Трохи більше, ніж за тиждень в Ірані відбудуться одинадцяті президентські вибори. У них візьмуть участь вісім кандидатів, яких добрала Наглядова рада республіки. Так склалося, що четверо з них — консерватори, інші представляють різні реформаторські течії. У списку кандидатів немає жодного прибічника чинного президента М. Ахмадінежада. Його радник і родич Ісфандіяр Рахім Машаї, який подав заявку на участь у виборах, був виключений Наглядовою радою разом з головним суперником Ахмадінежада, його попередником на посту президента Алі Акбаром Хашемі-Рафсанджані.
Якщо проти виключення Машаї зі списків кандидатів практично ніхто не виступив, то проти участі Рафсанджані в президентських виборах виступило понад сто депутатів іранського парламенту. Причиною послужила його примирлива щодо Ізраїлю заява, що було використано як формальний привід для недопущення до виборів, оскільки така позиція кардинально розходиться з ідеалами ісламської революції. Зовсім не випадково Державний департамент США розкритикував рішення Ради про виключення Рафсанджані зі списків, оскільки примирення Ізраїлю з Іраном цілком відповідає лінії, що проводиться нинішнім керівником американського зовнішньополітичного відомства Джоном Керрі.
Необхідно розуміти, що насправді головне питання полягає не в гостроті зіткнень між різними політичними течіями і партіями, представники яких прагнуть зайняти президентський пост. Насправді важливо те, що щоразу вибори Президента ІРІ фактично завершують певний важливий для країни процес усередині правлячого класу ІРІ напередодні нового політичного циклу.
Кожні вибори несуть в собі:
- комплексний, широкомасштабний аналіз зовнішньої і внутрішньої державної стратегії за минулі чотири роки;
- черговий раунд узгодження інтересів різних політичних сил і центрів впливу — різних груп вищого шиїтського духовенства, Корпусу стражів ісламської революції, інших силових структур і ключових економічних інститутів країни;
- процес узгодження і висунення на пост Президента кількох політичних фігур, які користуються підтримкою з боку основних елітних груп і популярні в іранському соціумі.
Але повернімося до нинішніх виборів. Про готовність до "творчого розвитку" ідейних завоювань ісламської революції і готовності піти на певний компроміс свідчило новорічне звернення Верховного лідера ІРІ Алі Хаменеї. Обіцянка забезпечити участь у виборах політиків так званого реформаторського крила, що містилося в ньому, була покликана розсіяти апатію і втому від труднощів ось вже 34-річної постреволюційної боротьби країни за свої права в регіоні, і особливо труднощів останніх кількох років. Це і жорстке протистояння зі США і Заходом в цілому, боротьба за лідерство в регіоні Перської затоки, протистояння з ворожими силами в Іраку і Сирії.
Абсолютно очевидно, що нова повномасштабна або локальна війна на Близькому Сході в найближчій перспективі, яку пророкують ось вже впродовж останньої пари років, не лише не врятує, але і критично ослабить положення президента США Барака Обами, який і без того втрачає свій вплив в жорсткому внутрішньополітичному протиборстві між республіканцями і демократами. Питання про майбутнє Сирії, іранську ядерну програму, економічні санкції і ембарго на енергоносії Ірану давно "перезріли і завели в безвихідь" не лише Іран, але і його опонентів.
Отже, недопущення Рафсанджані на вибори не лише урівноважило рішення про виключення зі списку кандидатів Машаї, але з формальної точки зору вирівняло позиції реформаторів і консерваторів, оскільки виявилося, що обидва табори, як згадувалося вище, представлені чотирма кандидатами. Навіть якщо б Рафсанджані був зарахований до числа кандидатів, цілком імовірно, що він передав би свої голоси молодшому Хасану Роухані, оскільки йому вже виповнилося 80 років.
Сам Роухані вже сформував передвиборний штаб з наближених до Рафсанджані колишніх міністрів і заручився підтримкою таких духовних авторитетів, як колишній президент Сейед Мохаммад Хатамі, екс-спікер парламенту Алі Акбар Натег-Нурі і онук засновника ІРІ Хасан Хомейні.
Ще один кандидат-реформатор — віце-президент за часів Хатамі — Мохаммад Реза Ареф також з групи прибічників Рафсанджані, втім, як і екс-міністр нафти і інформаційних і комунікаційних технологій Сейед Мохаммад Каразі. Зараз він розпочинає дебати разом з реформатором Мохсеном Резаї, революціонером, учасником ірансько-иракської війни і колишнім командувачем КСІР, який нині очолює Раду з доцільності ІРІ (Рада з визначення політичної доцільності — дорадчий орган при Вищому керівнику, який також займається тим, що вирішує спірні питання між Меджлісом і Радою спостерігачів).
