Незалежний аналітичний центр геополітичних досліджень "Борисфен Інтел" надає можливість аналітикам висловити свою точку зору стосовно конкретної політичної, економічної, безпекової, інформаційної ситуації в Україні та в світі в цілому, на основі особистих геополітичних досліджень та аналізу.
Зауважимо, що точка зору авторів
|
Олексій Волович
Україна і держави Перської затоки:співпраця в енергетичній сфері. Частина 1
Субрегіон Перської затоки є невід’ємною і найбільш важливою в економічному і політичному вимірах частиною Близького Сходу і Арабського Світу. Надзвичайно важлива геополітична і геоекономічна роль країн Перської затоки у сучасному світі, наявність великих запасів енергоресурсів і інвестиційного потенціалу, високорозвиненої інфраструктури, висока купівельна спроможність визначає статус цих країн як стратегічних партнерів для нашої країни.
Згідно з загальноприйнятими світовими стандартами енергетичної безпеки, постачання енергоносіїв з одного джерела не повинно перевищувати 25 % для будь-якої країни, оскільки лише за такої умови держава може розвиватися як енергетично незалежна. До переважної більшості європейських країн енергоносії надходять із 5-8 зовнішніх джерел. Україна відноситься до енергодефіцитних країн, оскільки за рахунок власних джерел паливно-енергетичних ресурсів задовольняє свої потреби у нафті на 10-15% і в природному газі — на 25 — 30 %. Україна отримує основні об’єми енергоносіїв (нафта, газ, ядерне паливо) практично з одного джерела — Росії, на 90% по нафті, на 60% по газу і майже на 100% по ядерному паливу.
В цих умовах залежність енергетичного сектору і економіки України в цілому від імпортних поставок енергоносіїв є критичною, оскільки протягом останніх років енергетичний фактор використовується російською стороною як суттєвий важіль не тільки економічного, а й політичного впливу. Таким чином, значна залежність України від російських енергоносіїв ставить проблему їх диверсифікації в ряду найбільш пріоритетних завдань зміцнення енергетичної безпеки нашої держави.
У світі є небагато регіонів, з яких Україна може отримувати альтернативні російським енергоносії. Це прикаспійські країни, Північна Африка і субрегіон Близького Сходу — 8 країн Перської затоки, який є найбільш багатим на енергоносії. Співпраця з державами Перської затоки в енергетичній галузі має особливо велике стратегічне значення для зміцнення енергетичної безпеки України шляхом диверсифікації джерел енергоносіїв, оскільки ці держави володіють 54% доведених світових запасів нафти і 40 % природного газу. За прогнозами «The International Energy Agency» (IEA), обcяг видобутку нафти в зоні Перської затоки може досягти 42.9 млн. брл./день у 2020 р. в порівнянні з 21.7 млн. брл./день у 2000 р. (див. Додаток 1)
Актуальність співпраці України з країнами Перської затоки в енергетичній сфері визначається також і тією обставиною, що перспективи поставок нафти і природного газу в Україну із Азербайджану і Туркменістану, а також із країн нестабільної Північної Африки видаються на сьогодні досить проблематичними. На наш погляд, можливості поставок азербайджанського газу в Україну традиційно перебільшуються деякими українськими експертами.
По-перше, за даними CIA World Factbook, доведені запаси природного газу в Азербайджані станом на 1 січня 2012 року навіть менші ніж в Україні (відповідно 849.5 млрд. куб. м і 1.104 трлн. куб. м). До того Азербайджан видобуває менше природного газу у порівнянні з Україною (станом на 2010 р. відповідно 16.68 млрд. куб. м і 19.36 млрд. куб. м). Слід також зазначити, що сусідні з Азербайджаном Казахстан і Узбекистан в порівнянні з Азербайджаном мають більші доведені запаси природного газу і видобувають та експортують його в значно більших обсягах.
По-друге, за останні 18 років Азербайджан уклав понад 30 угод із різними країнами і найбільшими нафтогазовими корпораціями світу про постачання енергоресурсів. На сьогодні Азербайджан, як потенційне джерело поставок газу, включається в цілу низку перспективних нафтогазових проектів в Чорноморсько-Каспійському регіоні, в яких Україна практично не задіяна на сьогодні. Крім цього, за останні два роки Баку пообіцяв поставляти газ окрім України також Литві, Польщі, Греції, Сирії, Йорданії та іншим країнам. До того ж, газ, який Азербайджан обіцяв постачати в Україну, почне видобуватися лише у 2017 році, після запуску родовища Шах-Деніз-2.
