Ю. Мєшков називав «украй негативним чинником для політичної ситуації в регіоні».
Підтримуючи свого «президента», радник Ю. Мєшкова з військових питань В. Ковальов називав Кримський півострів «наймілітаризованішою частиною Європи, де, окрім ВМС України, було зосереджено більш ніж п’ятдесятитисячне угрупування українських військ». І висловлював сумнів про необхідність присутності такої сили в Криму.
* * *
 |
|
Адмірал Е. Д. Балтін (1936-2008) Командувач Чорноморським флотом в 1993-1996 рр. З Е. Балтіним, було домовлено про узгодження списків кандидатів від Чорноморського флоту в депутати Верховної ради Криму http://ru.wikipedia.org/ |
Природно, командування Чорноморського флоту не могло не скористатися такою позицією «президента» Криму для просування своїх представників до Верховної Ради автономії, що мало посприяти подальшому зміцненню Росії на півострові. До того ж, за допомогою представників флоту в парламенті Криму Росія мала намір юридично обгрунтувати базування ЧФ в Криму, а також «російського» статусу Севастополя.
Ще 7 лютого 1994 року, під час зустрічі Ю. Мєшкова з командувачем ЧФ Е. Балтіним, було домовлено про узгодження списків кандидатів від Чорноморського флоту в депутати Верховної ради Криму.
8 лютого у Севастополі на засіданні Координаційної ради офіцерських зборів ЧФ (КСОС) під головуванням капітана 1-го рангу Володіна було затверджено список кандидатів в депутати Верховної ради АРК від офіцерських зборів ЧФ. З інформацією виступив заступник КСОС капітан 1-го рангу Шкляр, який брав участь 29 і 30 січня в роботі з'їзду російських громад в Москві. Цього ж дня, 8 лютого 1994 року, в штабі флоту на зборах керівного складу розглядалися питання стратегії і тактики дій ЧФ в сучасних кримських умовах.
Для широкої пропаганди своїх політичних поглядів представники Союзу офіцерів Криму брали активну участь в мітингах блоку «Росія» у Севастополі, що частенько проводилися під патронатом Координаційної ради офіцерських зборів Чорноморського флоту. На цих мітингах також лунали заклики підтримати особисто Ю. Мєшкова, а також його указу про опитування громадян Криму. Як заявляли керівники КСОС і СОК, незважаючи на відміну цього указу Президентом України, опитування треба обов'язково проводити.
 |
|
Газета Чорноморського флоту «Флаг Родины». Найбільш одіозною тоді була газета Чорноморського флоту «Флаг Родіни», яка, здавалося б, мала зберігати нейтральні позиції в умовах подвійного підпорядкування ЧФ http://sc.mil.ru/ |
Для цього ж використовувалися і засоби масової інформації Криму, на сторінках яких регулярно публікувалися шовіністичні, підготовлені різними кримськими політиками і представниками Чорноморського флоту матеріали. Найбільш одіозною тоді була газета Чорноморського флоту «Флаг Родіни», яка, здавалося б, мала зберігати нейтральні позиції в умовах подвійного підпорядкування ЧФ. Та більшість її публікацій мали яскраво виражений антиукраїнський характер і пропагували імперські традиції Росії, одночасно дискредитуючи ідеї української державності і право України на свою частку Чорноморського флоту. Прикладом такого «стилю» «Флага Родіни» може служити інтерв'ю з командуючим ЧФ Е. Балтіним для журналістів, записане напередодні 23 лютого. Він намагався звинуватити Україну в «агресивності», а також «незаконному захопленні російських територій». Зокрема, за його словами, «у 1932 році Україна мала у своєму складі тільки 5 областей, а на момент розпаду Радянського Союзу їх стало 24». При цьому він з пафосом запитував: «Так хто ж тоді дійсно проводить імперську політику?» Також, спираючись на подібні твердження, Е. Балтін поставив під сумнів недоторканість державного кордону України. «Ці кордони ніхто і ніколи не визнавав, тому не можна говорити і про територіальну приналежність Криму Україні», — стверджував командувач.
