Україні незабаром доведеться вирішувати аналогічну проблему — відновлення української нації
Сергій Польовик
На геополітичній мапі Європи та світу є чимало нерозв’язаних етнічних проблем, безумовних і прихованих конфліктів, що виникли на ґрунті штучного роз’єднання нації. Деякі з них нагадують внутрішньополітичну ситуацією в Україні, що спостерігається внаслідок перманентних війн Росії, остання з яких триває вже практично шість років.
Історичні обставини та війни за участю потужних геополітичних гравців розділили й розпорошили азербайджанців, вірмен, грузин, корейців, інші народи Кавказу, Балкан, Африки тощо. Деяким з них вдалося відновити територіальну цілісність, відстояти свою національну єдність і збудувати міцну державу після возз’єднання та відновлення історичної справедливості. Найбільш яскравий приклад такого позитивного процесу в Європі пов'язаний з возз’єднанням Німеччини, що сталося 30 років тому. Історичні передумови того часу сприяли демократизації державних інститутів у багатьох країнах Європейського континенту, спричинених насамперед послабленням до того непорушних позицій СРСР. Наслідком тектонічних геополітичних зсувів в Європі став розпад радянської імперії, виникнення низки незалежних держав, що покинули соціалістичний напрямок розвитку, змогли визначити національну ідею своїх народів, об’єднали націю.
|
|
…Всесвіт ще не винайшов ефективних засобів протидії розпочатій Росією «гібридної» війни, що ведеться на багатьох рівнях, у різних краях і континентах…
Нашій країні незабаром доведеться вирішувати аналогічну проблему — відновлення української нації, — що неминуче постане після визволення тимчасово окупованих територій Донбасу та повернення анексованого Криму. Відновлення лояльності до центральної української влади та визнання унітарності держави будуть необхідними умовами у справі відродження єдиної процвітаючої України та ліквідації наслідків столітнього більшовицького над нею експерименту. Радянщина фізично знищила цвіт української інтелігенції, зруйнувала голодоморами історичний уклад та традиції сімейного хазяйнування та хліборобства на землях Донбасу, заселила російськими переселенцями родючі донбаські землі та у спосіб негативного добору спотворила демографічний і етнічний устрій української нації. Власне, української ментальності, самодостатності і геополітичної суб’єктності в сучасній Україні обмаль. За її державну незалежність готова проливати кров, віддавати власні життя менша частина населення. Але вона існує попри всю агентурну діяльність Кремля.
Всесвіт ще не винайшов ефективних засобів протидії розпочатій Росією «гібридної» війни, що ведеться на багатьох рівнях, у різних краях і континентах. Війни, що деформує сутність і ставить під сумнів існуючі, давно перевірені і звичні для європейців постулати щодо гарантування миру і колективної безпеки. Тому Україні вкотре у своїй історії доводиться сам на сам протистояти ворогові. Та прийде час, коли їй доведеться, серед іншого, вирішувати проблему з місцевим населенням, яке сьогодні піддається потужному і систематичному впливу російської пропаганди, і тому вороже налаштоване до української державності. Очевидно, що доведеться поіменно перевіряти всіх, хто весь цей час знаходився на окупованих територіях, вживати профілактичних заходів з метою перевірки їх лояльності до України, можливо аж до повторного отримання ними громадянства, щоб запобігти інфільтрації ворожої агентури та так званих корисних для Москви осіб.
