Наприкінці червня ц. р. на саміті Європейського Союзу планується розгляд питання щодо продовження (чи часткового або повного скасування) санкцій проти Росії, які були запроваджені керівництвом ЄС у зв’язку з російською військовою агресією проти України. Результати вирішення даного питання впливатимуть на подальший розвиток ситуації довкола України. Саме західні санкції стали, є та й надалі залишаються одним із основних стримуючих чинників Росії від подальшого її військового вторгнення в Україну.
Так, минулорічний масштабний політико-економічний тиск Сполучених Штатів Америки та Європейського Союзу на Росію, в т. ч. виключення її з «Великої вісімки», припинення з нею співпраці по лінії ЄС і НАТО, а особливо відлучення російських економіки і фінансової системи від західних кредитів, інвестицій та технологій в значній мірі сприяли зриву московських планів з дезінтеграції України за рахунок створення т. зв. «Новоросії», до якої мали увійти східні і південні українські області. Крім того, запобігли і масштабному військовому вторгненню російських військ в Україну, що повинно було «остаточно вирішити українське питання». Замість цього Росія була змушена обмежити свої посягання на Україну анексією Криму, а також спробами створення т. зв. «Донецької» і «Луганської» «народних республік». Тим самим стратегічні плани Москви з ліквідації України як незалежної проєвропейської держави звелися до тактичних задач, а також до втягування Росії у затяжний конфлікт з Україною та США/НАТО і Європейським Союзом.
У подальшому західні санкції стосовно Російської Федерації змусили Москву погодитись також і з мирними домовленостями щодо врегулювання ситуації на сході України, які були укладені в Мінську у вересні 2014 року та уточнені в лютому цього року. Наступною поступкою Росії стала згода В. Путіна на введення в дію Угоди про створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС у попередньо визначені терміни — з 1 січня 2016 року (раніше категорично заперечувалось Москвою), що фактично свідчить про початок стратегічного відступу Кремля на українському напрямі.
Разом з тим, Росія так і не виконала взяті на себе зобов’язання в рамках Мінських домовленостей і лише імітувала прихильність до мирного процесу з метою уникнути нових санкцій з боку США та ЄС. Свідченням цього стали проведення Росією та терористами військової операції із захоплення м. Дебальцеве відразу ж після завершення мінських переговорів у лютому цього року, а також повернення важких озброєнь на лінію зіткнення сторін та посилення з початку квітня ц. р. обстрілів українських позицій.
Такими діями Росія прагне захопити нові території на сході України, а також змусити українське керівництво прийняти вигідні для Москви рішення про «заморожування» конфлікту у Донецькій і Луганській областях.
Насамперед, це стосується визнання Україною лідерів т. зв. «ДНР» і «ЛНР» «офіційними сторонами переговорів», відновлення фінансування окупованих районів Донбасу та їх інфраструктури з державного бюджету, а також скасування поправок Президента України до Закону «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей», які допускають можливість проведення місцевих виборів лише на основі норм українського законодавства.
Крім того, Росія нахабно вимагає від України відмовитися від європейського та євроатлантичного курсів, а також погодитись внести зміни до Конституції України та погодитися на федералізацію, а по суті — дезінтеграцію української держави.
В такий спосіб режим В. Путіна намагається впливати на Україну, зберігаючи свій контроль над самопроголошеними республіками на українській території, а також зняти з себе відповідальність за життєзабезпечення «ДНР» і «ЛНР», з одночасним створенням підстав для скасування західних санкцій проти Росії. Останнє питання набуває особливого значення для РФ, що пов’язано з подальшим посиленням негативних наслідків таких санкцій для її економіки.
Так, всупереч заявам керівництва РФ щодо «проходження найнижчої точки падіння російської економіки» в лютому 2015 року та можливості відновлення позитивної динаміки її розвитку, у березні-квітні поточного року економіка Російської Федерації знову увійшла у стан стрімкої рецесії.
Свідченням зазначеного стало скорочення обсягу ВВП Росії в квітні 2015 року на 3,5 % у річному вимірі. При цьому в низці галузей падіння виробництва виявилося значно сильнішим, у т. ч.: у текстильній та швейній промисловості — на 19,4 %; у сфері виробництва шкіряних виробів та взуття — на 15,7 %; у виробництві транспортних засобів та устаткування — на 13,5 %; у будівництві — на 6,7 %, що є найгіршим результатом з червня 2014 року.
Не менш складна ситуація зберігається і у ключовій для Росії — енергетичній галузі. Так, не припиняються скорочуватися доходи ВАТ «Газпром» (з січня по квітень ц. р. знизились на 11 %, а протягом 2014 року — у 7 разів), що є наслідком зниження попиту на російський газ як в Європі, так і в Україні.
З урахуванням цього, а також внаслідок падіння цін на нафту, у 2015 році очікується зниження нафтогазових доходів приблизно на 600 млрд рублів.