15 березня 1994 року в Будинку офіцерів флоту з дозволу Е. Балтіна, а також за сприяння КСОС і апарату управління виховної роботи ЧФ під керівництвом контр-адмірала Пєнкіна, пройшла конференція Союзу офіцерів Криму, на якій відпрацьовувалася передвиборна платформа для 19 кандидатів в депутати ВР Криму від Чорноморського флоту (по одному від кожного виборчого округу). На конференції представники Союзу офіцерів Криму заявили про свою підтримку Ю. Мєшкова, а також оголосили про вихід організації з напівлегального стану «у зв'язку з політичними умовами», що змінилися.
 |
|
Віце-адмірал А. І. Фролов, заступник командувача ЧФ з бойової підготовки у 1991-1994 рр. Для підтримки Фролова на базі проросійських організацій Севастополя був створений політичний блок «Чорноморський флот» на чолі з М. Сібілової http://www.sevastopol.su/ |
Відразу ж після закінчення конференції проросійські засоби масової інформації Криму почали публікувати передвиборні програми кандидатів від Чорноморського флоту. При цьому, маючи деякі відмінності за другорядними пунктами, усі вони підтримували позицію «президента Криму», ідею виходу півострова зі складу України, а також неподільність Чорноморського флоту. Зокрема, саме з такою програмою виступав заступник командувача флоту віце-адмірал А. Фролов, для підтримки якого на базі проросійських організацій Севастополя був створений політичний блок «Чорноморський флот» на чолі з М. Сібілової, що також включилася в передвиборну боротьбу. Для допомоги кандидатам від ЧФ було виділено майже 40 офіцерів флоту. Вони поширювали інформаційні матеріали у Севастополі і інших містах півострова.
А командування Чорноморського флоту не припиняло антиукраїнської істерії, залякуючи місцевих жителів і військовослужбовців можливою війною Криму з Україною. Так готувалася громадська думка до сприйняття такого конфлікту «як належного».
Один з прикладів таких заходів — передвиборна зустріч кандидатів від ЧФ з виборцями у Будинку офіцерів флоту, де присутні піддалися жорсткому психологічному тиску у формі заяв на кшталт того, що якщо вони не проголосують «так, як треба», то у Союзу офіцерів Криму залишиться тільки один спосіб вирішення кримських проблем — воєнний. Характерно, що ця організація на 90 % складалася з кадрових офіцерів Чорноморського флоту.
Все більше розпалюючи пристрасті, прес-центр ЧФ зробив заяву, в якій зазначав, що «…за спроби захопити частини ЧФ буде відданий наказ на застосування зброї проти Збройних Сил України».
|
Примітка. Ось як описує події тих днів колишній командувач ЧФ адмірал Е. Балтін: «... Не проходило і дня, розповідає адмірал, щоб до нас на флот не заявлялась якась інспекція з Києва. Лізли в усі наші справи. Перевіряли фінанси, тилове забезпечення, ремонт, поставку ПММ та інше. Хотіли навіть взяти під контроль наші секретні оперативні документи, але я їх на поріг штабу не пустив. Поставив охорону зі зброєю. У місті їх патрулі ловили наших офіцерів і садили на гауптвахту просто так, без всякої на те підстави. І зробити нічого не можна. Прокуратура - українська, суд - український, служба безпеки - українська, міліція - українська, всі - українські ... Що робити? Я дзвоню генеральному прокурору Росії Юрію Скуратову, прошу допомоги, той тільки відмахується. О другій годині ночі піднімав главу української Служби безпеки Євгена Марчука, вимагав припинити неподобства. Телефонував президенту України Леоніду Кравчуку, але все це допомагало погано. Один з чергових «перевіряючих» мені прямо сказав: «Едуард Дмитрович, нам поставлено завдання скласти такий акт, щоб прибрати вас з Севастополя». Але у них це не вийшло. Я зберіг все майно і озброєння флоту, від Ізмаїлу до Новоросійська, всі 119 кораблів, які були мені підпорядковані, 80 з них навіть відремонтував. Щось вдалося передати на Каспій, в Каспійську флотилію. У тому числі і малі десантні кораблі на повітряній подушці, щось на Північ ... Але в мене вони нічого відняти не змогли. Це сьогодні Чорноморський флот займає всього 4,5 відсотка площ від тих 100 відсотків, що займав при мені. А тоді у них відрубати у мене нічого не виходило. Я так і заявив Кравчуку: «Не припините беззаконня, буду стріляти! У мене під рукою 44 000 бойових блоків» [тут і далі виділення в цитуванні — Борисфен Інтел]. Мені все це огидно згадувати, говорить адмірал. Але керівництво Росії, Міністерство оборони, Главкомат ВМФ нас просто кинули там, «на краю Ойкумени». Якщо з Києва мало не щодня мені надходили якісь розпорядження, депеші, то з Москви часто за кілька місяців жодного дзвінка. Навіть продовольство перестали постачати. Грошей не платили людям за кілька місяців. А ти сиди - зберігай для Росії флот, піклуйся про кораблі, про офіцерів, їх сім'ї, - тільки це у власній країні нікому не потрібно. Коли заборгованість по зарплаті досягла трьох місяців, я подзвонив міністру і кажу: «Не надішлете грошей, змушений буду відправити загін кораблів в Стамбул, злегка пограбувати там. Я служив у розвідці і місто знаю, як свої п'ять пальців. Всі його базари, в тому числі і Великий критий. Для мене це - раз плюнути. Турки навіть почухатися не встигнуть...» http://flot.com/nowadays/concept/reforms/ref41.htm?print=Y |
* * *
І це були не просто погрози. На тлі активної участі в передвиборній кампанії в Криму командування Чорноморського флоту не припиняло цілеспрямованої підготовки до силових дій проти України. Так, саме «нагальною необхідністю проведення силової політики щодо України» Е. Балтін мотивував плани формування мобільних сил в ключових точках Криму, а саме: в Севастополі, Феодосії і Керчі.
