Підписання економічної частини Угоди про асоціацію з Україною, Бакинська декларація Парламентської асамблеї ОБСЄ, а також спонукання В. Штайнмайєром Росії до чотиристоронніх консультацій глав МЗС Німеччини, Франції, Росії та України свідчать про високу підтримку світовою демократичною спільнотою зусиль України з відновлення миру і конституційного ладу в державі.
Разом з тим В. Путін (а не Росія) не відмовляється від планів повзучої дестабілізації і дефрагментації України, роблячи у тому числі ставку на роз’єднання «міжнародного фронту» проти кремлівського агресора та його союзників — українських сепаратистів і кримінальників.
|
|
Російська державна машина не припиняє наступу на зовнішньополітичному фронті, послуговуючись енергетичною, економічною та інформаційною зброєю і дипломатичним інструментарієм для «примушення Києва до миру»
Незважаючи на високу економічну ціну[1] для російських громадян путінського проекту «підтримки співвітчизників в Україні» (а за своєю суттю неоголошеної/гібридної війни проти України) російська державна машина не припиняє наступу на зовнішньополітичному фронті, послуговуючись енергетичною, економічною та інформаційною зброєю і дипломатичним інструментарієм для «примушення Києва до миру», внаслідок чого сусідня держава стане ослабленою, роздробленою і втратить свою незалежність.
Використовуючи головування в Раді Безпеки ООН, Росія активізувала свою діяльність з метою ухвалення запропонованої нею резолюції по Україні, намагаючись нав’язати таким чином свій погляд на ситуацію в східних областях України як на «гуманітарну катастрофу», спричинену українською воєнною/каральною кампанією (має нульові шанси на підтримку й дістала рішучу відсіч з боку держав-друзів України в ООН, які вважають ситуацію на Сході Україні збройним заколотом, що підтримується та фінансується Росією, і у якого незначна суспільна підтримка).
На превеликий жаль, така активна робота Кремля часом дає й бажані для В.Путіна результати. Йдеться, зокрема, про ознаки зближення позицій ФРН і РФ щодо України та можливе приєднання до них Китаю, про оголошені Австрією та Угорщиною рішення щодо «Південного потоку» (транзит газу в обхід України) і «забуття» питань про заміну Будапештського меморандуму на зобов’язуючу міжнародну угоду про гарантії територіальної цілісності України та членство України в НАТО, про кадрове рішення щодо представника ОБСЄ на тристоронніх переговорах (симпатик Кремля), про лобістські успіхи Східного комітету німецької економіки та представників інших національних бізнес-асоціацій, про не афішовані рішення окремих держав щодо відносин з РФ і навіть перспективу озброєння агресора новітніми зразками військової техніки (для прикладу: французькі «Містралі»).
А керівництво Італії, яка головує в ЄС з 1 липня ц.р., активно намагається нейтралізувати спроби США консолідувати лідерів держав-членів Євросоюзу у питанні розширення обмежувальних заходів проти Росії через фактичне недотримання Кремлем умов перемир’я.
Російсько-український конфлікт висвітлив низку розбіжностей серед держав Вишеградської групи стосовно започаткування місії Спільної політики безпеки та оборони ЄС в Україні, а також запровадження санкцій проти РФ (особливо стосується Угорщини та Словаччини). Послідовну й наступальну проукраїнську політику проводить Польща. Офіційна Братислава на політичному рівні дотримується загальноєвропейської позиції — засудження дій Росії стосовно України, однак уряд Словацької Республіки має намір не переривати співпрацю з РФ за багатьма напрямками (нещодавно підписано угоду про можливість вкладання російських інвестицій у розвиток електромереж Словаччини на суму близько €800 млн., тривають переговори словацького енергетичного оператора SPP з ВАТ «Газпром» щодо зниження з наступного року закупівельних цін на газ).
|
|
За оцінками експертів, деякі країни ЄС (у т. ч. Німеччина, Італія, Іспанія, Греція, Словаччина, Чехія) не готові розривати економічні зв’язки з РФ, і тому «чіплятимуться» за будь-які формальні ознаки того, що Росія йде на поступки і готова сприяти вирішенню конфлікту у дипломатичний спосіб за умови, що проти неї не запроваджуватимуться додаткові економічні санкції. Як наслідок, період ведення цих «дипломатичних ігрищ» РФ активно використає для посилення позицій бойовиків та контролю за східними регіонами України.
Деякі експерти-міжнародники не виключають, що європейська дипломатія поступово схилятиметься до переведення гарячої фази конфлікту на Донбасі у переговорну площину з активним підключенням до цього процесу міжнародних організацій, зокрема, ОБСЄ. Єдиним стримуючим фактором для більш активного тиску на Київ у цьому напрямку є ще відсутність контраргументів на беззаперечну тезу щодо захисту Україною в рамках АТО власної територіальної цілісності.
Об’єктивно треба визнати, що настрої в євроінституціях є наступні: остаточні перспективи запровадження третього секторального пакету санкцій залежатимуть від позиції глав держав та урядів країн-членів ЄС, окремі з яких стурбовані ризиком асиметричної відповіді з боку РФ в енергетичному секторі, впливом санкцій на економіку їхніх країн, а також невизначеністю питання навколо використання «фонду солідарності» державами-членами ЄС, які зазнають втрат від санкцій.
Останнім часом дещо змінилася позиція країн-партнерів РФ по Митному союзу щодо України: Астана (разом з Мінськом) відмовилась від пропозиції Росії ухвалити колективне рішення про підвищення мит на українські товари на території Митного союзу, однак протягом травня-червня ц.р. в офіційних документах і зверненнях Республіки Казахстан спостерігалась відсутність як звинувачень на адресу нового керівництва України, так і фактичне визнання анексії Криму. Водночас казахстанська сторона висловила категоричну незгоду (хоча й не публічно) із заявами деяких російських урядовців щодо можливості використання сил ОДКБ (у вигляді підрозділів ЗС РФ) для «миротворчої операції» на території України.
За таких зовнішніх і безпекових умов особливої актуальності набуває наступальна робота українського Уряду і МЗС з нейтралізації планів російського керівництва, протидії дипломатичному наступу Кремля та якнайшвидше впровадження довгоочікуваного українським суспільством модернізаційного пакету політичних і економічних реформ.
[1] За оцінкою міністерства фінансів Російської Федерації, попри наявність резервів для компенсації можливих економічних втрат від санкцій, ескалація напруженості вже до кінця року знизить приріст ВВП РФ до 0,2-0,3% й призведе до відтоку іноземного капіталу у розмірі до 100 млрд. доларів США, а у середньо- і довгостроковій перспективі зовнішні і внутрішні ризики для економіки РФ будуть надзвичайно високими, включно з падінням рубля, відтоком капіталу, обмеженням імпорту технологій, погіршенням умов експорту енергоносіїв і суттєвим зниженням бюджетної стійкості.