Крім того, фактично паралізована робота низки інших провідних галузей російської економіки, в т. ч. літако- та автомобілебудування, а також випуск залізничних вагонів та локомотивів через відсутність попиту на цю продукцію. Істотною проблемою для Росії є також припинення поставок зі США та ЄС комплектуючих для російської техніки, через що зупинилося виробництво деяких важливих видів технічних засобів, у т. ч. військового та космічного призначення. При цьому, керівництво Росії вже відверто визнає, що повністю провалилися плани щодо імпортозаміщення іноземної продукції.
Незважаючи на штучну стабілізацію курсу російського рубля на початку цього року, ускладнилась і ситуація у банківсько-фінансовій сфері країни. У цьому контексті найбільш проблемний характер має скорочення доходів Федерального бюджету Росії (очікується на рівні 1,5-2 трлн рублів у 2015 році) внаслідок низьких цін на нафту, а також зниження податкових надходжень як від великого, так і середнього та малого бізнесу.
Водночас триває відтік іноземних капіталів з Росії. Зокрема, з січня по квітень 2015 року із Російської Федерації було виведено понад 30 млрд дол. США. Експерти прогнозують, що загалом протягом цього року Росія може втратити ще понад 130 млрд дол. США. А у 2015 році уряду РФ необхідно буде виплатити понад 100 млрд дол. США боргових зобов’язань російських компаній, які бралися під державні гарантії.
В умовах відлучення Росії від західних кредитів та інвестицій все це закінчиться збільшенням дефіциту Федерального бюджету РФ та значно ускладнить фінансову підтримку провідних галузей російської економіки, а також практично унеможливить виділення необхідних коштів для надання дотацій регіонам Російської Федерації.
Так, у 2015 році трансфери російським регіонам з Федерального бюджету РФ планується скоротити на 145 млрд рублів при їх загальній потребі в 1,2-1,3 трлн рублів. Внаслідок цього далі знижуватимуться видатки на соціальні потреби, підпадуть під скорочення працівники державної сфери, впаде місцеве виробництво та збільшиться кількість безробітних.
Посилення негативних тенденцій у розвитку російської економіки загострюватиме соціальні проблеми. Так, у першому кварталі цього року рівень інфляції в Росії склав 16 %, безробітними стали 1,1 млн осіб.
Водночас, у зв’язку зі секвестром Федерального бюджету Росії скорочуються зарплати працівників бюджетної сфери, а також пенсії та соціальні виплати. І навіть такі урізані зарплати не виплачуються вчасно. За даними Росстату, протягом першого кварталу 2015 року заборгованість по заробітній платі в Росії зросла на 47 % (до 2,9 млрд рублів). Основну частину боржників складають підприємства видобувної галузі, оборонної промисловості, сільського господарства та будівництва.
Через ці проблеми з квітня поточного року знову починає зменшуватися споживчий попит в Росії (в січні-лютому поточного року спостерігалося певне його зростання), який досяг найнижчого рівня негативних очікувань з листопада 2014 року. У російського населення зростають настрої протесту, що становить пряму загрозу режиму В. Путіна. За даними Громадської палати Росії, такі настрої спостерігаються як у депресивних районах Російської Федерації — Карелії, Забайкальському краї, Алтайському краї, Хакасії, — так і у промислово розвинутих регіонах, зокрема, Нижегородській та Новосибірській областях, де масово припиняється робота системоутворюючих підприємств.
Виходячи з таких обставин, режим В. Путіна намагається досягти своїх цілей щодо України ще до моменту критичного загострення соціально-економічних проблем Російської Федерації. За оцінками Міністерства фінансів РФ, така ситуація в Росії може виникнути вже в першій половині 2016 року, і наслідки її передбачити важко.
Неминучість таких перспектив, у випадку збереження санкцій проти Російської Федерації, змушує її керівництво прискорювати процес вирішення «українського питання» для того, щоб відновити свої зв’язки із західними країнами та міжнародними організаціями. Так, поряд з посиленням тиску на Україну, Москва намагається переконати Захід в тому, що його «політика санкцій проти Росії» хибна і «необхідно повернутися до співпраці між Росією та США і ЄС».
Щоправда, як свідчать історичний досвід і практичні плани Росії, навіть у випадку досягнення певних компромісів із Заходом, режим В. Путіна не зупиниться на Україні. Він продовжить свою експансію тепер вже в напрямку низки країн Центрально-Східної Європи, Балтії та Балканського регіону, які вважає об’єктами своїх інтересів і впливу. При цьому будь-які компромісні поступки Заходу Росії, а також підписані угоди чи досягнуті домовленості будуть розглядатися Москвою винятково як прояв слабкості політики (позицій) США, НАТО і ЄС, а також трактуватимуться лише на власну користь.
|
Витоки концепції гібридної війни http://cassad.net/analytics/1354-istoki-koncepcii-gibridnoy-voyny.html |
Підтвердженням таких намірів Москви є її активні дії з просування своїх інтересів в країнах зазначених регіонів, у т. ч. із застосуванням елементів «м’якої сили» та «гібридних війн». Зокрема, з цією метою режим В. Путіна скористається залежністю країн ЦСЄ, Балтії і Балканського півострова від російських енергоносіїв та їх зацікавленістю у збереженні торговельно-економічної співпраці з Росією, а також вдасться до підкупу представників місцевих політико-бізнесових кіл та надасть підтримку політичним силам націоналістичної, євроскептичної, лівої та проросійської спрямованості.