Україна могла б розраховувати і на отримання туркменського газу, записи якого (2,6 трлн. куб. м) значно більші ніж в Азербайджані, а експорт туркменського газу (48,5 млрд. куб. м) станом на 2009 р. перевищував експорт азербайджанського (5.5 млрд. куб. м) приблизно в 9 разів. Однак необхідне для цього будівництво Транскаспійського трубопроводу до цього часу ще не почалося і наразідостеменноневідомо — чи почнеться воно взагалі. Не втрачаючи часу, Туркменістан веде пошук альтернативних ринків для експорту свого газу. Так, у грудні 2009 року Туркменістан увів в дію два нові газопроводи: один у напрямі Китаю, інший — Ірану.
Одним із чинників, що визначає пріоритетність співпраці України з державами Перської затоки, є їх відносна географічна близькість. Так, між північними районами Ірану і Іраку і південними кордонами України (Кримом) знаходиться лише Туреччина і Чорне море. Відстань по прямій між північними кордонами Ірану і Іраку та Південним Кримом становить менше 1000 км. Це навіть ближче, ніж відстань по прямій від Керчі до Львова (1050 км). Сьогодні перед Україною стоїть питання — отримувати дорогий природний газ, скажімо, з Сургуту в Західному Сибіру або значно дешевший з Катару, відстань від яких до України практично однакова — близько 2500 км. Однак найбільша проблема полягає в шляхах і засобах доставки енергоносіїв із країн Перської затоки.
Водночас, розглядаючи перспективи співпраці України з державами Перської затоки в енергетичній сфері, слід враховувати, що геополітична ситуація у цьому субрегіоні і навколо нього є досить складною і конфліктогенною. Проте у порівнянні з іншими арабськими країнами, в яких протягом 2011–12 рр. відбулися драматичні суспільно-політичні трансформації, країни Перської затоки залишаються поки що відносно стабільними. Після того, як в результаті згаданих трансформацій роль Єгипту у якості лідера Арабського світу була значною мірою послаблена, на роль нових лідерів претендують відразу три країни Перської затоки — Саудівська Аравія, Катар та ОАЕ.
Незважаючи на масштабну військову присутність, Сполученим Штатам Америки і їх союзникам по НАТО не вдалося забезпечити стабільність в зоні Перської затоки, оскільки сама ця присутність є джерелом нестабільності і зростання антиамериканських настроїв серед арабів та іранців. Одним з основних чинників, що дестабілізує ситуацію в зоні Перської затоки є гонка озброєнь. За цим показником субрегіон Перської затоки займає перше місце у світі. Тільки у період з 2005 по 2010 рік США поставили в арабським країнам Перської затоки озброєнь на загальну суму понад 40 млрд. дол. Найближчими роками очікуються нові постачання переважно американських озброєнь в ці країни на суму в 60 млрд. дол. Прискорена мілітаризація субрегіону здійснюється під приводом захисту арабських союзників США від загрози появи в Ірані ракетно-ядерної зброї. США пропонують створити на території арабських країн Перської затоки, включаючи Ірак, так званий «пояс безпеки» для Ізраїлю — об’єднану систему ППО цих країн, яка могла б виявляти і знищувати ракети, запущені у бік Ізраїлю з Ірану.
Час від часу між арабськими країнами-членами РСАДПЗ виникають територіальні спори і розбіжності навколо деяких фінансових, торговельно-економічних і митних питань, протиріччя стосовно окремих проблем регіонального і міжнародного характеру. Істотні відмінності в позиціях країн Ради відзначаються, зокрема, в питаннях сепаратного укладення окремими державами Затоки угод про створення зон вільної торгівлі із США, введення єдиної валюти, розширенні РСАДПЗ за рахунок приєднання нових членів (Йорданія, Марокко). Одним із чинників, що дестабілізує внутрішньополітичну обстановку у ряді арабських країн Перської затоки (особливо в Іраку, Кувейті, Бахрейні і КСА) залишається дискримінація шиїтського населення, яке виступає за рівні з сунітами права на участь в органах влади. Слід очікувати, що боротьба арабів-шиїтів за свої законні права і свободи тільки наростатиме.