Розглядалося питання і про додаткове посилення 126-ї дивізії берегової оборони Чорноморського флоту розгортанням її підрозділів до штатів військового часу. Для опрацювання цього питання наприкінці березня 1994 року в дивізію прибула група офіцерів Генерального штабу Російської Федерації. Після цього приймається рішення про можливість комплектування частин і підрозділів 126-ї дбо ЧФ у надзвичайних умовах приписним складом з Краснодарського краю.
Проводячи організаційні заходи, флот одночасно демонстрував свої силові можливості. 17 березня 1994 року у рамках триденних навчань відбувся черговий комплексний вихід в море до 30 надводних кораблів і 2 підводних човнів Чорноморського флоту.
Як почнеться війна у Криму - російський погляд... Публікація 26.09.2009
Одночасно командування Чорноморського флоту надавало усебічну допомогу в питанні формування силових структур Ю. Мєшкова. 19 березня 1994 року на передвиборних зборах Союзу офіцерів Криму і Координаційної ради офіцерських зборів ЧФ, голова СОК Шіпіцин підтримав ідею Ю. Мєшкова про створення національної гвардії Криму. За його словами, основу цієї силової структури складе саме Союз офіцерів Криму. По суті, такий крок означав безпосередню участь Чорноморського флоту у формуванні незаконних озброєних структур на півострові. Більше того, до складу національної гвардії Криму, окрім офіцерів з СОК, планували включити і військовослужбовців ЧФ строкової служби.
Виходячи з уявної переваги над Україною, командування Чорноморського флоту вже не обмежувалося у своїх діях. Кожній спробі України встановити законний порядок на території автономії протиставлялася демонстрація сили, які повинні була показати хто «справжній господар Криму».
Один з таких прикладів — підвищення бойової готовності флоту у відповідь на призначення Києвом представника Президента України в Криму. В ніч з 2 на 3 квітня 1994 року командири флотських частин були викликані до місць несення служби. Охорона важливих об'єктів і представників шифрорганів була посилена. Особовому складу 810-ї бригади морської піхоти видані бронежилети. На посилений режим роботи були переведені також командні пункти частин і підрозділів ЧФ, у тому числі корабельного складу. Характерно, що усі ці заходи координувалися з «президентськими» структурами автономії, які підтримували постійний зв'язок зі штабом Чорноморського флоту.
Аналогічну реакцію викликав і візит до Криму представників керівництва Збройних сил України 5 квітня 1994 року. При цьому з боку «президента» Криму висувалася абсолютно неприйнятна вимога надалі погоджувати подібні візити з командуванням Чорноморського флоту, а також республіканською владою Криму.
На цьому тлі командування ЧФ різко активізувало розвідувальну діяльність на півострові, не залишаючи без уваги жоден український корабель. Зокрема, 6 квітня 1994 року корабель управління «Славутич» ВМС України, який здійснював планові заходи навчально-бойової підготовки, супроводжували 4 бойові кораблі Чорноморського флоту.
Активну брало участь в цьому процесі керівництво Криму і, передусім, радник Ю. Мєшкова з військових питань — колишній командувач 32-м армійським корпусом генерал Кузнєцов, за сприяння якого був організований збір і обробка інформації про стан бойової готовності частин Збройних Сил України на півострові.
* * *
Втім, така увага Чорноморського флоту, а в цілому і Росії до силових структур України була цілком зрозумілою. Саме вони не давали російським позиціям закріпитися в Криму. Враховуючи цю обставину, командування ЧФ брало найактивнішу участь в кампанії кримської влади з послаблення української військової присутності на півострові.
