Роман Кот
Цього тижня у Брюсселі відзначають десятиріччя Східного партнерства (СхП). Цей формат, після приєднання до ЄС десяти країн Центрально-Східної Європи у 2004 році, мав дати відповіді на запитання: «А що ж робити з шістьма іншими державами на східних кордонах Європейського Союзу?». На першому етапі функціонування СхП відповіді були знайдені. Однак, після російської агресії проти України в Криму і на Донбасі, стало зрозуміло — Євросоюз повинен змінювати політику стосовно своїх східних партнерів. Тоді зміни відбулися і Україна отримала чи не найбільше бенефітів з-поміж шести всіх країн СхП, але сьогодні вони явно вже не задовольняють Україну. Сьогодні необхідність рухатися далі знову на порядку денному. Але куди рухатись — кожен бачить по своєму.
Що зроблено раніше
З одного боку, досягнуте — це дійсно успіх. Угоди про асоціацію з Грузією, Україною та Молдовою, безвіз та переорієнтація експорту з Росії на країни ЄС може навіть вважатися успіхом, зважаючи на несприятливе для всіх без винятку країн Східного партнерства середовище безпеки. У п’яти із шести з них актуальними залишаються нерозв’язані збройні конфлікти, у яких так чи інакше задіяна Росія. Білорусі вдалося уникнути цього лише ціною економічної та політичної залежності від Кремля. Це, а також спільне радянське минуле з особливостями менталітету, структури суспільства і влади є одними з небагатьох речей, які об’єднують шість держав.
Набагато більше чинників їх роз’єднує. Показово, що в ході зустрічі міністрів закордонних справ країн-членів ЄС та країн Східного партнерства, що відбулася 13 травня ц. р. у Брюсселі і була присвячена відзначенню 10-річчя СхП, навіть не вдалося узгодити спільну заяву. Азербайджану не сподобалась відсутність у тексті посилань на окуповані Вірменією території Нагірного Карабаху. Очевидно, що у випадку включення таких положень, декларацію не підписала б Вірменія. Виходу з цієї патової ситуації так і не знайшли, тому за підсумками зустрічі підготовлену раніше заяву було випущено лише у вигляді «Висновків Голови Ради міністрів закордонних справ ЄС». Але навіть така заява мала максимально розпливчатий характер.
|
|
| 10-річчя Східного партнерства: учасники міністерської зустрічі та конференції високого рівня | |
У висновках зокрема зазначається, що 10-та річниця є чудовою нагодою «продемонструвати непохитну підтримку цінностей та принципів, які є наріжним каменем Східного партнерства», а також знову підтвердити спільні зобов'язання, закладені в деклараціях попередніх самітів СхП. І за великим рахунком це все.
Туманні перспективи
Ні за підсумками міністерської зустрічі 13 травня, ні в ході конференції високого рівня 14 травня з боку Брюсселя не було озвучено жодних ідей щодо того, як розвивати Східне партнерство далі. Єдиний новий меседж був запропонований міністром закордонних справ Польщі Яцеком Чепутовичем.
|
| Міністр закордонних справ Польщі Яцек Чепутович |
Голова польського МЗС запропонував створення секретаріату для управління вже існуючими системами у платформі Східного партнерства, який міг би слугувати знаряддям для розробки спільної позиції шести країн та представлення ідей і більш тісної взаємодії між собою.
Ще один можливий напрям розвитку Східного партнерства — це впровадження головування країн СхП на ротаційній основі. За задумом Я. Чепутовича, це дозволило би тісніше співпрацювати у питаннях планування і реалізації політичного порядку денного з трійкою керівництва Ради ЄС та установ Євросоюзу. Країна, яка б здійснювала головування, могла би також бути господарем щорічних зустрічей високого рівня, присвячених важливим темам подальшої інтеграції з ЄС.
Однак ці ідеї не отримали навіть чіткої оцінки з боку єврокомісара з питань розширення Йоганнеса Гана та голови європейської дипломатії Федеріки Могеріні і тому їх можна вважати мертвонародженими.
Частково таку позицію керівників ЄС можна пояснити тим, що цього року добігає кінця термін їх перебування на посадах і цієї осені склад Єврокомісії має бути оновлений. Окрім того, не варто забувати про вибори до Європарламенту, які пройдуть 23–26 травня. Тим не менш, очевидно, що Східне партнерство по-різному сприймається у Брюсселі та у столицях по інший бік кордонів ЄС.
|
| Країни Східного партнерства |
Для Європейського Союзу — це формат, який дуже умовно можна назвати «Римська імперія — варвари». Євросоюзу важливо забезпечити стабільність та прив’язку шести країн до ЄС, а принаймні три з шести держав (Україна, Грузія та Молдова) прагнуть більшого. Саме тому у короткостроковій перспективі головний акцент з боку ЄС буде робитися на виконанні затверджених ще у 2017 році «20 практичних досягнень до 2020 року». Це питання реформ, розвитку громадянського суспільства, вдосконалення транспортної інфраструктури, а також у сфери освіти і екології, однак без перспективи членства в ЄС. З точки зору країн України, Грузії та Молдови цього недостатньо, але можливості змінити цю ситуацію обмежені.
Додатковим фактором є зміна настроїв всередині Євросоюзу. Право-популістський поворот вже очевидний, що без сумніву відобразиться на новому складі Єврокомісії та Європарламенту. Детальніше про це — у нашому попередньому матеріалі.
Висновки для України
В умовах, коли на європейському напрямі все більше зусиль приносять мінімум результату, команді новообраного президента України та українській дипломатії потрібно модернізувати зовнішню політику та перерозподілити зусилля. Зокрема, потрібно нарешті усвідомити відсутність перспектив членства в ЄС навіть у середньостроковій перспективі. При цьому ми аж ніяк не закликаємо до відмови від курсу на співробітництво з Євросоюзом, а лише пропонуємо зосередитись на виконанні угоди про асоціацію, та за необхідності її перегляду, а вивільнені ресурси направити на просування українських інтересів в інших регіонах, де український експорт може перемагати в конкурентній боротьбі.
Інший напрямок — це контакти із іншими центрами сили, а також реанімація регіональних проектів за участі країн Східного партнерства — аби перетворити Київ на посередника між глобальними гравцями та державами Східного партнерства. Все це дозволить відновити суб’єктність української держави та повернути їй належне місце у світі.
Брюссель-Київ