Співпраця України з провідними державами Перської затоки в енергетичній галузі
Україна — Республіка Ірак.
| За даними CIA World Factbook, станом на 2012 рік Ірак посідав п’яте місце у світі (після КСА, Венесуели, Канади та Ірану) за доведеними запасами нафти (143 млрд. брл.). У 2012 р. Ірак посів восьме місце у світі за обсягом добового видобутку нафти (3,3 млн. брл./день). За прогнозами International Energy Agency до 2020 р. видобуток нафти в Іраку збільшиться більш ніж удвічі, до рівня 6.1 млн. бар./день, і досягне 8,3 млн. бар./день до 2035 року. У 2012 р. Ірак посідав 13-те місце у світі за обсягом доведених запасів природного газу (3,171 трлн. куб. м). У 2010 р. видобуток природного газу в Іраку становив 1,303 млрд. куб. м , який практично увесь йшов на внутрішнє споживання. |
У 2012 році товарообіг між Україною та Іраком становив 872 489,7 тис. дол., вирісши у порівнянні з 2001 роком майже втричі, що свідчить про наявність невикористаних можливостей для активізації співпраці, передусім в енергетичній галузі (див. Додаток 2).
Протягом 22 років незалежності нашої держави питання співпраці України з Іраком в енергетичній сфері обговорювалося на різних рівнях багато разів, пропонувалися для реалізації різні проекти, зокрема будівництво нафтопроводу за маршрутом Кіркук-Джейхан-Кірікале-Самсун з подальшим транспортуванням танкерами до МНПК «Південний», проте крім декларацій про наміри реальних і вагомих результатів досягти не вдалося.
| Довідково: У 1994 р. АТ «Інститут транспорту нафти» провів економічні розрахунки різних варіантів поставки близькосхідної нафти в Україну і визначив найоптимальнішим трубопровід Кіркук (Ірак)-Джейхан-Кірікале-Самсун (Туреччина) загальною довжиною понад 1600 км з наступним транспортуванням нафти танкерами із Самсуну до Одеського терміналу — 770 км. Цей варіант, крім поставок нафти в Україну, дозволяв надавати послуги із транспортування нафти в Європу нафтопроводом Одеса-Броди — 625 км. Договір із Туреччиною про спорудження нафтопроводу Джейхан-Кірікале-Самсун було підписано у червні 1996 р., а Верховна Рада ратифікувала його у грудні 1997 р. |
У 2002 р. Ірак і Україна підписали протокол за програмою ООН «Нафта в обмін на продовольство». Передбачалося, що Україна могла б поставляти до Іраку устаткування для нафтовидобутку, а також навчати іракських фахівців-нафтовиків. У 2003 р. НАК «Нафтогаз України» підписав меморандум про наміри з польською компанією Polskie Gornictwo Naftowe i Gazownictwo (PGNiG) про створення спільного підприємства для оцінки стану нафтогазової інфраструктури Іраку, відновленні трубопроводів, а також потужностей по зберіганню і перевалці нафти, проте до реалізації цих намірів справа, на жаль, не дійшла.
В ході свого робочого візиту до Іраку на початку вересня 2004 року прем'єр-міністр України В. Янукович зустрівся з президентом Газі аль-Явором і прем’єр-міністром Айядом Аллаві. Основною темою переговорів був розвиток українсько-іракської співпраці і залучення України до післявоєнного відновлення Іраку. Серед різних питань двосторонньої співпраці розглядалося також питання співпраці в нафтогазовій сфері, зокрема що стосується розвідки родовищ нафти, її видобутку і транспортуванню.
Останніми роками питання співпраці України з Іраком в енергетичній галузі обговорювалось під час двосторонніх зустрічей на різних рівнях. На початку лютого 2011 р. у Києві відбулася зустріч першого віце-прем'єр-міністра України А. Клюєва з губернатором Багдада Салахом Абдель-Раззаком. 20-22 листопада 2012 року відбувся триденний офіційний візит екс-міністра закордонних справ України К. Грищенка в Ірак. 2 грудня 2012 р. у Багдаді відбулось четверте засідання Українсько-Іракської спільної комісії з питань торговельного, економічного, наукового та технічного співробітництва, в рамках якого серед багатьох питань двосторонньої співпраці обговорювалось також питання взаємодії в енергетичній галузі. Українську сторону на цьому засіданні очолював Спеціальний представник України з питань Близького Сходу та Африки Є. Микитенко, іракську — заступник міністра промисловості та мінеральних ресурсів Адель Карім.
