Вадим Волохов
10 січня 2018 року згасли двотижневі акції протесту в Ірані. Як і передбачалося, енергія вичерпалась, протести перейшли у фазу локальних малочисельних виступів і стухають. Революція не народилась, соціальний бунт залишився неорганізованим заходом і за інерцією ще протримається, можливо, кілька діб.
Сільські райони практично бунт не підтримали, і це цілком зрозуміло. Адже селяни більш консервативні і інертні, більш лояльно сприймають клерикальний режим. Вони менше страждають від безробіття та зростання цін на продукти харчування.
Кількість мітингів та демонстрацій помітно знизилась, протестуючих на акції виходить все менше, і це можна пояснити відсутністю:
- лідера та організаційних ресурсів;
- підтримки з боку опозиції;
- підтримки з боку місцевих еліт.
|
До речі, щодо організатора бунту. 6 січня арештували колишнього президента Ірану Махмуда Ахмадінежада, звинувачуючи у «розпалюванні протестів проти держави». Верховний лідер Ірану Алі Хаменеї у своєму зверненні взагалі звинуватив США та Захід у підбурюванні іранців на виступи проти чинного режиму. Але ж інкримінування колишньому президенту-консерватору М. Ахмадінежаду розпалювання бунту і зв’язків з Заходом не може не викликати сміх… |
За ініціативи США 6 січня відбулося засідання Ради Безпеки ООН, на якому розглядалася ситуація в Ірані. Ще до засідання було зрозуміло, що воно має «черговий характер і резолюція буде суто декларативна». Між Вашингтоном та його союзниками у Європі мали місце протиріччя навіть у трактовці подій в Ірані. Ми згодом ще повернемось до питання причин та наслідків дій протесту, а поки що можна з упевненістю стверджувати, що бунт в Ірані зіграв на користь президента США Д. Трампа у «ядерній справі». З самого початку той був проти «ядерної угоди» з Іраном, і зараз він має можливість її розірвати.
Було б неправильно казати, що бунт був даремний. Адже він поставив режим перед вибором: зробити висновки та вжити певних заходів щодо вирішення найбільш болючих соціальних проблем з метою недопущення заворушень, принаймні, найближчим часом. Якщо ж влада обере шлях посилення репресій, то повторення бунту стане неминуче, і в цьому випадку знайдеться і його лідер.
З іншого боку, національні меншини, сільське населення побачили слабкість центральної влади, і це може надихнути їх у майбутньому, за певних умов, на виступи проти режиму.
Партія «Туде» у екзилі, політичне крило МЕК (ОМІН, «Організація моджахедів іранського народу»), курдські партії за кордоном, син шаха Пехлеві — ось і вся опозиція, що намагалась підтримати рух протесту в Ірані. Але ж жодна з цих партій, крил та осіб не мають будь-якого значущого авторитету у іранського народу і роль очільника та організатора зіграти не спроможні.
|
Примітка: Партія «Туде» — Народна партія Ірану (Хезбе тудейе Иран; скорочено Туде) — марксистсько-ленінська партія, що утворена в Ірані в 1941 році. Вважається спадкоємницею Іранської комуністичної партії. Після перемоги ісламської революції в 1979 році партія «Туде» дістала можливість легально функціонувати, брала участь у президентських та парламентських виборах. У 1982 році ісламський режим закрив партійну газету та почав переслідувати членів партії. За короткий термін були арештовані більш ніж 5 тис. членів та прихильників «Туде». У лютому 1983 року партію заборонили. У 1988 році пройшла остання хвиля чистки іранського суспільства від членів «Туде», сотні з яких були страчені у в’язницях. |
Нині в Ірані проходить широкомасштабна пропагандистська кампанія з залякування населення. Влада звинувачує учасників акцій протесту «у підтримці зовнішнього ворога» та застерігає, що виноситиме «суворі вироки, включно зі смертними».
Інформаційна агенція Tasnim оприлюднила виступ голови Революційного суду Тегерану ходжат аль-іслама Муси Газанфарабаді (ходжат аль-іслам — один з вищих шиїтських релігійних титулів, приблизно відповідає рангу епіскопа в християнстві), в якому він наголосив, що на всіх арештованих чекає «сувора кара, бо вони вже не протестувальники, а бунтарі, які намагаються завдати шкоди державі».
За даними інформаційної агенції ISNA, станом на 9 січня 2018 року арештовано щонайменше 1 тис. учасників протестів, серед них тільки 90 студентів (58 студентів університетів Тегерану, решта — в інших містах).
Таким чином, бунт показав наявність серйозних внутрішніх проблем, що стали наслідком війн, які Іран веде в Сирії та Іраку. Рівень серйозності та масштабу проблем схожий на проблеми 1979 року, що призвели до зміни шахського режиму. Мабуть, настав час, коли влада мусить змінювати підходи та зважати на можливість свого якщо не краху, то трансформації.