Наприклад, підконтрольні флоту засобу масової інформації підхопили тему публікацій кримських газет про «мілітаризацію півострова Україною». Як завжди, вирізнявся «Флаг Родіни». 9 квітня 1994 року в цій газеті було опубліковано звернення, у якому стверджувалося, що протягом короткого часу чисельність військовослужбовців ЗС України в Криму зросла з 18 до 60 тисяч чоловік. Причому, безпосередньо в Севастополі — 500 морських піхотинців України нібито розташувалися в училищі імені Нахімова, а на кораблі управління «Славутич» — таємно розгорнутий підрозділ в складі до 30 спецпризначенців. Ці «факти» розглядалися як «силовий тиск України з метою зриву виборів до Верховної ради Кримської автономії». На підставі таких і подібних тверджень висувалися вимоги щодо виведення силових структур України з території Криму.
На цьому тлі, явно вступаючи в протиріччя з собою, «Флаг Родіни» поширював інформацію про «повну дезорганізацію Збройних Сил України» через «нездатність українського керівництва управляти підлеглими військами». Тому Чорноморський флот пропонував «забезпечити безпеку в регіоні у разі домовленості між Москвою і Києвом про виведення українських збройних формувань з Криму». Поширювалася думка представників ЧФ про те, що «спільна дислокація в Криму частин Чорноморського флоту і Збройних Сил України лише ускладнює координацію їх дій».
 |
|
Гідрографічне судно ЧФ "Челекен". В ніч на 9 квітня 1994 року гідрографічне судно Чорноморського флоту «Челекен» незаконним вивезло з Одеси радіонавігаційне гідрографічне устаткування http://ru.wikipedia.org/ |
У рамках «демілітаризації» Кримського півострова командування Чорноморського флоту перешкоджало процесам створення ВМС України, а також їх діяльності в регіоні. Зокрема, командуючий ЧФ Е. Балтін заборонив роботу спільної комісії міністерства оборони Росії і міністерства оборони України з перевірки постачань і наявності палива в частинах і підрозділах флоту. Він також прийняв рішення припинити безкоштовне обслуговування засобів радіонавігаційного устаткування в північно-західній частині Чорного моря на ділянці від гирла Дунаю до селища Чорноморське в Криму, а також в районі порту Ялта. Через нібито «заборгованість українських портів перед гідрографічною службою Чорноморського флоту».
Окрім цього російська сторона не ховаючись вилучала майно Чорноморського флоту і перевозила до Росії. На початку квітня 1994 року ці дії командування ЧФ мало не привели до збройного конфлікту з Україною.
Так, в ніч на 9 квітня 1994 року гідрографічне судно Чорноморського флоту «Челекен» незаконним вивезло з Одеси радіонавігаційне гідрографічне устаткування. Команда судна відмовилася виконати вимогу українських прикордонників надати вантаж для догляду і не пред'явила документи на його вивезення. Коли ж українська сторона на законних підставах спробувала перешкодити виходу судна, то командування дивізіону кораблів ЧФ наказало на його борт прийняти тридцять озброєних військовослужбовців.
Був також затриманий заступник командира бригади надводних кораблів ВМС України капітан 2 ранги М. Жибарєв, який прибув на «Челекен» для переговорів. Звільнити українського офіцера вдалося тільки під загрозою втручання у конфлікт морської піхоти України.
Ігноруючи офіційну заборону української влади, «Челекен» вийшов в море з порушенням правил судноплавства, створивши аварійну ситуацію в порту Одеси. 9 квітня 1994 гола у супроводі прикордонних катерів України корабель прибув у Севастополь, де у Південній бухті його узяв під охорону підрозділ морської піхоти ЧФ.
