НЕЗАЛЕЖНИЙ АНАЛІТИЧНИЙ ЦЕНТР ГЕОПОЛІТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Внутрішня динаміка та зовнішні впливи

Катерина Вакарчук

Для політичного керівництва Венесуели на чолі з президентом Ніколасом Мадуро початок 2019 року можна вважати невідворотним, доленосним та в деякій мірі фатальним. Всі світові ЗМІ тільки й пишуть про події, що там відбуваються, хоча раніше вони мало кого цікавили. Що ж там трапилося? І чому у нас, в Україні, так часто згадують ту далеку латиноамериканську країну, де наші геополітичні інтереси не представлені на належному рівні?

Венесуельські події потрапили в топ новини всього світу та не сходять з уст головних ньюзмейкерів. На сьогоднішній день питань щодо тих подій значно більше, ніж відповідей. Країна з величезними запасами нафти (18 % доведених світових резервів, 7 місце в ОПЕК) опинилась у ізоляції та на межі гуманітарної катастрофи, глибоко занурившись при цьому у гіперінфляцію. Причин того, що відбулося, кілька. Головні з них — політичні та економічні.

 

Політичні причини кризи

Після смерті Уго Чавеса у 2013 році правонаступником став віце-президент Н. Мадуро, якого підтримало близько 50 % населення. Він продовжив втілювати доктрину Х. Чавеса «Новий соціалізм XXI століття», за якої було створено централізовану і доволі жорстку політичну систему з домінуванням «лівих сил», широкими повноваженнями президента, високим рівнем корупції та фактично диктаторським режимом.

Національна асамблея (парламент) Венесуели

Протиріччя між різними гілками влади виникли у 2015 році після виборів до Національної асамблеї (парламенту) Венесуели, де 109 із 167 місць здобула партія опозиції — «Блок демократичної єдності». А Об'єднана соціалістична партія, яка традиційно перемагала на виборах, опинилася у меншості, що занепокоїло лідера країни та його оточення Для того, щоб закріпити свою владу, Н. Мадуро провів екстрене засідання, на якому призначив 13 верховних суддів, наділивши їх надзвичайними повноваженнями — накладання права вето на закони, ухвалені парламентом. Таким чином парламент вже не міг ухвалити жодного рішення, бо став залежати від колегії суддів, що призвело до заблокування десятків важливих рішень у майбутньому.

У квітні 2016 року відбувся плебісцит зі збором підписів, в якому населенню надавалося право висловити думку стосовно дострокового припинення повноважень президента. Венесуельцям надавалося таке право щороку, даний вид плебісциту закріплений конституцією. Процедура збору підписів двоетапна, однак вже на першому етапі Н. Мадуро заявив про фальсифікацію. Тому всі результати анулювалися, подальший процес судова гілка влади заблокувала.

Парламент звинуватив Н. Мадуро в заколоті та порушенні норм конституційного порядку. 25 жовтня 2016 року опозиція оголосила президенту імпічмент, який одразу заблокував Верховний суд країни. У розв’язання проблеми втрутився навіть Ватикан, який закликав припинити вуличні протести та демонстрації. Процедуру імпічменту опозиція призупинила.

10 січня 2017 року опозиційні сили оголосили Н. Мадуро «президентом, який залишив свою посаду». Після цього на вулицях Каракаса розпочалися нові сутички, а хвиля протестів прокотилася по усій країні. 29 березня 2017 року Верховний суд Венесуели заявив, що перебирає на себе повноваження парламенту до того часу, поки не буде наведений порядок в країні. Через місяць і це рішення анулюється.

1 травня 2017 року у Венесуелі відбулися безпрецедентні події: Н. Мадуро заявив про створення нового органу — Національної конституційної асамблеї. По суті це ще один парламент, який повинен був розробити новий проект конституції та новий напрямок розвитку Венесуели. Члени Конституційної асамблеї у кількості 545 осіб повинні обиратися загальним прямим таємним голосуванням. 30 червня 2017 року пройшли вибори до новоствореного однопалатного «парламенту», який отримав повноваження зі зміни державного устрою країни та переформатування конституції. Вибори супроводжували запекла боротьба, кроваві вуличні протести, під час яких загинуло 16 громадян. Протягом двох років міжвладного протистояння загинули сотні людей, понад 1,5 тис. травмувалися чи дістали поранення, кілька тисяч безневинно засуджених знаходяться в тюрмах.

На 22 квітня 2018 року були призначені вибори президента Венесуели, які згодом переносяться на 20 травня. Голосування супроводжувалися фальсифікаціями та підкупом виборців, а Н. Мадуро оголошується президентом. В жорстких економічних умовах та за фактичного двовладдя законодавчих органів Венесуела дожила до 10 січня 2019 року, коли у приміщенні Верховного суду було проведено інавгурацію Н. Мадуро на другий шестирічний президентський термін.