|
|
Такий досвід успішної боротьби з наслідками тривалої ідеологічної обробки населення є, зокрема у Польщі та Чехії і Словаччині, який вони набули після досягнення статусу незалежних держав. Окреме місце у черзі успішно створених держав-націй обіймає Ізраїль, якому щоправда якщо і не довелося об’єднувати різні частини свого народу чи прилаштовувати до реалій національну ідею, але доводиться повсякчас вести збройну боротьбу за державні території та геополітичні впливи у регіоні, в наслідок чого він давно вже став поважним гравцем-суб’єктом геополітики. Але не менш корисним для України вже зараз може бути досвід найбільш розвиненої країни Євросоюзу — Німеччини, набутий під час тривалої 30-річної роботи з возз’єднання німецької нації. Нещодавно аналітики німецьких видань Süddeutsche Zeitung та Handelsblatt зробили порівняльний аналіз з цієї теми щодо обох умовних частин Німеччини
Зокрема, аналітик південно-німецької газети Süddeutsche Zeitung Корнеліус Полмер (з міста Дрезден, яке до возз’єднання у 1990 році знаходилося у складі керованої з Москви Німецької Демократичної Республіки) повідомив, що на початку поточного року, ще до оприлюднення річного звіту уряду про німецьку єдність, вийшла друком книга, у якій описується така тема. Автор книги Маттіас Краус зауважує, що не всі східні німці сприйняли позитивно возз’єднання Німеччини. В якості висновку наводиться цитата популярного німецького письменника і публіциста Еріха Кестнера, за якою «великої свободи не досягнуто, малої свободи, — можливо, так».
Аналітик видання також зазначає, що задля об’єктивності необхідно відзначити поступове зростання економічної спроможності Східної Німеччини, яка, у порівнянні з 1990 роком (тоді вона сягала лише 43 % від потенціалу Західної Німеччини), збільшилася до поточних 75 %. Водночас, зазначається у виданні, сьогодні немає підстав для сподівань, що такий розрив незабаром вдасться подолати. Також підкреслюється, що у 2017 році баланс кількості переселенців зі східних німецьких федеральних земель, у порівнянні із Заходом Німеччини, вперше став позитивним за своїм характером. Також визнається, що відтік мільйонів молодих добре освічених людей на Захід Німеччини після возз’єднання країни все ще має місце. Через це східні регіони держави ще тривалий час відчуватимуть негативні структурні наслідки, зокрема, в економічній та інших площинах функціонування громадянського суспільства.
|
|
Незалежні доповіді про стан національної єдності Німеччини сприймаються неоднозначно. Так, практично половина з опитаних вважають, що виграли від досягнутої Німеччиною єдності. І водночас вони належать до більше як 50 % тих, які вважають себе громадянами «другого сорту».
Аналітик зауважує, що у німецькому суспільстві статистикою зафіксовано три групи людей, у яких різні погляди на наслідки від процесу возз’єднання країни і нації. Зокрема, є ті, хто позитивно сприймає цей процес, є такі, які категорично негативно до нього ставляться, і є третя група, до яких можна віднести тих, хто не пристав ні до перших, ні до других.
Аналітик вважає, що ці три групи німецьких громадян слід розглядати більш уважно з тим, щоб визначити подальший напрям розвитку громадянського суспільства. Одночасно такий аналіз може бути корисним й для оцінки перспектив реінтеграції тимчасово окупованих регіонів України.
Найбільш негативно на Заході Німеччини сприймають возз’єднання ті, для кого Німецька Демократична Республіка (НДР) була однозначно неправовою державою. Для таких громадян нинішньої Німеччини не цікаві глибинні вивчення причин та наслідків стану справ напередодні та після возз’єднання країни. Вони не задоволені особистими втратами внаслідок спрямованих на слаборозвинутий Схід великих фінансових коштів. Ці західні німці вважають, що на Сході повинні тішитися хоча б тим, що нарешті отримали можливість вільно голосувати та обирати. З інших питань «східняки» повинні мовчати і не намагатися нав’язувати якусь власну точку зору, оскільки їм досить фінансових надбань чи суспільних привілеїв.
Позитивно, зазначається у виданні, висловлюються на Сході переважно ті громадяни, які в особистому плані виграли від возз’єднання і схвалюють все, що зараз відбувається, не намагаючись при цьому протистояти існуючим негараздам. Інакше кажучи, для них єдність Німеччини є позитивом, все решта — не має значення.