|
Примітка
Зі спогадів командувача ВМС України в 1993-1996 рр. віце-адмірала В. Безкоровайного: «... найнебезпечніший конфлікт і в той же час визначив подальшу долю українського флоту, стався в першій половині квітня 1994 року в Одесі, повідомляє «День». Увечері 8 квітня оперативному черговому ВМС надійшов дзвінок з Одеси: із Практичної гавані готувалося до відплиття гідрографічне судно ЧФ "Челекен". Без дозволу уряду України в Одесі було самовільно демонтовано і занурено на корабель радіонавігаційне устаткування. Тим самим зруйнована система навігації в районі. Із Севастополя негайно пішла доповідь міністру оборони в Київ. Глава оборонного відомства наказав не дати судну вийти в море. У гавань прибули українські прикордонники і морські піхотинці. Щоб затримати судно, у швартових кінців виставили охорону. Але коли на борт «Челекена» піднялися прикордонники, митники і старший морський начальник Одеси, члени екіпажу взяли їх на приціли автоматів і спробували заарештувати. Бунт на кораблі обурив офіційний Київ, і в Одесу надійшов наказ провести огляд «Челекена» на наступний ранок. Володимир Безкоровайний відзначає, що жорсткість дій української сторони була невипадкова. У штабі ВМС відстежували комерційну діяльність окремих начальників ЧФ і встановили, що їхні російські колеги заробляють на контрабанді, використовуючи гідрографічні та допоміжні судна. Зокрема, начальник штабу ЧФ Петро Святаш разом з керівництвом гідрографічної служби й тилу флоту організували «комерційні» круїзи. На суднах возили контрабанду. Вийшовши з порту, кораблі міняли прапор неіснуючого ВМФ СРСР на прапор ВМФ Росії. Вони приймали статус екстериторіальності, завдяки чому безперешкодно ходили по Чорному морю і не підлягали огляду. Часто їх курс пролягав до Болгарії. Саме з цієї країни "Челекен" прибув в Одесу. За оперативною інформацією, стверджує газета, в трюмах судна, крім краденого гідрографічного устаткування, перебував контрабандний товар - цукор. Прагнення приховати цей факт змусило російського адмірала піти на радикальні заходи. Пізно ввечері із Севастополя в штаб 318-го дивізіону, розташованого в Одесі, надійшов наказ: «Вивести судно в море за всяку ціну». В 23:40 командир 318-го дивізіону вивів до борту «Челекена» взвод моряків з автоматами, яким наказав "зарядити зброю і стріляти при спробі затримати судно». Українська охорона, яку виставили у швартових «Челекена», була без зброї і вплинути на ситуацію не могла. Російські матроси на палубі обрубали швартові сокирами. Судно вийшло з порту і взяло курс на Севастополь. Застосовувати зброю з інших кораблів, щоб зупинити судно в порту, не стали.
В 6:00 ранку 9 квітня за «Чекеленом» відправили українські прикордонні катери. У повітря були підняті чотири штурмовики Су-15. У відповідь з Севастополя на допомогу судну-втікачеві вийшла корабельна ударна група ЧФ. Конфлікт ставав небезпечним, і, щоб уникнути кровопролиття, у Києві вирішили додивитися судно в Севастополі. Коли «Чекелен» відшвартувався, штаб ЧФ із застосуванням морської піхоти не допустив огляду судна. Представники СБУ та прокуратури були допущені на судно лише після того, як все, що знаходилося на судні, було перевантажено на інші плавзасоби. Ніяких доказів знайдено не було. Непокору 318-го дивізіону в Києві не збиралися «спускати на гальмах». Дивізіон застосував зброю і виступив проти української влади, тому його дні були злічені, розповів газеті Безкоровайний. За фактом інциденту з втечею корабля було порушено кримінальну справу, а 9 квітня ухвалене рішення розформувати 318-й дивізіон. Операцію доручили роті повітряних десантників в ніч на 10 квітня, щоб завершити її до початку святкування 50-річчя визволення міста від фашистських загарбників. Десантники по сигналу ізолювали всю охорону дивізіону, захопили склад зброї, командний пункт і вузол зв'язку. Все відбулося за лічені хвилини. Близько 80 військовослужбовців дивізіону навіть не встигли усвідомити, що відбувається, як були заарештовані. Їх вивезли на полігон під Одесою, де вони були допитані військовою прокуратурою. Потім росіян - матросів і офіцерів - разом з родинами посадили в поїзд і відправили в Росію. Матросів, громадян України, розподілили по нашим військовим частинам. До 8 ранку 10 квітня все було закінчено, а на місці 318-го дивізіону вже був сформований Західний морський район ВМС України ... » Думка про ці події адмірала Балтіна: «... Яка може бути контрабанда на гідрографічному судні, яким був «Челекен»?, запитує адмірал Балтін. Він весь від кіля до клотику був забитий спеціальною апаратурою, яка забезпечувала флот необхідною інформацією для безпечного судноплавства, навігації та вирішення інших завдань. [Про можливості «Челекена» по розміщенню вантажів - зверніться до довідки Борисфена]. У тому числі і бойових. Вони в Одесі просто хотіли захопити "Челекен", але я не міг цього допустити. Наказав видати морякам зброю і захищати власність країни до останнього патрона. А як інакше, якщо свавілля українських політиків і чиновників доходило до маразму?! » http://flot.com/nowadays/concept/reforms/ref41.htm?print=Y |
Фото в заголовку матеріалу http://ru.tsn.ua/