Все це безпосередньо зачіпає інтереси Європейського Союзу, НАТО та США. Тим більше, що аналогічна політика проводиться Росією також і проти провідних країн ЄС та НАТО у Західній, Північній та Південній Європі.
Отож, як бачимо, розвиток ситуації довкола України фактично визначає майбутнє об’єднаної Європи, а також в значній мірі і перспективи ЄС та НАТО. Так, якщо режиму В. Путіна вдасться досягти свого щодо України, то він отримає додаткові стимули та можливості і для активізації своїх дій на європейському напрямі. В іншому випадку російська експансія буде зупинена на східному кордоні України, що сприятиме посиленню безпеки європейської цивілізації.
Принципова важливість такого питання для усього Західного світу змушує об’єднувати та зосереджувати зусилля США, НАТО і ЄС для всебічного тиску на Російську Федерацію. І одночасно підтримувати Україну, яка знаходиться на передньому краї боротьби з російським експансіонізмом та тоталітаризмом. Фактично, на сьогоднішньому етапі світового та європейського розвитку Україна виконує ту ж саму роль зі стримування Росії, яку в середньовіччі виконувала Київська Русь зі стримування татаро-монгольської навали на Європу.
В цьому плані найбільш актуальне значення має саме збереження західних (міжнародних) санкцій проти Російської Федерації до того часу, поки вона остаточно не виконає умови Мінських домовленостей, а також не поверне Крим Україні (не слід також забувати, що перші політико-економічні санкції проти Росії були запроваджені ЄС та США/НАТО за фактом анексії Криму Росією). Разом з тим, західні санкції мають бути безумовно та негайно посилені у випадку відновлення Москвою активних бойових дій на сході України.
Вирішальним чинником для України є надання їй західної допомоги у політичній, економічній та військовій сферах, якнайшвидше завершення процесів ратифікації та імплементації Угоди про асоціацію України з ЄС, а також відновлення практичних кроків, спрямованих на приєднання України до коаліційної системи безпеки НАТО. Виходячи із сучасних реалій, в цьому плані Україні насамперед потрібна новітня високоточна летальна (оборонна) зброя, а також чіткі політичні сигнали щодо перспектив її вступу до ЄС та НАТО.
У наведеному контексті Україні дуже важливі позиції більшості західних країн і міжнародних організацій щодо продовження тиску на Росію. Зокрема, в рамках підготовки до саміту Європейського Союзу в червні ц. р., Комітет Європарламенту із закордонних справ ухвалив резолюцію із закликом до керівництва ЄС посилити санкції проти Росії та надати зброю Україні у випадку, якщо росіяни продовжуватимуть дестабілізувати обстановку на Сході України і не відмовляться від окупації Криму.
Крім того, про свої наміри підтримувати Україну та зберегти санкцій проти Росії, якщо вона не виконуватиме Мінські домовленості, повідомили федеральний канцлер ФРН А. Меркель та державний секретар США Дж. Керрі на останніх зустрічах з В. Путіним (10-12 травня ц. р.), а також Генеральний секретар НАТО Є. Столтенберг під час зустрічі міністрів закордонних справ країн-членів Альянсу в Туреччині 13 травня ц. р.
Демонстрація лідерами США, ЄС та НАТО послідовності заходів та координації своїх позицій з «українського питання» фактично запобігла відновленню Росією активних бойових дій на сході України у травні цього року, про що застерігала більшість експертів. Отож необхідно і надалі дотримуватися саме таких скоординованих дій, що дуже важливо як для України, так і всього Західного світу.
І навпаки — фактична поступка Росії з боку ФРН та Франції на саміті НАТО (м. Бухарест, квітень 2008 року) стосовно відмови підписання Планів дій щодо членства в НАТО з Україною і Грузією та подальша відсутність чіткої реакції Заходу на оголошення Росією курсу конфронтації зі США, НАТО і ЄС практично розв’язали їй руки та відкрили шлях до збройної агресії проти Грузії у серпні 2008 року, серії «енергетичних війн» проти України та ЄС у 2009-2011 роках, а також нової збройної агресії вже проти України у 2014 році. Хто наступний?
Тож, де ставити кому в заголовку «Санкції ЄС і США проти Росії: продовжити не можна скасувати» вирішувати вам самим...