Особливу увагу аналітик приділив поміркованій групі німців, які представляють як Схід, так і Захід, та які займають позицію посередині між двома радикально налаштованими групами в обох умовних частинах сучасної Німеччини. Йдеться, зокрема, про те, що така складна політична та соціальна подія, як вступ НДР до НАТО не могла сприйматися однозначно позитивно чи однозначно негативно. У цій умовно серединній групі є багато громадян Німеччини, які щиро вдячні за значну комплексну структурну допомогу Заходу та, водночас, розчаровані занепадом багатьох регіонів Східної Німеччини за роки після возз’єднання. (Погодьмося, що такий «серединний» стан суспільної думки характерний і для українського суспільства, коли також потрібно шукати шляхи для возз’єднання нації та вирішення ментальних проблем).
|
|
У такій «серединній» групі вважають, що не доречно відкидати всі досягнення та досвід колишньої НДР, як неправової держави. І навряд чи було б слушно, якби сталося так, як вважає німецький письменник Томас Бруссіг, що найкращим спадком від НДР буде її кінець.
Нарешті, у цій групі вважають, що Німеччина, якщо вона цінує свою єдність, повинна існувати без обов’язкового відкидання чи замовчування існуючих відмінностей. Тобто, чи слід погодитися з тим, що проблеми Сходу, Заходу та об’єднаної Німеччини вже давно не повинні бути темою для дискусії у суспільстві, що нині існують більш актуальні проблеми?
Аналітик запитує, які слід зараз задіяти важелі і як це зробити, щоб привернути увагу до обговорення таких проблем, як захист навколишнього середовища, глобальна міграція біженців та війни? Це зараз не менш важливо, аніж наслідки возз’єднання двох Німеччин. Хоча німецький Схід, за переконанням аналітика, привертає до себе увагу. Це демонструють вибори, що нещодавно відбулися у Німеччині. Тому цікаво, що відбуватиметься на Сході, коли кон’юнктура там відчутно знижується, коли на Заході покращується добробут, що стає запорукою заможності майбутніх поколінь. І все це, відзначає аналітик, необхідно аналізувати.
У виданні відзначається, що на одному з форумів у східнонімецькому Лейпцігу, присвяченому 30-ій річниці возз’єднання Німеччини, повідомлялося про формування так званого третього покоління Сходу з тих східних німців, які під час возз’єднання Німеччини були ще дуже молодими або навіть дітьми.
У них ще немає крайніх правих екстремістських поглядів, але в цьому середовищі можуть виникнути непередбачувані лідери та ініціативи, що поки що залишаються невідомою суспільною складовою.
Цікавою у цьому контексті є думка федерального канцлера Німеччини Ангели Меркель. На початку ц. р. в інтерв’ю виданню Zeit вона заявила, що їй «…важко визнавати, але країна наразі є розділеною, як ніколи. Німеччина, можливо, ніколи не була такою примиреною, як вважалося». Аналогічну думку А. Меркель висловила також рік тому, заявивши, що возз’єднання країни було «бажаним та реалізованим».
Проте, наскільки країна зараз об’єднана чи розділена, відповісти важко. На це не може дати відповідь ніхто з керівництва держави, не можна і обґрунтувати це статистичними дослідженнями.
|
|
Таким чином, через 30 років після возз’єднання в Німеччині зберігається низка прихованих внутрішньополітичних проблем та протиріч. Економічно найбільш розвинена країна, провідний геополітичний суб’єкт Євросоюзу, за 30 років не змогла впоратися з внутрішніми суперечностями, закладеними ще за часів тоталітарних режимів та домінування СРСР. Комплекс заходів, застосований міжнародною спільнотою після Другої світової війни і що покликаний сприяти подоланню наслідків нацистського режиму, свої завдання виконав. Але не зміг успішно протистояти ідеологічним впливам у Східній Німеччині. Приховані світоглядні та ментальні конфлікти у німецькому суспільстві виконують свою деструктивну роль та все ще можуть мати вплив на внутрішнє життя економічно успішної країни.
Чи Україні придасться такий досвід, з огляду, зокрема, на майбутні події, пов’язані зі станом справ на сході держави та у Криму? А якщо так, то чи зможемо ми таким досвідом вдало скористатися? Адже без цього важко розраховувати на отримання суб’єктності та набуття статусу геополітичного гравця.
До теми: Графіки німецької газети Handelsblatt щодо стану справ та темпів розвитку у Східній Німеччині через 30 років після возз’єднання країни.