Президент, згідно з конституцією Венесуели, повинен складати присягу не перед Верховним судом, а перед парламентом. Це стало першим аргументом щодо нелегітимності процедури затвердження Н. Мадуро президентом країни на другий термін. Це тлумачилося, як узурпація влади, через що можна було звинувачувати Н. Мадуро в порушені норм конституції, згідно з якою президента можна позбавляти такої посади. У цей час, а точніше 5 січня ц. р., в чинному парламенті на посаду спікера призначається Хуан Гуайдо — маловідомий молодий харизматичний політик з блискучою освітою та незаплямованою репутацією.

21 січня ц. р. у Каракасі стався заколот проти Н. Мадуро. Владі вдалося швидко придушити виступи 27 солдатів і жителів міста, однак під час зіткнення були і поранені, і 13 загиблих. Щонайменше 300 осіб заарештовано.

10 січня 2019 року пройшла інавгурація Н. Мадуро на другий президентський термін	23 січня 2019 року Х. Гуайдо оголосив себе тимчасовим президентом країни

У Венесуелі щороку 23 січня відзначається Національний день демократії. В м. Каракас жителі влаштовують масові демонстрації та мітинги на площі Мовчання, у яких бере участь президент. Цього року опозиціонери, скориставшись ситуацією, очолили захід, під час якого лідер Національної асамблеї Х. Гуайдо оголосив себе тимчасовим президентом країни. Отже, на даний час країну охопив політичний хаос, а суспільство фактично розділилося на прибічників Х. Гуайдо — з одного боку, і на Н. Мадуро — з іншого. Про що йдеться нижче.

 

Економічні причини кризи

У соціально-економічної і політичної криз Венесуели складні причини та, відповідно, непрості наслідки. Огляд саме економічних складових важливий у висвітленні даних процесів. Варто зазначити, що за часів правління Уго Чавеса ВВП країни збільшився вдвічі. Венесуела входила в другу десятку світових лідерів за об’ємом, видобутком та експортом нафти, а серед країн Південної Америки за цими показниками посідала четверте місце.

Світова криза 2008–2009 років внесла свої корективи, однак головною причиною зубожіння країни стало падіння цін нафту у 2014 році. Справа в тому, що економіка Венесуели жорстко прив’язана до світових цін на нафту, яка забезпечує до 90 % експортних доходів. Це — по-перше.

По-друге, економічні проблеми Венесуели — це наслідок незграбного управління державним сектором економіки. Адже коли ціни на нафту були високими, то цього не було помітно. А ось після падіння цін всі проблеми спливли на поверхню. Не зважаючи на сприятливі кліматичні умови Венесуела лише на третину забезпечує свої потреби у продовольстві та товарах першої необхідності, імпортуючи все інше.

«Колективос» почали відігравати помітну роль на акціях протесту у Венесуелі

По-третє, бюджет країни не може витримати надмірні державні видатки на підтримку занижених цін на певні товари та роздутих соціальних програм з підтримки бідних верств населення, на безкоштовну медицину, освіту тощо. Фактично значна частина суспільства перестала працювати, обходячись державними дотаціями. Фактично вже виросло покоління, свідомість та світосприйняття якого сформувалося практично на вулиці. Утворилися навіть цілі квартали, де мешкають переважно молоді люди — «колективос», — які почали відігравати помітну роль на акціях протесту. Кожна зі сторін намагається використовувати їх в своїх цілях. Останнім часом Н. Мадуро озброїв і фінансує таку молодь з тим, щоб вона його підтримувала.

Чому Венесуела опинилась на межі гуманітарної катастрофи — питання риторичне. І потребує більш детального вивчення. Так, відомо, що сьогодні в країні відчувається брак харчів, медикаментів, до того ж від 2 до 4 млн громадян виїхали за її межі. Найбільше венесуельських біженців опинилося у Бразилії та Колумбії. Отже, внаслідок недолугої політики країна поступово скотилася в економічну прірву, друк грошей закінчився гіперінфляцією і рекордним падінням болівара (національної валюти). Населення переймається пошуком притулку в сусідніх країнах, які вкрай незадоволені припливом мігрантів, оскільки потрібно виділяти кошти на їх утримання.

 

Зовнішні впливи та міжнародна реакція на події у Венесуелі

Прийшовши до влади, Н. Мадуро заручився підтримкою союзників як з сусідніх регіонів, так і за їх межами. Традиційні регіональні союзники Венесуели — Куба, Болівія, Нікарагуа, Сальвадор, а світові — Росія, Китай, Іран, Туреччина, Італія. Після парламентських виборів 2015 року деякі країни Латинської Америки заявили, що відкликають своїх послів з Венесуели. Також вони не визнають новостворену Конституційну асамблею та неодноразово закликали призупинити постачання зброї до Венесуели з Росії та Китаю. 26 квітня 2017 року відбулося екстрене засідання Організації Американських держав (ОАД) без участі Венесуели. Однак, найбільш необачною була реакція Н. Мадуро, коли він заявив про вихід із ОАД. Процедура зайняла 2 роки, і 26 квітня 2019 року Венесуела повинна за процедурою припинити членство в ОАД. Звісно, бути членом однієї з найдавніших міжнародних організацій, яка відповідає за порядок та безпеку в країнах Західної півкулі, це не лише престижно, але й необхідно для взаємодії на різних міждержавних рівнях та контактах у регіоні. Крім того, 5 серпня 2017 року Венесуела була виключена з МЕРКОСУР.