1 квітня 2013 р. Спеціальний представник України з питань Близького Сходу та Африки мав зустріч з послом Республіки Ірак в Україні Шоршем Халідом Саідом, під час якої обговорювалися питання активізації торговельно-економічної співпраці між двома країнами, зокрема в енергетичній сфері. Окрему увагу було приділено питанню проведення у поточному році низки бізнес-форумів за участю українських та іракських підприємців, а також організації П’ятого засідання Українсько-іракської спільної комісії з питань торговельного, економічного, наукового та технічного співробітництва.
Вже понад 12 років Чернівецький машинобудівний завод поставляє до Іраку та Ірану обладнання для переробки, транспортування, зберігання та синтезу нафти, газу та конденсату. Українські підприємства і компанії могли б взяти участь у відновленні зруйнованих і будівництві нових електростанцій в Іраку, в якому сьогодні виробляється лише 8,8 тис. мВт, в той час як потрібно щонайменше 140 тис. мВт.
Поодинокі спроби деяких українських приватних нафтогазових компаній увійти на енергетичний ринок Іраку поки що залишаються безрезультатними. Так, акціонери найбільшої в Україні приватної компанії ЗАТ «Нафтогазвидобування» вирішили безпосередньо інвестувати у видобуток нафти в автономному курдському регіоні Іраку, хоча, як відомо, центральний уряд Іраку не визнає легітимність міжнародних угод у сфері енергетики, укладених безпосередньо з адміністрацією Іракського Курдистану. Крім цього, конфліктна ситуація, яка виникла останнім часом поміж акціонерами цієї компанії, негативно позначається на її іміджу і не додає шансів зайняти свою нішу на енергетичному ринку Іраку.
На даний часі на території Іраку діє багато нафтових компаній з різних країн світу. Рівень конкуренції вельми високий, умови тендерів достатньо жорсткі, тому лише запропонувавши привабливий пакет умов реалізації проектів, і насамперед їх фінансування, українські компанії можуть отримати шанс на перемогу на тендерах. Проте до теперішнього часу Україна не запропонувала жодного контракту, який би передбачав його фінансування з українських джерел. При цьому слід мати на увазі ту обставину, що Iрак передусім віддає пріоритет співпраці з компаніями тих держав, контингент яких забезпечував стабільність у країні після 2003 року.
Серед проблем, які можуть ускладнювати взаємодію України з Іраком у сфері енергетики на нинішньому етапі є внутрішня військово-політична і соціально-економічна нестабільність, зокрема напруження у відносинах між керівництвом Іракського Курдистану і центральною владою Іраку. Триває безкомпромісна боротьба поміж провідними іракськими політичними силами, релігійно-етнічними конфесіями. Досить реальною залишається загроза розпаду Іраку за етно-конфесійною ознакою. У різних районах Іраку продовжують активно діяти озброєні кримінальні угрупування. Корупція у вищих ешелонах влади Іраку досягла загрозливих для національної безпеки масштабів. Політична нестабільність, безперервні терористичні акції, зловживання і корупція серед місцевої бюрократії відштовхують багатьох потенційних іноземних інвесторів. Напружена обстановка зберігається на іраксько-сирійському кордоні. Лише у курдській провінції Дахук число біженців із Сирії досягло 80 тис. чоловік. США звинувачують іракську владу в тому, що вона дозволяє Ірану використовувати іракський повітряний простір для доставки іранських озброєнь для сирійських урядових військ. Триває напруження в іраксько-турецьких відносинах.