На думку багатьох аналітиків, проблема в тому, що Резаї, на відміну від Каразі і Арефа, навряд чи погодиться зняти свою кандидатуру на користь Роухані. А ось його обрання на пост президента створило б зайві політичні складнощі, у тому числі в стосунках із Заходом, оскільки він досі числиться в "червоному списку" Інтерполу у зв'язку із звинуваченнями в підготовці агентами КСІР акції зі знищення Єврейського центру в Буенос-Айресі у 1994 році. Крім того, ані Ізраїль, ані Захід ніколи не забудуть про його керівництво організацією "Ансар аль-Хезболлах" і участь в бойових діях у складі груп Організації звільнення Палестини "ФАТХ".
Зрештою найяскравішою фігурою серед консерваторів є чинний мер Тегерану Мохаммад Багер Калібаф — також по-своєму легендарна особистість, який в 22 роки став командиром дивізії КСІР, а згодом тривалий час очолював військово-повітряні сили країни і МВС. Як організатор і господарник він прославився боротьбою з контрабандою і незаконною торгівлею валютою і тим, що, будучи мером столиці, побудував на місці сумнозвісної в'язниці "Євін" міський парк. Багато спостерігачів, віддаючи данину харизмі Калібафа, готують йому, принаймні, вихід до другого туру.
Крім того, табір консерваторів представлений радником Хаменеї з міжнародних питань 68-річним Алі Акбаром Велаяті, що був на посту глави зовнішньополітичного відомства Ірану 16 важких років, — упродовж усієї війни з Іраком і періодом економічної блокади. До того ж Велаяті — найбільш компромісна фігура як для лідерів консервативних і радикальних ісламських організацій, так і для реформаторів. А консерватори, у свою чергу, вважають, що він буде цілком прийнятним для Заходу парламентером.
Калібаф, Велаяті і головний радник і родич Верховного лідера ІРІ А. Хаменеї теолог і просвітник Голам Алі Хаддад-Адель входять до так званої коаліції "2+1" і обіцяють консолідовано виступати на дебатах, взаємодоповнюючи один одного. Замикає четвірку консерваторів секретар Вищої ради національної безпеки Ірану Саїд Джалілі, якого підтримують впливові ісламські організації. Хоча Джалілі не входить до коаліції "2+1", Алі Акбар Велаяті не виключив, що саме на його користь можуть зняти свої кандидатури усі інші консерватори.
 |
|
Джалілі змінив свою зачіску, затуливши характерні плями на чолі, як знак старанного молільника www.didanihaa.com |
Інформаційний сайт entekhab.ir оприлюднив думку американської газети Washington Post про цього кандидата, яка вважає Саїда Джалілі одним з найпомітніших кандидатів після виходу з передвиборних перегонів Алі Акбара Хашемі-Рафсанджані, проте визнає його вкрай непохитним і ідеологізованим політиком і тому не вважає можливою його перемогу на виборах. Те ж видання зазначає, що саме безкомпромісна позиція Джалілі на міжнародних переговорах з ядерної проблеми Ірану не дозволила домогтися позитивних результатів у цьому напрямку.
Один іранський фотограф на сайті didanihaa.com розмістив фотографії Джалілі, на яких останній змінив свою зачіску, затуливши характерні плями на чолі, як знак старанного молільника.
Поки що складно передбачити, хто переможе в ході виборів — реформатори, на яких розраховує іранський бізнес, чи консерватори, що представляють інтереси державного сектора. Але вже зараз очевидно, що жорсткий, конфронтаційний стиль правління Ахмадінежада необхідно змінювати на більш компромісний, орієнтований на переговори і пошук взаємоприйнятного компромісу.
Хто б не був обраний Президентом ІРІ в червні 2013 року, але це буде політик, який істотно відрізнятиметься і від Хатамі, і від Ахмадінежада. І найголовніша причина полягатиме в тому, що Ісламська Республіка Іран сьогодні це вже зовсім інша країна, ніж була у 1997 році і навіть в 2005 році.
Сьогоднішній Іран — це фактично єдина регіональна супердержава в зоні Близького і Середнього Сходу. Тегеран це переконливо довів, оскільки виявився спроможним ефективно протистояти США протягом майже 35 років.
Як найбільш впливова сила в регіоні, ІРІ здатна формувати і зміцнювати свою сферу регіонального впливу. Більше того, як свідчать нинішні події в Сирії, Тегеран спроможний змінити регіональний баланс сил на свою користь, навіть, здавалося б, у найнесприятливіших умовах. Ісламська Республіка Іран має впливових глобальних партнерів в особі Росії і Китаю, оскільки до такого партнерства підштовхують їх взаємні стратегічні інтереси.
Новий Президент Ірану обов'язково має бути досвідченим і жорстким парламентером. Але при цьому йому, як і раніше, потрібна підтримка основних силових структур ІРІ.
Захід, і передусім, Сполучені Штати, вимушені готуватися до нового етапу в стосунках з ІРІ. І не тому, що Обама і його команда раптом полюбили ісламських революціонерів з Тегерану. У політиці в усі часи шанували і шанують тільки сильних. А Ісламська Республіка Іран якраз і довела свою державну потужність і стійкість в протистоянні зовнішній силі.