В Латинській Америці Венесуела стала вигнанцем, перетворилася на джерело нестабільності і постачальника біженців

По суті в Латинській Америці Венесуела стала вигнанцем, оскільки перетворилася на джерело нестабільності і постачальника біженців. 31 серпня 2016 року дипломатичні відносини з Венесуелою розірвала Бразилія, а посол Венесуели в цій країні був оголошений персоною нон-грата.

Відносини Венесуели з США можна назвати напруженими, переповненими ідеологічними звинуваченнями та образами. З приходом до влади Н. Мадуро США ввели персональні санкції проти різних чиновників венесуельського уряду. 27 липня 2017 року Державний департамент США відкликав із Каракасу членів сімей американських дипломатів, а їм самим дозволив залишати Венесуелу на власний розсуд. Вибори президента Н. Мадуро та обрання його на цю посаду у 2018 році також було засуджено, його кандидатуру не визнали багато держав, а його легітимність не підтверджена на міжнародній арені.

До подій 23 січня ц. р. США зробили чимало спроб для того, щоб витіснити Н. Мадуро та його оточення з влади, однак це не вдалося. Так, були застосовані заходи щодо обмеження доступу уряду Венесуели та державних нафтових компаній країни до американської банківської системи. Заморожені також активи президента, запроваджені різного роду санкції та заборонений продаж американцям венесуельського золота. Але головний важель в розпорядженні Вашингтона — нафта, за допомогою якої і утримується режим Н. Мадуро. Ембарго США на нафту можна порівняти з оголошенням Каракасу війни. Парадоксальність ситуації полягає в тому, що США — найбільший імпортер венесуельської нафти. При цьому нафта у Венесуелі дуже важка, з домішками сірки та металів, у світі не так вже й багато заводів, що можуть її переробляти.

Для такої країни, як Венесуела, перекриття потоку з надходження нафтових доларів рівнозначне крахові чи навіть дефолту. Для того, щоб протриматися при владі, не достатньо просто продавати золотовалютні запаси країнам, які підтримують Н. Мадуро. Адже їм насправді начхати на долі населення Венесуели, не турбують їх проблеми біженців чи поширення давно забутих в цивілізованих країнах хвороб. Для Росії, Китаю, Ірану та Туреччини ця латиноамериканська країна могла виконувати роль точки опори у справі втілення геостратегічних та економічних цілей. Кожна зі згаданих країн зважала на свою вигоду, продаючи зброю в обмін на державні акції та кредити, які самі ж і надавали, добре знаючи, що Венесуела їх не зможе повернути. Можливо, Росія та Китай, втілюючи свої експансіоністські проекти в країнах Латинської Америки хотіли у такий спосіб розгнівати США та утвердитися в регіоні ідеологічно, економічно та стратегічно. Однак, і це сьогодні сумнівно. Не зважаючи на те, що Росія всіляко намагається демонструвати своє невтручання у внутрішні справи Венесуели, російські боти та тролі ведуть активну пропаганду у венесуельських соціальних мережах, поширюючи фейки. Іспаномовна Russia Today завзято перекручує будь-яку інформацію, поливаючи при цьому брудом Х. Гуайдо чи звинувачуючи США, вдаючись до такої ж брутальної пропаганди, як це спостерігалося і спостерігається щодо України.

Міжнародна реакція на події у Венесуелі

Чимало країн світу вже визнали Х. Гуайдо виконуючим обов’язки президента Венесуели до часу проведення загальних президентських виборів (які треба ще призначити та провести, що також є проблематичним, оскільки чимало венесуельців знаходиться поза межами своєї країни чи перебуває за тюремними ґратами).

Несподівано позиціював себе стосовно Венесуели президент Мексики Л. Обрадор. Очевидно намагаючись продемонструвати свою самостійність (що колись для Мексики може вилитися в проблему), Л. Обрадор, по суті, висловив ідеологічну солідарність з венесуельським диктатором. Цікаво також якою ж буде позиція з даного питання Європейського Союзу після того, як Італія заблокувала остаточне ухвалення рішення ЄС щодо визнання Х. Гуайдо тимчасовим президентом. Уругвай же зайняв нейтральну позицію, фактично це розцінюється як підтримка Н. Мадуро. Майже всі країни Латинської Америки також підтримали позицію США стосовно визнання Х. Гуайдо президентом, що свідчить, як мовиться, про повернення Латинської Америки до політики «заднього двору».

Отже, прогнозувати подальший розвиток подій у Венесуелі складно. Ніхто не наважується сказати, чим закінчаться перемовини між сторонами, оскільки багато що «залишається за кадром». Головне — уникнути кровопролиття. І не скидати з рахунків Росію, яка вклала у цю справу мільйони і мільйони доларів і не погодиться з їх втратою. Що ж до української позиції стосовно подій у Венесуелі, то МЗС України висловив підтримку Х. Гуайдо. Але Україні відведена роль спостерігача, адже протягом останнього десятиліття ми не змогли достатньо розвинути свої економічні зв’язки, щоб закріпитися в Латинській Америці.