Україна — Ісламська Республіка Іран
| За даними CIA-World-Factbook, станом на січень 2013 року Іран посідав четверте місце у світі (після КСА, Венесуели і Канади) за доведеними запасами нафти — 151 млрд. брл., що становить близько 10 % від світових запасів. У 2011 р. Іран посідав п’яте місце у світі за обсягом добового видобутку нафти (4,231 млн. брл./день). Більше 60% експорту іранської нафти спрямовується в країни Азійсько-Тихоокеанського регіону, решта — в Європу і Африку. Іран посідає друге місце у світі за обсягом доведених запасів природного газу (33,07 трлн. куб. м у 2012 р.) після Росії (47,57 трлн. куб. м у 2012 р.). У 2010 р. видобуток газу в Ірані становив 146 млрд. куб. м , який практично увесь йшов на внутрішнє споживання (144,6 млрд. куб. м). За обсягом експорту природного газу (7,87 млрд. куб. м) Іран поступається 24 країнам світу. |
На наш погляд, мати другі у світі резерви газу і експортувати таку його відносно мізерну кількість — вкрай неприйнятно для світової спільноти. Тому якщо Іран не врегулює проблеми навколо його ядерної програми і не активізує якомога швидше видобуток газу у великих обсягах і його постачання в країни Європи, то це може створити серйозні загрози національній безпеці Ірану.
Режим міжнародних санкцій і нафтового ембарго вкрай негативно позначається на економічній ситуації в країні. Так, за даними Міжнародного центру досліджень розвитку (Лондон), Іран щороку втрачає близько 40 млрд. дол. через міжнародні санкції. На даний час інфляція в країні становить близько 25 %, рівень безробіття сягає 20 %. Відповідно, міжнародні санкції ускладнюють доступ Ірану до сучасних технологій для розвитку нафтогазової інфраструктури. Разом з тим, видання «Економіст» за листопад 2012 р. прогнозує, що до 2017 р. ВВП Ірану виросте більш ніж на 400 млрд. дол. і складе 881,2 млрд. дол. У 2012 р. ВВП Ірану зріс на 45,7 млрд. дол., склавши 481 млрд. дол. У 2012 р. валютні запаси ІРІ склали близько 100 млрд. дол.
За даними Ірану, у 2011 р. в іранських територіальних водах в Каспійському морі було відкрито велетенське нафтогазоконденсатне родовище Сардар Джангал, розташоване на глибині 700 м. За попередніми оцінками, запаси нафти в ньому складають близько 8 млрд. брл., а природного газу — 50 трлн. куб. м (NB !), що значно збільшує газові запаси Ірану і виводить його на перше місце у світі з великим відривом від Росії і Катару. Азербайджан висунув свої домагання на частину згаданого родовища, що є ще одним чинником посилення напруги і в без цього складних відносинах між Баку і Тегераном. У 2012 році Іран відкрив поклади газогідратів в Оманській затоці, енергетичній потенціал яких, за даними іранських експертів, дорівнює усім іранським доведеним запасам нафти і газу.
Серед усіх восьми країн Перської затоки Україна має найбільший товарообіг з Іраном, який у 2012 році склав 1 232 112,4 тис. дол. у порівнянні з 164 900,4 тис. дол. у 2001 році. Подібно Іраку, Іран ще на початку 90-х років також пропонував прокласти нафт- і газопроводи по маршруту Іран-Кавказ-Чорне море-Україна-Європа.
| Довідково. У 2000 р. київський науково-дослідницький інститут «Трансгаз» розробив техніко-економічне обґрунтування проекту газопроводу за маршрутом: Іран-Вірменія-Грузія-Чорне море-Україна-Європа. Міністерство палива та енергетики України оцінило цей проект у 5 млрд. дол., обсяг поставок мав становити близько 60 млрд. куб. м газу на рік, із них 10 млрд. куб. м — для України з подальшим збільшенням до 15 млрд. куб. м. У липні 2005 р. НАК «Нафтогаз України» пропонувала уряду ІРІ розглянути варіант прокладки газопроводу за цим маршрутом, проте цей проект, як і багато інших, не був реалізований через низку внутрішніх обставин як в Україні, так і в Ірані, а також через несприятливу геополітичну ситуацію на Близькому Сході, зокрема навколо Ірану. |
В ситуації відсутності будь-яких зрушень у будівництві газопроводу за маршрутом ІРІ-Україна-Європа, українські державні і приватні компанії намагаються використовувати усі наявні можливості закріпитися на іранському енергетичному ринку самостійно, або у співпраці з потужними іноземними нафтогазовими компаніями. Приклади такої співпраці українські компанії демонструють протягом останніх років, поставляючи до Ірану газоперекачуюче устаткування Сумського НВО ім. Фрунзе, а також труби Харцизького заводу. Деякі українські компанії, які не бажають афішувати свою діяльність на іранському ринку, мають спільні проекти з такими іранськими компаніями, як «Petropars» і «Hіrbodan», у сфері розвідки, розробки та видобутку нафти і газу, спорудженні нових НПЗ та реконструкції існуючих.
Іранська компанія РEDEC спільно з Національною іранською нафтовою компанією NIOC планує прокласти підводний газопровід для транспортування видобутого газу на родовищі Сальман в іранському секторі Перської затоки до терміналу на острові Сіррі. Для реалізації цього проекту PEDEC створила консорціум, до якого увійшла українська філія іранської компанії Iran Naft Gas Prom та «Інститут транспорту нафти» (м. Київ).
За розвіданими запасами вугілля (578 млн. т.) Іран посідає перше місце серед країн Перської затоки, але видобуток вугілля в країні складає всього 2 млн. т. на рік. Оскільки цієї кількості недостатньо для розвитку сталеливарної промисловості, Іран закуповує кам'яне і коксівне вугілля в деяких країнах світу, у тому числі і в Україні. Вже упродовж кількох років українське вугілля поставляється в Іран не на пряму, а через Сирію і Ліван. Експорт вугілля в Іран здійснюють підприємства, підпорядковані ЗАТ «Донецьксталь». Вугілля завантажується на судна іранської компанії IRISL в порту м. Миколаєва. В середньому Україна продає Ірану 170-200 тис. т вугілля на місяць. За даними Укрдержстату, за період з січня по серпень 2012 р. вартість експорту українського вугілля до Ірану склала 421 млн. дол.
На даний час в Ірані будується 3 заводи із скраплення природного газу. Один з них, потужністю 100 млн. куб. м на добу, будується спільно з китайськими компаніями в районі родовища South Pars (Південний Парс). Ще два заводи спільно з європейськими компаніями будуються на цьому ж родовищі з добовими потужностями в 50 і 75 млн. куб. м газу. На сьогодні готовність цих заводів становить 60 %. Завершити будівництво заводів із скраплення природного газу планується у 2013-2014 рр. Зважаючи на ту обставину, що через кілька років Іран стане одним з постачальників СПГ, слід вже сьогодні вивчати можливості його отримання Україною.
Ситуація в Ірані і навколо нього значною мірою ускладнює взаємодію України з цією державою. Іранська ядерна програма залишається основною проблемою у відносинах Ірану з країнами Заходу. Проте останнім часом, після чергового раунду переговорів «шестірки» з представниками Ірану у жовтні 2013 р. у Женеві, з’явилися перші позитивні зрушення. Водночас, Вашингтон і Тегеран не тільки виявили готовність вести прямий діалог як з питань двосторонніх відносин, так і з проблеми іранської ядерної програми, а і практично розпочали його.
Триває напруга у відносинах Ірану з деякими сусідніми державами, зокрема, з ОАЕ, Кувейтом, Туреччиною і Азербайджаном. Загострилися відносини між Іраном і Туреччиною у зв'язку з конфліктом у Сирії. Втім, незважаючи на погіршення двосторонніх турецько-іранських відносин, Туреччина продовжує закуповувати іранський газ і не збирається відмовлятися від нього. Окрім газу, практично половину споживаної нафти Туреччина імпортує також з Ірану. Така взаємозалежність двох країн певною мірою гарантує, що Анкара і Тегеран не перейдуть червону лінію у своїх відносинах.
Розвиваючи співпрацю з Іраном і Катаром, слід враховувати особливості відносин між цими країнами, які можна охарактеризувати як добросусідські з елементами негласної «підкилимової» конкуренції на світовому енергетичному ринку. Іран і Катар пов'язують взаємовигідні економічні відносини. Іран поставляє до Катару продукцію сільського господарства, харчової, легкої і хімічної промисловості, а також будматеріалів. У свою чергу, Катар експортує до Ірану нафтопродукти. У Катарі проживає близько 160 тис. іранських громадян, значна частина з яких обіймає високі посади в різних крупних компаніях або є консультантами катарських бізнесменів, зокрема в газовій сфері. Між Катаром та Іраном існує домовленість про розподіл родовища природного газу на спільному морському шельфі у Перській затоці. Катарська ділянка має назву «Північний Парс» (6 тис. кв. км.), а іранська — «Південний Парс» (3,7 тис. кв. км.).
В ході свого візиту в Доху на початку вересня 2010 р. президент Ірану М. Ахмадінеджад вказав на «глибокі і братерські відносини між Іраном і Катаром», зазначивши, що Тегеран і Доха дотримуються однакових позицій щодо різних регіональних процесів, включаючи ситуацію в Афганістані, Іраку і Палестині. Втім, сьогодні Іран і Катар займають протилежні позиції щодо ситуації в Сирії. Якщо Катар надає масштабну фінансову допомогу сирійській опозиції, то Іран незмінно підтримує свого багаторічного стратегічного союзника — президента Б. Асада.
Одним із прикладів конкуренції між Катаром та Іраном на світовому газовому ринку є прагнення Дохи поставляти СПГ до Туреччини (близько 3 млрд. куб. м) у випадку, якщоу разі , якщо Анкара не зможе домовитися про прийнятні ціни на газ з Іраном. У перспективі Катар планує поставляти до Туреччини не тільки СПГ, але і прокласти газопровід через територію КСА, Ірак і Сирію. Проте нестабільна ситуація в Іраку і Сирії поки що не дозволяє реалізувати цей проект. І якщо Б. Асад переможе опозицію і залишиться при владі у Сирії, то будівництво згаданого газопроводу через територію Сирії буде неможливим. Це одна з причин, яка підштовхує Доху надавати підтримку сирійській опозиції з метою повалення режиму Б. Асада.
Додаток 1. Порівняльна таблиця характеристик нафтової галузі країн Перської затоки
|
К р а ї н и |
Доведені запаси нафти |
Видобуток |
Експорт |
Внутрішнє споживання нафтопродуктів |
Імпорт |
|
Іран |
151.2 млрд. брл. |
4.231 млн. брл./день |
2.295 млн. брл./день |
1.694 млн. брл./день |
0 |
|
Ірак |
143.1 млрд. брл. |
3.3 млн. брл./день |
2.6 млн. брл./день |
818,000 брл./день |
0 |
|
Катар |
25.57 млрд. брл. |
1.631 млн. брл./день |
704,300 млн. брл./день |
169,900 брл./день |
0 |
|
О А Е |
97.8 млрд. брл. |
3.087 млн. брл./день |
2.036 млн. брл./день |
572,100 брл./день |
0 |
|
Саудівська |
264.6 млрд. брл. |
10 млн. брл./день |
6.88 млн. брл./день |
2.817 млн. брл./день |
0 |
|
Кувейт |
101.5 млрд. брл. |
2.682 млн. брл./день |
1.365 млн. брл./день |
339,000 брл./день |
0 |
|
Оман |
4.902 млрд. брл. |
890,500 брл./день |
701,600 брл./день |
98,000 брл./день |
0 |
|
Бахрейн |
107.2 млн. брл. |
45,000 брл./день |
0 |
48,580 брл./день |
225,100 брл./день |
Додаток 2. Порівняльна таблиця обсягу товарообороту між Україною і державами Перської затоки у 2001, 2011 і 2012 рр.
Джерело: http://ukrstat.gov.ua/
|
Країни Перської затоки
|
Обсяг товарообороту у 2001 р., тис. дол. США |
Обсяг товарообороту у 2011 р., тис. дол. США |
Обсяг товарообороту у 2012 р., тис. дол. США |
|
Бахрейн |
10.07 |
5 429.0 |
2 136.2 |
|
Ірак |
293 074.2 |
609 722.7 |
872 489.7 |
|
Іран |
164 900.4 |
1 174 037.4 |
1 232 112.4 |
|
Катар |
179.2 |
40 360.8 |
23 226.6 |
|
Кувейт |
1 326.2 |
3 380.1 |
10 854.8 |
|
ОАЕ |
118 423.6 |
467 204.0 |
482 528.9 |
|
Оман |
3 247.9 |
21 053.7 |
70 705.5 |
|
КСА |
126 708.2 |
909 492.1 |
1 175 022.3 |
Далі буде
